16 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 160/23302/24
адміністративне провадження № К/990/35834/25
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шишова О. О., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду 26 червня 2025 року у справі № 160/23302/24 за позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
установив:
Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 , з урахуванням уточнень від 02 жовтня 2024 року, про стягнення податкового боргу у розмірі 292 798,36 гривень.
30 вересня 2024 року Пуськова Валентина Іванівна подала до суду зустрічну позовну заяву до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій просила:
Відмовити у задоволенні позовної заяви Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу.
Задовольнити зустрічний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області:
- № 1037720-2405-0463 від 09 червня 2021 року на суму 96 301,82 грн;
- № 1037718-2405-0463 від 06 вересня 2021 року на суму 140 021,18 грн;
- № 1037718-2405-0463 від 06 вересня 2021 року на суму 3 695,75 грн;
- № 1037720-2405-0463 від 06 вересня 2021 року на суму 52 573,75 грн.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 22 лютого 2022 року № 007183-1304-0462 на суму 4 347,50 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 2 925,93 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2025 року, адміністративний позов Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу у розмірі 292 798,36 грн залишено без задоволення.
Зустрічний адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено частково.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 1037720-2405-0463 від 06 вересня 2021 року у сумі 96 301,82 грн, №1037718-2405-0463/1 від 06 вересня 2021 року у сумі 3 018,12 грн; №1037718-2405-0463/2 від 06 вересня 2021 року у 10 219,86 грн; №1037718-2405-0463/3 від 06 вересня 2021 року у 34 873,20 грн; № 1037718-2405-0463 від 06 вересня 2021 року у сумі 3 695,43 грн, №1037718-2405-0463 від 06 вересня 2021 року у сумі 52 573,75 гривень.
Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 22 лютого 2022 року № 007183-1304-0462 на суму 4 347,50 гривень.
У іншій частині зустрічних позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) установлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У касаційній скарзі скаржник формально посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до зазначеного пункту підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Суд звертає увагу скаржника на те, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення: норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Водночас у поданій касаційній скарзі скаржник чітко не вказав, яку норму права суд апеляційної інстанції застосував неправильно, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду (в контексті предмета спору у цій справі).
Крім того, скаржником не зазначено, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду.
Подана касаційна скарга містить лише виклад обставин справи, цитати нормативних актів та незгоду з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.
Отже, касаційна скарга не містить належного обґрунтування зазначеної підстави для касаційного оскарження.
Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Крім того, касаційна скарга в цій справі відповідачем вже подавалась, проте ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2025 року її повернуто як таку, що не містила підстав касаційного оскарження.
Втім, звертаючись до суду з цією касаційною скаргою, скаржник так і не виправив недоліків касаційної скарги, на які були вказані Верховним Судом.
Зазначене свідчить про формальний підхід до оформлення касаційної скарги та ігнорування скаржником роз'яснень, які йому надавалися Верховним Судом щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судових рішень.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені, передбачені цим Кодексом, підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Керуючись статтями 328, 330, 332, 359 КАС України, -
постановив:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду 26 червня 2025 року у справі № 160/23302/24 - повернути скаржнику.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя О. О. Шишов