Ширяївський районний суд Одеської області
17.09.2025 Справа 518/1586/25
Провадження № 2-а/518/4/2025
Іменем україни
17 вересня 2025 року
Суддя Ширяївського районного суду Одеської області Тарасенко М.С., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Відділення поліції №2 Березівського РВП ГУНП в Одеській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Відділення поліції №2 Березівського РВП ГУНП в Одеській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення, в якому просить суд скасувати постанову інспектора відділення поліції №2 Березівського РВП ГУНП в Одеській області Сербіна Є.Ю. серії БАВ № 320982 від 14.04.2025 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КпАП України.
За приписами ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Разом з цим, право на звернення до суду не є беззаперечним і повинно відбуватись за правилами визначеними процесуальним законом.
Дослідивши адміністративний позов та додані до нього документи, суддя приходить до висновку, що він підлягає залишенню без руху, враховуючи наступне.
Згідно з ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Вимоги щодо форми та змісту позовної заяви, а також документів, що до неї додаються, визначені ст. ст. 160, 161 КАС України.
У відповідності до вимог статті 160 КАС України, в позовній заяві зазначаються зокрема: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, адреса електронної пошти.
Разом з тим позовна заява не містить всі обов'язкові відомості визначенні зазначеною статтею.
Абз. 2 ч. 5ст. 18 КАС України визначено, що електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.
Однак, у позовній заяві не зазначено відомостей про наявність або відсутність зареєстрованих електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку, відносно учасників справи.
За наслідком чого позивачеві необхідно вказати у позові чи окремому документі про наявність або відсутність зареєстрованого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку, відносно учасників справи: позивача та відповідача.
Згідно п. 11 ч. 5 ст. 160 КАС України, в позовній заяві зазначаються власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Як вбачається з адміністративного позову, позивачем не зазначено власне письмове підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Відповідно до ч. 4 ст. 161 КАС України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на постанову Ширяївського районного суду Одеської області від 13 серпня 2025 року, однак належним чином засвідчена копія вказаної постанови, яка б містила відомості, в тому числі про набрання законної сили, позивачем не надана.
Крім того, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно положень ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Положеннями ч. 2 ст. 286 КАС України визначено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
При цьому, відповідно ч. 1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржувана постанова була винесена 14 квітня 2025 року, однак позивач звернувся до суду з адміністративним позовом лише 15 версеня 2025 року, тобто поза межами строку, визначеному законом.
Разом з тим, позивач в прохальній частині позовної заяви просить суд поновити пропущений строк звернення до суду, з покликанням на те, що про існування вказаної постанови йому стало відомо випадково.
Суд критично відноситься до вказах пояснень наданих позивачем, щодо поважності причин пропущення строку на звернення до суду, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу, на підтвердження дати отримання позивачем оскаржуваної постанови.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 року в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заява № 45783/05; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 року в справі «Меньшакова проти України», заява № 377/02).
Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» («Перез де Рада Каванілес проти Іспанії»), заява №28090/95).
Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
З врахуванням наведене, суд приходить до висновку, що наведені позивачем підстави для поновлення пропущеного строку звернення до суду є неповажними, а тому заява про поновлення строку задоволенню не підлягає.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011 обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, встановлення процесуальних строків передбачено законом з метою дисциплінування учасників адміністративного процесу та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Суд при цьому враховує, що Європейський суд у своїй практиці широко тлумачить дане питання, основним у якому є доступ до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У той же час, Європейський суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.
Керуючись ст. 121, 123, 160, 161, 169 КАС України, суддя -
ухвалив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділення поліції №2 Березівського РВП ГУНП в Одеській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення - залишити без руху.
Запропонувати позивачу усунути зазначені в ухвалі недоліки позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
У разі не виконання вимог ухвали в установлений судом строк позов буде вважатися неподаним та повернутим позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя М.Тарасенко