г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
Справа № 213/179/25
Номер провадження 2/213/760/25
16 вересня 2025 року м. Кривий Ріг
Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Хмельової С.М.
за участі секретаря судового засідання - Ємельянцевої Т.С.
при розгляді у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Гудима Тетяна Володимирівна, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю,
До Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу звернулася ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Гудима Тетяна Володимирівна, з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю.
15 січня 2025 року позовна заява надійшла до суду.
Ухвалою від 16 січня 2025 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження.
13 лютого 2025 року підготовче судове засідання відкладено через неявку учасників справи.
12 березня 2025 року підготовче судове засідання не відбулося у зв'язку з надходженням клопотання представника позивача про перенесення, оскільки вона приймала участь у невідкладних слідчих діях.
25 березня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті. Представник надала заява про проведення підготовчого судового засідання без її участі в якій також зазначила, що стороною позивача долучені всі наявні докази до матеріалів справи.
24 квітня 2025 року судове засідання не відбулося у зв'язку з перебуванням суддя на лікарняному.
20 травня 2025 року судове засідання не відбулося у зв'язку з надходженням клопотання представника позивача з проханням надати час для надання додаткових доказів.
18 червня 2025 року у судовому засіданні розглянуто клопотання представника позивача про витребування доказів.
13 серпня 2025 року судове засідання не відбулося у зв'язку з надходженням клопотання представника позивача з проханням перенести розгляд через хворобу.
16 вересня 2025 року судове засідання не відбулось у зв'язку з надходженням клопотання представника позивача з проханням перенесення розгляду, оскільки вона зайнята в іншому процесі.
Таким чином, дана справа призначалася до розгляду вісім разів, шість судових засідань з яких фактично не відбулися у зв'язку з клопотаннями представника позивача.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти повагу до інших учасників процесу та суду, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи протягом розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Смірнова проти України»).
Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (п. 11 ч. 3 цієї статті), яка також знайшла своє відображення в ч. 1 ст. 44 ЦКП України.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Феномен зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає у тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб'єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб'єктивних прав. Суб'єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб'єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб'єктивного процесуального права.
Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.
Такий висновок щодо застосування цієї норми процесуального права викладений у Постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 438/350/17 та від 11 вересня 2020 року у справі № 530/1701/16-ц.
Притягнення особи до відповідальності за процесуальні зловживання повинно ґрунтуватися на доказах її вини. Факти процесуальних зловживань можна віднести до фактів, що доказуються в режимі процесуальних фактів, які включаються у загальний або локальний предмет доказування у справі.
З аналізу наведених норм вбачається, що зловживанням правами можуть бути визнані дії учасника процесу, які формально хоча й передбачені серед його повноважень та прав, однак, здійснюються ним не з метою досягнення передбаченого законом процесуального результату, а з метою затягування чи взагалі перешкоджання розгляду справи.
Саме цей критерій є основним для кваліфікації дій особи як зловживання правами.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
При цьому, визначений ч. 2 ст. 44 ЦПК України перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14).
Разом із тим, ч. 4 ст. 44 ЦПК України передбачено, що суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Із приписів цієї статті випливає, що вжиття заходів у разі виявлення зловживання процесуальними правами учасником процесу є не правом, а обов'язком суду (Постанови Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 438/350/17 та від 11 вересня 2020 року у справі № 530/1701/16-ц).
Водночас, статтею 143 ЦПК України визначено, що заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали.
Згідно зі ст. 144 ЦПК України заходами процесуального примусу є: 1) попередження; 2) видалення із залу судового засідання; 3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; 4) привід; 5) штраф.
Суб'єктивні процесуальні права мають здійснюватися в найбільш економічний спосіб. Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню правильного рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.
Принцип процесуальної економії полягає в швидкому вирішенні спору при максимально спрощеній судовій процедурі як для суду так і для учасників процесу.
У постанові від 27 березня 2024 року у справі № 335/837/22 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що, дотримуючись принципів цивільного судочинства, основним з яких є неприпустимість зловживання процесуальними правами, суд, установивши, що подані учасником судового процесу скарга, заява або клопотання є очевидно безпідставними, що вочевидь може переслідувати такі цілі, як введення суду в оману, затягування розгляду справи чи створення перешкод опонентам у справі, зобов'язаний вживати заходи, спрямовані на запобігання зловживанням учасниками судового процесу своїми процесуальними правами шляхом залишення без розгляду або повернення таких скарг, заяв чи клопотань.
Велика Палата Верховного Суду також наголосила на тому, що саме з метою виконання такого завдання сторона у справі має користуватися процесуальними правами, сприяючи тим самим суду у здійсненні правосуддя. Якщо сторона здійснює певну процесуальну дію не з цією метою, а для досягнення інших цілей, вона виходить за межі дійсного змісту відповідного процесуального права, тобто зловживає ним. Правова система має бути спроможною ефективно захистити себе від таких дій. І саме на це спрямовані заходи, які суд застосовує через зловживання учасником судового процесу процесуальними правами. Ці заходи передбачені у частинах четвертій і п'ятій статті 44, частині першій статті 143, пункті 5 частини першої статті 144, статті 148 ЦПК України.
За встановлених обставин суд вважає, що неодноразові клопотання представника позивача про перенесення розгляду справи, явно свідчать про свідоме зловживання останньою своїми процесуальними правами, які спрямовані на безпідставне перешкоджання розгляду справи, що суперечить завданням цивільного судочинства.
З огляду на наведене, у зв'язку з очевидно недобросовісним використанням представником позивача наданих їй законом процесуальних прав, зважаючи на відвертість вчинення нею таких дій, з метою припинення та запобігання в подальшому зловживань останньою своїми процесуальними правами, суд дійшов висновку про необхідність попередити представника позивача, що у випадку подальшого зловживання процесуальними правами до неї судом буде застосований захід процесуального примусу.
Суд наголошує на тому, що провадження у справі відкрито 16 січня 2025 року, таким чином станом на вересень 2025 року у представника позивача було більш ніж достатньо часу виконати свої процесуальні обов'язку та не затягувати розгляд справи, порушуючи всі можливі розумні процесуальні строки.
Керуючись положеннями ст. ст. 2, 13, 44, 144, 148, 259 - 260 ЦПК України, суд
Попередити представника позивача адвоката Гудима Тетяни Володимирівни, про неприпустимість зловживанням процесуальними правами.
Судове засідання відкласти на 15 жовтня 2025 року на 14 годину 00 хвилин.
Звернути увагу представника позивача на те, що з метою реалізації своїх процесуальних прав вона має право приймати участь у судовому засіданні, ознайомитися з матеріали справи, а також подати клопотання про розгляд справи без її участі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя С.М.Хмельова