ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
16 вересня 2025 року м. ОдесаСправа № 915/1351/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Філінюк І.Г.
суддів: Аленіна О.Ю., Богатиря К.В.
секретар судового засідання - Чеголя Є.О.
за участю:
Міністерства юстиції України - Павлюк А.Ю. - в порядку самопредставництва
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Міністерства юстиції України
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2024
по справі №915/1351/23
за позовом: Міністерства юстиції України
до відповідачів:
1. Місцевого благодійного фонду «Захист труда»;
2. Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України
про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна та скасування державної реєстрації.
суддя суду першої інстанції - Алексєєв А.П.
місце винесення рішення: м. Миколаїв, Господарський суд Миколаївської області, вул.Фалєєвська, 14
повний текст рішення складено та підписано: 29.02.2024.
У 2014 році позивач звернувся до суду із позовом про заборону діяльності Комуністичної партії України з причини порушення партією ст. 5 Закону України «Про політичні партії в Україні», чинної на дату звернення до суду.
Рішенням адміністративного суду від 05.07.2022, яке набуло чинності 27.07.2022, заборонено діяльність Комуністичної партії України. Майно, кошти та інші активи партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень передано у власність держави.
Позивач при виконанні рішення суду від 05.07.2022, в частині передачі майна партії у власність держави, встановив, що 01.07.2015, тобто після звернення із позовом до суду, відповідачем 2 було відчужене майно партії відповідачу 1 за договором дарування. На думку позивача договір дарування є фіктивним з огляду на те, що керівником відповідача 2 та відповідача 1 була одна й та сама особа, укладення договору було спрямовано не на реальне настання наслідків, а на відвернення передачі майна у власність держави. Враховуючи, що на позивача законодавством покладені повноваження щодо вжиття заходів з розшуку майна заборонених політичних партій, складення та затвердження переліку майна політичних партій, переданого у власність держави, то саме позивач є заінтересованою особою у спірних правовідносинах з визнання договору дарування недійсним, скасування державної реєстрації прав на майно для подальшого забезпечення його передачі державі.
За наслідками розгляду позову позивач просить визнати недійсним договір дарування нерухомого майна - 8/100 часток (яка становить 57,8 кв.м) нежилого приміщення загальною площею 491,8 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Горького (вул. Паркова), 4, смт Єланець, Єланецький район, Миколаївська область, який 01.07.2015 року був укладений між відповідачем 2 та відповідачем 1 та який посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Душейко О.М. і зареєстрований за №1309, а також скасувати державну реєстрацію прав відповідача 1 на зазначене нерухоме майно.
Як на правову підставу позовних вимог позивач послався на Закон України «Про політичні партії в Україні», постанову Кабінету Міністрів України №896 від 12.08.2022 року, ст. ст. 16, 105, 203, 215, 216, 234 ЦК України, Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2024 у задоволенні позову відмовлено.
Обґрунтування рішення суду.
Судом зазначено, що позивачем не доведено обставин заборони судом партії та перехід майна, грошей та інших активів партії за рішенням суду у власність держави, а також зазначено, що станом на 01.07.2015, тобто дату укладення договору дарування, законодавство, зокрема Закон України «Про політичні партії в Україні», не містило положень про обернення майна політичної партії у власність держави у разі заборони політичної партії.
Узагальнені вимоги та доводи апеляційної скарги:
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Міністерство юстиції України звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить задовольнити апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2024 по справі № 915/1351/23, скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2024 по справі № 915/1351/23 та ухвалити нове судове рішення яким задовольнити позовні вимоги Міністерства юстиції України до Місцевого благодійного фонду «Захист труда» та Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України про визнання недійсними договору дарування нерухомого майна та скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно - у повному обсязі.
Скаржник зазначає, що на підставі судового рішення у справі №826/9751/14 діяльність Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України припинено, а майно, кошти та інші активи Відповідача 2 підлягають переходу у власність держави.
Після відкриття 11.07.2014 судом провадження в адміністративній справі про заборону Партії, Миколаївською обласною організацією Комуністичної партії України відчужено 8/100 частки (яка становить 57,8 кв. м) нежилого приміщення загальною площею 491,8 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Горького (вул. Паркова), 4, смт Єланець, Єланецького р-ну, Миколаївської області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 658215848230 (далі - спірне майно), яке відчужено на підставі договору дарування від 01.07.2015 № 1309, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Душейко О.М. (далі - спірний Договір).
Згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.08.2023 № 342924599 набувачем спірного майна та щонайменше ще 12 таких об'єктів за договорами дарування, в тому числі на підставі спірного Договору, став Місцевий благодійний фонд «Захист труда», засновником та керівником якого з 1996 року був і є колишній народний депутат України від Комуністичної партії України Матвєєв В.Й., який є одночасно засновником та керівником Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України.
За твердженням скаржника, укладення, зокрема, спірного Договору спрямовано не на реальне настання наслідків договору дарування, а має на меті уникнення передачі майна у державну власність.
Скаржник вважає, що у даному випадку фізична особа, яка розпорядилася нерухомим майном обласної організації, є одночасно керівником і дарувальника, і обдарованого, місцезнаходження Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України у зв'язку із переходом права власності на спірне майно не змінилося, тобто дарувальник продовжує володіти і користуватися спірним майном.
Позивач вважає, що перехід права власності на спірне майно від обласної організації до Благодійного фонду внаслідок укладання спірного Договору мало на меті приховування справжніх намірів учасників правочину, а саме уникнення застосування наслідків заборони діяльності Комуністичної партії України та, відповідно, Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України.
Суд першої інстанції не взяв до уваги аргументи Міністерства юстиції щодо фіктивності договору дарування нерухомого майна нежилого приміщення загальною площею 491,8 кв. м, що призвело до прийняття судового рішення, яке не відповідає нормам законодавства.
Укладення спірного договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Судом першої інстанції було неправильно застосовано норми права щодо недійсності правочину, що є наслідком його фіктивності та скасування відповідної неправомірної державної реєстрації прав.
Скаржник вважає, що всупереч аргументам, викладеним у рішенні Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2024 у справі №915/1351/23, укладення спірного договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків та є фраудаторним правочином, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Процесуальний рух справи в суді апеляційної інстанції.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду заяви було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Філінюк І.Г. судді Аленін О.Ю., Богатир К.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2024.
На момент надходження апеляційної скарги матеріали справи №915/1351/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 доручено Господарському суду Миколаївської області невідкладно надіслати матеріали справи №915/1351/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2024 по справі №915/1351/23 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції.
29.03.2024 матеріали справи №915/1351/23 надійшли на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2024 по справі №915/1351/23.
Призначено справу № 915/1351/23 до розгляду на 28.05.2024 о 14:30 год.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 відкладено розгляд справи №915/1351/23 на 02.07.2024 о 15:00 годині.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.07.2024 зупинено провадження у справі № 915/1351/23 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №924/971/23 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.05.2025 поновлено провадження у справі №915/1351/23. Розгляд апеляційної скарги призначено на 16.09.2025 о 14:00 год.
В судовому засіданні 16.09.2024 представник Міністерства юстиції України доводи та вимоги апеляційної скарги підтримав.
Представники відповідачів у судове засідання не з'явились.
Відповідно до частини дванадцятої статті 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
16.09.2025 оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду переглядає рішення Господарського суду Одеської області в межах доводів та вимог апеляційних скарг, передбачених статтею 269 ГПК України.
Фактичні обставини справи встановлені судом.
У 2014 році позивач звернувся до суду із позовом про заборону діяльності Комуністичної партії України.
05.07.2022 року рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі №826/9751/14, яке набрало чинності 27.07.2022 року, позов Міністерства юстиції України задоволено, заборонено діяльність Комуністичної партії України і передано майно, кошти та інші активи партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.
Нежиле приміщення з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 658215848230 загальною площею 491,8 кв., в тому числі 8/100 частки загальною площею 57.8 кв.м. по вул. Горького (вул. Паркова), будинок 4 у смт Єланець з 01.07.2015 належить на праві спільної часткової власності, розмір частки 8/100, місцевому благодійному фонду «Захист труда», код ЄДРПОУ 24059951, на підставі договору дарування №1309, виданий 01.07.2015 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Душейко О.М. Вказане підтверджується наданою позивачем інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.08.2023 року №342924599.
Як вбачається з витребуваного у приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Душейко О.М. за ухвалою суду договору дарування відповідач 2, від імені якого діяв Пучков С.Є., передав безоплатно у власність (подарував) відповідачу 1, від імені якого діяв Матвєєв В.Й., а відповідач 1 прийняв у дар 8/100 часток в праві спільної часткової власності на нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: Миколаївська область, Єланецький район, смт Єланець, вулиця Горького, будинок №4 (чотири), загальною площею 491,8 кв.м.
Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Душейко О.М. 01.07.2015 за реєстровим номером 1309.
Згідно даних, отриманих позивачем за безкоштовним запитом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, керівником місцевого благодійного фонду «Захист труда», код 24059951, з 02.12.1996 року є Матвєєв В.Й.
Згідно даних, отриманих позивачем за безкоштовним запитом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, керівником Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України, код 23039039, є Матвєєв В.Й.
Наведені у позові обставини, що у 2014 році мало місце звернення позивача до суду із позовом про заборону діяльності Комуністичної партії України, а також, що 05.07.2022 року Восьмим апеляційним адміністративним судом ухвалено рішення про заборону діяльності Комуністичної партії України з наступною передачею майна, коштів та інших активів партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави, приєднаними до позову доказами не підтверджено.
Не підтверджено наданими доказами і тієї обставини, що Матвєєв В.Й. на дату укладення договору дарування обіймав посаду керівника відповідача 2.
Позивач стверджує, що у цьому випадку сторони договору заздалегідь знали, що такий не буде виконано, він має інші цілі, ніж ним передбачені, тобто між відповідачами умисно укладено фіктивний правочин з метою уникнення передачі майна партії у державну власність. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з цим позовом до господарського суду.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Щодо подання Міністерства юстиції України позову до суду в цій справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Згідно із ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
В ч. 4 ст. 56 ГПК України встановлено, що держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах своєї компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункті 26 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, пункті 21 постанови від 15.01.2020 у справі №698/119/18, пункті 35 постанови від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, пункті 8.5 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункті 8.16 постанови від 05.10.2022 у справі № 923/199/21).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах [див. постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (пункт 8.17) і №922/1830/19 (пункт 7.2)]. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (пункт 8.18) і № 922/1830/19 (пункт 7.3)].
Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Повноваження Міністерства юстиції України визначаються Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228 (далі - Положення № 228).
Абзацом 2 пункту 1 Положення № 228, зокрема, передбачено, що Міністерство юстиції України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що, серед іншого, забезпечує формування та реалізацію державної політики з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, громадських спілок, інших громадських формувань. Згідно з пунктом 3 цього Положення основними завданнями Міністерства юстиції України є, зокрема, забезпечення формування та реалізації державної політики з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, громадських спілок, інших громадських формувань. Отже, Міністерство юстиції України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, громадських спілок, інших громадських формувань.
Одним з основних завдань Міністерства юстиції України є забезпечення самопредставництва Міністерства юстиції України як органу державної влади, який у випадках, передбачених законом, бере участь у справах та діє в судах України від імені та в інтересах держави (підпункт 4 пункту 3 Положення № 228).
Міністерство юстиції України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, бере участь у справах, діє в судах України від імені та в інтересах держави у випадках, передбачених законом (підпункт 541 пункту 4 Положення № 228).
Отже, Міністерство юстиції України є органом держави, який наділений повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах, діяти від імені та в інтересах держави в судах України, зокрема звертатися з позовами.
Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (ст. ст. 15, 16 ЦК України).
За змістом статті 215 ЦК України на звернення з позовом про визнання недійсним оспорюваного правочину, а також застосування наслідків нікчемного правочину мають право сторони правочину та заінтересовані особи.
Правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".
Власний інтерес заінтересованої особи може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 439/212/14-ц, від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19).
Тобто у випадку, зокрема, наявності інтересу держави у перебуванні предмета спірного договору у власності конкретної особи Міністерство юстиції України в межах своїх повноважень може звертатись з відповідним позовом на захист такого інтересу держави.
Міністерство юстиції України, як позивач у цій справі звернулося з позовом до суду у вересні 2023 року.
На момент звернення до суду із цим позовом була чинною редакція Закону України "Про політичні партії в Україні", відповідно до частини четвертої статті 21 якої у разі заборони судом політичної партії майно, кошти та інші активи політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень переходять у власність держави, про що зазначається у рішенні суду. Перехід такого майна, коштів та інших активів у власність держави забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, Законом України "Про політичні партії в Україні" визначено, що перехід майна, коштів та інших активів політичної партії у власність держави у разі заборони судом політичної партії забезпечує Міністерство юстиції України.
За змістом пп 83-35. пункту 4 Положення № 228 Міністерство юстиції України відповідно до покладених на нього завдань вживає заходів до розшуку майна забороненої судом політичної партії; затверджує перелік майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, що передається у власність держави.
Задля виконання ч. 4 ст. 21 Закону України "Про політичні партії в Україні" Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.2022 затвердив Порядок переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2022 № 896 (далі - Порядок № 896).
Як зазначено у пункті 1 Порядку № 896, цей Порядок визначає механізм виконання рішення суду про заборону політичної партії в частині переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень (далі - майно політичної партії).
Відповідно до абз 1, 2 п. 2 Порядку № 896 після набрання законної сили рішенням суду про заборону політичної партії, у резолютивній частині якого зазначено про передачу майна політичної партії у власність держави, Мін'юст вживає заходів до розшуку майна політичної партії, зокрема за відомостями єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Мін'юст.
Не пізніше трьох робочих днів з дня отримання рішення суду Мін'юст надсилає до державних органів, зокрема АРМА, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності запити про надання інформації щодо майна політичної партії, які протягом п'яти робочих днів з дня отримання запиту зобов'язані надати запитувану інформацію.
Відповідно до абзаців першого та третього пункту 3 Порядку № 896 за результатами заходів із розшуку майна політичної партії Мін'юст складає та затверджує перелік майна політичної партії, переданого у власність держави. У разі виявлення майна політичної партії після затвердження переліку майна Мін'юст невідкладно вносить до нього відповідні зміни.
Згідно з приписами пункту 4 Порядку № 896 у разі коли перелік майна містить відомості про цінні папери, корпоративні права, нерухоме або рухоме майно (крім об'єктів права інтелектуальної власності, земельних ділянок та коштів), то уповноваженим органом управління таким майном є Фонд державного майна. Мін'юст протягом 10 робочих днів з дня затвердження переліку майна надсилає його копію та копію рішення суду Фонду державного майна як уповноваженому органу управління цим майном. Фонд державного майна після отримання від Мін'юсту копії переліку майна та копії рішення суду протягом 10 робочих днів вживає заходів до державної реєстрації речових прав на таке майно та/або заходів з прийняття до сфери свого управління відповідних цінних паперів, корпоративних прав.
Суд зауважує, що законодавством встановлено, що Мін'юст є державним органом, який забезпечує перехід майна забороненої судом політичної партії у власність держави. Після набрання законної сили рішенням суду про заборону політичної партії Мін'юст вживає заходів щодо розшуку майна політичної партії, за результатом заходів із розшуку майна складає та затверджує перелік майна політичної партії, переданого у власність держави.
Якщо перелік майна містить відомості, зокрема, про нерухоме майно, то Мін'юст надсилає копію переліку майна та копію рішення суду Фонду державного майна України як уповноваженому органу управління цим майном.
Отже, Фонд державного майна України здійснює управління майном забороненої політичної партії після вжиття Мін'юстом заходів щодо розшуку майна політичної партії та затвердження переліку майна.
До моменту затвердження Мін'юстом переліку майна політичної партії, переданого у власність держави, органом, уповноваженим забезпечувати перехід такого майна у власність держави (зокрема і в разі необхідності звернення до суду), є Мін'юст.
Натомість згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері, зокрема, управління об'єктами державної власності. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 4 Закону України "Про Фонд державного майна України" до основних завдань Фонду державного майна України належить, зокрема, управління об'єктами державної власності.
Тобто повноваження Фонду державного майна України стосуються майна, що перебуває у державній власності. Фонд державного майна України набуває повноважень з управління об'єктами державної власності після передачі майна у власність держави.
За наведеного та беручи до уваги викладені у позовній заяві підстави та мету звернення з позовом - забезпечення передання спірного нерухомого майна у власність держави, суд вважає, що держава має інтерес у спірних правовідносинах. Міністерство юстиції України є державним органом, наділеним повноваженнями на звернення до суду із цим позовом в інтересах держави як орган, на який покладено повноваження щодо вжиття заходів з розшуку майна забороненої політичної партії, складення та затвердження переліку майна політичної партії, переданого у власність держави.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна, апеляційний господарський суд зауважує таке.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
В силу ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
За приписами ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені положеннями ст. 203 ЦК України, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У силу приписів ст.215 ЦК України недодержання особою при вчиненні правочину наведених вимог є правовою підставою для визнання його недійсним у судовому порядку.
Суд апеляційної інстанції, при кваліфікації спірного договору дарування, звертається до правових висновків, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.04.2025 у справі №924/971/23 та до ухвалення якої зупинялося провадження в цій справі:
«Велика Палата Верховного Суду зауважує, що розпорядження майном КПУ не для здійснення статутної діяльності та всупереч закону обумовлено й загрозою заборони КПУ, яка існувала на момент вчинення спірного договору.
Правовідносини, що є предметом розгляду в цій справі, виникли у зв'язку із подіями Революції гідності та подальшою забороною в Україні антиукраїнських політичних партій, діяльність яких створювала загрозу державній безпеці, суверенітету, територіальній цілісності України, а також правам і свободам людей.
Суспільно-політичний контекст діяльності КПУ в зазначений період розвитку української державності був предметом дослідження Окружного адміністративного суду міста Києва, який 11.07.2014 відкрив провадження у справі № 826/9751/14 за позовом Мін'юсту, Державної реєстраційної служби України до КПУ. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог позивачі у вказаній справі просили заборонити діяльність КПУ та передати майно, кошти та інші активи політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.
Рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14 вказаний позов задоволено. Мотивуючи це рішення, суд зазначив, що з огляду на ситуацію, яка склалася в Україні, а саме: анексію Автономної Республіки Крим російською федерацією, сепаратистські дії бойовиків на сході України, незаконне проголошення Донецької та Луганської народних республік, антиконституційна діяльність КПУ в особі не лише її керівників (лідерів), а і рядових членів, є загрозою безпеки держави, суверенітету і територіальної цілісності, сприяє незаконному захопленню державної влади.
Адміністративний суд констатував, що в діях КПУ та її учасників (очільників) простежується виправдування окупаційних дій російської федерації українськими політиками у медійному просторі, що є неприпустимим та свідчить про діяльність, яка заборонена згідно зі статтею 5 Закону України «Про політичні партії в Україні» як така, що спрямована на завдання шкоди державній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України.
Ураховуючи пряму військову агресію з боку російської федерації, зважаючи на антиукраїнську політичну та організаційну діяльність, пропаганду війни, реальні загрози порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, а також дії, спрямовані на незаконне захоплення державної влади, демонстрацію проявів колабораціонізму, насильства, поширення відомостей про виправдування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, діяльність КПУ, за висновком суду у справі № 826/9751/14, має бути заборонена.
Отже, суд в межах справи № 826/9751/14 встановив обставини, які свідчать про те, що діяльність КПУ становить реальну загрозу конституційному ладу та основним правам і свободам громадян України, а також спрямована на завдання шкоди державній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України.
Повертаючись до оцінки обставин, які свідчать про порушення публічного порядку, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що публічним порядком є публічно-правові відносини, які мають імперативний характер та визначають основи суспільного ладу держави.
Складовою публічного порядку, зокрема, є правовідносини, пов'язані з належним функціонуванням політичної системи, включно з використанням політичними партіями майна на цілі, пов'язані з законною діяльністю політичних партій.
Як уже зазначалося, держава гарантує політичним партіям право на кошти та інше майно винятково для здійснення правомірної діяльності, спрямованої на реалізацію мети діяльності політичної партії, визначеної статтею 2 Закону України "Про політичні партії в Україні". Це означає, що розпорядження майном повинно відповідати цілям партії, тобто фінансувати її політичну, організаційну чи соціальну діяльність, яка у свою чергу не повинна суперечити приписам статті 37 Конституції України.
Спірний договір дарування укладений 05.08.2014, тобто вже після відкриття провадження у справі № 826/9751/14 та після настання обставин (здійснення політичною партією забороненої діяльності), які стали підставою для порушення питання про заборону КПУ.
Укладаючи спірний договір, КПУ знала про звернення Мін'юсту з позовом про заборону діяльності КПУ та усвідомлювала наслідки можливого задоволення адміністративного позову (втрата контролю над майном та іншими активами партії). Внаслідок вчинення правочину відбулося відчуження майна, призначеного для здійснення статутної діяльності політичної партії, всупереч закону, з умислом на укладення правочину з протиправною метою.
Виходячи з обставин справи, сторони спірного договору дарування усвідомлювали протиправність вчинення такого правочину і суперечність його мети публічному порядку (публічно-правовим відносинам, які визначають основи суспільного ладу держави) та свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Підсумовуючи викладене вище слід дійти висновку, що укладаючи спірний договір дарування КПУ діяла всупереч вимогам статті 14, частини другої статті 23 Закону України «Про політичні партії в Україні». Як діяльність політичної партії, яка завдає шкоди державній безпеці, так і розпорядження майном політичної партії не у спосіб і не для мети, визначеної законом, є порушенням публічного порядку.
Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що нікчемний правочин є недійсним уже в момент свого вчинення (ab initio) і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто ні для кого не зумовлює переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.
Подібний висновок міститься й у пункті 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16, у якому зазначено, що правочин є нікчемним з моменту його вчинення незалежно від пред'явлення позову про визнання його недійсним і бажання сторін; бажання сторін про визнання його дійсним до уваги не беруться, оскільки такий правочин суперечить нормам закону.
З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду констатує, що спірний договір є нікчемним на підставі приписів частин першої, другої статті 228 ЦК України як такий, що порушує публічний порядок.».
Аналогічно з вищезазначеною справою № 924/791/23, Миколаївська обласна організація Комуністичної партії України уклала договір дарування з Місцевим благодійним фондом «Захист труда» 01.07.2015.
Тобто, укладаючи спірний договір, Миколаївська обласна організація Комуністичної партії України знала про звернення Міністерства юстиції України з позовом про заборону діяльності КПУ та усвідомлювала наслідки можливого задоволення адміністративного позову (втрата контролю над майном та іншими активами партії).
Внаслідок вчинення такого правочину відбулося відчуження майна, призначеного для здійснення статутної діяльності політичної партії, всупереч закону, з умислом на укладання правочину з протиправною метою.
Тому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оспорюваний договір дарування від 01.07.2015 за своєю правовою природою є нікчемним.
При цьому якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то зазначає про це у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення (пункт 33.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19).
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовна вимога про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна - 8/100 часток (яка становить 57,8 кв.м) нежилого приміщення загальною площею 491,8 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Горького (вул. Паркова), 4, смт Єланець, Єланецький район, Миколаївська область, укладений 01.07.2015 між відповідачем 2 та відповідачем 1 та який посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Душейко О.М. і зареєстрований за №1309 не підлягає задоволенню, оскільки такий правочин є нікчемним.
Відносно позовної вимоги про Скасувати державну реєстрацію прав Місцевого благодійного фонду «Захист труда» (код ЄДРПОУ 24059951, вул. Фалєєва, буд.12, м. Миколаїв, 54000) на нерухоме майно, розташоване за адресою: вул. Горького (вул.. Паркова), 4, смт. Єланець, Єланецького р-ну, Миколаївської області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 658215848230, колегія суддів враховує таке.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам [подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)].
У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий cпociб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то зазначає про це у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення (пункт 33.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19).
Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечувати відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Судове рішення щодо правових наслідків недійсного правочину, в якому суд у мотивувальній частині робить висновки щодо дійсності чи нікчемності правочину, відповідає зазначеному принципу (пункт 33.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Тобто для ефективного захисту інтересу держави у цій справі необхідно повернути спірне нерухоме майно у власність дарувальника, тим самим застосувавши наслідки недійсності нікчемного договору.
Саме застосування наслідків недійсності правочину (реституція) як юридичний наслідок констатації нікчемності договору є належним та ефективним способом захисту порушеного права держави в цій справі.
Суд бере до уваги, що заявляючи вимогу про скасування державної реєстрації прав відповідача на спірне нерухоме майно, позивач має на меті повернути таке майно КПУ.
В силу абз. 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скасування державної реєстрації прав Місцевого благодійного фонду «Захист труда» на спірне нерухоме майно призведе до державної реєстрації набуття прав КПУ на таке нерухоме майно [див. mutatis mutandis пункти 127- 133 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].
У цій справі позивач обґрунтовує позовні вимоги інтересом держави щодо повернення спірного нерухомого майна (раніше відчуженого на користь відповідача за безвідплатним договором) у власність дарувальника задля забезпечення подальшої реалізації процедури передачі такого майна державі.
Державна реєстрація прав на майно за Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України в результаті скасування реєстрації права Місцевого благодійного фонду «Захист труда» підтверджує повернення майна попередньому власнику.
Таким чином, позов в цій частині підлягає задоволенню, однак не з тих підстав, як похідна вимога від вимоги про визнання недійсним правочину, а як окрема вимога, котра є ефективним способом захисту в спірних правовідносинах.
Колегія суддів зауважує, що спірний договір дарування між сторонами укладено 01.07.2015, тобто після відкриття 11.07.2014 провадження у адміністративній справі №826/9751/14 про заборону діяльності Комуністичної партії України та на підставі безвідплатного договору, що додатково свідчить про відсутність мотивів укладати договір про його відчуження на користь третьої особи, окрім мотиву на уникнення можливості переходу права власності на майно політичної партії в разі заборони її діяльності судом.
Тому обставина правомірності втручання держави в право власності Місцевого благодійного фонду «Захист труда» в контексті законності та легітимності такого втручання не може оцінюватися безвідносно до обставин, які стали передумовами запровадження державою процедури примусового припинення (заборони) політичної партії та, відповідно, спонукали Миколаївську обласну організацію Комуністичної партії України до відчуження належних їй майнових активів на користь пов'язаного з нею (через керівний склад) благодійного фонду.
Оскільки обмеження прав політичної партії на володіння, користування та розпорядження майном прямо закріплені в національному законодавстві, а договір дарування спірного нерухомого майна кваліфікований судом як нікчемний на підставі частини першої статті 228 ЦК України, то суд апеляційної інстанції вказує про дотримання в цій справі критерію законності втручання держави у право власності Місцевого благодійного фонду «Захист труда».
Цей законодавчий припис є чітким, однозначним, відповідає вимогам правової визначеності і спір, який виник у цій справі, не пов'язаний з якістю формулювання аналізованого правового положення.
Щодо наявності легітимної мети для відповідного втручання, то суд наголошує на тому, що згідно із усталеною практикою ЄСПЛ, якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального («суспільного», «публічного») інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (справа «Трегубенко проти України» («Tregubenko v. Ukraine», пункт 54).
Апеляційний господарський суд враховує, що метою заборони політичної партії є припинення в інтересах суспільства її незаконної діяльності; належне такій політичній партії майно може як набуватися в результаті незаконної діяльності, так і безпосередньо в ній використовуватися. Водночас використання належного політичній партії майна (коштів) не з метою реалізації її статутних завдань прямо суперечить приписам ст. 14 Закону України «Про політичні партії в Україні».
В цьому випадку, вибуття спірного нерухомого майна із власності Місцевого благодійного фонду «Захист труда» переслідує зазначену легітимну мету, не є самоціллю здійснюваного державою втручання, а вчиняється безпосередньо в інтересах суспільства.
Таким чином, з огляду на безоплатний характер спірного договору, встановлені апеляційним судом обставини пов'язаності Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України та Місцевого благодійного фонду «Захист труда», які укладаючи правочин діяли недобросовісно та порушили публічний порядок, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що втручання в право власності Місцевого благодійного фонду «Захист труда» не становитиме для нього надмірного тягаря й відповідатиме сталій практиці ЄСПЛ.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, частково знайшли своє відображення при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції.
У відповідності до ст. 277 ГПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Міністерства юстиції України - підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2024 у справі № 915/1351/23 підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасувати державну реєстрацію прав Місцевого благодійного фонду «Захист труда» на нерухоме майно, розташоване за адресою: вул. Горького (вул.. Паркова), 4, смт. Єланець, Єланецького р-ну, Миколаївської області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 658215848230, з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позову, рішення в частині позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування - змінити з мотивів, викладених у даній постанові; резолютивну частину рішення щодо вказаної позовної вимоги - залишити без змін.
Відповідно до частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем було сплачено 5368,00 грн. судового збору за подання позовної заяви (2 немайнових вимог).
У зв'язку із частковим задоволенням позову (немайнової вимоги про скасування державної реєстрації) з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню по 1342,00 грн. з кожного витрат по сплаті судового збору, а у зв'язку із частковим задоволенням апеляційної скарги з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню по 1610,40 грн. з кожного витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2024 у справі № 915/1351/23 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасувати державну реєстрацію прав Місцевого благодійного фонду «Захист труда» на нерухоме майно, розташоване за адресою: вул. Горького (вул.. Паркова), 4, смт. Єланець, Єланецького р-ну, Миколаївської області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 658215848230.
Ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Скасувати державну реєстрацію прав Місцевого благодійного фонду «Захист труда» (код ЄДРПОУ 24059951, вул. Фалєєва, буд.12, м. Миколаїв, 54000) на нерухоме майно, розташоване за адресою: вул. Горького (вул.. Паркова), 4, смт. Єланець, Єланецького р-ну, Миколаївської області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 658215848230.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2024 у справі № 915/1351/23 в частині позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування - змінити з мотивів, викладених у даній постанові; резолютивну частину рішення щодо вказаної позовної вимоги - залишити без змін.
Стягнути з Місцевого благодійного фонду «Захист труда» (код ЄДРПОУ 24059951) на користь Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622) 1342,00 грн. судового збору та 1610,40 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Стягнути з Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України (код ЄДРПОУ 23039039, ) на користь Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622) 1342,00 грн. судового збору та 1610,40 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази із зазначенням всіх необхідних реквізитів.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у строки, передбачені статтею 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 17.09.2025.
Головуючий суддя Філінюк І.Г.
Суддя Аленін О.Ю.
Суддя Богатир К.В.