09 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 907/500/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.,
та представників:
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог
щодо предмета спору, на стороні відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Селянського фермерського господарства "Ферма Пилипа"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.04.2025
у справі № 907/500/23
за позовом Селянського фермерського господарства "Ферма Пилипа"
до Хустської міської ради
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
про визнання незаконними та скасування витягів з рішень; визнання недійсними та скасування Державних актів на право приватної власності; скасування записів про реєстрацію; усунення порушення користування земельною ділянкою,
Селянське фермерське господарство "Ферма Пилипа" (далі - СФГ "Ферма Пилипа") звернулося до господарського суду з позовом (з урахуванням відповідних заяв), в якому просило:
- визнати незаконним та скасувати витяг із рішення Хустської міської ради від 05.11.2015 № 2133 "Про надання дозволу на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам", а саме: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) на земельну ділянку площею 0,0576 га з кадастровим номером 2110800000:01:067:0099 в АДРЕСА_1 ; ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) на земельну ділянку площею 0,0630 га з кадастровим номером 2110800000:01:067:0102 в АДРЕСА_2 ; ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ) на земельну ділянку площею 0,0630 га з кадастровим номером 2110800000:01:067:0101 в АДРЕСА_2 ; ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 ) на земельну ділянку площею 0,0630 га з кадастровим номером 2110800000:01:067:0108 в АДРЕСА_3 ; ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5 ) на земельну ділянку площею 0,0630 га з кадастровим номером 2110800000:01:067:0111 в АДРЕСА_2 ;
- визнати незаконним та скасувати витяг із рішення Хустської міської ради від 31.08.2020 № 3051 "Про надання дозволу на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам", а саме: ОСОБА_6 (далі - ОСОБА_6 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 2110800000:01:067:0171 в АДРЕСА_4 ; ОСОБА_7 (далі - ОСОБА_7 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 2110800000:01:067:0170 в АДРЕСА_2 ;
- визнати незаконним та скасувати витяг із рішення Хустської міської ради від 15.07.2015 № 2012 "Про затвердження детального планування на території м. Хуст та с. Кіреші" в частині проєктування АДРЕСА_1 ;
- визнати протиправним, недійсним та скасувати витяг із рішення IV сесії VII скликання Хустської міської ради від 26.04.2016 № 205;
- визнати протиправним, недійсним та скасувати витяг із рішення позачергової сесії VII скликання Хустської міської ради від 16.10.2020 № 3133;
- визнати недійсними та скасувати Державні акти на право приватної власності на земельні ділянки: ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 2110800000:01:067:0099 в АДРЕСА_1 ; ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 2110800000:01:067:0102 в АДРЕСА_2 ; ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 2110800000:01:067:0101 в АДРЕСА_2 ; ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 2110800000:01:067:0108 в АДРЕСА_3 ; ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером 2110800000:01:067:0111 в АДРЕСА_2 ; ОСОБА_6 на земельну ділянку з кадастровим номером 2110800000:01:067:0171 в АДРЕСА_4 ; ОСОБА_7 на земельну ділянку з кадастровим номером 2110800000:01:067:0170 в АДРЕСА_2 ;
- скасувати записи про реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельних ділянок; скасувати державну реєстрацію права власності з одночасним припиненням права власності на земельну ділянку: ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0576 га з кадастровим номером 2110800000:01:067:0099 в АДРЕСА_1 ; ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0630 га з кадастровим номером 2110800000:01:067:0102 в АДРЕСА_2 ; ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0630 га з кадастровим номером 2110800000:01:067:0101 в АДРЕСА_2 ; ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0630 га з кадастровим номером 2110800000:01:067:0108 в АДРЕСА_3 ; ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 0,0630 га з кадастровим номером 2110800000:01:067:0111 в АДРЕСА_2 ; ОСОБА_6 на земельну ділянку з кадастровим номером 2110800000:01:067:0171 в АДРЕСА_4 ; ОСОБА_7 на земельну ділянку з кадастровим номером 110800000:01:067:0170 в АДРЕСА_2 ;
- усунути порушення користування позивача на земельну ділянку згідно з актом на постійне користування серії ЗК № 013-00052 від 31.07.1995.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що земельні ділянки, розташовані в АДРЕСА_1 та виділені відповідним громадянам, накладаються на земельну ділянку, яка перебуває в постійному користуванні СФГ "Ферма Пилипа" на підставі Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЗК № 013-00052 від 31.07.1995. На думку позивача, накладення вказаних земельних ділянок відбулося через прийняття Хустською міською радою рішень від 26.04.2016 № 205, від 16.10.2020 № 3133. Оскаржувані рішення в частині відведення громадянам земельних ділянок із землі, яка перебуває на праві постійного користування СФГ "Ферма Пилипа", є незаконними і підлягають скасуванню (враховуючи і те, що письмова згода постійного землекористувача на вилучення земельної ділянки чи її частини відсутня, як і не здійснювалось саме вилучення земельної ділянки з постійного користування позивача). Позивач стверджує також і про те, що внесення до Державного земельного кадастру відомостей про спірні земельні ділянки, які незаконно сформовані на земельній ділянці позивача з цільовим призначенням "для ведення селянського фермерського господарства" створює перешкоди постійному користувачу земельної ділянки у здійсненні права користування та розпорядження нею.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 19.11.2024 (суддя - Л.І. Пригара) провадження у справі в частині позовної вимоги про визнання незаконним та скасування витягу з рішення Хустської міської ради від 15.07.2015 № 2012 "Про затвердження детального планування на території м. Хуст та с. Кіреші" в частині проєктування АДРЕСА_1 закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Переглядаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові відповідно до ст. 269 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд поставною від 08.04.2025 (головуючий суддя - Н.М. Кравчук, судді - О.І. Матущак, О.С. Скрипчук) залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.07.2015 Хустською міською радою прийнято рішення № 2012 "Про затвердження детального планування на території м. Хуст та с. Кіреші", згідно з п. 1 якого затверджено детальні плани територій житлової та громадської забудови у м. Хуст: район урочища Бартуші; між АДРЕСА_6; АДРЕСА_5 .
05.11.2015 Хустською міською радою прийнято рішення № 2133 "Про надання дозволу на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам", згідно з п. 1 якого вирішено надати дозвіл на розробку проєктів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність таким громадянам: ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0576 га в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки); ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0630 га в АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки); ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0630 га в АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки); ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0630 га в АДРЕСА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки); ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 0,0630 га в АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки).
26.04.2016 IV сесією VII скликання Хустської міської ради прийнято рішення № 205 "Про затвердження проєктів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу у власність громадянам", за яким вирішено затвердити проєкти із землеустрою щодо відведення земельних ділянок: ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0576 га з кадастровим номером 2110800000:01:067:0099 в АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки); ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0630 га з кадастровим номером 2110800000:01:067:0102 в АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки); ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0630 га з кадастровим номером 2110800000:01:067:0101 в АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки); ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0630 га з кадастровим номером 2110800000:01:067:0108, в АДРЕСА_3 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки); ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 0,0630 га з кадастровим номером 2110800000:01:067:0111 в АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки).
Пунктом 2 рішення Хустської міської ради від 26.04.2016 № 205 "Про затвердження проєктів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу у власність громадянам" вирішено передати у власність земельні ділянки громадянам, зазначеним у п. 1 вказаного рішення.
31.08.2020 Х сесією VII скликання Хустської міської ради прийнято рішення № 3051 "Про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам", п. 1 якого вирішено надати дозвіл на розробку проєктів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність таким громадянам: ОСОБА_6 на земельну ділянку орієнтовною площею 0,0630 га в АДРЕСА_4 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); ОСОБА_7 на земельну ділянку площею 0,0630 га в АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
16.10.2020 позачерговою сесією VII скликання Хустської міської ради прийнято рішення № 3133 "Про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу у власність громадянам", п. 1 якого вирішено затвердити проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок: ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,0630 га з кадастровим номером 2110800000:01:067:0171, АДРЕСА_4 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); ОСОБА_7 на земельну ділянку площею 0,0630 га з кадастровим номером 2110800000:01:067:0170, АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Пунктом 2 рішення Хустської міської ради від 16.10.2020 № 3133 "Про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу у власність громадянам" вирішено передати у власність земельні ділянки громадянам, зазначеним у п. 1 вказаного рішення.
Предметом цього спору є визнання незаконними та скасування витягів з рішень Хустської міської ради, Державних актів на право приватної власності на земельні ділянки; скасування записів про реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельних ділянок з одночасним припиненням права власності на земельну ділянку та усунення порушення користування позивача на земельну ділянку згідно з Державного акта на постійне користування серії ЗК № 013-00052 від 31.07.1995.
Суд першої інстанції закрив провадження у справі в частині позовної вимоги про визнання незаконним та скасування витягу з рішення Хустської міської ради від 15.07.2015 № 2012 "Про затвердження детального планування на території м. Хуст та с. Кіреші" в частині проєктування АДРЕСА_2 в м. Хуст на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України. В решті позовних вимог відмовив, зазначив про недоведеність та неефективність заявлених позовних вимог (у відповідних частинах).
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог відповідно до ст. 269 ГПК України, апеляційний господарський суд погодився із висновком цього суду про відсутність підстав для задоволення позову.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, СФГ "Ферма Пилипа" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.04.2025, якою рішення суду першої інстанції залишено без змін. Також просить визнати недійсними та скасувати витяги із відповідних рішень Хустської міської ради, перелік яких наведено у прохальній частині касаційної скарги та визнати недійсними та скасувати Державні акти на право приватної власності на земельні ділянки; скасувати записи про реєстрацію та усунути порушення користування позивача на земельну ділянку згідно з Державного акта на постійне користування серії ЗК № 013-00052 від 31.07.1995. Також просить справу направити на новий розгляд.
Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, викладених у справах № 502/1977/19, № 914/34/23, № 923/466/17, № 921/710/17-г/6, № 922/989/18, № 906/392/18, № 923/466/17 та інших. У касаційній скарзі СФГ "Ферма Пилипа" зазначає також таке: накладення земельних ділянок на земельну ділянку, передану йому в постійне користування згідно з Державного акта на право постійного користування, підтверджується наданими позивачем документами; оскільки відповідна земельна ділянка належить йому на праві постійного користування, то не могла бути надана іншим особам; суди дійшли помилкових висновків про те, що належним (ефективним) способом захисту у спірних правовідносинах є віндикаційний позов, а також що оспорювані рішення органу місцевого самоврядування вичерпали свою дію виконанням; обраний позивачем спосіб захисту порушених прав є ефективним, відповідає змісту порушеного права та інтересу, призведе до реального відновлення його прав і інтересів; підтвердити обставини у справі № 907/500/23, на які посилається позивач, може відповідна земельно-технічна експертиза, у проведені якої позивачу було відмовлено; суд апеляційної інстанції не врахував документів, наданих позивачем, помилково зазначивши, що вони не надавалися до суду першої інстанції; посилається на судові рішення від 01.02.2016 у справі № 907/649/15, від 22.09.2020 у справі № 907/569/19, від 05.05.2005 у справі № 4/4 та зазначає, що у них розглядався подібний спір; постанови Верховного Суду, які враховано судом апеляційної інстанції, прийнято у неподібних до цієї справи правовідносинах.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою СФГ "Ферма Пилипа" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 14.07.2025.
Хустська міська рада у відзиві зазначає про необґрунтованість доводів касаційної скарги і, що вони не спростовують висновків суду апеляційної інстанції. Просить оскаржувані судові рішення залишити без змін.
СФГ "Ферма Пилипа" звернулося до Верховного Суду із відповіддю на відзив.
29.07.2025 СФГ "Ферма Пилипа" і 04.09.2025 Хустська міська рада подали до Верховного Суду заяви про розгляд справи без їх участі.
У зв'язку із повітряною тривогою розгляд касаційної скарги СФГ "Ферма Пилипа" було призначено на 09.09.2025, про що свідчить відповідна ухвала Верховного Суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України з огляду на таке.
Відповідно до ст. 300 ГПК України Верховний Суд переглядає оскаржувані рішення в частині відмови у задоволені позову.
Главою 3 роз. I кн. 1 ЦК України регулюється захист прав та інтересі осіб. Так, ст. 15 ЦК України унормовано право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту, якими є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними.
Верховний Суд зазначає, якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, то такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності. Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність - це можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та інші). Спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
Європейський суд з прав людини у п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 зазначив, що засіб захисту, що вимагається ст. 13 Конвенції, має бути "ефективним" як у законі, так і на практиці.
У постанові від 19.06.2024 у справі № 740/3262/20 Верховний Суд виснував про те, що розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Обрання способу захисту - це прерогатива позивача. Водночас свобода в обрані способу захисту передбачає й несення позивачем ризику відмови в задоволенні позовних вимог у зв'язку із неналежністю чи неефективністю заявленого захисту.
Верховний Суд, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначали таке:
- якщо рішення органу державної влади, місцевого самоврядування виконане, вимога про визнання такого рішення недійсним не відповідає належному способу захисту, бо її задоволення не приводить до відновлення прав позивача. При цьому, якщо таке рішення не відповідає закону, воно не створює тих наслідків, на які спрямоване. Тому немає потреби оскаржувати таке рішення - позивач може обґрунтовувати свої вимоги, зокрема незаконністю такого рішення (див. постанову Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 29.05.2025 у справі № 922/3727/19, постанову Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 910/9933/20);
- державний акт - це документ, що посвідчує право на земельну ділянку, із визнанням недійсним якого без внесення до державного реєстру відповідного запису щодо належного власника або землекористувача, спір про право може бути не вирішеним. У випадку коли позивач стверджує про порушення свого права постійного користування частиною земельної ділянки особою, яка володіє нею шляхом державної реєстрації за собою права власності (права користування) цієї спірної частини, право позивача може бути захищено шляхом подання позову про визнання права (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України), витребування нерухомості з володіння, усунення перешкод у користуванні майном (ст. ст. 387, 388, 391, 396 ЦК України) чи іншим способом відповідно до закону (див. постанову Верховного Суду від 28.02.2023 у справі № 926/1455/19);
- якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов'язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі в якості відповідача, не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть (див. постанову Верховного Суду від 21.11.2022 у справі № 754/16978/21). Вказані вимоги мають бути заявлені до осіб, на ім'я яких було зареєстровано право власності (постійного користування), оскільки предмет спору безпосередньо стосується їх прав та обов'язків. Звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові (див. постанову Велика Палата Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20).
Право касаційного оскарження регулюється ст. 287 ГПК України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Велика Палата Верховного Суду у п. 60 постанови від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц зазначила, що зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Разом з тим, вказаною підставою для касаційного оскарження - п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Цитування скаржником окремих висновків, наведених у постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (див., зокрема ухвалу Верховного Суду від 08.10.2024 у справі № 274/1477/20). Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див., зокрема підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. Самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Вирішуючи спір у справі суди попередніх інстанцій виходили з такого:
- щодо вимог про визнання незаконними та скасування витягів з рішення Хустської міської ради від 05.11.2015 № 2133, від 31.08.2020 № 3051, від 26.04.2016 № 205, від 16.10.2020 № 3133, то суди встановили, що вказані рішення є реалізованими і, що такі вимоги не є ефективним способом захисту права СФГ "Ферма Пилипа" у цьому випадку;
- щодо вимог позивача про: визнання недійсними та скасування Державних актів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на право приватної власності на земельні ділянки; скасування записів про реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельних ділянок та скасування державної реєстрації права власності з одночасним припиненням права власності на земельні ділянки, то суди зазначили, що право позивача може бути захищено шляхом подання позову про визнання права (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України), витребування нерухомого майна з володіння, усунення перешкод у користуванні майном (ст. ст. 387, 388, 391, 396 ЦК України) чи іншим способом відповідно до закону. Зазначили і те, що заявлені позивачем вимоги стосуються безпосередньо речових прав (права власності) ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на земельні ділянки, які, за твердженням позивача, накладаються на ділянку, належну йому на праві постійного користування. Проте, вищевказані фізичні особи позивачем визначені не як відповідачі, а мають процесуальний статус третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Отже, оскільки позивач оспорює спільні дії власників цих земельних ділянок (третіх осіб) та відповідача, то предмет спору, як і результат його вирішення, безпосередньо стосується прав і обов'язків не лише відповідача, а й фізичних осіб; пред'явлення позовної вимоги до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові та виключає необхідність надання судом оцінки іншим аргументам учасників справи;
- не підлягає задоволенню вимога позивача про усунення порушення права користування ним земельною ділянкою згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 31.07.1995, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження того, що саме відповідач чинить йому перешкоди у реалізації права користування земельною ділянкою згідно з вищезазначеного Державного акта, як і не вказав, які саме дії з боку відповідача мають наслідком перешкоджання позивачу у користуванні останньою.
Водночас, у касаційній скарзі скаржник, посилаючись на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, вказує на неврахування судами попередніх інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, викладених у справах № 502/1977/19, № 914/34/23, № 923/466/17, № 921/710/17-г/6, № 922/989/18, № 906/392/18 та інших.
Здійснивши аналіз оскаржуваних рішень, а також постанов Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.
Так, у постанові № 502/1977/19 Товариство з обмеженою відповідальністю "Акмангіт" звернулося до суду з позовом до Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. Позов обґрунтований тим, що ТОВ "Акмангіт" на праві власності належить комплекс нежитлових будівель та споруд - база відпочинку "Будівельник", яка розташована за адресою: Одеська область, Кілійський район, Приморська сільська рада, узбережжя Чорного моря. Рішенням Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області від 12.12.2008 ТОВ "Акмангіт" було надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 1 380 кв.м в довгострокову оренду строком на 49 років із земель рекреаційного призначення на території Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області для розміщення, експлуатації та обслуговування БВ "Будівельник". Рішенням Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області від 18.10.2012 ТОВ "Акмангіт" було надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 років для розміщення туристичного готельного комплексу площею 0,9203 га. Рішенням Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області від 26.01.2018 ТОВ "Акмангіт" було надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,9203 га в довгострокову оренду строком на 49 років для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення: для розміщення, експлуатації та обслуговування БВ "Будівельник", за адресою Одеська область, Кілійський район, село Приморське. 01.01.2018 між Приморською сільською радою Кілійського району Одеської області і ТОВ "Акмангіт" було укладено попередній договір резервування земельної ділянки № 05. Цей договір було укладено на строк до 31.12.2020 на період здійснення ТОВ "Акмангіт" землевпорядних робіт та отримання правовстановлюючих документів на таку земельну ділянку. Разом з тим, 06.03.2018 Приморською сільською радою Кілійського району Одеської області було прийнято рішення "Про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва на території села Приморського Кілійського району Одеської області". Рішенням Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області від 06.02.2019 було затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва на території села Приморського Кілійського району Одеської області та передано земельні ділянки площами 0,1000 га у власність ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 11.02.2019 за ОСОБА_8 було зареєстровано право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 5122383000:02:001:1667), а 14.03.2019 - за ОСОБА_10 (кадастровий номер 5122383000:02:001:1684), для індивідуального дачного будівництва, які розташовані на території села Приморського Кілійського району Одеської області. Вказані земельні ділянки, щодо яких третіми особами було оформлено право власності, збігаються із земельною ділянкою, наданою Приморською сільською радою Кілійського району Одеської області у користування ТОВ "Акмангіт", яка розташована на території села Приморського Кілійського району Одеської області. Позивач вважає, що при ухваленні рішення від 06.02.2019 відповідач порушив норми чинного земельного законодавства, право позивача на законне, обґрунтоване вирішення питання про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду. Крім того, визнання осіб, які отримали право на спірну земельну ділянку, відбулося з порушенням встановленого законом порядку. Зазначав, що відповідно до ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України до нього як власника комплексу нежитлових будівель та споруд - БВ "Будівельник" перейшло і право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі і на умовах, встановлених для попереднього землекористувача. У проєктах відводу земельних ділянок, які були затверджені рішенням Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області № 498-VII-XXXV від 06.02.2019 "Про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для дачного будівництва на території села Приморського Кілійського району Одеської області та передачі безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва за адресою: Одеська область, Кілійський район, село Приморське", відсутні погодження меж земельних ділянок із суміжними власниками та землекористувачами, в тому числі, і з позивачем. Обставин, які б свідчили про припинення права користування позивачем земельною ділянкою, на якій розташоване належне йому на праві власності нерухоме майно і щодо якої між позивачем і відповідачем був укладений попередній договір резервування земельної ділянки, немає, тому рішення Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області № 498-VII-XXXV від 06.02.2019 суперечить ч. 5 ст. 116 ЗК України. Ураховуючи викладене, ТОВ "Акмангіт" просило суд визнати недійсним рішення Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області № 498-VII-XXXV від 06.02.2019 "Про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для дачного будівництва на території села Приморського Кілійського району Одеської області та передачі безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва за адресою: Одеська область, Кілійський район, село Приморське". Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 10.12.2019 власником земельної ділянки з кадастровим номером 5122383000:02:001:1684 є Толоконнікова Н. В. на підставі договору купівлі-продажу від 04.12.2019. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій, розглянувши справу у порядку цивільного судочинства, діяли не як суд, встановлений законом. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і провадження у справі про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування закрив. Повідомив ТОВ "Акмангіт", що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції господарських судів.
У справі № 923/466/17 - у травні 2017 року заступник прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Херсонського державного університету звернувся до господарського суду з позовною заявою про визнання недійсним і скасування рішення Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області від 20.05.2015 № 820 "Про вчинення дій на виконання суду", яким Херсонському державному університету припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 5,1188 га під розміщення Спортивно-оздоровчого табору "Буревісник", вилучено із земель державної власності та переведено до земель запасу Лазурненської селищної ради вказану земельну ділянку у зв'язку з ухваленням рішення Скадовського районного суду від 04.11.2014 у справі № 663/2845/14-ц про визнання недійсним рішення відповідача від 24.10.2006 № 106 та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, виданого Херсонському державному університету 14.11.2006. На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що це рішення прийнято з перевищенням наданих відповідачу повноважень та у непередбачений законом спосіб, з порушенням положень ст. ст. 13, 14 Конституції України, ст. 11 ЦК України, ст. ст. 123, 124, 127, 128 ЗК України, без згоди Кабінету Міністрів України як органу, уповноваженого на розпорядження землями рекреаційного призначення, та Міністерства освіти і науки України як органу, якому підпорядкований Херсонський державний університет. Крім того, за твердженням позивача, оспорюване рішення не містить жодної вказівки на передбачену ЗК України підставу припинення права Херсонського державного університету користування земельною ділянкою. У цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Міністерство освіти і науки України як орган, якому підпорядкований державний навчальний заклад, та Херсонський державний університет як особа, якій належить право постійного користування спірною земельною ділянкою з 2006 року, наділені правом на звернення до суду з метою захисту порушеного права.
Щодо посилання на інші постанови Верховного Суду, то необхідно зазначити таке: предметом спору у справі № 921/710/17-г/6 є стягнення збитків в сумі 1 882 815,91 грн. Позовна заява мотивована завданням відповідачем позивачу істотної матеріальної шкоди внаслідок здійснення відповідачем, без звернення до позивача із заявою про передачу в оренду, фактичного користування земельною ділянкою площею 1,149481 з метою обслуговування будівель і споруд на АДРЕСА_7 у м. Тернополі, право власності на які позивач набув внаслідок правонаступництва від Орендного підприємства "Тернопільска станція технічного обслуговування і ремонту автомашин № 2", якому, в свою чергу, рішенням позивача від 08.02.1994 № 87 була відведена в постійне користування земельна ділянка, у складі якої перебуває земельна ділянка, про що виданий Державний акт ТР № 12 від 11.05.1994, однак це право припинилось внаслідок ліквідації СТО-2, через що Державний акт про право постійного користування втратив чинність; предметом спору у справі № 922/989/18 - визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 45,40 га в межах згідно з планом, розташованою на території Улянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім'я ОСОБА_11 Державним актом на право постійного користування землею серія ХР-04-00-000623 на підставі розпорядження Богодухівської районної ради від 01.03.1994 № 9; визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру від 02.03.2018 № 1106-СГ "Про припинення права користування земельною ділянкою"; предметом спору у справі № 906/392/18 - визнання недійсним рішення Попільнянської селищної ради Попільнянського району Житомирської області від 27.03.2018 № 502, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 0,4061 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_8.
Верховний Суду, проаналізувавши рішення судів попередніх інстанцій і висновки, викладені у наведених скаржником постановах Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, зазначає, що правовідносини у наведених скаржником справах та у справі, в якій подано касаційну скаргу, не можуть вважатися у цьому випадку подібними (цільове призначення земельних ділянок і рішення ради, які оскаржуються не є аналогічними). Вказані скаржником постанови було прийнято судом касаційної інстанції з огляду на іншу фактично-доказову базу, за інших обставин, встановлених у справах, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийнято відповідні судові рішення. Крім того, у деяких наведених скаржником справах суб'єктний склад, предмет, підстави позову, нормативно-правове регулювання не є подібними як у справі, яка переглядається. Доводи скаржника про їх неврахування зводяться лише до неправильного розуміння цих висновків Верховного Суду, на свою користь.
Щодо посилання скаржника на неврахування справи № 914/34/23, то необхідно зазначити, що такої постанови Верховного Суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень немає. Натомість, у цій справі Господарський суд Львівської області ухвалив рішення. Верховний Суд зазначає, що в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, а не рішення суду першої інстанції.
Решта наведених постанов Верховного Суд також не є релевантними справі, яка переглядається.
Законодавець у п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Оскільки наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою СФГ "Ферма Пилипа" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 у справі № 907/500/23.
Щодо аргументів скаржника про неврахування судами обставин, встановлених у справах № 907/649/15, № 907/569/19, № 4/4 і порушення ними норм процесуального права, то необхідно зазначити, що судами попередніх інстанцій надавалася оцінка наявним у матеріалах справи доказам відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, на підставі чого встановлювалися відповідні обставини справи. Скаржник не навів мотивованих аргументів про порушення судами норм процесуального права. Водночас, його доводи фактично зводяться лише до переоцінки обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій. Однак, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених ст. 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (див. постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).
Інші доводи касаційної скарги підставами касаційного оскарження не обґрунтовані і, відповідно, Верховним Судом не розглядаються (див. постанову Верховного Суду від 29.05.2024 у справі № 910/2491/23). Верховний Суд зазначає, що не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та відповідним зазначенням підстави відкриття провадження у справі, яку не визначив сам скаржник. У іншому випадку, вказане б призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальності та диспозитивності (див. постанову Верховного Суду від 01.07.2025 у справі № 910/5113/24).
Судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника (узгоджується із ухвалою Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 918/279/22).
Керуючись ст. ст. 234, 235, 287, 296 ГПК України, Суд, -
Касаційне провадження за касаційною скаргою Селянського фермерського господарства "Ферма Пилипа" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 у справі № 907/500/23 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С. К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О. В.