Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/623/25 Головуючий у суді І-ї інстанції >
Справа № 941/893/25 Доповідач в колегії апеляційного суду
ОСОБА_1
15.09.2025 року. м. Кропивницький
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 на ухвалу Петрівського районного суду Кіровоградської області від 04.09.2025 року, якою стосовно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України
продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на шістдесят днів, тобто з 04.09.2025 року 15 години 30 хвилин до 02.11.2025 року 15 години 30 хвилин включно, з визначенням розміру застави - 90 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що в грошовому еквіваленті становить 272 520 гривень.
В провадженні у Петрівського районного суду Кіровоградської області перебуває кримінальне провадження №12024121060001917 відносно ОСОБА_6 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, ОСОБА_8 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, ч.1 ст.263 КК України, ОСОБА_5 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України.
Ухвалою Петрівського районного суду Кіровоградської області від 04.09.2025 року щодо ОСОБА_5 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на шістдесят днів, тобто з 04.09.2025 року 15 години 30 хвилин до 02.11.2025 року 15 години 30 хвилин включно, з визначенням розміру застави - 90 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що в грошовому еквіваленті становить 272 520 гривень.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_5 просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та обрати стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, виконання якого проводити за адресою : АДРЕСА_1 .
Вважає, що жоден ризик стороною обвинувачення не доведений.
Зазначає, що обвинувачений з потерпілою та свідком проживають в різних населених пунктах, які знаходяться на значній відставні один від одного. Вважає недостатньою обґрунтованістю переховування обвинуваченого від органів досудового розслідування та суду та неможливість запобігти іншим ризикам під час застосування більш м'якого запобіжного заходу. Наголошує на тому, що не був працевлаштований офіційно, але працював за місцем свого проживання по найму в населення, по місцю проживання характеризується позитивно.
Обвинувачений вказує, що вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав, співпрацював зі слідством. Просить врахував погіршення стану здоров'я своєї бабусі, яка потребує постійного догляду.
До початку розгляду апеляційної скарги прокурор відділу Кіровоградської обласної прокуратури ОСОБА_10 подала заяву про розгляд апеляційної скарги обвинуваченого в письмовому провадженні без участі прокурора, в задоволенні апеляційної скарги обвинуваченого просила відмовити.
Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник, клопотань про участь сторін під час розгляду апеляційної скарги не заявляли, тому відповідно до вимог ч.4 ст.422-1 КПК України, апеляційний розгляд здійснюється без участі сторін кримінального провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали провадження та зваживши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До закінчення продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою повинна відповідати вимогам ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. ст. 177, 178, 183 КПК України.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд першої інстанції повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Перевіркою наданих до апеляційного суду матеріалів встановлено, що зазначені вимоги закону місцевим судом дотримані в повному обсязі.
Суд апеляційної інстанції під час перегляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ст. 422-1 КПК України не здійснює перевірку правильності пред'явленої підозри та не перевіряє докази, що підтверджують або спростовують винуватість особи.
Висновок суду першої інстанції відносно того, що ризики, наведені прокурором, є дійсними та триваючими і на даний час виключають можливість зміни запобіжного заходу щодо ОСОБА_5 , на більш м'який, є правильним.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, що обвинувачений ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбою), поєднаних із проникненням у житло, вчинених організованою групою, в умовах воєнного стану, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 10 років.
Враховуючи викладене, на даний час продовжують існувати ризики передбачені ч. 1 ст.177 КПК України, а саме можливість переховуватись від суду, а також будучи обізнаним про місце проживання потерпілих, свідків, може впливати на них з метою уникнення відповідальності, та вчиняти нові кримінальні правопорушення, а також відсутність належних доказів з боку сторони захисту про соціальну стабільність ОСОБА_5 , житла, де він може перебувати під домашнім арештом та згоди власника на це, враховуючи хворобу бабусі, за якою можуть здійснювати догляд інші члени сім'ї, не свідчить про можливість застосування до ОСОБА_5 більш м'якого запобіжного заходу, тому відсутні підстави для застосування щодо ОСОБА_5 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Судом першої інстанції правильно враховано суспільну небезпечність злочину, який інкримінуються обвинуваченому, суворість можливого покарання.
Наведені обставини є виправданими та необхідними елементами (ризиками), що виправдовують потребу у триманні обвинуваченого під вартою та є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, зазначених у ст. 176 КПК України не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України та забезпечити виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків.
Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою як досудового так і судового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою, що визначено в рішенні Європейського суду за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії».
Як під час розгляду клопотання місцевим судом, так і під час апеляційного розгляду не встановлено відомостей, які б безумовно свідчили про неможливість тримання ОСОБА_5 під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважили ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
У матеріалах справи відсутні будь-які дані стосовно того, що відпали або зменшились ризики, які існували під час обрання запобіжного заходу обвинуваченому, отже підстави для зміни запобіжного заходу відсутні.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_5 для забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, та вважає, що інший, більш м'який запобіжний захід, не зможе запобігти вказаним ризикам.
Рішення суду першої інстанції щодо необхідності задоволення клопотання прокурора є правильним, оскільки доведено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше обмеження права ОСОБА_5 перебувати на волі.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Доводи, на які посилається у своїй апеляційній скаргі обвинувачений не є суттєвими та не впливають на правильність прийнятого судового рішення і не можуть слугувати підставою для його скасування, а тому підстав для застосування судом до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, колегія суддів не вбачає.
Стосовно посилання обвинуваченого на застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, колегія суддів вважає дане посилання необґрунтованим та таким, що не має фактичного обґрунтування, оскільки будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у обвинуваченого житла та можливості його перебування за відповідною адресою суду не надано, у зв'язку з чим колегія суддів позбавлена можливості перевірити реальність виконання такого запобіжного заходу.
Підтверджуючих доказів неможливості утримання обвинуваченого в СІЗО за станом здоров'я не надано.
Будь-яких інших переконливих доводів щодо незаконності рішення суду в апеляційних скаргах не наведено та не надано під час апеляційного розгляду справи.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 , які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення, колегією суддів не встановлено.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалене у відповідності до вимог закону та на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та оціненими судом.
За таких обставин апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає, а ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 183, 199, 331, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Ухвалу Петрівського районного суду Кіровоградської області від 04.09.2025 року, якою стосовно ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням застави - залишити без змін.
Ухвала є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4