17 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 202/5220/22
провадження № 61-8074ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув заяву ОСОБА_1 про відвід судді Ситнік Олени Миколаївни від розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, за касаційними скаргами ОСОБА_1 й ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2025 року та
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- стягнути з ОСОБА_2 солідарно з ОСОБА_3
516 970,81 грн, які витребувано з незаконного володіння рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра (раніше - Індустріальний районний суд
м. Дніпропетровська) від 20 червня 2011 року;
- стягнути з ОСОБА_2 збитки у вигляді упущеної та недоотриманої вигоди, завдані порушенням його цивільного права володіти, користуватись і розпоряджатись коштами в сумі 6 884 531,20 грн; суму інфляційних втрат та трьох відсотків річних в розмірі 4 113 746,14 грн; 1 200 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди;
- встановити (визначити обов'язок чи право) стягнення 1 949 289,13 грн на відшкодування спричинених збитків та шкоди з ОСОБА_2 солідарно з ОСОБА_3 , які стягнуто рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра (раніше - Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська) від 20 червня 2011 року.
26 грудня 2023 року рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра (раніше - Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська) позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 солідарно з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, у розмірі 516 970,81 грн, які стягнуто з ОСОБА_2 , інфляційні втрати
4 509 222,61 грн, три відсотки річних 299 837,90 грн, упущену вигоду
8 592 560,55 грн, 3 000 000,00 грн моральної шкоди і судові витрати.
05 червня 2025 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпра (раніше - Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська) від 26 грудня 2023 року змінено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну компенсацію моральної шкоди в розмірі 2 304 000,00 грн.
04 липня 2025 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2025 року, в якій просив її скасувати в частині зміни рішення Індустріального районного суду м. Дніпра (раніше - Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська) від 26 грудня 2023 року та зменшення розміру моральної шкоди з 3 000 000,00 грн до 2 304 000,00 грн, рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 3 000 000,00 грн - залишити без змін.
04 серпня 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали цивільної справи № 202/5220/22 з суду першої інстанції.
04 серпня 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Хандога В. В. через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2025 року, в якій просив її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
06 серпня 2025 року ухвалою Верховного Суду поновлено представнику ОСОБА_2 - адвокату Хандозі В. В. строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2025 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника
ОСОБА_2 - адвоката Хандоги В. В. на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2025 року.
08 вересня 2025 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду заяву про відвід судді Верховного Суду Ситнік О. М. з підстав недовіри судді Верховного Суду в розгляді його касаційної скарги.
16 вересня 2025 року вказану заяву за вх. № 27915/0/220-25 передано судді-доповідачу Ситнік О. М. у зв'язку з перебуванням судді у відпустці
з 01 до 15 вересня 2025 року.
Заява про відвід обґрунтована тим, що суддя під час постановлення ухвали про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Хандоги В. В., вирішила питання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2025 року без належних доказів пропуску такого строку.
Вказує, що ним 06 та 07 серпня 2025 року подано заяви, у яких він просив відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Хандоги В. В., оскільки вважав, що адвокат Хандога В. В. використав неналежний ордер для незаконної участі у судовому процесі в суді касаційної інстанції та ввів суд в оману повідомленням щодо підстав для поновлення строку на касаційне оскарження, а саме про начебто збій у роботі підсистеми «Електронний суд» 26 червня 2025 року, що позбавило його можливості заповнити та подати належно оформлений ордер під час звернення з касаційною скаргою вперше в червні 2025 року.
Зазначає, що ухвала Верховного Суду від 06 серпня 2025 року оформлена «заднім числом», оскільки в Єдиному державному реєстрі судових рішень та Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі цей процесуальний документ з'явився 26 серпня 2025 року, що, на його думку, свідчить про маніпуляцію з датою судового рішення задля залишення без уваги поданих ним заяв про недопустимість відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Хандоги В. В.
Отже, в заяві ОСОБА_1 висловлює сумніви в об'єктивності судді Верховного Суду Ситнік О. М. та не погоджується із вирішенням процесуального питання щодо поновлення строку на касаційне оскарження, викладеного в ухвалі про відкриття касаційного провадження від 06 серпня 2025 року.
Під час розгляду заяви ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду
Ситнік О. М. суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до статті 36 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї, родичами між собою чи родичами подружжя. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.
Згідно з частинами другою та третьою статті 40 ЦПК України питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У такому випадку вирішення питання про відвід судді здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику ЄСПЛ як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) в справі «Білуха проти України» (№ 33949/02, § 49-52, від 09 листопада 2006 року) зазначено, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд, як такий, та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб'єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, допоки не надано доказів протилежного. Стосовно об'єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є в цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими.
Верховний Суд, оцінюючи, чи наявні підстави для відводу за суб'єктивним критерієм, констатує, що не встановлено будь-які підстави стверджувати, що суддя Ситнік О. М. має та виявляє особисту упередженість під час розгляду цієї справи. Презумпція особистої неупередженості судді діє, допоки не з'являться докази на користь протилежного. Доказів протилежного заявником не надано й судом не здобуто.
Доводи заяви про відвід судді стосовно підписання ухвали суду суддями
Ситнік О. М., Ігнатенком В. М. та Фаловською І. М. електронними цифровими підписами «заднім числом» є необґрунтованими.
У матеріалах касаційного провадження в справі № 202/5220/22 (провадження
№ 61-8074ск25) наявна власноручно підписана суддями Ситнік О. М.,
Ігнатенком В. М. та Фаловською І. М. ухвала Верховного Суду від 06 серпня
2025 року.
Відповідно до підпункту 5.9 пункту 5 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року за № 1845/0/15-2 (зі змінами), паперове судове рішення - оригінал судового рішення на папері з особистими підписами всіх суддів (присяжних), які беруть участь в ухваленні (прийнятті) рішення.
У пункті 6 частини першої розділу І Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя 19 квітня
2018 року за № 1200/0/15-18 (далі - Порядок), визначено, що електронний примірник судового рішення - створений в Автоматизованій системі документообігу суду (далі - АСДС) електронний документ, підписаний кваліфікованим електронним підписом судді, що ухвалив таке судове рішення, в разі колегіального розгляду - кваліфікованими електронними підписами всіх суддів, що входять до складу колегії, або іншої особи, визначеної згідно з пунктом 2 розділу III цього Порядку. Такий документ має бути ідентичним за документарною інформацією та реквізитами оригіналу судового рішення в паперовій формі.
Згідно з частиною першою розділу ІІ Порядку встановлено, що електронний примірник судового рішення або окремої думки судді виготовляється судом в АСДС у день ухвалення судового рішення або виготовлення його повного тексту в паперовій формі, підписується кваліфікованим цифровим підписом (далі - КЕП) судді, який ухвалив таке судове рішення, а в разі колегіального розгляду - КЕП усіх суддів, що входять до складу колегії, та зберігається у стані, що унеможливлює його подальше коригування.
Згідно з частиною восьмою статті 259 ЦПК України усі судові рішення викладаються письмово у паперовій та електронній формах.
Відповідно до частини п'ятої статті 259 ЦПК України ухвали суду, постановлені окремим документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи.
Згідно з частиною другою статті 261 ЦПК України ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Жодними доказами не спростовано, що 06 серпня 2025 року ухвала про поновлення строку на касаційне оскарження та відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Хандоги В. В. на постанову Дніпровського апеляційного суду
від 05 червня 2025 року власноручно підписана суддями.
Доводи заяви щодо того, що судом не прийнято до уваги заяви ОСОБА_1 від 06 та 07 серпня 2025 року, в яких він просив відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Хандоги В. В., є безпідставними, оскільки такі заяви передані судді-доповідачу 07 та 08 серпня 2025 року, відповідно, а, отже, після постановлення ухвали про поновлення строку та відкриття касаційного провадження 06 серпня 2025 року.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Білуха проти України» (№ 33949/02, § 49-52,
від 09 листопада 2006 року) зазначено, що наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд, як такий, та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб'єктивного критерію особиста безсторонність суду презюмується, допоки не надано доказів протилежного. Стосовно об'єктивного критерію, то це означає, що під час вирішення того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими.
Верховний Суд, оцінюючи, чи наявні підстави для відводу за суб'єктивним критерієм, констатує, що не встановлено будь-яких підстав стверджувати, що суддя Ситнік О. М. має чи виявляє особисту упередженість під час розгляду цієї справи.
За об'єктивним критерієм Верховному Суду необхідно з'ясувати, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Вирішальним у цьому є те, чи є побоювання учасників справи щодо відсутності безсторонності у певного судді об'єктивно підтвердженими.
Доводи заяви про відвід судді не містять посилання на обставини, які б дали підстави для висновку про необ'єктивність та упередженість судді Верховного Суду Ситнік О. М., тому заявлений відвід є необґрунтованим.
В цілому доводи заяви свідчать про незгоду з процесуальними діями судді
Ситнік О. М., що відповідно до частини четвертої статті 36 ЦПК України не може бути підставою для відводу.
Верховний Суд наголошує на тому, що необґрунтоване усунення судді від участі в розгляді певної справи є так само порушенням права на справедливий суд, як і незадоволення обґрунтованої заяви про відвід судді.
Суд оцінює обставини в справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні. Тому доводи заяви не можуть слугувати підставою для відводу суддів, оскільки не підтверджують наявність об'єктивних сумнівів у їх неупередженості та об'єктивності.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право при визначенні його цивільних прав і обов'язків на справедливий публічний розгляд справи протягом розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.
Як зазначає ЄСПЛ, найголовніше - це довіра, яку в демократичному суспільстві повинні мати суди у громадськості (Hauschildt Case, № 11/1987/134/188, § 48).
Згідно із Бангалорськими принципами поведінки суддів, схвалених резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року, об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті ухваленого рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим постановлення об'єктивного рішення у справі або у тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях ЄСПЛ, для визначення неупередженості суду належить виходити не тільки з суб'єктивного критерію, але й об'єктивного підходу, який визначає, чи були забезпечені достатні гарантії, аби виключити будь-які законні сумніви з цього приводу (рішення у справі Ferrantelli et Santangelo).
Також у своєму рішенні «Газета «Україна-центр» проти України» ЄСПЛ наголошував, що відповідно до усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно визначатись на підставі суб'єктивного і об'єктивного критеріїв. У контексті суб'єктивного критерію особиста безсторонність судді презюмується, допоки не доведено протилежного. У контексті об'єктивного критерію потрібно визначити, чи існували переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо безсторонності суддів. З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть бути важливими, або іншими словами, «правосуддя має не тільки чиниться, також має бути видно, що воно чиниться». На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти в громадськість (§§ 28-32).
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить, що підставами для відводу судді є існування суб'єктивного або об'єктивного критеріїв, за умови доведення існування яких можна стверджувати про обґрунтованість сумнівів у безсторонності судді.
Отже, оскільки суд виснував про необґрунтованість заявленого
ОСОБА_1 відводу судді Верховного Суду Ситнік О. М. відповідно до частини третьої статті 40 ЦПК України питання про відвід суддів підлягає передачі на розгляд іншому судді, визначеному в порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України.
Керуючись статтями 33, 36, 40 ЦПК України, Верховний Суд
Заяву ОСОБА_1 про відвід судді Ситнік Олени Миколаївни від розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, - ОСОБА_3 , про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, за касаційними скаргами ОСОБА_1 й ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2025 року визнати необґрунтованою.
Заяву передати для вирішення зазначеного питання у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України, іншому судді.
Судді Ситнік О. М.
Ігнатенко В. М.
Фаловська І. М.