Справа № 120/10915/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Свентух В.М.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
15 вересня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькі області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькі області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27.01.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність 2-го державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнуто з 2-го державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 92522,97 грн. (дев'яносто дві тисячі п'ятсот двадцять дві гривні 97 копійок).
Визнано протиправною бездіяльність 2-го державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Зобов'язано 2-ий державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу.
В обґрунтуванні доводів апеляційних скарг, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з витягу з наказу з кадрових питань (особового складу) Головного управління ДСНС України у Вінницькій області Державної служби України з надзвичайних ситуацій № 322 від 01.12.2020 капітана служби цивільного захисту ОСОБА_1 звільнено з посади начальника караулу 8 державної пожежно-рятувальної частини 2 державного пожежно-рятувального загону по ст.ст. 173, 176 п. 3 (за станом здоров'я) в запас Збройних Сил.
В подальшому, вважаючи, що з ним не проведено повний розрахунок при звільненні, позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року по справі №120/2551/24 зобов'язано 2 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 включно, враховуючи базовий місяць січень 2008 року, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44. Зобов'язано 2 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.12.2020, із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Із матеріалів справи вбачається, що 30.07.2024 року позивачу здійснено виплату індексації грошового забезпечення у загальному розмірі 194710,68 грн.
З огляду на те, що остаточний розрахунок при звільненні було проведено лише 30.07.2024 року, позивач звернувся до суду із позовом щодо нарахування і виплати середнього заробітку за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати .
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Необхідно звернути увагу на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 №425 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Таким чином, нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справа № 2340/4192/18.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Отже зважаючи на те, що в рамках розгляду даної справи з'ясовано, що відповідачем при звільненні позивача з військової служби не проведено з останнім повного розрахунку, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо висновку суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги щодо розрахунку розміру сум затримки при звільненні колегія суддів зазначає наступне.
Згідно статті 27 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України.
Пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середньомісячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
При цьому у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, які висловлені у постановах від 26.01.2022 у справі №240/12167/20, від 10.02.2022 у справі № 580/2264/20.
Разом з тим, 09.07.2022 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ, яким внесені зміни до діючого законодавства про працю.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України (чинній на день виплати позивачу індексації грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Разом з тим, колегія суддів враховує висновки Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, де ВС дійшов висновку, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Враховуючи постанову Верховного Суду у справі № 440/6856/22 від 06 грудня 2024 року, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини - до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.
Згідно з витягу з наказу з кадрових питань (особового складу) Головного управління ДСНС України у Вінницькій області Державної служби України з надзвичайних ситуацій № 322 від 01.12.2020 капітана служби цивільного захисту ОСОБА_1 звільнено з посади начальника караулу 8 державної пожежно-рятувальної частини 2 державного пожежно-рятувального загону по ст.ст. 173, 176 п. 3 (за станом здоров'я) в запас Збройних Сил, а повний розрахунок з позивачем проведений - 30.07.2024 (перерахунок коштів на виконання рішення суду).
Зважаючи на те, що остаточна виплата проведена позивачу 30.07.2024, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню ст.117 КЗпП України, в редакції чинній після 19.07.2022.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 та від 30.11.2023 у справі №380/19103/22.
Щодо висновку суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні/компенсацію за несвоєчасний розрахунок в сумі 92522,97 грн колегія суддів зазначає, що оскільки мотивувальна частина апеляційної скарги не містить доводів та аргументів в частині здійсненого судом першої інстанції розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, хоча в силу закону обов'язок щодо доказування покладається саме на відповідача, а тому колегія суддів не перегадає та не надає оцінку рішенню суду першої інстанції в даній частині в межах ч.1 ст.308 КАС України.
Поряд з цим, зважаючи на те, що позивачем рішення суду в цій частині не оскаржується, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для перегляду рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27.01.2025 в частині суми середнього заробітку, присудженого ОСОБА_1 , в зв'язку з невчасним розрахунком при звільненні.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції щодо позовної вимоги про нарахування компенсації втрати частини доходів, колегія суддів зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Тобто стаття 2 Закону № 2050-III прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема й заробітну плату.
Наведене дає підстави для висновку, що дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-III).
З метою реалізації Закону № 2050-III постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).
Пункти 1, 2 Порядку № 159 відтворюють положення Закону № 2050-III та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно з абзацом 1 пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17 та від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19.
При цьому, використане у статті 3 Закону №2050-III формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 29 жовтня 2020 року у справі № 280/729/19, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20.
Таким чином, із вищевикладеного слід дійти висновку, що у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
Як свідчать матеріали справи, право позивача на виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року з врахуванням базового місяця січень 2008 року та індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2020 року із врахуванням абз. 4, 5, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 підтверджено рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/2551/24 від 13 травня 2024.
При цьому, початковою датою, з настанням якої відповідач допустив порушення виплати належних позивачу сум, за даним судовим рішенням є 01.01.2016 року.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що бездіяльність 2-го державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення є протиправною.
Враховуючи вищенаведені обставини та правові норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою поновлення порушених прав позивача є підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції в повній мірі надав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв'язку із чим, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькі області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.