Справа № 709/1528/25
17 вересня 2025 року с-ще Чорнобай
Чорнобаївський районний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді - Романової О.Г.,
за участі
секретаря судового засідання - Данілової О.С.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - Охріменко Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 Чорнобаївського районного суду Черкаської області адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса:
АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (далі - позивач) звернувся до Чорнобаївського районного суду Черкаської області із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_3 ) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що позивач являється військовозобов'язаним та на час звернення до суду має відстрочку від мобілізації до
17 липня 2026 року на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як батько на утриманні якого перебуває п'ятеро дітей до 18 років. Аналогічна відстрочку була надана позивачу до 17 листопада 2025 року.
16 липня 2025 року о 00:36 год. на мобільний телефон позивача надійшло сповіщення про те, що останнього розшукує ТЦК та СП та хоче з ним зв'язатися.
У зв'язку з цим, позивач 16 липня 2025 року прибув до ІНФОРМАЦІЯ_4 з документами, що підтверджують підстави для надання відстрочки від мобілізації.
Вже 17 липня 2025 року о 12:26 год. в ІНФОРМАЦІЯ_4 позивачу оновили дані про відстрочку від мобілізації на строк до 17 липня 2026 року, хоча, на той час, відстрочка від мобілізації була до 17 листопада 2025 року.
Однак, перебуваючи в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 ,
17 липня 2025 року о 13:03 год. відносно позивача було складено протокол № 1/355 про адміністративне правопорушення, який став підставою для винесення постанови № 1/355 від 25 липня 2025 року, згідно якої позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що позивач, будучи належним чином оповіщеним поштовим оператором «Укрпошта» про прибуття на 30 червня 2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 для уточнення даних, до першого відділу не прибув, причини неявки не повідомив, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3
ст. 210-1 КУпАП та на останнього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000,00 грн.
Позивач вважає таку постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню з огляду на наступне.
Так, як вбачається із протоколу про адміністративне правопорушення, поштове повідомлення про виклик направлялося на адресу зареєстрованого місця проживання позивача та повернулося із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», в той час як у постанові вказано, що поштове відправлення повернулося із відміткою «адресат відмовився».
Позивач про день та час прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_4 не повідомлявся, жодних поштових відправлень на його адресу не надходило, адреси місця проживання не змінював та завжди самостійно звертався до ІНФОРМАЦІЯ_4 для оновлення даних.
Таким чином, позивач просить суд визнати поважними причини неявки 30 червня 2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 оскільки був необізнаний про такий виклик.
Враховуючи вищевикладене, посилаючись на норми законодавства, позивач просить суд скасувати постанову № 1/355 від 25 липня 2025 року щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 17000,00 грн.; провадження у справі закрити у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 28 серпня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі.
03 вересня 2025 року, у межах строку, встановленого судом, відповідачем було направлено відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив у задоволенні позову відмовити з огляду на наступне.
Так, позивач ОСОБА_1 знаходиться на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 ; у період з 17 листопада 2023 року по 25 травня 2025 року та з 17 липня 2025 року по 04 листопада 2025 року користувався відстрочкою від призову на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, відповідно до абзацу 4 ч. 1 ст. 23 та п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Таким чином, дані щодо строків відстрочко не відповідають зазначеному у позовній заяві.
14 червня 2025 року було сформовано за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів повістку № 3892366 про виклик
ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 на 14:00 год. 30 червня 2025 року для уточнення даних. Дана повістка була надіслана оператором АТ «Укрпошта» рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомлення про вручення на адресу: АДРЕСА_1 . Проте, таке відправлення повернулося без вручення адресату з відміткою «адресат відмовився».
Таким чином, у розумінні п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 560 (далі - Порядок № 560) від 16 травня 2024 року, позивач вважається таким, що оповіщений належим чином.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Частиною 1 п. 27 Порядку № 560 передбачено, що під час мобілізації громадяни викликаються з метою уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки).
30 червня 2025 року ОСОБА_1 у визначений у повістці № 3892366 день та час не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_4 для уточнення даних. Про наявність поважних причин не повідомляв.
З 10 липня 2025 року ОСОБА_1 оголошено в розшук, як особу, яка не прибула вчасно за повісткою та вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ст. 210-1 КУпАП.
17 липня 2025 року ОСОБА_1 самостійно з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_4 та цього ж дня було складено відносно нього протокол № 1/355 від 17 липня 2025 року про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а 25 липня 2025 року у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 відбувся розгляд справи про адміністративне правопорушення та винесено оскаржувану постанову.
Представник відповідача звертав увагу суду, що оновлення даних чи наявність відстрочки не є поважними причинами неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов'язаного до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Враховуючи вищевикладене, посилаючись на норми законодавства та судову практику, представник відповідача вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.
У судовому засіданні представник позивача Охріменко Н.І. позовні вимоги підтримала та просила задовольнити. Суду пояснила, що формулювання, викладене у повістці про виклик позивача, сформульоване не коректно, оскільки причини «для уточнення даних» не передбачена законодавством. Звертала увагу суду, що у позивача був відсутній умисел на вчинення правопорушення, оскільки повістки про виклик останній не отримував.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав думку свого представника. Суду пояснив, що він своє місце проживання не змінював, вдома постійно перебуває його дружина, але поштар не приносив додому жодної кореспонденції та ніхто із сім'ї не відмовлявся від її отримання. Чому працівник поштового зв'язку проставив відмітку «адресат відмовився» йому не відомо.
У судове засідання представник відповідача не з'явився, направив до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Виходячи з приписів ч. 3 ст. 268 КАС України суд ухвалив розглядати справу за відсутності нез'явившихся учасників.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам, як адміністративним судам, підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Стаття 9 КУпАП передбачає, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Стаття 251 КУпАП України передбачає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Згідно зі ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Відповідно до ст. 235 КУпАП Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема і за ст. 210-1 КУпАП.
Відповідно до ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу, зокрема у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
За приписами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
Відповідно до положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст. 210-1 КУпАП передбачена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Відповідальність за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП настає за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Особливий період в Україні діє з моменту оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 30-3/2014 «Про часткову мобілізацію» (набрав чинності з дня опублікування в газеті «Голос України» від 18 квітня 2014 року № 49), який затверджений Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII та буде закінченим з прийняттям Президентом України відповідного рішення, щодо переведення всіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
14 червня 2025 року за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів було сформовано повістку № 3892366 про виклик ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 на 14:00 год. 30 червня
2025 року для уточнення даних.
Дана повістка була надіслана оператором АТ «Укрпошта» рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомлення про вручення на адресу: АДРЕСА_1 . Проте, таке відправлення повернулося без вручення адресату з відміткою «адресат відмовився».
Вищевказане підтверджується наданими суд стороною відповідача копією повістки, копії конверта, копії довідки про причини повернення/досилання, копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, трекінгом з веб-сайту «Укрпошта».
Відповідно до ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема:
- прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіального центру комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;
- проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;
- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Зі змісту ч.ч. 1, 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Як встановлено судом, адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП, тобто порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, за яке позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, у спірному випадку полягає у неявці за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, це правопорушення є одноактним, вичерпується фактом неприбуття до певного місця у визначені дату та час.
З аналізу вищезазначених правових норм у контексті спірних правовідносин слідує, що для висновку щодо правомірності оскаржуваної постанови необхідно встановити ряд обставин:
- факт отримання позивачем повістки для необхідності з'явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
- факт відповідності змісту повістки вимогам законодавства;
- наявність поважних причин неприбуття позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк, визначений у повістці;
- факт відповідності постанови вимогам законодавства та дотримання відповідної процедури;
- наявність складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до підпункту 2) пункту 41 Порядку № 560:
«Належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіального центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіального центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання».
Відповідно до абзацу 4 п. 99 Правил надання послуг поштового зв'язку у разі коли адресат (одержувач) відмовляється засвідчити своїм підписом факт відмови від одержання рекомендованого листа з позначками “Судова повістка», “Повістка ТЦК», працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку “Адресат відмовився» і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його відправнику.
Суд звертає увагу, що добросовісне виконання працівниками АТ «Укрпошта» своїх службових обов'язків у даному випадку презюмується, а в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази протилежного. Так, зокрема стороною позивача, у підтвердження своїх доводів, що нібито, працівник поштового зв'язку не приносив за місцем проживання поштової кореспонденції, а самостійно проставив відмітку «адресат відмовився» не надано жодних доказів, а отже добросовісність працівника поштового звязку при виконанні ним своїх службових обовязків не спростована.
Аналогічні висновки містять постанови Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 639/4278/16-а та від 30 листопада 2020 року у справі № 806/1943/18.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до протоколу № 1/355 про адміністративне правопорушення від 17 липня 2025 року, складеного начальником відділу обліку мобілізаційної роботи - заступником начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 майором ОСОБА_2 , 17 липня 2025 року о 13:03 год. встановлено, що громадянин ОСОБА_1 , перебуваючи на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , в порушення вимог частин 1, 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пунктів 1, 2 «Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30.12.2022 року, відповідно до Указу Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 року (зі змінами), відповідно до ст. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 року, будучи належним чином оповіщеним поштовим оператором «Укрпошта» про прибуття на
30.06.2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_5 для уточнення даних (поштове відправлення направлялося на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання громадянина та повернуто з приміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», при цьому особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання), до ІНФОРМАЦІЯ_6 не прибув, причини неявки не повідомив, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, як порушення військовозобов'язаним законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період.
У вказаному протоколі міститься відмітка, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 15:20 год. 25 липня 2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_7 . Протокол містить підпис ОСОБА_1 та письмові пояснення наступного змісту: «не отримував повідомлення від «Укрпошти» про отримання повістки. За даною адресою проживаю з дружиною та 5-ма дітьми. Дружина постійно знаходиться дома і поштар не приходив. Маю відстрочку як багатодітний батько».
Згідно постанови про адміністративне правопорушення № 1/355 від 25 липня
2025 року: «25 липня 2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 було встановлено, що громадянин ОСОБА_1 , перебуваючи на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , в порушення вимог частин 1, 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пунктів 1, 2 «Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30.12.2022 року, відповідно до Указу Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 року (зі змінами), відповідно до ст. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 року, будучи належним чином оповіщеним поштовим оператором «Укрпошта» про прибуття на 30.06.2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_5 для уточнення даних (поштове відправлення направлялося на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання громадянина та повернуте з приміткою «адресат відмовився») до ІНФОРМАЦІЯ_6 не прибув, причини неявки не повідомив, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, як порушення військовозобов'язаним законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період».
Як уже було зазначено, відповідно до ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ч.ч. 1, 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці.
Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються:
перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк;
смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).
У разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
Відповідно до п. 2 ч. 1 Правил № 1487, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
Суд зауважує, що оновлення даних чи наявність відстрочки не є поважними причинами неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов'язаного до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Вказана позиція міститься у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2025 року (справа № 462/1505/25).
Таким чином, судом встановлено, що:
- у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк;
- у разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб;
- надалі прибути до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк, що не перевищує сім календарних днів;
- поважні причини неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, повинні бути підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності).
Суд констатує, що позивачем такі вимоги закону не були додержані.
Так, зокрема, позивач ОСОБА_1 належним чином викликався до органу ТЦК та СП, проте у вказані дату та час по повістці не з'явився, про причини своєї неявки не повідомив.
У позовній заяві позивач ОСОБА_1 просить суд визнати поважними причини неявки до ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме необізнаність про такий виклик та те, що останній завжди самостійно звертався до ІНФОРМАЦІЯ_4 для оновлення даних. Проте, суд звертає увагу, що законодавцем передбачений вичерпний перелік поважних підстав, через які військовозобов'язаний може не з'явитися по повістці до ІНФОРМАЦІЯ_8 і вказані позивачем підстави у такому переліку відсутні.
Крім цього, щодо посилань сторони позивача на ту обставину, що у протоколі про адміністративне правопорушення вказано, що поштове повідомлення про виклик направлялося на адресу зареєстрованого місця проживання позивача та повернулося із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», в той час як у постанові вказано, що поштове відправлення повернулося із відміткою «адресат відмовився», суд зауважує наступне.
При наданні оцінки процедурним порушенням, які були допущені суб'єктом владних повноважень при вчиненні вказаних у позові дій, суд бере до уваги співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може бути наслідком скасування правильного по суті рішення».
Межею, що розділяє істотне порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. По суті, ЄСПЛ у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з'ясувати, «чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляд у цілому на несправедливий». При цьому, як свідчить практика ЄСПЛ, навіть виявлення судом серйозних (чи вагомих), на його думку, порушень права на справедливий судовий розгляд, допущених національними судами, не завжди тягне загальну оцінку проведеного судового розгляду та ухваленого підсумкового рішення як несправедливого.
Інакше кажучи, за принципами, що сповідує ЄСПЛ, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Зокрема, не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму.
У даній справі суд констатує, що під час розгляду справи не було встановлено таких процедурних порушень, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Судом не встановлено порушень з боку відповідача під час винесення спірної постанови по справі про адміністративне правопорушення, які б давали підстави вважати вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП недоведеною.
Положеннями ч. 3 ст. 286 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем доведено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а тому підстави для скасування постанови ІНФОРМАЦІЯ_7 № 1/355 від 25 липня 2025 року відсутні. На підставі вищевикладеного рішення субєкта владних повноважень слід залишити без змін, а позовну заяву без задоволення.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат судом не здійснюється.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 5, 9, 19, 73,74,77, 241-246, 286 КАС України, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.Г. Романова