Справа № 560/6123/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Польовий О.Л.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
16 вересня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту, від 06.03.2024 №К-12/6/6801-24/6801.3/29-24.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 06.01.2025 позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 07.02.2024 про надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язано Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.02.2024 про надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, та прийняти рішення відповідно до вимог Закону України від 08.07.2011 №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що 07.02.2024 позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та анкетою особи, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Листом від 06.03.2024 №К-12/6/6801-24/6801.3/29-24 Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області повідомило, що розглянуло заяву позивача від 07.02.2024 у порядку, встановленому Законом України "Про звернення громадян". Відповідач зазначив, що на сьогодні України у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією зі сторони рф перебуває в умовах воєнного стану, що є відхиленням від зобов'язань за Міжнародним пактом про громадянські і політичні права. Відповідно до статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, до якої Україна приєдналась 10.01.2022, визначено, що ніщо не позбавляє Договірну Державу права під час війни або інших надзвичайних і виняткових обставин вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, що до того, як ця Договірна Держава з'ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки.
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України від 08.07.2011 №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон №3671-VI) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно пункту 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частиною першою статті 6 Закону №3671-VI вказано, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно з частинам першою та сьомою статті 7 Закону №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника.
Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Частиною 4 вказаної статті встановлено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Частиною 6 вказаної статті встановлено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
В свою чергу, Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджено наказом МВС України від 07 вересня 2011 року № 649.
Згідно п. 1.1 Правил, вони визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
При цьому, додатком № 3 до Правил є шаблон повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а додатком № 38 є шаблон заяви-анткети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Крім того, Закон України «Про звернення громадян» регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Згідно ч.1 ст.15 ЗУ «Про звернення громадян», органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Частиною 3 вказаної статті встановлено, що відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Частиною одинадцятою статті 9 Закону №3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зі змісту статті 10 Закону №3671-VI спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Колегією суддів встановлено, що 07.02.2024 позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та анкетою особи, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В свою чергу, як зазначає відповідач, заяву позивача розглянуто за правилами, встановленими ЗУ «Про звернення громадян», а як наслідок листом від 06 березня 2024 року повідомлено його про те, що на сьогодні України у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією зі сторони рф перебуває в умовах воєнного стану, що є відхиленням від зобов'язань за Міжнародним пактом про громадянські і політичні права. Відповідно до статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, до якої Україна приєдналась 10.01.2022, визначено, що ніщо не позбавляє Договірну Державу права під час війни або інших надзвичайних і виняткових обставин вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, що до того, як ця Договірна Держава з'ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки.
Між тим, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, а також перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, положеннями ЗУ «Про звернення громадян» встановлено загальний порядок та принципи розгляду заяв (клопотань) громадян органами державної влади, місцевого самоврядування та підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності.
При цьому, ЗУ «Про звернення громадян» встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати заяви (клопотання) громадян, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
З іншого боку, колегія суддів зазначає, що ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а також прийнятті на його виконання підзаконні нормативно-правові акти, є спеціальним нормативно-правовими актами, якими встановлено процедуру розгляду заяви іноземця чи особи без громадянства про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також визначено перелік рішень, які має приймати міграційний орган за наслідком такого розгляду.
В даному випадку, відповідачем не заперечується, що саме він є органом державної влади, який може та має розглядати заяви іноземців про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.
В свою чергу, у межах спірних правовідносин, отримавши заяву-анкету позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, міграційний орган мав прийняти рішення, передбачене ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Водночас, Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області не розглянуло заяву позивача про надання йому статусу особи, яка потребує додаткового захисту, та не прийняв рішення про визнання останнього особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону №3671-VI.
Міграційним органом у наданій позивачу відповіді не зазначено конкретного положення ЗУ «Про звернення громадян», який на його думку дає йому право усунутись від розгляду отриманої заяви-анкети позивача та від прийняття передбаченого ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення.
Крім того, колегія суддів критично відноситься до посилань міграційного органу на порушення позивачем порядку подання спірної заяви, так як про вказані обставини ним не зазначалось у надісланій позивачу відповіді.
Внаслідок чого, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов'язання відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.02.2024 про надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, та прийняти рішення відповідно до вимог Закону України від 08.07.2011 №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, будь-яких доводів, з боку скаржника, які б могли свідчити про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, апеляційна скарга не містить.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.