ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
08.09.2025Справа № 910/4227/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Петрук Б.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Київської міської ради
до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «САВ ЛТД»
2. ОСОБА_1
про солідарне стягнення 2 452 666,03 грн,
Представники сторін:
від позивача: Поліщук М.В.,
від відповідачів 1, 2: Якімлюк Н.О.,
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «САВ ЛТД» та ОСОБА_1 про солідарне стягнення 2 452 666,03 грн безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачі, будучи власниками нерухомого майна, яке розташоване на земельній ділянці комунальної власності площею 0,6279 га (кадастровий номер 8000000000:91:119:0034) по АДРЕСА_1 , не сплачували орендну плату за користування зазначеною земельною ділянкою з моменту набуття права власності на об'єкти нерухомого майна та до моменту державної реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що є підставою для стягнення з відповідачів в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 31.08.2021 по 20.12.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.
09.04.2025 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 відкрито провадження у справі № 910/4227/25, підготовче засідання призначено на 12.05.2025. Встановлено відповідачам строк для подання відзивів на позовну заяву, позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив.
24.04.2025 до суду від відповідача-2 надійшло клопотання про закриття провадження у даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Вказане клопотання мотивоване тим, що нерухоме майно на земельній ділянці площею 0,6279 га (кадастровий номер 8000000000:91:119:0034) по АДРЕСА_1 було набуто Фоміною Галиною Федорівною за договором купівлі-продажу від 30.08.2004 № 3309 як фізичною особою та, відповідно, рішенням Київської міської ради від 20.06.2023 № 6860/6901 було передано земельну ділянку в оренду, в тому числі, відповідачу-2, як фізичній особі. Відтак, відповідач-2 вважає, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного, а не господарського судочинства.
29.04.2025 до суду від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача-2 про закриття провадження у справі.
06.05.2025 до суду від відповідачів 1, 2 надійшли відзиви на позовну заяву.
09.05.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзиви.
В підготовче засідання 12.05.2025 з'явилися представники сторін.
Представник відповідача-2 підтримала подане до суду 24.04.2025 клопотання про закриття провадження у справі. Представник позивача щодо задоволення даного клопотання заперечувала, з підстав наведених у запереченнях.
Суд, розглянувши клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, заслухавши пояснення заявника та думку представника позивача, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення зазначеного клопотання, з огляду на таке.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Суд враховує положення ст. 42 Конституції України, за якими кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Тобто, фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Вказані правові висновки сформовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 686/19389/17 (провадження № 14-42цс19) та від 09.10.2019 у справі № 209/1721/14-ц (провадження № 14-418цс19) зазначено, що для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності нею як ФОП на цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.
При цьому, суд враховує й те, що наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах.
Дослідивши матеріали даної справи та перевіривши дані щодо Фоміної Галини Федорівни у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд встановив, що вказана особа з 10.03.2020 зареєстрована як підприємець (номер запису: 20740000000041776), основним видом діяльності якої є: 68.20. надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Крім того, до видів діяльності ОСОБА_1 віднесено таке як, складське господарство (52.10).
Так, відомості про припинення відповідачем-2 підприємницької діяльності відсутні.
Водночас, ОСОБА_1 є засновником (учасником) та кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «САВ ЛТД», основним видом діяльності якого, в свою чергу, є: 68.10. купівля та продаж власного нерухомого майна.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Київської міської ради від 20.06.2023 № 6860/6901, було передано відповідачам в оренду спірну земельну ділянку для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно, на підставі спільної заяви відповідачів.
Оцінивши зазначені обставини, враховуючи визначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань види діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «САВ ЛТД» та ФОП Фоміної Г.Ф., а також цільове призначення земельної ділянки, суд, за відсутності беззаперечних доказів використання земельної ділянки відповідачем-2 не для здійснення господарської діяльності та враховуючи підтвердження останнім у відзиві на позовну заяву обставин щодо використання земельної ділянки для господарської діяльності (арк. 6 відзиву відповідача-2 від 06.05.2025), дійшов висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими, а тому відсутні підстави для закриття провадження у справі № 910/4227/25 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
До того ж, відповідач-2 не обґрунтував необхідності повного закриття провадження у даній справі, як було заявлено у клопотанні, а не лише в частині вимог до Фоміної Галини Федорівни.
Відтак, суд в підготовчому засіданні 12.05.2025 постановив ухвалу без оформлення окремого документа про відмову в задоволенні клопотання відповідача-2 про закриття провадження у справі.
В підготовчому засіданні 12.05.2025 судом оголошено перерву до 02.06.2025, встановлено строк для подання відповідачами заперечень на відповідь на відзиви.
13.05.2025 до суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог до суми стягнення з відповідачів в солідарному порядку безпідставно збережених коштів у розмірі 2 181 917,05 грн.
Також 13.05.2025 від позивача до суду надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яке містило також вимогу про поновлення строку на подання доказів.
19.05.2025 до суду від відповідачів 1, 2 надійшли заперечення на відповідь на відзиви.
В підготовче засідання 02.06.2025 з'явилися представники сторін.
Представник позивача підтримав вимоги поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог, просив здійснювати розгляд справи з урахуванням нової ціни позову. Представник відповідачів не заперечував щодо прийняття до розгляду вказаної заяви позивача.
Так, судом постановлено ухвалу без оформлення окремого документа, якою прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог.
Також суд, заслухавши у підготовчому засіданні 02.06.2025 пояснення представника позивача щодо пропуску ним строку на подання доказів, долучених до клопотання від 12.05.2025, думку представника відповідача щодо вимоги позивача про поновлення строку на подання доказів, постановив визнати поважними причини пропуску позивачем строку на подання доказів, поновити пропущений процесуальний строк та долучити до матеріалів справи подані позивачем із клопотанням від 12.05.2025 докази.
Враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи; визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази; вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд, дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 30.06.2025.
05.06.2025 до суду від позивача надійшла заява про повернення судового збору у розмірі 3248,99 грн, у зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог, яку ухвалою суду від 04.07.2025 задоволено та повернуто позивачу вказану суму коштів судового збору зі спеціального фонду Державного бюджету України.
В судове засідання 30.06.2025 з'явилися представники сторін, які надали суду усні пояснення/заперечення по суті позовних вимог, відповіли за поставленні запитання.
Заслухавши пояснення представників сторін, суд постановив оголосити в судовому засіданні перерву до 04.08.2025.
В судове засідання 04.08.2025 з'явилися представники сторін.
Дослідивши подані в матеріали справи сторонами докази, суд постановив оголосити в судовому засіданні 04.08.2025 перерву до 08.09.2025.
В судове засідання 08.09.2025 з'явилися представники сторін.
Так, представник позивача заявлені позовні вимоги (з урахуванням прийнятої судом заяви про зменшення розміру позовних вимог) підтримала у повному обсязі та просила суд позов задовольнити. Представники відповідачів заперечували щодо задоволення позовних вимог, просили суд в позові відмовити.
В порядку ч. 1 ст. 233, ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 08.09.2025 після закінчення судового розгляду справи ухвалено рішення по суті позовних вимог та проголошено його скорочений текст (вступну та резолютивну частини).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 04.09.2018 за Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «САВ ЛТД» на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 20.08.2004 № 3273 зареєстровано право власності на нерухоме майно, а саме: склад (літ. Б) загальною площею 101,8 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Глибочицька, 29-37 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1638880580000).
Крім того, 04.09.2018 на підставі договору купівлі-продажу від 30.08.2004 № 3309 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна, а саме: площадку для складування (літ. В), загальною площею 531,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Глибочицька, 29-37 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1638716380000).
Вказані об'єкти нерухомого майна, належні відповідачам, розташовані на земельній ділянці комунальної власності площею 0,6279 га (кадастровий номер 8000000000:91:119:0034) за адресою: вул. Глибочицька, 29-37 у Шевченківському районі міста Києва.
Відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:91:119:0034 внесені до Державного земельного кадастру 31.08.2021.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру від 18.09.2023 № НВ-0001911952023 земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:91:119:0034 за адресою: вул. Глибочицька, 29-37 у Шевченківському районі міста Києва належить до категорії земель житлової та громадської забудови, цільове призначення якої - 02.10. для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури.
В грудні 2021 року до Київської міської ради відповідачами подано спільну заяву про підготовку проєкту рішененя щодо передачі в оренду на 5 років земельної ділянки площею 0,6279 га за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Глибочицька, 29-37 (кадастровий номер 8000000000:91:119:0034) для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури; вид використання - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку та громадських споруд (зареєстрована 23.12.2021 за № 72361-006561839-031-03).
За результатами розгляду вищевказаної заяви та проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, Київською міською радою 20.06.2023 прийнято рішення № 6860/6901 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю Фірма «САВ ЛТД» та громадянці ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури на вул. Глибочицькій, 29-37 у Шевченківському районі міста Києва», відповідно до п. 2 якого вирішено передати відповідачам за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,6279 га (кадастровий номер 8000000000:91:119:0034) (код виду цільового призначення - 02.10. для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури) на АДРЕСА_1 із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку із набуттям права власності на нерухоме майно (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.09.2018, номери запису про право власності: 27815964, 27819176).
21.12.2023 між Київською міською радою (орендодавець), Товариством з обмеженою відповідністю Фірма «САВ ЛТД» та громадянкою ОСОБА_1 (орендарі) укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З. та зареєстрований в реєстрі за № 3285 (надалі - договір оренди).
Відповідно до п. 1.1. вказаного договору оренди позивач на підставі свого рішення від 20.06.2023 № 6860/6901 передає, а відповідачі приймають в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором, для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури. Земельна ділянка згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
Згідно з п. 2.1. договору оренди, об'єктом оренди визначено земельну ділянку з наступними характеристиками:
кадастровий номер: 8000000000:91:119:0034;
місце розташування: вул. Глибочицька, 29-37 у Шевченківському районі м. Києва;
категорія земель: землі житлової та громадської забудови;
цільове призначення: 02.10. для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури;
розмір (площа): 0,6279 га.
В п. 2.2. договору оренди визначено, що відповідно до витягу з технічної документації від 31.08.2023 № НВ-9927144382023 (за формою згідно з додатком 17 до Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 № 753)) нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення цього договору становить 23 294 159,70 грн.
Відповідно до п. 2.4. договору оренди на земельній ділянці розміщені об'єкти нерухомого майна: склад (літ. Б) площею 101,8 кв.м., який згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідністю Фірма «САВ ЛТД» (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1638880580000; номер запису про право власності/довірчої власності 27819176 від 04.09.2018) та площадка для складування (літ. В) площею 531,3 кв.м., яка згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить на праві власності ОСОБА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1638716380000; номер запису про право власності/ довірчої власності 27815964 від 04.09.2018).
Договір оренди укладено на 5 років (п. 3.1. договору оренди).
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.03.2025 № 416821938, 21.12.2023 на підставі вищевказаного договору оренди землі від 21.12.2023 № 3285, проведено державну реєстрацію права оренди Товариства з обмеженою відповідністю Фірма «САВ ЛТД» та ОСОБА_1 на земельну ділянку комунальної власності площею 0,6279 га із кадастровим номером 8000000000:91:119:0034.
Звертаючись із даним позовом до суду, позивач зазначив, що відповідачі не сплачували орендну плату за користування зазначеною вище земельною ділянкою з моменту набуття права власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на ній, та до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Таким чином, безоплатне використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів до моменту оформлення речового права на таку земельну ділянку є підставою для стягнення з відповідачів в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно збережених коштів орендної плати за користування земельною ділянкою.
Водночас, за доводами позивача, оскільки земельна ділянка сформована та є об'єктом цивільних прав з 31.08.2021, з відповідачів доцільно буде стягнути безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності з 31.08.2021 до 20.12.2023 (до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), розмір яких (з урахуванням прийнятої судом заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог) становить 2 181 917,05 грн. Вказану суму коштів позивач просить стягнути з відповідачів солідарно, посилаючись на ст. 541 Цивільного кодексу України та неподільність земельної ділянки.
Відповідачі 1, 2 заперечували щодо задоволення позовних вимог з таких підстав: з часу придбання нерухомого майна і до укладення договору оренди земельної ділянки, остання відповідачами використовувалась лише частково, а саме: площа використання відповідачем-1 становила 0,0510 га, а площа використання відповідачем-2 становила 0,1191 га; земельна ділянка не могла повністю використовуватись відповідачами через свій рельєф, оскільки значну її частину становлять зелені насадження, охорона та утримання яких до укладення відповідачами договору оренди земельної ділянки та відповідного охоронного договору на зелені насадження, забезпечувались Київським комунальним об'єднанням зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд»; здійснений позивачем розрахунок заявлених до стягнення коштів плати за користування земельною ділянкою є необґрунтованим та неправильним, оскільки позивачем не було враховано фактичне користування відповідачами частинами земельної ділянки, а також не враховано того факту, що відповідачем-1 регулярно сплачувався земельний податок, якого з липня 2021 року по грудень 2023 року сплачено у загальному розмірі 348 251,36 грн; за розрахунками відповідача-1, за фактичне користування частиною земельної ділянки площею 0,0510 га протягом спірного періоду останній мав сплатити кошти у розмірі 198 665,94 грн; відсутні підстави для стягнення з відповідача-1 коштів в сумі 198 665,94 грн, оскільки ним вже було сплачено земельного податку на загальну суму 348 251,36 грн; за розрахунком відповідача-2 правильною є сума до відшкодування останнім за фактичне користування частиною земельної ділянки площею 0,1191 га у розмірі 465 270,74 грн; відсутні підстави для стягнення вказаної сума коштів з відповідача-2, оскільки стосовно справляння плати за землю з фізичних осіб у законодавстві визначені певні особливості, зокрема, визначені п. 286.5. ст. 286 ПК України; контролюючим органом не здійснювалось нарахування відповідачу-2 плату за землю, а відтак, відсутні підстави для стягнення з відповідача коштів плати за користування земельною ділянкою; вимоги позивача щодо солідарного стягнення з відповідачів безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою є необґрунтованими, оскільки відповідачі є власниками окремих об'єктів нерухомого майна з різною площею, відповідно, кожен з них користувався різними частинами спірної земельної ділянки, до того ж, предметом даного позову є нарахована плата за користування земельною ділянкою за період, коли договір оренди земельної ділянки ще не був укладений, тобто відносини між сторонами мали позадоговірний характер.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.
Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.
Частиною 1 статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про охорону земель» до повноважень Київської міської ради у галузі охорони земель належить, зокрема, організація і здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель відповідно до закону.
З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.
Згідно зі ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.
За змістом ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Статтею 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
За приписами ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Отже, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 126 Земельного кодексу України).
Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів; орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі на період спірних правовідносин не оформили право власності або право постійного землекористування земельною ділянкою, а тому не були суб'єктами плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для них, як землекористувачів, є орендна плата (ст. 14.1.72 ПК України).
За умовами ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Суд зазначає, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно зі ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Таким чином предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За змістом глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та положень статті 1212 Цивільного кодексу України до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
Отже за змістом приписів глави 83 Цивільного кодексу України для кондикційних зобов'язань характерним є, зокрема, приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідачі, як фактичні користувачі земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегли у себе кошти, які мали заплатити за користування нею, зобов'язані повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Водночас, Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18 неодноразово зазначав, що при розгляді справ про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої плати підлягають встановленню обставини, зокрема, чи є земельна ділянка сформованим об'єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.
Згідно зі ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Враховуючи, що спірна земельна ділянка, як об'єкт цивільних прав, сформована та зареєстрована у Державному земельному кадастрі 31.08.2021, то стягненню з відповідачів, підлягають кошти саме у вигляді недоотриманої орендної плати за спірний період.
Щодо розміру безпідставно збережених коштів, які підлягають стягненню з відповідачів, суд зазначає таке.
Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок (ст. 5 Закону України «Про оцінку земель», п. 286.2 ст. 286, пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України).
Згідно зі ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.
Таким чином, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а виходячи з вимог статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землі є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, з огляду на те, що земельним законодавством та Податковим кодексом України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 Господарського процесуального кодексу України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.
Згідно з п. 289.2 ст. 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.
Індекс споживчих цін встановлюється Державною службою статистики України, є загальнодоступним, розміщується на їх офіційному сайті, а тому не потребує доказування. Відповідно до інформації з офіційного сайту Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, адже саме цей орган уповноважений реалізовувати державну політику у сфері земельних відносин, значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за 2022 рік становить 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,15 (для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь); 2021 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,1 (для земель несільськогосподарського призначення).
Судом установлено, що при визначенні нормативно-грошової оцінки позивачем було враховано витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок з кадастровим номером 8000000000:91:119:0034, згідно з яким нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 23 294 159,70 грн, положення статті 289 Податкового кодексу України з урахуванням відповідних коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель; ставку орендної плати для земель по коду виду цільового призначення земельної ділянки - 02.10. для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури.
Так, нормативна грошова оцінка земельної ділянки за 2022 рік визначена позивачем у розмірі 20 255 791,04 грн (23 294 159,70 грн/1,15); за 2021 рік - у розмірі 18 414 355,49 грн (20 255 791,04 грн/1,1).
Судом встановлено, що розрахунок орендної ставки за користування відповідачами земельною ділянкою позивач здійснив в розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки згідно з додатками 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2021 рік» від 24.12.2020 № 24/24; рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» від 09.12.2021 № 3704/3745; рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2023 рік» від 08.12.2022 № 5828/5869.
Ураховуючи викладене, взявши до уваги цільове призначення земельної ділянки, при розрахунку розміру орендної плати за землю позивачем правомірно застосовано відсоткову ставку у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки.
Відповідно до здійсненого позивачем розрахунку розміру недоотриманих коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування Товариством з обмеженою відповідністю Фірма «САВ ЛТД» та ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 0,6279 га за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Глибочицька, 29-37 (кадастровий номер 8000000000:91:119:0034) з 31.08.2021 по 20.12.2023 загальна сума недоотриманих доходів позивача від користування відповідачами вказаною земельною ділянкою склала 2 181 917,05 грн.
В той же час, слід зазначити, що відповідно до абз. 1 пп. 69.14 п. 69 підрозділу «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України за період з 01.03.2022 року до 31.12.2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної форми власності) за земельні ділянки, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - Перелік), визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Зазначений Перелік затверджено відповідним наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 року за № 1668/39004.
Зі змісту Переліку вбачається, що у період з 24.02.2022 року по 30.04.2022 року вся територія міста Києва визнана територією активних бойових дій.
Проте, з позовної заяви вбачається, що наведені положення враховані позивачем не були, що призвело до нарахування плати за користування земельною ділянкою у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 у завищеному розмірі.
Крім того, відповідно до рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» (зі змінами, внесеними, зокрема, рішенням Ради від 13.09.2022 року № 5449/5490) з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка.
Однак, позивачем не було враховано й вищенаведеного власного рішення, яким користувачі земельних ділянок комунальної власності фактично звільняються від сплати орендної плати у період з 01.03.2022 по 31.05.2022.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованим розміром безпідставно утримуваних відповідачем коштів за фактичне використання земельної ділянки площею 0,6279 га (кадастровий номер 8000000000:91:119:0034) по вул. Глибочицькій, 29-37 у Шевченківському районі міста Києва, за спірний у даній справі період з 31.08.2021 по 20.12.2023, а також з урахуванням приписів абзацу 1 пп. 69.14 п. 69 підрозділу «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України та рішення Ради від 09.12.2021 № 3704/3745 «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» (зі змінами, внесеними, зокрема, рішенням Ради від 13.09.2022 року № 5449/5490), є 2 183 513,73 грн, з яких:
310 269,28 грн за період з 31.08.2021 по 31.12.2021 (18 414 355,49*5%/365*123 дні);
149 837,35 грн за період з 01.01.2022 по 23.02.2022 (20 255 791,04*5%/365*54 дні);
593 799,90 грн за період з 01.06.2022 по 31.12.2022 (20 255 791,04*5%/365*214 днів);
1 129 607,20 грн за період з 01.01.2023 по 20.12.2023 (23 294 159,70*5%/365*354 дні).
Водночас, суд не може погодитись із вимогами позивача щодо солідарного стягнення плати за користування земельною ділянкою, оскільки у даному випадку має місце користування земельною ділянкою двома окремими суб'єктами, у власності яких перебувають окремі об'єкти нерухомого майна з різною площею.
Так, при існуванні множинності осіб у зобов'язанні виникає часткове зобов'язання. Тому кредитор у частковому зобов'язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов'язок у рівній частці. Натомість солідарне (від лат. solidus - цілий, увесь) зобов'язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов'язання (стаття 541 Цивільного кодексу України) (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21).
Тлумачення положень ст. 541 Цивільного кодексу України свідчить, що вона поширюється як на договірні так і недоговірні (зокрема, кондикційні) зобов'язання.
Для кондикційних зобов'язань (Глава 83 Цивільного кодексу України) не встановлено випадків виникнення солідарного зобов'язання.
За таких обставин, у даному випадку відсутні підстави для покладення на відповідачів солідарної відповідальності у вигляді стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою.
Такі висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 09.08.2023 у справі № 161/10117/21.
Відповідно до п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.
Відповідно до ч. 4 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Згідно з приписами частин 10, 11 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права); забороняється відмова у правосудді з мотивів, зокрема відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
За відсутності іншої норми права, яка б урегульовувала подібні правовідносини, суд вважає обґрунтованим та правомірним застосування п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України за аналогією у спірних правовідносинах та дійшов висновку, що розрахувати суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою для кожної з кількох осіб необхідно пропорційно площі нерухомого майна, що знаходиться у власності відповідачів, від загальної площі нерухомого майна, що знаходиться на земельній ділянці.
Враховуючи, що загальна площа об'єкта нерухомості, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю Фірма «САВ ЛТД» та знаходиться на спірній земельній ділянці, відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно становить 101,8 кв.м., а ОСОБА_1 - 531,3 кв.м., загальна площа двох об'єктів нерухомого майна складає 633,1 кв.м.
У такому випадку Товариству з обмеженою відповідальністю Фірма «САВ ЛТД» належить 16,08% загальної площі двох об'єктів нерухомості (101,8 кв.м. *100/633,1 кв.м), а Фоміній Г.Ф. - 83,92% (531,3 кв.м.*100/633,1 кв.м).
Таким чином, обґрунтованим розміром недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючих документів, що посвідчує право оренди (користування) за період з 31.08.2021 по 20.12.2023, становить:
- для Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «САВ ЛТД» - 351 109,00 грн (2 183 513,73 грн * 16,08%);
- для ОСОБА_1 - 1 832 404,72 грн (2 183 513,73 грн * 83,92%).
При цьому, суд враховує, що до матеріалів справи відповідачем-1 було надано докази сплати ним земельного податку за фактичне користування земельною ділянкою на загальну суму 348 251,36 грн.
Водночас, як вбачається із наданого позивачем в матеріали справи листа Департаменту фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 09.05.2025 № 054-1-2-13/1019, у спірний період відповідачем-1 було сплачено земельного податку в сумі 270 748,98 грн, яку враховано Київською міською радою.
Відтак, враховуючи наведені обставини, наявні підстави для зменшення розміру плати за користування земельною ділянкою у спірний період на вказану суму. Отже, з відповідача-1 на користь позивача підлягає стягненню сума безпідставно збережених коштів у розмірі 80 360,02 грн (351 109,00 грн - 270 748,98 грн).
Водночас, доводи відповідачів щодо фактичного користування ними лише частинами земельної ділянки суд відхиляє, оскільки спірна земельна ділянка сформована саме у визначеній конфігурації та площі, а відповідачі не зверталися з вимогами щодо зміни її меж чи площі. До того ж, суд враховує, що відповідачі зверталися до позивача щодо укладення договору оренди земельної ділянки саме з посиланням на вказану площу спірної земельної ділянки.
Оскільки спір у цій справі стосується сформованої земельної ділянки, а тому сумнівів щодо її розміру суд не має.
В ст. 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Дана норма кореспондується зі ст. 13 ГПК України, згідно з якою судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Київської міської ради підлягають частковому задоволенню, з урахуванням вищевикладених висновків суду.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відтак, суд зазначає, що інші доводи та заперечення відповідачів судом розглянуто, однак визнано необґрунтованими та такими, що не спростовують вищевикладених загальних висновків суду. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10.02.2010).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору в сумі 22 953,18 грн за розгляд позовної заяви підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача пропорційно задоволених вимог: з відповідача-1 в сумі 964,32 грн, з відповідача-2 в сумі 21 988,86 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «САВ ЛТД» (вул. Бойчука Михайла, 18А, м. Київ, 01103; ідентифікаційний код 22948685) на користь Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044; ідентифікаційний код 22883141) 80 360,02 грн безпідставно збережених коштів та 964,32 грн судового збору.
3. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044; ідентифікаційний код 22883141) 1 832 404,72 грн безпідставно збережених коштів та 21 988,86 грн судового збору.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 17.09.2025.
Суддя Т.Ю. Трофименко