Справа № 343/71/25
Провадження № 22-ц/4808/875/25
Головуючий у 1 інстанції Керніцький І. І.
Суддя-доповідач Барков В. М.
11 вересня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Баркова В. М.,
суддів: Бойчука І. В.,
Максюти І. О.,
секретар: Петрів Д. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 09 квітня 2025 року, в складі суддіКерніцького І. І., ухвалене в м. Долина Івано-Франківської області, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди,
У січні 2025 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивував тим, що відповідно до рішення Оболонської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області від 30 вересня 2009 року йому передано у власність земельні ділянки площею 0.5800 га та 0.6000 га для ведення особистого селянського господарства, що розташовані в с. Оболоня урочище «Барвище».
У землевпорядній ліцензованій організації він виготовив технічну документацію на вищевказані земельні ділянки, проте право власності не оформив, оскільки документи перебувають тривалий час на розгляді Долинської міської ради.
Зазначає, що більше десятка років користується земельною ділянкою. З метою доступу до неї через струмок, який протікає повз земельну ділянку, позивач облаштував місток.
Однак влітку-восени 2024 року відповідачка, без його згоди, викосила на належній йому ділянці траву, заготовила сіно і забрала його. Намагання позивача врегулювати ситуацію не дали бажаного результату, навпаки відповідачка провокувала конфліктні ситуації та зруйнувала місток, через який позивач проходив до своєї земельної ділянки.
У зв'язку з цим позивач неодноразово звертався до відповідачки і просив її відновити пошкоджене майно, проте остання відмовлялася.
Своїми діями відповідачка завдала ОСОБА_2 окрім матеріальної ще й моральну шкоду. Так, через руйнацію містка позивач відчуває душевні страждання, наслідком чого стало підвищення артеріального тиску та дратівливість.
Враховуючи наведені обставини, позивач просить суд усунути перешкоди у користуванні його земельною ділянкою, розташованою в с. Оболоня Калуського району Івано-Франківської області в урочищі «Барвище» шляхом зобов'язання відповідачки відновити місток, який сполучав дорогу із належною йому на праві користування земельною ділянкою, стягнути із відповідача моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.
Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 09 квітня 2025 рокупозовні вимоги задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою ОСОБА_2 , що в урочищі «Барвище» с. Оболоня Калуського району Івано Франківської області.
Зобов'язано ОСОБА_1 відновити місток, що сполучає дорогу із належною ОСОБА_2 земельною ділянкою, що в урочищі «Барвище» с. Оболоня Калуського району Івано Франківської області.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 30 000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 2 422,40 грн. судового збору.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що встановлені судом обставини справи не відповідають дійсності, оскільки надані позивачем докази, а саме копія рішення Оболонської сільської ради Долинського району від 30 вересня 2009 року та кадастровий план земельної ділянки не містять в собі жодної інформації , які б вказували на існування містка чи його місце розташування чи те, що він взагалі був збудований позивачем, не було додано жодного викопіювання з генерального плану чи то геодезичних вишукувань, або фотографій, які б вказували на його наявність, технічні характеристики такого містка, а також доказів, що саме апелянтом та у який спосіб було зруйновано його, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
У зв'язку з наведеним, стягнення моральної шкоди у визначеному судом розмірі, також вважає неприпустимим та таким, що не ґрунтується ні на нормах закону, ані на засадах справедливості та розумності.
Відзив на апеляційну скаргу не подано. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ОСОБА_1 з'явилася у приміщення суду проте приймати участь в судовому засіданні в залі суду відмовилась. Судова повістка, направлена за адресою, вказаною в апеляційній скарзі, повернулась з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», тому з урахуванням положень частини 8 статті 128 ЦПК України, сторона є такою, що належно повідомлена про дату, місце та час судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 , які брали участь у судовому засіданні в режимі ВКЗ в приміщенні Долинського районного суду та просили залишити рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, та змінити оскаржуване рішення з огляду на наступне.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявних доказів у справі, що підтверджували те, що відповідачкою по справі продовжувалося чинення перешкод позивачу в користуванні земельною ділянкою, що в урочищі «Барвище» с. Оболоня Калуського р-н., Івано-Франківської області, та є підставою для задоволення вимог в цій частині. Стягуючи моральну шкоду у розмірі 30 000 грн, суд зазначив, що такий розмір є не більш, ніж достатнім для розумного задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди.
Проте повністю з такими висновками суду погодитися не можна.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи, чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Ці положення конкретизовано у частині першій статті 153 ЗК України, за якою власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно із положеннями статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.
Згідно до вимог статей 103, 152,153 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них. Власник та користувач земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобіганню вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, застосування інших, передбачених законом способів.
Відповідно до статті 158 ЗК України, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, вирішує земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.
Вирішуючи спір у цій справі та установивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_2 у зв'язку із порушенням ОСОБА_1 його законних прав та інтересів.
Установивши, що ОСОБА_1 зруйнувала облаштований позивачем місток, який останній використовував з метою доступу до своєї земельної ділянки, що розташована в с. Оболоня ур. «Барвище», створивши таким чином перешкоди ОСОБА_2 у користуванні земельною ділянкою, суд обґрунтовано виходив із наявності правових підстав для задоволення позову останнього та зобов'язав ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 у користуванні вищевказаною земельною ділянкою.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять доказів, які б вказували на існування містка чи його місце розташування, як і не містять доказів, що саме апелянтом його було зруйновано, то такі підлягають спростуванню, виходячи з наступного.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Під час установлення факту порушення прав ОСОБА_2 як користувача земельною ділянкою, що знаходиться в с. Оболоня ур. «Барвище», і об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав, які чинить йому ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано узяв до уваги свідчення ОСОБА_4 , яка констатувала відсутність у позивача технічної можливості доступу до його земельної ділянки у зв'язку із пошкодженням відповідачкою у 2023 році містка, який вів до неї.
Апелянт заперечила проти таких пояснень, однак в порядку статті 81 ЦПК України доказів на спростування вищенаведеного до суду першої інстанції, як і апеляційної інстанції не надала.
Відтак колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд побудував свої висновки щодо вчинення відповідачкою перешкод ОСОБА_2 у користуванні земельною ділянкою виключно на припущеннях, оскільки ці аргументи зводяться до незгоди відповідачки із дослідженими судом доказами у справі та подальшого їх оцінкою судом.
Підстав для скасування рішення суду в частині задоволеної вимоги, що стосується усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, з врахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає.
Щодо суті вирішення вимоги про відшкодування моральної шкоди необхідно зазначити таке.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі №487/6970/20 (провадження №61-1132св22).
Частина 1 статті 1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв'язку та вини заподіювача.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку з між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Аналізуючи вищенаведені норми, а також виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди позивач повинен довести, які саме дії спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід враховувати, що порушення прав людини завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суд, який заслуховує сторін та встановлюють фактичні обставини справи, має широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
В п. 78 рішення Європейського Суду з прав людини «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року суд зазначив, що моральна шкода має визначатися за автономними критеріями, що випливають з Конвенції, а не на підставі принципів, визначених у національному законодавстві чи практиці відповідної держави.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц (провадження №14-538цс19) міститься висновок про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Подібний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №944/4790/19 (провадження №61-15852св21).
При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі № 285/2941/20 визначено, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді. Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Визначаючи розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд першої інстанції врахував, характер та обсяг душевних страждань, у зв'язку із завданими позивачу матеріальними збитками, факт перебування позивача у похилому віці, який має значні вади зору та слуху, перенесені та діючі у теперішній час душевні страждання та переживання у зв'язку з відсутньою можливістю доступу до своєї земельної ділянки, тривалість перенесених страждань, зміни в житті викликані конфліктною ситуацією між сторонами у справі, час, що пройшов з моменту виникнення спору та до моменту звернення до суду та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості визначив до стягнення з відповідачки в рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти в розмірі 30 000 гривень.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову у цій частині, однак не може не погодитися з доводами відповідача в частині завищеного розміру відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідачки на користь позивача та вважає за необхідне, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, зменшити розмір моральної шкоди з 30 000 грн до 10 000 грн., який на думку суду апеляційної інстанції є справедливою сатисфакцією моральним стражданням позивача, пов'язаних із порушенням його прав та зміною звичного ритму життя.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення;
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом неповно з'ясовані обставини справи, що мають значення для вирішення спору, відтак оскаржене рішення слід змінити, стягнувши на користь позивачки у відшкодування моральної шкоди 10 000 грн. Саме такий розмір відшкодування на думку апеляційного суду буде відповідати вимогам розумності та справедливості та не призведе до безпідставного збагачення позивача.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 09 квітня 2025 року в частині стягнення моральної шкоди - змінити, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 10 000 (десять тисяч) грн.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 17 вересня 2025 року.
Судді В. М. Барков
І. В. Бойчук
І. О. Максюта