печерський районний суд міста києва
Справа № 757/37343/25-ц
пр. № 2-з-82/25
05 вересня 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Литвинової І. В.,
за участю секретаря судового засідання Когут Н. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, Служби у справах дітей та сім'ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, Служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей,
06 серпня 2025 представник заявника звернувся до суду з вказаною заявою про забезпечення доказів до подання позовної заяви, в якій просить тимчасово визначити час та місце побачень і спілкування батька ОСОБА_1 з малолітніми дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а саме: щотижня з 19:00 п'ятниці до 19:00 неділі за місцем проживання батька, у рекреаційних зонах та місцях загального відпочинку і дозвілля, без присутності матері ОСОБА_2 ; покласти обов'язок на батька ОСОБА_1 забирати дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з їх місця проживання на зустрічі та повертати дітей матері ОСОБА_2 за адресою місця проживання по закінченню таких зустрічей, зобов'язати ОСОБА_2 на час перебування дітей за межами України забезпечити безперешкодне та регулярне спілкування ОСОБА_1 з дітьми - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - за допомогою засобів телефонного та електронного зв'язку, ними користуються діти, з урахуванням їхнього розпорядку дня та зайнятості навчання, тренування тощо) - до набрання рішенням у справі законної сили; заборонити матері ОСОБА_2 особисто або через третіх осіб, без письмового дозволу батька ОСОБА_1 вивозити за межі території України малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до набрання рішенням у справі законної сили.
В обґрунтування вимог заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви, заявник вказував, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/19063/23 від 07 грудня 2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Від шлюбу мають дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заявник зазначив, що після початку повномасштабного вторгнення рф до України, ОСОБА_1 організовував тимчасовий виїзд відповідача разом із дітьми до Королівства Іспанія. Батько забезпечував проживання сім'ї закордоном з березня 2022 року по червень 2025 року, виконував свої обов'язки відповідально, проте спроби досягти домовленостей щодо визначення способів участі батька у вихованні дітей та укласти нотаріальний договір виявилися безуспішними. На час проживання дітей на території України ОСОБА_1 готовий взяти на себе зобов'язання щодо повного забезпечення дітей. Разом з тим, заявник зазначає, що після повернення до України ОСОБА_2 продовжує чинити перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні з дітьми.
За таких обставин, заявник змушений звернутися до суду із заявою про забезпечення позову до подання позову до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей.
Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 11 серпня 2025 року заявлено самовідвід від розгляду вказаної заяви.
Згідно повторного авто розподілу судової справи між суддями від 02 вересня 2025 року, головуючим суддею обрано Литвинову І.В. та передано 04 вересня 2025 року, для вирішення питання про прийняття заяви до розгляду.
Згідно статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред 'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною першою статті 150 ЦПК України визначено види забезпечення позову, до яких, зокрема, відноситься заборона вчиняти певні дії, встановлення обов'язку вчинити певні дії, інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Перелік видів забезпечення позову, наведений у частині першій статті 150 ЦПК України, не є вичерпним, у зв 'язку з чим, за наявності відповідного клопотання, можуть бути застосовані й інші його види, проте з урахуванням обмежень, встановлених частинами четвертою - десятою зазначеної статті.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 зазначено, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об 'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази.
Пленум Верховного Суду України в пункті 4 Постанови «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22 грудня 2006 року роз'яснив, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв 'язку із застосуванням відповідних заходів.
Тобто, цивільний процесуальний кодекс не зобов 'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для вирішення справи по суті, а лише запобігти ситуації, в якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватись лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Відтак, при обранні заходів забезпечення позову слід також враховувати необхідність збереження балансу прав та законних інтересів усіх учасників спірних правовідносин та інших осіб.
Вживаючи заходи забезпечення позову, суд повинен перевірити аргументованість заяви про забезпечення позову і застосовувати такі заходи у разі, коли є реальна небезпека, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду, в тому числі, якщо внаслідок цього заявнику може бути завдано шкоди.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Цивільний процесуальний закон не зобов 'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 зазначено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з 'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Необхідність застосування заходів забезпечення вишиває з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька).
Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зав'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16.07.2015у справі за заявою «MAMCHUR v. UKRAINE», № 10383/09, § 100).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07.12.2006 у справі за заявою «HANT v. UKRAINE», №31111/04, § 54).
Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11.07. 2017року (заява Хв 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Згідно статті 157 СК України, питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до статті 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до ст. 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.
Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дітей, також має право на особисте спілкування з ними, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дітьми та брати участь у їхньому вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дітей і таке спілкування відбувається саме в інтересах дітей.
Відновлення відносин та емоційного контакту малолітніх дітей з їхнім батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дітей від зустрічей з батьком.
Аналогічну правову позицію Верховний Суд висловив у постановах від у справі № 127/3128/19, від 04.04.2018 року у справі № 344/16653/16-ц, від у справі № 760/15413/19, від 25.08.2020 у справі № 466/2317/20.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянувши справу № 467/403/22 у постанові від 15.11.2023 дійшов до наступного висновку: «Зустрічі матері з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову у справі про визначення місця проживання дитини. Мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини».
Беручи до уваги те, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання дітей, який у найближчому часі буде вирішуватися у судовому порядку, суд вбачає наявність достатніх підстав для задоволення цієї заяви.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1-18, 149- 154, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, Служби у справах дітей та сім'ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, Служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей, задовольнити.
Тимчасово визначити час та місце побачень і спілкування батька ОСОБА_1 з малолітніми дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а саме: щотижня з 19:00 п'ятниці до 19:00 неділі за місцем проживання батька, у рекреаційних зонах та місцях загального відпочинку і дозвілля, без присутності матері ОСОБА_2 .
Покласти обов'язок на батька ОСОБА_1 забирати дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з їх місця проживання на зустрічі та повертати дітей матері ОСОБА_2 за адресою місця проживання по закінченню таких зустрічей.
Зобов'язати ОСОБА_2 на час перебування дітей за межами України забезпечити безперешкодне та регулярне спілкування ОСОБА_1 з дітьми - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - за допомогою засобів телефонного та електронного зв'язку, ними користуються діти, з урахуванням їхнього розпорядку дня та зайнятості навчання, тренування тощо) - до набрання рішенням у справі законної сили.
Заборонити матері ОСОБА_2 особисто або через третіх осіб, без письмового дозволу батька ОСОБА_1 вивозити за межі території України малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до набрання рішенням у справі законної сили.
Зобов'язати заявника ОСОБА_1 повідомити суд про подання позовної заяви до належного суду.
Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню у порядку, встановленому для виконання судових рішень, її оскарження не зупиняє її виконання.
Ухвала суду може бути пред'явлена до виконання протягом трьох років.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Суддя І. В. Литвинова