16 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 902/21/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.
та представників
ОГП: Круш Т.О.,
позивача: не з'явились,
відповідача: Іщенко Г.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Надбужанське-С"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2025
та рішення Господарського суду Вінницької області від 26.02.2025
у справі № 902/21/24
за позовом Керівника Немирівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Немирівської міської ради
до Фермерського господарства "Надбужанське-С"
про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки,
Керівник Немирівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Немирівської міської ради звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фермерського господарства "Надбужанське-С" про розірвання договору оренди землі від 31.01.2020 та зобов'язання відповідача повернути позивачу земельну ділянку з кадастровим номером 0523084000:06:002:0984 площею 1,5000 га, передану в оренду на підставі договору оренди землі від 31.01.2020, шляхом підписання акта приймання-передачі з Немирівською міською радою.
Позовні вимоги обґрунтовані систематичною несплатою відповідачем орендної плати, що є підставою для розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки.
Господарським судом Вінницької області 23.04.2024 постановлено ухвалу, якою затверджено мирову угоду у цій справі, укладену між відповідачем та позивачем, провадження у справі № 902/21/24 закрито.
Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 19.06.2024 ухвалу Господарського суду Вінницької області від 23.04.2024 скасував, а справу направив для продовження розгляду до Господарського суду Вінницької області.
19.08.2024 на адресу суду надійшла спільна заява № б/н від 09.08.2024 (вх. № 01-34/8224/24 від 19.08.2024) Немирівської міської ради та ФГ "Надбужанське-С" про затвердження мирової угоди до якої долучена мирова угода від 08.08.2024 та копія рішення Немирівської міської ради № 2438 від 08.08.2024 про погодження мирових угод у судових справах, що перебувають на розгляді у Господарському суді Вінницької області.
27.08.2024 на адресу суду від прокурора надійшли заперечення № 54-3351вих-24 від 21.08.2024 щодо затвердження мирової угоди від 08.08.2024.
Дослідивши в судовому засіданні (19.09.2024) спільну Немирівської міської ради та ФГ "Надбужанське-С" про затвердження мирової угоди та зміст мирової угоди від 08.08.2024, суд дійшов висновку, що підписана між сторонами мирова угода від 08.08.2024 не відповідає вимогам ст. 192 ГПК України, оскільки її умови не врегульовують спір між учасниками правовідносин у справі № 902/21/24, а стосуються прав і обов'язків сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а тому у задоволенні спільної заяви сторін про затвердження мирової угоди відмовлено.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 26.02.2025 (суддя Матвійчук В.В.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 (колегія суддів у складі: Олексюк Г.Є. - головуючий, Мельник О.В., Гудак А.В.), позов задоволено. Розірвано договір оренди землі без номеру від 31.01.2020, укладений між Ковалівською сільською радою Немирівського району та Фермерським господарством "Надбужанське-С" щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0523084000:06:002:0984 площею 1,5000 га. Зобов'язано Фермерське господарство "Надбужанське-С" повернути Немирівській міській раді земельну ділянку з кадастровим номером 0523084000:06:002:0984 площею 1,5000 га, передану в оренду на підставі договору оренди землі без номеру від 31.01.2020 шляхом підписання акта приймання-передачі з Немирівською міською радою.
Судами обох інстанцій встановлено, що 31.01.2020 між Ковалівською сільською радою Немирівського району Вінницької області (орендодавець) та Фермерським господарством "Надбужанське-С" (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами п. 1 якого орендодавець відповідно до протоколу № 168 проведення земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення (аукціон № 23062 лот № 44759) від 31.01.2020 надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення 01.13 для іншого сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0523084000:06:002:0984, яка розташована за адресою: вул. Рубанського с. Ковалівка Немирівського району Вінницької області.
На земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомого майна, а також інші об'єкти інфраструктури (п. 3 договору).
Відповідно до п. 5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить 561 531, 06 грн.
За умовами п. 8 договору його укладено на 7 років, і за домовленістю сторін, він розпочинає свою дію з моменту укладання. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк умови можуть бути змінені за згодою сторін. Дата закінчення терміну договору 31.01.2027.
Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 12,18 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, що становить 68 394, 49 грн (п. 9 договору).
Пунктом 10 договору визначено, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням зміни коефіцієнтів визначених законодавством. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами.
Згідно з п. 11 договору орендна плата за земельні ділянки комунальної власності, набуті в оренду за результатами земельних торгів, вноситься за перший рік не пізніше трьох банківських днів з дня укладення договору починаючи з наступного року відповідно до Податкового кодексу України. Орендна плата вноситься орендарем у такі строки щомісячно у розмірі річної орендної плати, що становить 5 699, 54 грн на р/р UA 218999980334199812000002800 в УК у Немирівському районі ОТГ с. Ковалівка/18010600 банк Казначейство України (ЕАП) код одержувача ЄДРПОУ 37336738.
Розмір орендної плати переглядається щорічно у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованих земельних ділянок не з вини орендаря, що підтверджено документами; зміни нормативної грошової оцінки земельних ділянок комунальної власності; розмір орендної плати за земельні ділянки комунальної власності, які передані в оренду за результатами земельних торгів, не може переглядатись у біг збільшення; в інших випадках, передбачених законом (п. 13. договору).
Пунктом 31 договору сторони узгодили, що дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з п. 32 договору дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є укладений з моменту його нотаріального посвідчення (п. 41 договору).
Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.
Право оренди земельної ділянки за договором зареєстровано за ФГ "Надбужанське-С" зі строком дії до 31.01.2027, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 14.11.2023 № 354363761.
Відповідно до листа виконавчого комітету Немирівської міської ради № 03-34-1089 від 19.05.2023 на території Немирівської міської територіальної громади у користуванні ФГ "Надбужанське-С" знаходяться на умовах оренди низка земельних ділянок, зокрема, земельна ділянка площею 1,5000 га з кадастровим номером 0523084000:06:002:0984, згідно із договором оренди землі від 31.01.2020 орендна плата становить 68 394, 49 грн в рік. Крім того повідомлено, що у зв'язку із наявною у ФГ "Надбужанське-С" станом на 01.01.2023 заборгованістю з сплати орендної плати в сумі 221 758, 97 грн, управлінням комунальної власності Немирівської міської ради направлено на адресу орендаря лист про необхідність погашення податкового боргу. Проте податковий борг не погашено, заборгованість по сплаті орендної плати збільшується.
Відповідно до інформації ГУ ДПС у Вінницькій області № 1018/5/02-32-04-11-12 від 24.01.2023 в ФГ "Надбужанське-С" станом на 01.01.2023 рахується заборгованість із сплати орендної плати в сумі 221 758, 97 грн.
Згідно з листом ГУ ДПС у Вінницькій області № 6390/5/02-32-13-09-13 від 01.05.2023 у ФГ "Надбужанське-С" станом на 01.05.2023 рахується заборгованість в сумі 262 818,92 грн.
Листом № 8756/5/02-32-13-09-14 від 22.06.2023 ГУ ДПС у Вінницькій області у відповідь на лист № 54-2517вих-23 від 12.06.2023 керівника Немирівської окружної прокуратури повідомлено щодо наявного податкового боргу станом на 22.06.2023 з орендної плати в юридичних осіб в розрізі суб'єктів господарювання, в тому числі ФГ "Надбужанське-С" в розмірі 390 614, 13 грн. Крім того контролюючим органом повідомлено, що облік надходжень по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності здійснюється в цілому по інтегрованій картці платника по КОАТУУ без розмежування та відповідного обліку надходжень окремо по кожній земельній ділянці з зазначенням кадастрового номеру.
Відповідно до наявного в матеріалах справи листа ГУ ДПС у Вінницькій області від 18.08.2023 у ФГ "Надбужанське-С" станом на 18.08.2023 наявна заборгованість з орендної плати у розмірі 469 178, 45 грн.
Листом від 25.09.2023 ГУ ДПС у Вінницькій області повідомило Немирівську окружну прокуратуру (запит від 18.09.2023 № 54-38896вих23), що у ФГ "Надбужанське-С" станом на 25.09.2023 наявна заборгованість з орендної плати у розмірі 508460,61 грн з терміном сплати 30.05.2023.
З огляду на зміст листа фінансового управління Немирівської міської ради від 30.10.2023: за даними ДПС України заборгованість з орендної плати у відповідача станом на 01.10.2023 становить 360 218, 84 грн. До означеного листа фінансовим управлінням Немирівської міської ради додані довідки про рух грошових коштів за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 та за період з 01.01.2023 по 30.10.2023 щодо сплати орендної плати відповідачем.
Листом від 20.11.2023 ГУ ДПС у Вінницькій області повідомило Немирівську окружну прокуратуру (запит від 15.11.2023 № 54-4687вих23), що у ФГ "Надбужанське-С" станом на 01.11.2023 наявна заборгованість з орендної плати у розмірі 415 658,80 грн.
У відповідь на запит від 22.11.2023 Немирівської окружної прокуратури, ГУ ДПС у Вінницькій області листом від 27.11.2023 повідомило, що заборгованість ФГ "Надбужанське-С" зі сплати орендної плати станом на 27.11.2023 становила 599 030, 22 грн.
Немирівською окружною прокуратурою за результатами вивчення стану законності при розпорядженні земельними ділянками сільськогосподарського призначення на території Немирівської міської територіальної громади виявлено порушення Земельного кодексу України, зокрема, під час користування земельною ділянкою, яка розташована на території Немирівської міської об'єднаної територіальної громади. Зокрема встановлено, що ФГ "Надбужанське-С" на праві оренди за договором оренди землі від 31.01.2020, укладеного між Ковалівською сільською радою Немирівського району та ФГ "Надбужанське-С", використовує земельну ділянку з кадастровим номером 0523084000:06:002:0984 площею 1,5000 га, яка розташована на території Ковалівської сільської ради Немирівського району, на даний час Немирівської міської ради. ФГ "Надбужанське-С" належним чином не виконує взяті на себе зобов'язання щодо сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, що є порушенням вимог договору оренди землі, ст.ст. 96, 206 ЗК України, ст. 25 Закону України "Про оренду землі".
Предметом позову у даній справі є вимоги керівника Немирівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Немирівської міської ради до ФГ "Надбужанське-С" про розірвання договору оренди землі від 31.01.2020 та зобов'язання відповідача повернути позивачу земельну ділянку у зв'язку з систематичною несплатою орендної плати.
Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що відповідач неодноразово порушував умови договору оренди землі та систематично не сплачував орендну плату в повному розмірі, у строки, визначені договором, дійшов висновку, що вказане порушення умов договору підпадає під дію п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України та є самостійною і достатньою підставою для розірвання договору, а тому позовні вимоги про розірвання договору оренди землі задовольнив. При цьому, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 918/391/23, суди зазначили, що погашення на момент розгляду справи заборгованості за орендною платою, не впливає на право вимагати розірвання договору, в тому числі на підставі п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України. Сам лише факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи сплачена заборгованість після звернення позивача з позовом про розірвання договору. Оскільки вимога про повернення земельної ділянки є похідною від вимоги про розірвання договору оренди в даному випадку, суди дійшли висновку про її задоволення.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що:
- висновки апеляційного господарського суду у цій справі цілковито суперечать правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду у справі № 918/391/23 щодо моменту виникнення підстав для подання позову, істотності порушеного права громади та обраного прокурором способу захисту прав (шляхом повернення спірних земельних ділянок), і судами неправильно застосовані ст.ст. 15, 16, 651, 391 ЦК України, ст. 141 ЗК України;
- необхідно відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23, щодо застосування п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України як підстави для розірвання договорів оренди землі через систематичне невиконання умов договору, оскільки правова позиція Великої Палати Верховного Суду, яка була застосована судом апеляційної інстанції, не враховує особливостей цієї справи, суперечить принципам диспозитивності сторін у господарському процесі та потребує коригування задля забезпечення єдності судової практики та захисту прав сторін з урахуванням реальних обставин конкретного спору;
- суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи: суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
- судами не враховано відсутності предмета спору, оскільки момент подання позову заборгованість за договором оренди була повністю погашена;
- формальне ставлення судів до оцінки істотності правопорушення та відсутність належного з'ясування всіх обставин, включно з наявністю/відсутністю збитків для держави, свідчать про юридичний формалізм при ухваленні рішень;
- судами першої та апеляційної інстанцій неправомірно відмовлено у задоволенні заявлених відповідачем клопотань про витребування доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи: про визнання обов'язковою явки представників позивача; про витребування доказів щодо економічних наслідків задоволення позову.
Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 2, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що зазначено вище.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 2, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16.09.2025 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 18.08.2025.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу (сформований в ЄСІТС та в паперовій формі), у якому Керівник Немирівської окружної прокуратури просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків.
Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від відповідача надійшла відповідь на відзив на касаційну скаргу.
Переглянувши постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Так скаржник вказує, що висновки апеляційного господарського суду у цій справі суперечать правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду у справі № 918/391/23 щодо моменту виникнення підстав для подання позову, істотності порушеного права громади та обраного прокурором способу захисту прав (шляхом повернення спірних земельних ділянок), і судами неправильно застосовані ст.ст. 15, 16, 651, 391 ЦК України, ст. 141 ЗК України.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Положеннями статей 24, 25 Закону України "Про оренду землі" визначено права та обов'язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі та зобов'язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди.
Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
Частиною 1 ст. Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Стаття 141 ЗК України передбачає таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 деталізувала та диференціювала питання систематичної несплати орендної плати як підстави припинення договору оренди землі шляхом його розірвання..
Так, у наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного в її ж постанові від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17, шляхом його конкретизації та вказала, що:
- п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України як спеціальна норма права передбачає самостійну і достатню підставу для розірвання договору оренди землі у разі систематичної повної несплати орендної плати. У цьому випадку немає потреби оцінювати істотність порушення та застосовувати загальне правило, передбачене в ч. 2 ст. 651 ЦК України, оскільки законодавство передбачає додаткову (до загальних) підставу розірвання договору оренди землі;
- якщо орендар допустив часткову несплату (недоплату) орендної плати, то застосуванню підлягає загальне правило ч. 2 ст. 651 ЦК України, а не припис п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України. Якщо суд дійде висновку, що орендар істотно порушив умови договору та внаслідок часткової недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, укладаючи такий договір, то такий договір має бути розірваний саме на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України.
До того ж у наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що поняття "несплата", вжите у п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України, потрібно розуміти саме як повна несплата орендної плати, у строки, визначені договором, що відповідатиме дотриманню принципу збереження договору та забезпечення справедливого балансу інтересів сторін договору оренди землі.
Окрім того, наголосила, що факт, що на момент розгляду справи орендар погасив заборгованість за орендною платою, не впливає на право орендодавця вимагати розірвання договору як на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України (у разі часткової несплати (недоплати) орендної плати та істотності такого порушення), так і на підставі п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України (у разі систематичної (два та більше випадки) повної несплати орендної плати).
У контексті ч. 2 ст. 651 ЦК України систематична несплата може підтверджувати ненадійність контрагента і те, що кредитор не може бути впевнений у належному виконанні договору в майбутньому, і такий висновок не спростовується подальшим погашенням заборгованості. У п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України йдеться про факт систематичної повної несплати, і такий факт уже завершився в минулому, тому підстава для пред'явлення позову (і для його задоволення) продовжує існувати.
У цій справі, яка розглядається, звертаючись до суду із позовом прокурор підставою для розірвання договору оренди від 31.01.2020 зазначав саме факт систематичної несплати орендарем (відповідачем) орендної плати.
При цьому судами встановлено, що станом на 27.11.2023 у ФГ "Надбужанське-С" обліковувався борг з орендної плати з юридичних осіб в розмірі 599 030, 22 грн, що підтверджується листом ГУ ДПС у Вінницькій області від 27.11.2023.
Також згідно з інформацією фінансового управління Немирівської міської ради від 30.10.2023 № 03-22/6/2, а саме відповідно до довідки про рух коштів від 17.03.2023 ФГ "Надбужанське-С" сплатило грошові кошти в сумі 69 820 грн (призначення платежу орендна плата з юридичних осіб за 2022 рік), 11.05.2023 в сумі 8 400 грн (призначення платежу орендна плата з юридичних осіб за 2022 рік) та 08.06.2023 в сумі 5 080 грн (призначення платежу орендна плата з юридичних осіб за 2022 рік). Станом на 01.10.2023 заборгованість зі сплати орендної плати становила 360 218,84 грн.
Наведене свідчить про те, що у відповідача обліковувалася заборгованість за спірним договором оренди. Ці обставини щодо розміру заборгованості за орендною платою та періодів її виникнення ФГ "Надбужанське-С" не спростовувало, а навпаки - вчинило дії, які підтверджують визнання цих обставин, як-от сплатило орендну плату за користування земельною ділянкою.
Підставою розірвання договору оренди землі згідно з п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України є систематична, тобто неодноразова (два та більше випадки) повна несплата орендної плати у строки, визначені договором. Ця спеціальна норма у такому випадку є самостійною й достатньою, і звертатися до більш загального правила ч. 2 ст. 651 ЦК України - з метою оцінки істотності порушення договору його стороною - немає потреби.
З огляду на те, що ФГ "Надбужанське-С" неодноразово порушувало умови договору оренди від 31.01.2020 та систематично (два та більше випадки) не сплачувало орендну плату в повному розмірі, у строки, визначені договором, суди правильно виснували, що вказане порушення умов договору підпадає під дію п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України та є самостійною і достатньою підставою для розірвання договору, а тому позовні вимоги про розірвання договору оренди землі від 31.01.2020 є правомірними й обґрунтованими та як наслідок підлягають задоволенню.
При цьому за наявності в матеріалах справи доказів систематичної (два і більше випадки) повної несплати орендної плати за договором оренди та неспростування цих обставин відповідачем, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди від 31.01.2020 відповідно до п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України, а тому а не вдавався до оцінки істотності порушення умов договору згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України, що відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23. Вказане спростовує посилання відповідача на неврахування викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 918/391/23 висновків.
При цьому, з урахуванням викладених висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 918/391/23, погашення на момент розгляду справи заборгованості за орендною платою, не впливає на право вимагати розірвання договору, в тому числі на підставі п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України. Сам лише факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи сплачена заборгованість після звернення позивача з позовом про розірвання договору.
Також наслідки припинення або розірвання договору оренди землі визначені у ст. 34 Закону України "Про оренду землі". Так, у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.
У наведеній вище постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що вимога про повернення земельних ділянок є похідною від вимоги про розірвання договорів оренди. Тож за наявності правових підстав (у цій справі - п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України) для розірвання договорів оренди неодмінним є обов'язок орендаря повернути земельні ділянки, що були у його користуванні. Ураховуючи встановлені обставини щодо наявності підстав для розірвання договорів оренди землі та перебування спірних земельних ділянок у фактичному користуванні орендаря, суд касаційної інстанції вказав, що ефективним та правомірним способом захисту порушеного права територіальної громади буде повернення їй спірних ділянок у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому відповідач отримав їх в оренду. Як і розірвання договорів оренди землі, таке повернення прямо передбачене законом, переслідує легітимну мету і є пропорційним цій меті.
З огляду на наведене, враховуючи установлені в цій справі обставини щодо систематичної несплати відповідачем орендної плати за земельну ділянку, що є підставою для розірвання договору оренди на підставі п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України, суди дійшли правильного висновку, що позов в частині повернення земельної ділянки 0523084000:06:002:0984 площею 1,5000 га, яка є предметом договору у комунальну власність органу місцевого самоврядування є обґрунтованим, тому підлягає задоволенню.
Щодо посилання відповідача на неможливість встановити економічну вигоду держави при задоволенні позову, то саме задоволення позову приведе до забезпечення інтересів держави та територіальної громади, оскільки орендар, який тривалий час не сплачував орендну плату як повністю, так і частково, є недобросовісним і недисциплінованим контрагентом, а тому збереження договірних відносин з таким орендарем не відповідатиме інтересам територіальної громади як власника земельної ділянки, які визначаються доцільністю та ефективністю використання майна, а також не сприятиме досягненню максимального економічного ефекту задля соціально-економічного розвитку територіальної громади.
В той же час, продовження договірних відносин з орендарем, який систематично не виконує договірні умови щодо сплати орендної плати, є недоцільним і фактично є неефективним використанням наявних у громаді ресурсів як орендодавця, оскільки має місце недонадходження коштів до бюджету відповідного органу місцевого самоврядування.
Разом з тим, підставою позову прокурора, поданого в інтересах держави в особі ради, було те, що орендар протягом тривалого часу належно та добросовісно не виконував свої обов'язки, визначені договором оренди, хоча, укладаючи договір оренди землі, відповідач зобов'язувався сплачувати орендну плату в установленому розмірі та у строк, передбачений умовами договору, а також був обізнаний з негативними для нього наслідками в разі порушення ним зобов'язань.
Розірвання договору та повернення у власність територіальної громади земельної ділянки у випадку встановлення протиправної поведінки самого орендаря здійснюється на підставі закону та укладеного з ним договору, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до суспільних інтересів у тому, щоб така передача в оренду землі сприяла досягненню максимального економічного ефекту від оренди об'єктів комунальної власності, оскільки ненадходження до бюджету плати за оренду землі створює перешкоди для утворення та використання фінансових ресурсів, потрібних для забезпечення функцій та повноважень органів місцевого самоврядування. Також задоволення позовних вимог не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право на мирне володіння майном, оскільки таке втручання є прогнозованим наслідком недобросовісних дій самого орендаря, який свідомо допустив систематичне неналежне виконання договірних зобов'язань у повному обсязі.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Скаржник посилається на необхідність відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23, щодо застосування п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України як підстави для розірвання договорів оренди землі через систематичне невиконання умов договору. Таке відступлення є необхідним у зв'язку з істотною відмінністю фактичних обставин справи. На відміну від справи № 918/391/23, у даному спорі на момент звернення прокурора з позовом заборгованість зі сплати орендної плати була повністю відсутня, що унеможливлює застосування наведеної правової позиції до цих правовідносин. Крім того, Немирівська міська рада як сторона договору оренди не лише не підтримувала позовні вимоги прокурора, а й вчиняла активні дії на підтримку чинності договору, зокрема укладала мирові угоди з орендарем. Таким чином, наведена правова позиція Великої Палати Верховного Суду, яка була застосована судом апеляційної інстанції, не враховує особливостей цієї справи, суперечить принципам диспозитивності сторін у господарському процесі та потребує коригування задля забезпечення єдності судової практики та захисту прав сторін з урахуванням реальних обставин конкретного спору.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
За змістом вказаної норми, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.
Верховний Суд вважає за необхідне звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №910/8091/20, від 24.06.2021 у справі №914/2614/13, де відзначено: «з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання».
Основним завданням Верховного Суду є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об'єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема:
1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції);
2) ухвалення рішення Конституційним Судом України;
3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права;
4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами;
5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
Також, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Водночас колегія суддів не вважає, а скаржником не доведено, що відповідні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № № 918/391/23 є помилковими, неефективними чи застосований у рішеннях підхід очевидно застарів внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Відтак зазначена заявником в касаційній скарзі підстава щодо необхідності для відступу від правових позицій Верховного Суду є необґрунтованою та не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Так скаржник посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправомірно відмовлено у задоволенні заявлених відповідачем клопотань про витребування доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи. Розгляд відповідних клопотань здійснено формально, без наведення належних мотивів, що прямо суперечить положенням статей 13, 43, 74, 75, 77, 81 ГПК України, а саме: про визнання обов'язковою явки представників позивача; про витребування доказів щодо економічних наслідків задоволення позову.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
Таким чином, за змістом п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
При цьому саме тільки посилання скаржника на те, що суди не в повному обсязі дослідили докази та не з'ясували обставини справи без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення.
Крім цього, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Щодо клопотання відповідача про визнання явки Немирівської міської ради в судове засідання - обов'язковою.
24.02.2024 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" до місцевого господарського суду від відповідача надійшло клопотання № б/н від 24.02.2025 (вх. номер канц. суду 01-34/1901/25 від 24.02.2025) відповідно до прохальної частини якого ФГ "Надбужанське-С" клопоче про: прийняття пояснень до розгляду та долучення їх до матеріалів справи; повернення на стадію підготовчого провадження; призначення судового засідання в межах підготовчого провадження. Водночас в рамках підготовчого провадження ФГ "Надбужанське-С" просить суд, зокрема: розглянути можливість колегіального розгляду даної справи; витребувати у Немирівської окружної прокуратури економічний розрахунок втрат держави у випадку задоволення позову та проведення аукціону; визначити явку представника Немирівської міської ради обов'язковою.
Судовий розгляд на стадії підготовчого засідання безпосередньо пов'язаний з діяльністю суду по встановленню складу учасників судового процесу (ст. 177 ГПК України), встановленню можливості визнання позову відповідачем у підготовчому засіданні (ч. 3 ст. 185 ГПК України), примиренню сторін (ст. 196 ГПК України). Така діяльність можлива виключно у випадку достеменного встановлення суб'єктного складу відносин (спору). Вказаному обов'язку суду кореспондується, зокрема, обов'язок учасників справи не зловживати своїми правами (ст. 43 ГПК України), обов'язок сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, а також подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (ст. 42 ГПК України).
Пункт 30 постанови Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 902/271/18 сформульовано такий правовий висновок: "Також Верховний Суд звертається до власної практики, зокрема, постанови від 02.10.2019 у справі № 916/2421/18, у якій Верховний Суд погодився з судами першої та апеляційної інстанцій у питанні можливості повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття у випадку, якщо судом встановлено замовчування відповідачем важливого питання, яке мало б бути вирішено саме на стадії підготовчого провадження. На думку Верховного Суду, стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя. На важливість дотримання строку на подання доказів звертав свою увагу Верховний Суд й раніше у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 03.04.2019 № 913/317/18".
В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначав, що Немирівською окружною прокуратурою під час підготовчого провадження навмисно упущено таке питання як економічна вигода держави в разі задоволення позову, а відтак для з'ясування даної обставини необхідною умовою є повернення до стадії підготовчого провадження.
Як вбачається з тексту оскарженого рішення місцевого господарського суду, останній врахував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 204/6085/20, у якій зазначено, що відповідно до практики Верховного Суду, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження.
Такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що матеріали клопотання №б/н від 24.02.2025 (вх. номер канц. суду 01-34/1901/25 від 24.02.2025) не містять доказів щодо існування виняткових обставин, достатніх для повернення до стадії підготовчого провадження, а тому клопотання в означеній частині задоволенню не підлягає.
Дослідивши клопотання № б/н від 24.02.2025 (вх. номер канц. суду 01-34/1901/25 від 24.02.2025) в частині витребування доказів, суд врахував, що відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
В обґрунтування заявленого клопотання про витребування доказів відповідач посилався на неподання прокурором доказів щодо економічної доцільності розірвання договору оренди земельної ділянки, а також відсутності доказів економічних витрат держави на проведення аукціону, що перешкоджає вирішенню спору по суті, оскільки не дає змоги встановити економічну вигоду держави при задоволенні позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 3 ст. 80 ГПК України).
Враховуючи те, що відзив на позовну заяву відповідачем надісланий через підсистему "Електронний суд" 23.01.2024, суд дійшов висновку про пропуск останнім строку для подання клопотання про витребування доказів, про поновлення якого відповідачем не заявлено, що виключає підстави для його задоволення.
Щодо клопотання відповідача про визнання явки обов'язковою Немирівської міської ради в судове засідання під час апеляційного розгляду, то ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.04.2025 явку повноважних представників сторін в судове засідання визнано на їх розсуд. Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції не визнавав обов'язковою в судове засідання явку позивача, а в матеріалах справи наявні докази належного його повідомлення про час та місце проведення судового засідання, зважаючи на наявність письмової позиції позивача щодо суті спору та її висловлення у поданих процесуальних документах, констатувавши достатність матеріалів для розгляду апеляційної скарги без обов'язкової участі в судовому засіданні позивача, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про розгляд апеляційної скарги за наявними матеріалами. Також суд апеляційної інстанції зважав на заяву позивача від 30.07.2024, подану до суду першої інстанції про розгляд справи за відсутності представника Немирівської міської ради, за наявними матеріалами справи.
Щодо клопотання відповідача про витребування у Немирівської окружної прокуратури документів, що підтверджують проведення нею аналізу істотності порушення умов договору оренди земельної ділянки, та документів, що підтверджують факт проведення прокурорської перевірки щодо порушення умов договору оренди, то суд врахував, що відзив на позовну заяву відповідачем надісланий до суду першої інстанції через підсистему "Електронний суд" 23.01.2024, що свідчить про пропуск останнім строку для подання клопотання про витребування доказів, про поновлення якого відповідачем не заявлено, що виключає підстави для його задоволення, про що правильно зазначено судом першої інстанції в судовому рішенні. Також суд апеляційної інстанції врахував пояснення прокурора про те, що ним надані усі наявні документи, які стосуються спору в межах справи, будь-якими іншими запитуваними документами, а саме: розрахунками, оцінками економічних наслідків, актами перевірок, висновками експертів прокуратура не володіє, їх виготовлення не входить до компетенції прокурора.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цієї підстави.
Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій справі. Верховний Суд також констатує, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з положеннями ч. 2 ст. 300 ГПК
Крім того, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки в ході касаційного розгляду не було виявлено неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушень норм процесуального права в межах підстав касаційного оскарження, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційному провадженні також не має, у зв'язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржені постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів підлягають залишенню без змін.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржені судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -
Касаційну скаргу Фермерського господарства "Надбужанське-С" залишити без задоволення.
Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 та рішення Господарського суду Вінницької області від 26.02.2025 у справі № 902/21/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.