Справа № 595/1019/25
Провадження № 2/595/417/2025
16.09.2025
Бучацький районний суд Тернопільської області
у складі: головуючого судді Тхорик І.І.
з участю секретаря судового засідання Боднара М.Г.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», в інтересах якого діє представник Канак М.С., звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості за кредитним договором № 21179-04/2024 в розмірі 14000 грн, з яких: 4000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 10000,00 грн - сума заборгованості за відсотками. Окрім того, просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача понесені судові витрати. В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що 16 квітня 2024 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 21179-04/2024, підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, про що свідчить п.8 Кредитного договору. 29 липня 2024 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 29072024, у відповідності до умов якого ТОВ «Стар Файненс Груп» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Стар Файненс Груп» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників, в тому числі і до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 21179-04/2024 на суму 14000 грн, з яких: 4000 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 10 000 грн - сума заборгованості за відсотками. Зауважує, що з моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме, з 29.07.2024 позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій. Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитним договором № 21179-04/2024 в розмірі 14000,00 грн, з яких: 4000 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 10 000 грн - сума заборгованості за відсотками.
Ухвалою Бучацького районного суду Тернопільської області від 14 липня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» Канак М.С. в судове засідання не прибула, у прохальній частині позовної заяви просила розглядати справу у відсутності представника позивача, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився повторно, не повідомивши суду про причини своєї неявки, про день та час слухання справи повідомлявся у встановленому законом порядку. Правом на подання відзиву відповідач не скористався.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Оскільки представник позивача не заперечує проти заочного вирішення справи, з урахування викладеного вище, суд, вважає за необхідне проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
У зв'язку з неявкою учасників справи, відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши та оцінивши зібранні по справі докази, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити з огляду на таке.
Судом встановлено, що 16 квітня 2024 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 21179-04/2024, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора W3601.
Відповідно до п. 1.1 Договору, Товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 4000 грн, на умовах строковості, зворотності, платності (далі кредит), а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Згідно п. 1.2 Договору, тип кредиту - кредит. Мета отримання кредиту - на власні потреби клієнта. Кредит надається строком на 100 днів. Дата надання кредиту 16.04.2024. Наданий кредит клієнт зобов'язаний погасити в останній день вказаного строку кредитування. Дата погашення кредиту 24.07.2024.
Процентна ставка становить 2,50% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.2 цього Договору.
Відповідно до п. 2.3. Договору, для отримання кредиту клієнт відвідує сайт Товариства та ознайомлюється з відповідною інформацією, а саме - Правилами надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; кредитними продуктами Товариства, документами щодо взаємодії з споживачами, Примірним договором про надання кредиту, інформацією про істотні характеристики послуги з надання мікрокредиту/споживчого кредиту та іншою інформацією про фінансову послугу, яка розміщується Товариством на сайті Товариства, відповідно до вимог чинного законодавства України та нормативно-правових актів Національного Банку України (Інформація на сайті Товариства).
Згідно з п. 3.3 Договору, нарахування процентів за цим договором здійснюється в межах строку кредитування, зазначеного в п. 1.2 Договору, починаючи з дня надання кредиту клієнту (перерахування грошових коштів на рахунок, вказаний клієнтом). При цьому проценти за користування кредитом нараховуються на залишок фактичної заборгованості за кредитом станом на початок кожного календарно дня.
Підписанням цього Договору клієнт підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватися правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства, розміщених на веб-сайті Товариства. (п.7.6 Кредитного договору).
16 квітня 2024 року ОСОБА_1 також ознайомився і підписав електронним підписом одноразовим ідентифікатором W3601Додаток № 1 до Договору про надання фінансового кредиту № 21179-04/2024, де зображено графік платежів, та Паспорт споживчого кредиту (Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит), де зазначено наступне: інформація та контактні дані кредитодавця, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, інші важливі правові аспекти.
29.07.2024 між ТОВ «Стар Файненс Груп» (клієнт) та ТОВ «ФК «ЄАПБ» (фактор) укладено договір факторингу № 29072024, у відповідності до умов якого ТОВ «Стар Файненс Груп» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Стар Файненс Груп» права вимоги до боржників, вказані у Реєстрі боржників.
Згідно п. 1.1. Договору факторингу Фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за управління кредитом, плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.
Згідно п. 1.2 Договору факторингу, Перехід від Клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно Додатку №2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.
Відповідно до Витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу № 29072024 від 29.07.2024, а також розрахунку заборгованості наданого позивачем, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 14000,00 грн, з яких: 4000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 10000 грн - сума заборгованості за відсотками.
Згідно ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 2 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Устатті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Як вбачається із матеріалів справи відповідачем ОСОБА_1 підписано договір про надання фінансового кредиту № 21179-04/2024 шляхом підписання вказаного документу за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором W3601.
В силу вимог ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створенням електронного документа.
З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Таким чином, на підставі укладених між сторонами електронних договорів, які вважаються укладеними у письмовій формі, у сторін цього договору відповідно до приписів статті 11 ЦК України виникли права та обов'язки, які випливають із кредитного договору.
Згідно з вимогами п. 5 ч. 1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до вимог абз. 1 ч. 12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно абз. абз. 1, 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про електронну комерцію»).
У силу ч. 3 ст.18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.
В силу вимог ч. ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Вищенаведене свідчить про належне укладення кредитних договорів, шляхом проставляння електронного цифрового підпису сторін.
Аналогічна правова позиція сформована у цілому ряді постанов Верховного Суду. Так, у постанові від 16.12.2020 у справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.
Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20.
Отже, між сторонами досягнута згода щодо всіх істотних умов договору позики, які оформлені сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.
З огляду на вищевикладене, суд доходить до висновку, що відповідно до вимог чинного законодавства між кредитодавцем та відповідачем у встановленому законом порядку укладено електронний кредитний договір.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять його умови. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з вимогами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до вимог статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу вимог статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до вимог ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 статті 509 ЦК України).
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
В силу вимог ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 519 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Відповідно до вимог статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Згідно з вимогами законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу.
Згідно ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Згідно із ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
В постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012 тощо).
Верховний Суд у постанові від 17.01.2020 у справі № 916/2286/16 зазначив, що предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги). Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина третя статті 656 ЦК України).
Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
Такі правові висновки щодо кваліфікуючих ознак договору факторингу виклала Велика Палата Верховного Суду в постановах від 11 вересня 2018 у справі № 909/968/16, від 31 жовтня 2018 у справі № 465/646/11, від 11 жовтня 2019 у справі № 910/13731/17 та від 10 жовтня 2020 у справі № 638/22396/14-ц.
Встановлено, що умовами зазначеного договору факторингу № 29072024 від 29.07.2024 передбачено обов'язок Фактора передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнта відступити Фактору право грошової вимоги (п. 1.1 договору факторингу). Ціною продажу згідно вказаного договору факторингу є сума грошових коштів, що сплачується Фактором Клієнту після підписання сторонами Акту прийому-передачі реєстру боржників на умовах договору, розмір якої встановлюється згідно п.3.3 цього Договору.
Суд звертає увагу, що до метеріалів цивільної справи позивачем не долучено повний договір факторингу № 29072024 від 29.07.2024, оскільки після п.2.2.4 Договору на наступній сторінці зазначено п.9.8 Договору.
Водночас, до матеріалів справи позивачем не долучено доказів про те, що відповідним Фактором (ТОВ «ФК «ЄАПБ») було здійснення перерахування грошових коштів на рахунок Клієнта згідно договору факторингу № 29072024 від 29.07.2024.
Вказані обставини свідчать про недоведеність позивачем факту набуття прав вимоги згідно зазначеного ним договору факторингу № 29072024 від 29.07.2024 до відповідача за відповідним кредитним договором у цілому та за відповідним реєстром прав вимоги зокрема.
Платіжні документи банківської установи, які б засвідчував факт безготівкового перерахування грошових коштів, суду не надані.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 194/329/15-ц (провадження № 61-3753св22) вказано, що: «Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Суд звертає увагу на те, що належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Так, в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 204/2972/20 (провадження № 61-168 св 21) наведено висновки за змістом яких: «Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі».
Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18 та від 28.10.2020 у справі № 760/7792/14-ц дійшов наступних висновків: «Доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, є первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 333/5483/20 (провадження № 61-19321св21): «Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.
Таким чином, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами». Відповідна правова позиція Верховного Суду є сталою.
Так, наприклад, у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 910/3105/21, також зазначено, що: «194. Розрахунок заборгованості самостійно, за відсутності первинних документів, не може вважатися доказом, який підтверджує суму видачі банком кредиту позичальнику, суми траншів кредиту, дату коли саме та яка сума кредитних коштів була повернута позичальником банку за відображеним у ньому періодом і як наслідок загальну суму боргу. 195. Виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. 196. Виписки по особовому рахунку (картковому рахунку) можуть бути належним доказом заборгованості щодо тіла кредиту за кредитним договором, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору».
Виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 426/4264/19, провадження № 61-7310св24).
Однак матеріали справи, не містять належних виписок за рахунком відповідача, який був відкритий останньому за умовами кредитного договору.
Суд має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти».
З доказів, які надані позивачем, суд не має можливості встановити наявність чи відсутність заборгованості у відповідача за кредитними зобов'язаннями, а також встановити розмір заборгованості відповідача перед позивачем.
При цьому, суд наголошує, що обґрунтований розрахунок сум, що стягуються, є складовою змісту позову (фактично його обґрунтуванням, ілюстрацією арифметичних дій за результатами яких склалась сума, заявлена позивачем до стягнення), та не є доказом у справі (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України).
Також, суд не вважає таким доказом на підтвердження заборгованості й витяг з реєстру прав вимоги до Договору факторингу, оскільки такий не підтверджує здійснення фінансових операцій та не є первинним документом, що підтверджує розмір заборгованості.
Оцінивши всі докази у їх сукупності, суд вважає, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували існування у позичальника заборгованості за договором, факту виплати йому грошових коштів за кредитним договором, зокрема, первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» про зарахування коштів на вказаний відповідачем у кредитному договорі рахунок.
Щодо наданого розрахунку заборгованості, у якому, на думку позивача, наявна інформація про отримання відповідачем кредитних коштів за кредитним договором та який надано на підтвердження суми боргу, то такого розрахунку недостатньо для висновку щодо отримання кредитних коштів та порушення останнім обов'язку щодо їх повернення. Відповідний розрахунок заборгованості є одностороннім документом позивача, сам по собі не є належним доказом з огляду на вимоги частини першої статті 77 ЦПК України, не містить посилань на карткові чи інші банківські рахунки, якими користувався відповідач.
Такий висновок також узгоджується з постановою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 759/10277/20.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.
Крім того, у позовній заяві представник позивача просив розглянути справу без його участі, клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв.
Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року, справа 755/18920/18, провадження 61-17205ск19.
Згідно з вимогами ч. ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
В силу вимог ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до вимог статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно з вимогами ч. ч. 1-3 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Враховуючи встановлені судом обставини та наведені висновки, суд не вбачає підстав для стягнення заборгованості за наведеним кредитним договором, відтак, у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором слід відмовити.
Щодо розподілу судових витрат слід зазначити, що відповідно до частин 1 і 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно зі статтею 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Враховуючи, що позов не підлягає задоволенню, судові витрати слід покласти на позивача.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 133, 141, 258-268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем до Бучацького районного суду Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне рішення суду складено 16 вересня 2025 року.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», місцезнаходження: 01032, вул. Симона Петлюри, буд. 30, м. Київ, код ЄДРПОУ 35625014.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Суддя: І. І. Тхорик