16 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/8054/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.
та представників
позивача: Васьківський Л.М.,
відповідача: не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025
та рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025
у справі № 910/8054/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат"
до адвоката Щербини Дмитра Віталійовича
про відшкодування збитків у розмірі 995 494, 80 грн та захист ділової репутації,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до адвоката Щербини Дмитра Віталійовича про визнання недостовірною інформації стосовно проведення аукціону № UA-PS-2021-02-23-00041-3, поширеної адвокатом Щербиною Д.В., шляхом її направлення до Державної служби геології та надр України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, а також про зобов'язання відповідача спростувати недостовірну інформацію та стягнення 995 494,80 грн збитків.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неправомірних дій адвоката Щербини Д.В. спричинено майнову шкоду та принижено ділову репутацію ТОВ "Межиріченський ГЗК".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 (суддя Усатенко І.В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 (колегія суддів у складі: Демидова А.В. - головуючий, Владимиренко С.В., Ходаківська І.П.), у позові відмовлено повністю.
Судами обох інстанцій встановлено, що за результатами проведення Державною службою геології та надр України електронного аукціону з продажу спеціального дозволу на користування надрами - Селищанська ділянка № UA-PS-2021-02-23-000041-3 від 14.04.2021 переможцем стало ТОВ "Межиріченський ГЗК".
Вартість геологічної інформації - 429 912,17 грн. Вартість пакета аукціонної документації - 72 550,00 грн. Строк, на який видається дозвіл: 5 років. Розмір гарантійного внеску - 672 444, 80 грн. Учасники аукціону: ТОВ "Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат"; Акціонерне товариство "Об'єднана гірничо-хімічна компанія"; ТОВ "Межиріченський ГЗК".
Позивач звернувся до Державної служби геології та надр України з листом від 23.04.2021 № 297 про укладення договору за результатами проведеного аукціону № UA-PS-2021-02-23-000041-3.
Також позивач звернувся до Державної служби геології та надр України та Центрального управління Національного антикорупційного бюро України з листом № 346 від 17.05.2021, в якому зазначив про непідписання відповідного договору на придбання дозволу за результатами проведеного аукціону № UA-PS-2021-02-23-000041-3 за відсутності підстав для зволікання.
У відповідь Державна служба геології та надр України листом від 19.05.2021 № 8010/01/12-21 повідомила, що нею було отримано лист від адвоката Щербини Д.В., вхідний номер 8007/02/12-21 від 05.05.2021, з приводу фінансування тероризму учасником аукціону - ТОВ "Межиріченський ГЗК". Відповідно до порушених питань у зазначеному листі служба звернулась до Служби безпеки України (лист № 7676/01/12-21 від 14.05.2021) та Державної служби фінансового моніторингу України (лист № 7677/01/12-21 від 14.05.2021) щодо надання роз'яснень та подальшої реалізації вимог Порядку у зв'язку з надходженням вищезазначеного листа. Наразі служба очікує відповіді на свої листи.
Зокрема, в листі № 8007/02/12-21 адвоката Щербини Д.В. "Інформація суб'єкту фінансового моніторингу стосовно фінансування тероризму в Україні учасником аукціону", адресованому Державній службі геології та надр України, Офісу Генерального прокурора, Службі безпеки України, зазначено, що адвокат Щербина Д.В., який є суб'єктом фінансового моніторингу згідно з п.п. г) п. 7 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", надає дану інформацію в порядку реалізації ст. 8, 10, 18 Закону та з урахуванням п. 30 Порядку. У процесі надання правової допомоги клієнту - АТ "Об'єднана гірничо-хімічна компанія", у тому числі при його участі в аукціоні на придбання спеціального дозволу на користування надрами - Селищанська ділянка (ідентифікатор аукціону: UA-PS-2021-02-23-000041-3), який проводила Державна служба геології та надр України, ним виявлено інформацію, яка може свідчити, що переможець аукціону - ТОВ "Межиріченський ГЗК", якого визнано переможцем згідно з протоколом електронного аукціону № UA-PS-2021-02-23-000041-3 від 14.04.2021, причетний до здійснення фінансування тероризму в Україні. З огляду на наведену інформацію, цілком логічною є заздалегідь невигідна для ТОВ "Межиріченський ГЗК" участь в електронному аукціоні № UA-PS-2021-02-23-000041-3 від 14.04.2021, але вигідна для російської федерації з метою реалізації планів по руйнуванню титанової галузі України. Селищанське родовище з високою долею вірогідності стане черговим майданчиком без перспективи його освоєння без згоди РФ, що суттєво вплине на фінансовий стан держави в умовах війни.
Наказом Державної служби геології та надр України від 04.05.2021 № 569 "Про позбавлення права на отримання спеціального дозволу на користування надрами" відповідно до п. 30 Порядку, у зв'язку з надходженням інформації від правоохоронних органів та суб'єктів фінансового моніторингу про те, що ТОВ "Межиріченський ГЗК", яке за результатами проведення електронних торгів на аукціоні, що відбувся 14.04.2021, визнано переможцем аукціону № UA-PS-2021-02-23-000041-3, здійснює фінансування тероризму в Україні, позбавлено ТОВ "Межиріченський ГЗК" права на отримання спеціального дозволу на користування надрами.
Відповідно до листа Державної служби геології та надр України від 18.08.2021 № 14709/01-1/08-21 підставою для видачі наказу від 04.05.2021 № 569 слугували в тому числі листи Служби безпеки України від 16.06.2021 № 10160/02/03-21 та від 17.06.2021 № 10184/02/08-21. Державна служба геології та надр України також вказала, що до її повноважень не належить перевірка інформації, яка надходить від правоохоронних органів.
У листі Служби безпеки України (вхідний номер Державної служби геології та надр України 10160/02/03-21 від 16.06.2021) було зазначено, що 15.06.2021 Головним слідчим управлінням Служби безпеки України до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за № 22021000000000190 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 110-2 Кримінального кодексу України, за фактом здійснення невстановленими службовими особами українських підприємств, які діють за попередньою змовою групою осіб, у тому числі із залученням окремих іноземних суб'єктів господарської діяльності, постачання на тимчасово окуповану територію АР Крим сировинної продукції, чим вчиняються дії, направлені на сприяння та фінансування дій, вчинених із метою насильницької зміни конституційного ладу, захоплення державної влади, зміни меж території та державного кордону.
Також у листі Служби безпеки України (вхідний номер Державної служби геології та надр України 10160/02/03-21 від 16.06.2021) зазначено, що в ході здійснення оперативно-службової діяльності отримана інформація про те, що ТОВ "Межиріченський ГЗК" відповідно до результатів аукціону № UA-PS-2021-02-23-000041-3, проведеного Державною службою геології та надр України, визнано переможцем на придбання спеціального дозволу на користування надрами Селищанської ділянки титанових руд. Відповідно до п. 30 постанови Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 993 "Про затвердження Порядку проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами" переможець аукціону може бути позбавлений права на отримання дозволу у разі надходження інформації від правоохоронних органів та суб'єктів фінансового моніторингу, що переможець здійснює фінансування тероризму. Наявна інформація свідчить, що відносно одного з кінцевих бенефіціарів ТОВ "Межиріченський ГЗК" до Єдиного реєстру судових розслідувань 22.01.2015 внесено кримінальне провадження № 4201500000000056 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 258-5 (фінансування тероризму). Інформація надана для подальшого врахування при прийнятті рішень.
Позивачем для спростування обставин, викладених у листі Служби безпеки України (вхідний номер Державної служби геології та надр України № 10160/02/03-21 від 16.06.2021), надано суду лист Національної поліції України від 05.08.2021 № 769-А3/125/56-2021, в якому зазначено, що у провадженні відділу дізнання Шевченківського УП ГУНП у м. Києві перебуває кримінальне провадження № 4201500000000056 за ч. 1 ст. 358 КК України. При цьому кримінальне провадження в частині вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 258-5 КК України, постановою слідчого СУ ГУ СБ України в місті Києві та Київській області закрито 11.08.2020 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю складу злочину.
Позивач звернувся до голови Служби безпеки України з листом № 555 від 09.08.2021, в якому просив невідкладно направити до Державної служби геології та надр України офіційне письмове повідомлення про те, що кримінальне провадження № 4201500000000056 в частині вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 258-5 КК України (фінансування тероризму) закрито 11.08.2021 у зв'язку з відсутністю складу злочину. Лист мотивований безпідставним направленням листа Службою безпеки України (вхідний номер Державної служби геології та надр України 10160/02/03-21 від 16.06.2021) з недостовірною інформацією з приводу кримінального провадження № 4201500000000056.
15.11.2021 в доповнення до листа (вхідний номер Державної служби геології та надр України 10160/02/03-21 від 16.06.2021) Службою безпеки України було направлено до Державної служби геології та надр України лист № 57/51-3506, в якому зазначено, що кримінальне провадження № 4201500000000056 за ознаками правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 358 та ч. 3 ст. 258-5 КК України щодо ТОВ "Межиріченський ГЗК" закрито у зв'язку з відсутністю складу злочину.
Також на підтвердження обставин відсутності кримінальних проваджень, в яких містяться відомості про можливе застосування заходів кримінально-правового характеру відносно ТОВ "Межиріченський ГЗК" в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, позивачем до матеріалів справи долучено листи Офісу Генерального прокурора від 18.08.2021 № 25/3-1370вих-21 та від 13.10.2021 № 25/3-1630вих-21.
У відповідь на лист Державної служби геології та надр України від 14.05.2021 № 7677/01/12-21 з приводу листа адвоката Щербини Д.В. Державна служба фінансового моніторингу України зазначила, що вона не є суб'єктом реалізації санкцій, передбачених ст. 4 Закону України "Про санкції", та не наділена повноваженнями щодо розгляду питання, порушеного в листі Державної служби геології та надр України.
На адвокатський запит щодо вказаних обставин Радою адвокатів України було надано рішення від 03.07.2021 № 51 "Про затвердження роз'яснення щодо деяких питань виконання обов'язків адвокатом як суб'єктом первинного фінансового моніторингу", в якому роз'яснено, що адвокат може стати спеціально визначеним суб'єктом фінансового моніторингу і повинен виконувати встановлені законом обов'язки лише тоді, коли виконується ряд умов: між ним і клієнтом укладений договір про надання правової допомоги; звернення клієнта стосується конкретних операцій (п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону); не застосовуються винятки, передбачені Законом (ч. 3 ст. 10 Закону). Адвокат як спеціально визначений суб'єкт фінансового моніторингу, згідно з положеннями Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", не має права подавати до уповноважених органів державної влади передбачену вказаним Законом інформацію щодо особи, яка не є його клієнтом. Також, вказано, що якщо адвокату стало відомо, що іншим адвокатом, який зобов'язаний виконувати вимоги Закону лише стосовно осіб, з якими у такого адвоката встановлені ділові відносини, здійснюються незаконні чи неетичні дії, якими беззаперечно є поширення сумнівних відомостей про клієнта іншого адвоката, які стосуються питання фінансових операцій такого клієнта і можуть стати предметом розслідування спеціально уповноваженого органу, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії, він повинен звернутись до органів адвокатського самоврядування, в тому числі наділених дисциплінарними повноваженнями стосовно адвокатів.
Крім того, рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області від 27.07.2022 № 68/2022 встановлено вчинення адвокатом Щербиною Д.В. одноразового грубого порушення Правил адвокатської етики у зв'язку з направленням як суб'єктом первинного фінансового моніторингу (яким наразі він не був), листа № 8007/02/12-21. Його дії були неетичними та незаконними стосовно ТОВ "Межиріченський ГЗК". Проте, дисциплінарна справа щодо адвоката Щербини Д.В. була закрита у зв'язку зі спливом строку притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності.
Листами від 17.08.2021 № 581 та від 30.08.2021 № 606 позивач звертався до адвоката Щербини Д.В. з проханням відкликати лист № 8007/02/12-21 та направити спростування до органів, куди був направлений лист. Докази направлення листів до матеріалів справи не надані.
Відповіді на вказані вище листи відповідачем не надано.
Вказані вище обставини і стали підставою для звернення ТОВ "Межиріченський ГЗК" з позовом у даній справі.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач реалізував своє право на звернення, передбачене ст. 40 Конституції України, що не можна вважати поширенням недостовірної інформації.
Не погоджуючись з рішення місцевого та постановою апеляційного господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що судами попередніх інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права, а саме неправильне тлумачення ст. 40 Конституції України у взаємозв'язку з п.п. г) ч.2 ст. 6, ст.ст. 8, 10, 18 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», п. 30 Порядку проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №993 та ст. 22 ЦК України, за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних відносинах.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що зазначено вище.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.08.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду на 16.09.2025 та надано строк на подання відзиву на неї до 26.08.2025.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ст. 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
Так за змістом п. 1 ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Здійснення свобод (зокрема, свободи дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ін.), передбачених ст. 10 Конвенції, пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 905/902/20).
Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ч. 1 ст. 91 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (ст. 201 ЦК України).
Згідно з ч. 2 ст. 34 ГК України дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі "Інтернет" чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Такий правовий висновок викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 10.12.2024 у справі № 910/924/24.
За приписами ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших медіа, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж медіа в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Розглядаючи справи, предметом позову в яких є спростування недостовірної інформації, суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18).
У постановах Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 910/15148/17 та від 19.07.2018 у справі № 910/5117/17 викладено висновок про те, що за відсутності хоча б однієї з наведених обставин підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Таким чином, для розгляду даної категорії справ судам необхідно встановити: чи мало місце поширення відповідачем інформації; чи стосувалася поширена інформація позивача; чи є підстави для визнання поширеної інформації недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності; чи призвело поширення інформації до порушення особистих немайнових прав позивача.
Достовірна інформація, тобто така, що відповідає дійсності та викладена правдиво, не може бути спростована, навіть у випадку, коли вона порушує особисті майнові права (постанова Верховного Суду від 06.08.2024 у справі № 922/2993/21).
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Під негативною інформацією, зокрема, можна вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка порушує право особи на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Водночас, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
За приписами ст. 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Європейський суд з прав людини зазначав, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.
Не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати (постанова Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/10429/18).
Судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, в якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об'єктивно є або істинною, або хибною, але при цьому неодмінно однією з двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
Отже, ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.
Водночас, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом (постанови Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 910/13556/18, від 21.11.2019 у справі № 927/791/18, від 18.03.2021 у справі № 927/791/18).
Судами обох інстанцій встановлено, що адвокат Щербина Д.В. надіслав до Державної служби геології та надр України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України лист № 8007/02/12-21 "Інформація суб'єкту фінансового моніторингу стосовно фінансування тероризму в Україні учасником аукціону", в якому вказав, що він, який є суб'єктом фінансового моніторингу згідно з п.п. г) п. 7 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", надає дану інформацію в порядку реалізації ст. 8, 10, 18 Закону та з урахуванням п. 30 Порядку. У процесі надання правової допомоги клієнту - АТ "Об'єднана гірничо-хімічна компанія", у тому числі при його участі в аукціоні на придбання спеціального дозволу на користування надрами - Селищанська ділянка (ідентифікатор аукціону: UA-PS-2021-02-23-000041-3), який проводила Державна служба геології та надр України, ним виявлено інформацію, яка може свідчити, що переможець аукціону - ТОВ "Межиріченський ГЗК", який визнано переможцем згідно з протоколом електронного аукціону № UA-PS-2021-02-23-000041-3 від 14.04.2021, причетний до здійснення фінансування тероризму в Україні. З огляду на наведену інформацію, цілком логічною є заздалегідь невигідна для ТОВ "Межиріченський ГЗК" участь в електронному аукціоні № UA-PS-2021-02-23-000041-3 від 14.04.2021, але вигідна для російської федерації з метою реалізації планів по руйнуванню титанової галузі України. Селищанське родовище з високою долею вірогідності стане черговим майданчиком без перспективи його освоєння без згоди РФ, що суттєво вплине на фінансовий стан держави в умовах війни.
Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31.05.2021 у справі № 638/9228/18 (провадження № 61-4597св20), яку правомірно враховано судами першої та апеляційної інстанцій, тлумачення статті 40 Конституції України свідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з рішенням Конституційного Суду України від 10.04.2003 звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію. Хоча Конституційний Суд України дійшов такого висновку у контексті тлумачення положень Цивільного кодексу 1963 року (стаття 7), який втратив чинність до того, як відбулися оскаржувані події, заявниця могла обґрунтовано сподіватися, що цей висновок так само буде застосовний і до "нового" Цивільного кодексу 2003 року.
Таким чином, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 10.04.2003 № 8-рп/2003 звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію.
Як встановлено судами, зі змісту листа відповідача № 8007/02/12-21 вбачається, що він був направлений до компетентних органів із метою проведення перевірки обставин, про які ним вказано в листі, та прийняття відповідних рішень. Отже, фактично, відповідач з метою перевірки компетентними органами незаконних, на його думку, дій звернувся із заявою до правоохоронних органів (Офісу Генерального прокурора; Служби безпеки України) та органу, який проводив аукціон - Державної служби геології та надр України.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків та їх розміру; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками; 4) вини.
Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів, утворюючих склад господарського правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов'язань, оскільки, в даному випадку, його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.07.2021 в справі № 910/5349/20.
Як встановлено судами, лист № 8007/02/12-21 був направлений відповідачем як реалізація його права, передбаченого ст. 40 Конституції України, а отже, не підтверджено наявність протиправної поведінки відповідача, причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача і завданими збитками та вину відповідача у завданні позивачу збитків.
Разом із тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття 04.05.2021 Державною службою геології та надр України наказу № 569 "Про позбавлення права на отримання спеціального дозволу на користування надрами" стали листи від правоохоронних органів, а не безпосередньо інформація, вказана у спірному листі відповідача.
Відтак, Верховний Суд не вбачає неправильного застосування норм матеріального права у висновках судів попередніх інстанцій, а тому правомірними є висновки судів попередніх інстанцій про відмову в позові.
Доводи позивача викладені у касаційній скарзі вказаного не спростовують та зводяться до тлумачення обставин справи на свою користь, що, втім, не свідчить про неправильне застосування судами норм матеріального права.
Крім цього, посилання позивача на те, що судами застосовані висновки Верховного Суду у справах, які не є релевантними до правовідносин у справі № 910/8054/24, не знайшли свого підтвердження, адже відмінність фактичних обставин справ у даному випадку не вказують на помилковість тлумачення правильного застосування норм права у цих правовідносинах.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржені судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат" залишити без задоволення.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі № 910/8054/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.