Україна
Донецький окружний адміністративний суд
16 вересня 2025 року Справа№640/6193/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Льговської Ю.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління МВС України на Південно-Західній залізниці про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов'язання до вчинення певних дій, -
21 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства внутрішніх справ України про:
визнання протиправними дій, бездіяльності співробітників Департаменту фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України та заступника голови ліквідаційної комісії Управління МВС України на Південно-Західній залізниці Лозінського О.С.;
зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України призначити посадову особу, яка мас доступ до особової справи ОСОБА_2 , що містить гриф таємно, для подання рапорту на призначення одноразової грошової допомоги, відповідно до наданих мною документів, згідно з переліком, визначеним постановою Кабінетом Міністрів України;
зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України сплатити позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України одноразову грошову допомогу в розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму на день смерті ОСОБА_2 , що складає 1 440 750 грн, яка підлягає індексації відповідно до законодавства України.
Крім того, просить стягнути з Міністерства внутрішніх справ України витрати на правову допомогу, на підтвердження яких надано договір про надання правової допомоги від 11 листопада 2021 року.
Позовні вимоги вмотивовано приписами пункту 1 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, оскільки позивач вважає, що чоловік проходив службу в правоохоронних органах спеціального призначення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2022 року позовну заяву прийнято до провадження, відкрито провадження у адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
07 жовтня 2022 року Міністерство внутрішніх справ України надало відзив на позов, в якому просило відмовити у позові, оскільки не вбачає підстав для застосування Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII з огляду на те, що покійний чоловік позивача є колишнім працівником міліції, а не військовослужбовцем.
Клопотання Міністерства внутрішніх справ України про залишення позовних вимог без розгляду задоволенню не підлягає з підстав дотримання строку звернення до суду, про що судом зазначено нижче.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року адміністративну справу прийнято до провадження, залучено Управління МВС України на Південно-Західній залізниці до участі у справі в якості другого відповідача, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), розпочавши розгляд справи спочатку.
Управління МВС України на Південно-Західній залізниці правом для надання відзиву не скористалося, ухвала суду про відкриття провадження у справі, яка була направлена за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, повернута на адресу суду за закінчення терміну зберігання і вважається врученою належним чином.
07 квітня 2025 року зареєстрована відповідь на відзив, в якій позивачем наведено доводи щодо дотримання строку звернення до суду.
Дослідивши та оцінивши докази у справі, суд встановив такі обставини.
Записами трудової книжки визначено, що з 1981 року по 2000 рік ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ в Управлінні Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній залізниці.
Під час служби в 1986 році брав участь у роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (на посаді розвідника 7 управління МВС УРСР).
За висновком про призначення пенсії за вислугу років згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII, затвердженого 06 жовтня 2000 року, на день звільнення у 2000 році ОСОБА_2 займав посаду коменданта відділу кримінального пошуку Управлінні Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній залізниці.
18 листопада 2019 року складено запис про смерть ОСОБА_2 .
Постановою центральної медичної (військово-лікарської) комісії МВС України від 16 січня 2020 року № 3/ч встановлено, що захворювання, яке призвело до його смерті, пов'язано з виконанням службових обов'язків з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
За змістом свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 та витягу з Реєстру територіальної громади від 14 січня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були подружжям, місце проживання яких зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
24 січня 2020 року ОСОБА_1 як дружина померлого співробітника Міністерства внутрішніх справ України на пенсії звернулася до ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній залізниці із заявою про виплату грошової компенсації у зв'язку зі смертю чоловіка, що пов'язана з проходженням служби.
За змістом листів Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній залізниці від 28 травня 2020 року № 37/7-7/76, від 20 квітня 2020 року № 37/7-7/68 матеріали залишено без розгляду, оскільки відсутні підстави для призначення та виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 23 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-XII та відповідно Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850.
07 грудня 2020 року ОСОБА_1 повторно звернулася до ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній залізниці із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII.
За змістом листів Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній залізниці від 03 червня 2021 року № 37/7-7/216, від 01 лютого 2021 року № 37/7-7/166, від 02 квітня 2021 року № 37/7-7/205, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 20 січня 2021 року № 1/48-Нч позивачеві відмовлено в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги на підставі статті 23 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-XII та відповідного порядку.
23 листопада 2021 року ОСОБА_1 через адвоката звернулася до ліквідаційної комісії Управлінні Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній залізниці із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII.
Відповіддю Департаменту фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України від 08 грудня 2021 року № 56010/15-2021 позивачеві відмовлено в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, оскільки на дату звільнення зі служби в органах внутрішніх справ ОСОБА_2 до категорії осіб, перелічених у Законі, не належав.
Лише вказана відповідь (з наявних в матеріалах справи) стосується обґрунтувань відмови з посиланням на Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, який позивач в останніх заявах визначала підставою своїх вимог, тому шестимісячний строк звернення до суду слід обчислювати з дати отримання саме цього листа від 08 грудня 2021 року № 56010/15-2021.
Оскільки позивач звернулася до суду 21 лютого 2022 року, то строк звернення до суду не пропущено.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
Абзацом 2 пункту 15 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) встановлено, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.
Разом з тим абзацом 3 цього ж пункту окремо врегульовано, що право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».
До набрання чинності новим Законом порядок виплати одноразової грошової допомоги працівниками міліції було врегульовано нормами статті 23 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-XII (далі - Закон № 565-XII).
На її виконання прийнято Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 (далі - Порядок № 850).
Проте суд не застосовує до спірних правовідносин статтю 23 Закону № 565-XII та положення Порядку № 850, оскільки позивач не визначає їх підставами для призначення та виплати одноразової грошової допомоги.
Відповідно у справі постає питання визначення належного відповідача (відповідачів), оскільки спірні відносини не регулюються приписами Порядку № 850.
Позовні вимоги вмотивовано приписами пункту 1 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), оскільки позивач вважає, що чоловік проходив службу в правоохоронних органах спеціального призначення (на посаді розвідника 7 управління МВС УРСР).
Підпунктом 1 пункту 1 статті 3 Закону № 2011-XII визначено, що дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (далі - військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів), які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби.
На реалізацію цієї норми прийнято Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).
Пунктом 3 вказаного Порядку передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; […].
За матеріалами справи на дату смерті ОСОБА_2 не відносився до військовослужбовців Збройних Сил України або прирівняних до них військовослужбовців правоохоронних органів спеціального призначення, а також не звільнявся саме з військової служби за рік до смерті (особа була працівником міліції, яка звільнена зі служби в 2000 році з посади коменданта відділу кримінального пошуку Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній залізниці, який не є правоохоронним органом спеціального призначення).
Доводи позивача про те, що чоловік проходив службу в правоохоронних органах спеціального призначення, не підтверджуються матеріалами справи. Чинне законодавство не пов'язує виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги з посадою, яка особа займала при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Відповідно відсутні підстави для висновку, що ОСОБА_2 є особою, яка підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню за Законом № 2011-XII, що є умовою для виплати одноразової компенсації за цим Законом відповідно до пункту 9 Порядку виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 760 (далі - Порядок № 760), на який посилається позивач.
Навпаки, додана до позову довідка від 07 травня 2008 року № 04-1825 підтверджує, що ОСОБА_2 отримував страхування співробітників міліції, а не як військовослужбовець.
Отже, підстав для виплати позивачеві одноразової грошової допомоги відповідно до Закону № 2011-XII та Порядку № 975 немає, а позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Крім того, за цими нормативно-правовими актами допомогу виплачує Міністерство оборони України, а отже вимоги щодо зобов'язання виплати одноразову грошову допомогу в розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму на день смерті пред'явлено не до тієї особи.
Підстав для стягнення з Міністерства внутрішніх справ України витрат на правову допомогу немає.
Керуючись статтями 139, 243-246, 255, 295 КАС України, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління МВС України на Південно-Західній залізниці про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов'язання до вчинення певних дій відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 16 вересня 2025 року.
Суддя Ю.М. Льговська