г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
Справа № 213/3351/25
Номер провадження 2/213/1544/25
17 вересня 2025 року місто Кривий Ріг
Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді - Хмельової С.М.
за участю секретаря судового засідання - Ємельянцевої Т.С.,
заочно розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визначення часток у праві спільної сумісної власності, визнання власником майна,
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що у період з 18 серпня 2007 року по 23 жовтня 2024 року перебував із відповідачкою у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу за спільні кошти 15 грудня 2021 року відповідачкою придбана двокімнатна квартира загальною площею 46 кв.м, житловою площею - 29,5 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Просить суд визнати спірну квартиру об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; визначити за сторонами по частки спірної квартири; поділити спірне майно, визначивши за позивачем право власності на частку квартири; стягнути з відповідачки витрати на правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн та сплачений судовий збір.
24 червня 2025 року позовна заява залишена без руху.
Ухвалою суду від 02 липня 2025 року відкрито провадження у справі, визначено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач та його представник у судове засідання не з'явилися, представник позивача надав заяву про розгляд справи без їхньої участі.
Відповідачку належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду цивільної справи. Однак вона в судове засідання не з'явилася, про наявність поважних для цього причин суд не повідомила, відзив на позов не подала.
Відповідно до частини 3 статті 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;
Частина 4 цієї статті передбачає, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Частина 1 статті 280 ЦПК України передбачає, що у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, про поважність причин неявки не повідомив, відзиву на позов не подав, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. З огляду на це, суд вважає за можливе здійснювати заочний розгляд цивільної справи за правилами глави 11 розділу ІІІ ЦПК України.
Частиною 2 статті 247 ЦПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.
18 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб, прізвище дружини після реєстрації шлюбу - « ОСОБА_5 ».
На підставі договору купівлі продажу квартири від 15 грудня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області, зареєстрованого в реєстрі за № 921, ОСОБА_3 набула у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності відповідачки на цю квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 жовтня 2024 року шлюб між сторонами розірвано. Рішення набрало законної сили 25 листопада 2024 року.
Згідно зі звітом про незалежну оцінку майна від 11 червня 2025 року станом на дату оцінки ринкова вартість спірної квартири становить 112 941,00 грн.
Таким чином квартира АДРЕСА_2 , набута у власність під час перебування у зареєстрованому шлюбі між сторонами.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту(стаття 61 СК України).
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина перша статті 60 СК України).
Згідно ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частини першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Відповідно до правових позицій Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц, слідує, що «у частині другій статті 328 ЦК України передбачено презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, зокрема, якщо інше прямо не випливає із закону. Інше передбачене статтею 60 СК України, згідно з якою будь-яке майно, набуте за час шлюбу, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно, набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17, провадження №14-325цс18, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17, провадження №61-38303св18)».
Відповідно до ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ст.69 СК України).
Згідно ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з частинами першою, третьою статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.ст. 369, 372 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Майно, що є у спільній сумісній власності може бути поділено між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Таким чином, враховуючи, що спірна квартира була придбана у шлюбі, презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, відповідачкою не спростована, суд дійшов висновку, що вона є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між позивачем та відповідачкою у рівних долях.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд керується таким.
Згідно з пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України врегульовано порядок розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. ч. 4-6 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до матеріалів справи судові витрати позивача на професійну правничу допомогу становлять 15 000,00 грн.
Встановлено, що правова допомога позивачу фактично була надана, відповідачкою не подано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та будь-яких доказів їх неспівмірності,
Проте згідно з наданим розрахунком на підтвердження вартості витрат на правничу допомогу до неї входить участь представника у судовому засіданні - 3 години. Фактична вартість правової допомоги за 1 годину становить 500,00 грн.
З огляду на те, що представник позивача участі у судових засіданнях не брав, витрати на правничу допомогу в сумі 1 500,00 грн стягненню з відповідачки не підлягають.
Таким чином, загальний розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідачки, становить 13 500,00 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь позивача сплачений ним судовий збір у розмірі 3 633,60 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 12, 19, 76-81, 89, 137, 141, 263, 265, 280-282 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визначення часток у праві спільної сумісної власності, визнання власником майна - задовольнити.
Визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 двокімнатну квартиру загальною площею 46 кв.м, житловою площею 29,5 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частину двокімнатної квартири загальною площею 46 кв.м, житловою площею 29,5 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_3 право приватної власності на 1/2 частину двокімнатної квартири загальною площею 46 кв.м, житловою площею 29,5 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) гривні 60 копійок та витрати на правничу допомогу в розмірі 13 500 (тринадцять тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення суду може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Представник позивача: адвокат Голівер Павло Володимирович, адреса: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повний текст рішення складено 17 вересня 2025 року.
Суддя С.М. Хмельова