36000, м. Полтава, вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
16.09.2025 Справа № 917/1413/25
Суддя Киричук О.А. при секретарі судового засідання Тертичній О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФОРНАС ГРУП» (адреса 53210, Дніпропетровська обл., Нікопольський р-н, м. Нікополь, вул. Херсонська, 97, ЄДРПОУ 37196533)
до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПВС ПЛЮС» (адреса 36009, м. Полтава, вул.Зіньківська, буд. 52, ЄДРПОУ 43698401)
про стягнення 106349.59 грн.
без виклику представників сторін,
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФОРНАС ГРУП» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПВС ПЛЮС» про стягнення 106349.59 грн. заборгованості за Договором поставки 1 від 24 квітня 2025 року, з яких: сума основного боргу 96 000,00 грн; пеня в сумі 2609,10 грн; штраф 7% в сумі 6 720,00 грн; 3% річних в сумі 252,49 грн; інфляційні втрати в сумі 768,00 грн.
Ухвалою від 21.07.25 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 917/1413/25, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов.
Суд констатує, що у відповідача відсутній електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
З метою дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвалу суду у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення відповідачу, що підтверджується матеріалами справи.
Разом з тим, ухвала суду у справі, надіслана на адресу відповідача (що зазначена позивачем та вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), повернута до суду поштовою установою із відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17; від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Верховний Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, Суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
З огляду на викладене, суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, проте своїми процесуальними правами відповідач не скористався, відзив на позов не надав.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки заяв та клопотань по справі, тощо.
Суд враховує, що згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 917/1413/25.
Судом враховано, що за ч.13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Для забезпечення процесуальних прав сторін, прийняття рішення судом відкладалося.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.
24 квітня 2025 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФОРНАС ГРУП» (надалі за текстом - ТОВ «ФОРНАС ГРУП», «Позивач», «Постачальник») та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПВС ПЛЮС» (надалі за текстом - ТОВ «ПВС ПЛЮС», «Відповідач», «Покупець») був укладений в електронній формі через сервіс електронного документообігу "Вчасно" Договір поставки №1 від 24 квітня 2025 року у сервісі Вчасно (надалі за текстом - Договір).
Відповідно до п.1.1. Договору, за цим Договором Постачальник зобов'язується в порядку і строки, встановлені Договором, передати товар у власність Покупцю, у певній кількості, відповідної якості та за погодженою ціною, а останній прийняти товар і оплатити його на умовах, визначених у цьому Договорі.
Пунктом 2.1. Договору передбачено, що асортимент, кількість, вартість, адреса, строк поставки та строки оплати зазначаються у специфікаціях, які є невід'ємними додатками до цього Договору. Фактична кількість та асортимент Товару, що підлягає поставці Покупцеві, вважається узгодженим Сторонами шляхом погодження Специфікації.
Відповідно до п.7.3. Договору, у випадку порушення Стороною зобов'язань, визначених умовами Договору, Сторона, яка порушила, зобов'язана іншій Стороні сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми порушеного зобов'язання за кожен день прострочення, а за прострочення виконання зобов'язання понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості Договору.
Між Позивачем та Відповідачем до Договору було укладено в електронній формі через сервіс електронного документообігу "Вчасно" Специфікацію №1 від 24 квітня 2025 року на поставку Товару (Мобільний телефон Xiaomi Redmi 13 6/128GB Midnight Black) у кількості 8 шт., що становить суму в розмірі 96 000,00 грн. з ПДВ (надалі за текстом - Специфікація).
За умовами Специфікація Позивач зобов'язався поставити Товар протягом 30 (тридцяти) робочих днів з дня підписання договору, а Відповідач сплатити за поставлений Товар протягом 15 (п'ятнадцять) робочих днів з дня підписання видаткових накладних.
В обгрунтування позову позивач вказує, що:
- 28.04.2025 року Позивач виконав свій обов'язок в частині поставки Товару на умовах Договору та Специфікації, що підтверджується видатковою накладною №1101 від 28 квітня 2025 року підписаної сторонами в електронній формі через сервіс електронного документообігу "Вчасно" - 23.05.2025 року Позивачем та 24.05.2025 року Відповідачем.
- 28.04.2025 року в день поставки Товару Позивачем було складено податкову накладну №1126 від 28.04.2025 року, яку було зареєстровано в ЄРПН за №9136755749 від 14.05.2025 року, тобто в строк передбачений податковим законодавством.
- враховуючи умови Специфікації №1 від 24 квітня 2025 року останнім днем для оплати за товар було - 13.06.2025 року (15 робочих днів з моменту підписання Відповідачем видаткової накладної 24.05.2025 року).
- 16.06.2025 року Позивачем на адресу Відповідача було направлено Претензію на суму 96 000,00 грн., проте остання не була отримана Відповідачем та повернута Позивачу за терміном зберігання.
- станом на 15.07.2025 року Відповідач так і не розрахувався за поставлений Товар з Позивачем.
У зв'язку з вказаним, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за Договором у розмірі 96 000,00 грн.
Крім того, позивачем заявлені до стягнення пеня в сумі 2609,10 грн; штраф 7% в сумі 6 720,00 грн; 3% річних в сумі 252,49 грн; інфляційні втрати в сумі 768,00 грн.
Відповідач в ході розгляду спору відзиву на позов не надав, позовні вимоги не заперечив та не спростував.
Судом досліджено всі докази наявні в матеріалах справи.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст.692 ЦК України).
Матеріалами справи підтверджено, що між Позивачем та Відповідачем до Договору було укладено в електронній формі через сервіс електронного документообігу "Вчасно" Специфікацію №1 від 24 квітня 2025 року на поставку Товару (Мобільний телефон Xiaomi Redmi 13 6/128GB Midnight Black) у кількості 8 шт., що становить суму в розмірі 96 000,00 грн. з ПДВ (надалі за текстом - Специфікація). За умовами Специфікація Позивач зобов'язався поставити Товар протягом 30 (тридцяти) робочих днів з дня підписання договору, а Відповідач сплатити за поставлений Товар протягом 15 (п'ятнадцять) робочих днів з дня підписання видаткових накладних.
Судом встановлено, що 28.04.2025 року Позивач виконав свій обов'язок в частині поставки Товару на умовах Договору та Специфікації, що підтверджується видатковою накладною №1101 від 28 квітня 2025 року підписаної сторонами в електронній формі через сервіс електронного документообігу "Вчасно" - 23.05.2025 року Позивачем та 24.05.2025 року Відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначено вище, у Специфікації сторони погодили, що Відповідач має сплатити за поставлений Товар протягом 15 (п'ятнадцять) робочих днів з дня підписання видаткових накладних.
За ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. Зазначені положення викладені і в ст.193 ГК України.
За приписами ст. 252, 253 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Враховуючи умови Специфікації №1 від 24 квітня 2025 року останнім днем для оплати за товар було - 13.06.2025 року (15 робочих днів з моменту підписання Відповідачем видаткової накладної 24.05.2025 року).
Доказів оплати заборгованості за Договором поставки у розмірі 96 000,00 грн. відповідач суду не надав.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 612 Цивільного кодексу України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.
При розгляді даної справи відповідач не спростував факту прострочення оплати вартості отриманого товару, та не надав належних, вірогідних та допустимих доказів на спростування обставин, зазначених у позові.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача 96 000,00 грн. заборгованості за Договором поставки № 1 від 24 квітня 2025 року обґрунтовані, доведені, відповідачем не заперечені та не спростовані, тому підлягають задоволенню.
Крім суми основного боргу позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 2609,10 грн; штраф 7% в сумі 6 720,00 грн; 3% річних в сумі 252,49 грн; інфляційні втрати в сумі 768,00 грн.
Щодо вимог про стягнення пені та штрафу.
Частиною 1 статті 216 ГК України (чинний на момент спірних справовідносин) визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 ЦК України та ст. 199 ГК України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 ст. 231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п.7.3. Договору, У випадку порушення Стороною зобов'язань, визначених умовами Договору, Сторона, яка порушила, зобов'язана іншій Стороні сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми порушеного зобов'язання за кожен день прострочення, а за прострочення виконання зобов'язання понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості Договору.
Тобто, при укладені Договору сторони дійшли згоди щодо стягнення одночасно штрафу та пені у разі невиконання відповідачем умов договору, тому їх одночасне застосування не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам укладеного між сторонами договору. Положеннями ст. ст. 627, 628, 629 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 01.06.2021 року у справі №910/12876/19.
Позивач заявив до стягнення з відповідача пеню у розмірі 2609,10 грн за період 14.06.2025 року до 15.07.2025 року (включно) та 6 720,00 грн штрафу, оскільки затримка платежу становить більше 30 календарних днів.
Оскільки відповідач не надав суду доказів виконання договірних зобов'язань щодо поставки товару позивачу, суд, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені 2609,10 грн та штрафу 6 720,00 грн, дійшов висновку, що позовні вимоги є правомірними та підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Суд встановив, що дії відповідача є порушенням умов договору поставки, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до приписів ст. 625 ЦК України.
Позивач заявив до стягнення 252,49 грн. 3% річних за період з 14.06.2025 року до 15.07.2025 року (включно) та 768,00 грн. інфляційних втрат за червень 2025 року.
Здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір інфляційних втрат та 3% річних не перевищує розрахованого судом розміру, тому підлягає вимога про стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягає задоволенню повністю.
Частиною 3 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з ч. 2 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).
Положеннями статті 86 Господарського процесуального кодексу України унормовано наступне. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, доводів і тверджень позивача у встановленому законом порядку не спростував.
За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 106349.59 грн. заборгованості за Договором поставки 1 від 24 квітня 2025 року, з яких: сума основного боргу 96 000,00 грн; пеня в сумі 2609,10 грн; штраф 7% в сумі 6 720,00 грн; 3% річних в сумі 252,49 грн; інфляційні втрати в сумі 768,00 грн., підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у розмірі 2422,40 грн.
Питання щодо витрат позивача на правову допомогу, які згідно з орієнтовним розрахунком складають 30 000 грн, не вирішується судом з огляду на зазначення у позові про надання доказів щодо обсягу та кількості робіт, виконаних адвокатом, протягом 5 днів після ухвалення рішення в порядку ч. 8 ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. 252, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Вирішив:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПВС ПЛЮС» (адреса 36009, м. Полтава, вул.Зіньківська, буд. 52, ЄДРПОУ 43698401) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФОРНАС ГРУП» (адреса 53210, Дніпропетровська обл., Нікопольський р-н, м. Нікополь, вул. Херсонська, 97, ЄДРПОУ 37196533) суму основного боргу 96 000,00 грн, пеню в сумі 2609,10 грн, штраф 7% в сумі 6 720,00 грн, 3% річних в сумі 252,49 грн, інфляційні втрати в сумі 768,00 грн, а також 2422,40 грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Киричук О.А.