про повернення позовної заяви
16 вересня 2025 року м. Житомир справа № 240/20735/25
категорія 105000000
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Окис Т.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Богунського відділу державної виконавчої служби у м.Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправною та нечинною постанову, зняття арешту,
установив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся у суд з позовом до Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), у якому просить визнати протиправною та не чинною постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №АА562685 від 19 червня 2009 року.
Ухвалою суду від 27 серпня 2025 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві строк для подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, вказавши обґрунтовані підстави для поновлення строку з наданням належних доказів на підтвердження поважності причин його пропуску.
На виконання вимог ухвали суду позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначає, що про накладення арешту на квартиру йому стало відомо 29 липня 2025 року після отримання інформаційної довідки №437322125 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Цього ж дня, він подав заяву до Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про зняття арешту. Наголошує, що з 26 червня 2022 року перебуває на військовій службі за мобілізацією.
Розглянувши вказану заяву, суд доходить висновку про її необґрунтованість з огляну на таке.
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Відповідно до статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
При цьому, за приписами частини 2 названої правової норми позовну заяву може бути подано до суду:
- у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів;
- у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
За змістом частини 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини 2 якої, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У разі неподання особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Аналогічна позиція застосована Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 607/6231/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 438/769/13-а (2а/438/29/13), від 24 квітня 2018 року у справі № 357/18214/14, від 26 червня 2018 року у справі № 663/1012/16-а, від 10 липня 2018 року у справі № 820/4856/17, від 28 серпня 2018 року у справі № 826/11545/17, від 09 листопада 2018 року у справі № 334/3536/17(2-а/334/402/17), від 27 листопада 2018 року у справі № 537/2348/16-а, від 27 листопада 2018 року у справі № 305/2056/15-а, від 20 грудня 2018 року у справі № 756/513/17, від 20 грудня 2018 року у справі № 712/7831/16-а, від 22 січня 2019 року у справі № 201/9987/17(2-а/201/304/2017), від 07 лютого 2019 року у справі № 802/497/16-а, від 14 травня 2019 року у справі № 826/26174/15, від 21 грудня 2019 року у справі №826/12776/15 та від 05 травня 2022 року у справі № 240/10663/20.
Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Вжиття конструкції «повинен був дізнатись» в розумінні положень частин 2 та 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України означає неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 800/30/17).
Скаржнику недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами (постанова Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі №521/21851/16-а).
Установлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Як слідує з позовних вимог, позивач просить суд визнати протиправною та не чинною постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №АА562685 від 19 червня 2009 року.
При цьому, зазначає, що про існування такої постанови не знав, а дізнався лише 29 липня 2025 року.
Суд критично оцінює такі доводи та зазначає, що наявність арешту є суттєвою обставиною, яка, як правило, неминуче впливає на життя особи.
Саме ж лише посилання позивача на те, що йому не було відомо про існування постанови про арешт коштів протягом тривалого часу (більше 16 років) не може бути виправданням для пропуску строку звернення до суду.
Суд зазначає, що допущення можливості оскарження постанови більше ніж через 16 років суперечить принципу правової визначеності та остаточності правовідносин. Законодавець спеціально встановлює строк звернення до суду, щоб забезпечити стабільність правової ситуації.
Суд уважає, що позивач мав реальну, об'єктивну можливість бути ознайомленим із наявністю оскаржуваної постанови та відповідно мав можливість виявити належну зацікавленість до стану своїх прав у відповідному виконавчому провадженні та бажання ознайомитися з матеріалами такого виконавчого провадження, якщо і не в межах десятиденного строку, встановленого кодексом, то хоча б без зайвих зволікань та в межах розумного строку з огляду на встановлення законодавцем для такої категорії спорів скорочених строків звернення до суду.
Щодо посилання позивача на проходження військової служби, як на обставину, яка є поважною причиною пропуску строку звернення з вказаним позовом, слід зазначити таке.
Суд зауважує, що у постанові від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків щодо звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд також у постановах від 27 березня 2023 року у справі № 160/14362/21, від 16 лютого 2023 року у справі № 640/7964/21, від 18 січня 2023 року у справі № 160/21195/21.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 29 листопада 2024 року у справі № 120/359/24 сформував такий правовий висновок щодо застосування положень статей 122 та 123 Кодексу адміністративного судочинства України:
1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.
Позивач не довів обставин, що у цей період він не знаходився за місцем свого проживання (перебував у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях), не мав доступу до правової допомоги.
Тобто, самі по собі посилання на несення служби в умовах воєнного стану не є безумовною підставою для поновлення строку звернення до суду як такого, що пропущений з поважних причин.
Окрім цього, суд наголошує, що спірні правовідносини виникли у 2009 році, тобто ще задовго до початку введення на території України воєнного стану.
Суд зазначає, що поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
У кожному конкретному випадку суд досліджує обставини, зазначені позивачем, у їх сукупності із наданими доказами на їх підтвердження.
За таких обставин, наведені позивачем підстави для поновлення строку не можуть бути визнані поважними.
Суд звертає увагу, що законодавче обмеження строку, протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Необхідно зазначити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі №809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року у справі №815/91/18.
Окрім того, обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
При вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до суду, суд також звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).
Підсумовуючи наведене, позивач не довів, що він не мав реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений законодавством строк.
Статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду. Так частиною першої цієї статті передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею в заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною 2 статті 123 цього Кодексу.
Оскільки позовна заява подана з пропуском строку звернення до суду, при цьому позивачем не наведено доводів та їх документального підтвердження, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом у відповідній частині за захистом порушеного права протягом установленого законом строку, слід дійти висновку про наявність правових підстав, передбачених частиною 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, для повернення позовної заяви.
Керуючись статтями 169, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
У задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовити та визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Богунського відділу державної виконавчої служби у м.Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправною та нечинною постанову, зняття арешту повернути особі, яка її подала.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дати її постановлення.
Суддя Т.О. Окис