Справа № 600/1992/24-а
Головуючий у 1-й інстанції: Брезіна Тетяна Миколаївна
Суддя-доповідач: Капустинський М.М.
16 вересня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Шидловського В.Б. Сапальової Т.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області у якому просила суд винести рішення, яким:
- визнати протиправною відмову Управління державної міграційної служби у Чернівецькій області державної міграційної служби України, оформлену листом №Р-46/6/7301-24/7301.14/51-24 від 18.03.2024 року у прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства;
- зобов'язати Управління державної міграційної служби у Чернівецькій області державної міграційної служби України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства та видачу паспорта громадянина України та прийняти рішення у відповідності до вимог Закону України «Про громадянство України», з урахуванням висновків викладених у рішенні суду.
В обґрунтування позову позивач зазначала, що 26.08.2021 р. отримала тимчасове посвідчення громадянина України, з терміном дії до 25.08.2023 р. та була зобов'язана припинити іноземне громадянство протягом двох років. Позивач стверджує, що зверталась до Генерального консульства рф у Львові із заявою від 07.11.2021 р. про вихід із громадянства рф, однак 10.11.2021 р. позивачу було видано лише довідку про відсутність боргу по сплаті податків на території рф. Отже, позивач вказує, що до лютого 2022 р. отримати рішення про припинення російського громадянства - не змогла, а після повномасштабного вторгнення рф на територію України усі консульські установи рф в Україні були закриті, у зв'язку із чим звернулась до відповідача із заявою про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства та видачу паспорта громадянина України. Таким чином, позивач стверджує, що вжив всіх можливих заходів для припинення іноземного законодавства, однак відповідач протиправно відмовив у задоволенні її заяви. З вказаних підстав позивач просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову.
Обґрунтовуючи подану скаргу зазначає, що ОСОБА_1 в розумні терміни, а саме через три місяці після прийняття рішення видачу їй тимчасового посвідчення громадянина України серії НОМЕР_1 та питання щодо зобов'язання про припинення іноземного громадянства, звернулася до консульства рф у м.Львові із заявою про вихід з громадянства російської федерації проте рішення про припинення російського громадянства до повномаштабного вторгнення не отримала, а після цього, і по даний час, таке рішення отримати не можливо.
21 липня 2025 року від Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області надійшов відзив на апеляційну скаргу. У поданому відзиві представник відповідача зазначає, що правомірно відмовлено у прийнятті декларації позивача про відмову від іноземного громадянства, оскільки не було подано пакет документів про припинення громадянства рф у визначений законодавством двохрічний термін.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 позивач народилась на території російської федерації. (а.с.14-15).
Відповідно до свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_3 зареєстровано шлюб 28.12.2011 р. між позивачем та ОСОБА_2 . Прізвище після реєстрації шлюбу чоловіка та дружини вказано ОСОБА_1 . (а.с.16).
Матеріали справи містять паспорт позивача - громадянина російської федерації № НОМЕР_4 з терміном дії 03.04.2012 - 03.04.2022 року. (а.с.17-20).
Також матеріали справи містять довідку мінфіну росії від 10.11.2021 р. про відсутність боргу по сплаті податків на території рф та копію заповненого бланку заяви позивача від 07.11.2021 р. №700184244 про вихід з громадянства рф. (а.с.24-28)
26.08.2021 р. позивач отримала тимчасове посвідчення громадянина України зі строком дії до 25.08.2023 р. та складено довідку №7310-00000050 про реєстрацію особи громадянином України. (а.с.11-12, 22-23).
18.03.2024 р. відповідач повідомив позивача, що декларація про відмову від іноземного громадянства не можу бути прийнята, оскільки пакет документів про припинення громадянства рф не подано у визначений законодавством двохрічний термін (а.с.21).
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції вказав, що сам по собі факт припинення дипломатичних відносин з країною-агресором та роботи консульських установ російської федерації в Україні не є поважною та незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства в розумінні абзацу 13 статті 1 Закону №2235-III. Суд встановив, що позивачем пропущено двохрічний термін для подання заяви про відмову від іноземного громадянства та не доведено наявність незалежної від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства, що унеможливлює прийняття такої заяви відповідачем, а тому суд вважає, що відповідачем не допущено протиправних дій чи бездіяльності у спірних правовідносинах.
Оцінюючи спірні правовідносини, які виникли між сторонами, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначено Законом України від 18 січня 2001 року №2235-III «Про громадянство України» (далі - Закон №2235-III).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2235-III, громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Відповідно до положень статті 6 Закону України «Про громадянство України» громадянство України набувається: 1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; 8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; 10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Приписами частини першої статті 8 Закону №2235-III передбачено, що для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подається: особою без громадянства - декларація про відсутність іноземного громадянства; іноземцем - зобов'язання припинити іноземне громадянство.
Частиною п'ятою статті 8 Закону №2235-III передбачено, що іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Враховуючи викладені вище норми чинного законодавства на іноземця покладається обов'язок припинити іноземне громадянство та подати документ про припинення іноземного громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту набуття громадянства. Водночас, у випадку неможливості надання такого документу з незалежних від особи причин, іноземець подає декларацію про відмову від іноземного громадянства.
За правилами абзаців 12, 13 статті 1 Закону №2235-III:
зобов'язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України;
незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років від дня подання клопотання, якщо термін не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства за ініціативою особи чи якщо така процедура не здійснюється або вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України.
Згідно з абзацом 16 статті 1 Закону №2235-III, декларація про відмову від іноземного громадянства це документ, у якому іноземець, який узяв зобов'язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.
Відповідно до частини восьмої статті 8 Закону № 2235-III особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов'язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.
Зразок декларації про відмову від іноземного громадянства затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16.08.2012 №715 «Про затвердження зразків документів, які подаються для встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, та журналів обліку» (далі - Наказ № 715).
Відповідно до затвердженого Наказом №715 зразка, заявник має зазначити в декларації строк, установлений законодавством іноземної держави, протягом якого заявник не отримав документ про припинення громадянства цієї держави.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 26.08.2021 р. набула громадянство України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України», отримала тимчасове посвідчення видане органом 7301 з терміном дії до 25.08.2023 р. та взяла на себе зобов'язання припинити іноземне громадянство російської федерації протягом двох років з моменту набуття нею громадянства України.
Враховуючи викладені вище норми чинного законодавства, саме на позивача покладається обов'язок припинити іноземне громадянство та подати документ про припинення іноземного громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту набуття громадянства.
Незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства), в розумінні п.1 ст.1 Закону №2235-III, є невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури.
Відтак, обов'язковою передумовою для визнання причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства незалежною від особи, є факт звернення/прийняття клопотання такої особи уповноваженим органом держави її громадянства.
Особам, які набули громадянство України та взяли зобов'язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом №2235-III порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства (якщо така не була подана раніше) їм замість тимчасових посвідчень громадянина України, залежно від місця проживання, видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон (пункти 117-119 Порядку).
Тобто, позивач зобов'язаний подати документ про припинення російського громадянства.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 07.11.2021 подала до генерального консульства рф у Львові заяву про вихід з громадянства російської федерації, яка прийнята консульством до розгляду на підставі ст.19 ч.2 федерального закону «О гражданстве российской федерации», що підтверджується штрихкодом та №700184244 реєстрації від 07.11.2021(копія заяви а.с.25-28).
Враховуючи дату прийняття уповноваженим органом відповідного клопотання позивача щодо виходу із громадянства (07.11.2021) термін прийняття відповідного рішення настав 07.11.2023.
Однак, у визначений термін, окрім довідки мінфіна росії від 10.11.2021 р. №2-8-08/47643 про відсутність боргу по сплаті податків на території рф (а.с.24), рішення по заяві позивача про її вихід із громадянства російської федерації, а також відповідний документ уповноваженим органом на її адресу - не надсилався.
Отже, з встановлених обставин справи та наявних доказів у справі вбачається, що позивачем вчинялися необхідні дії задля припинення громадянства російської федерації, однак такі не призвели до певних правових результатів з незалежних від позивача причин.
Суд зазначає, що, в такому випадку, законодавство передбачає можливість подання декларації про вихід з громадянства російської федерації, позаяк, за ч.1 ст.1 Закону №2235-III, декларацією про відмову від іноземного громадянства є документ, у якому іноземець, який узяв зобов'язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.
Так, відповідно до чинного на сьогодні зразка документу під назвою "Декларація про відмову від іноземного громадянства" (форма 45), затвердженого наказом МВС України №715, позивач у декларації від 27.02.2024 взяв на себе зобов'язання повернути паспорт громадянина російської федерації до уповноважених органів цієї держави, не користуватися правами громадянина російської федерації та не виконувати обов'язків, передбачених її законодавством для громадян цієї держави.
Втім, відповідач вирішуючи питання щодо прийняття декларації позивача, обмежився лише роз'ясненнями норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства, не прийняв декларацію та не надав мотивованої відмови позивачу в прийнятті такої декларації, при цьому, не розглянув по суті звернення позивача, не надав жодної оцінки підставам подачі ним декларації та протиправно зобов'язав його подати документ, неможливість отримання якого по суті і стала підставою для подачі такої декларації. Тобто, відповідачем фактично не прийнято жодного рішення за результатами розгляду декларації ОСОБА_1 .
Суд бере до уваги, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому продовжувався і триває на час розгляду справи.
У зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України 24.02.2022 були офіційно розірвані дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією, та, відповідно, посольства та консульства російської федерації в Україні припинили свою діяльність.
Таким чином, визнання офіційно цього факту не потребує додаткового доведення з боку позивача про наявність незалежної від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства. У законодавстві України відсутнє правове регулювання процедури припинення іноземного громадянства за ініціативою особи в разі ведення воєнних дій між Україною та відповідною державою громадянства такої особи.
Суд зауважує, що позивачем вчинялися необхідні дії з метою припинення громадянства російської федерації (звернення до відповідних органів російської федерації, отримання копії поданої заяви про вихід із громадянства російської федерації), однак це не призвело до відповідного правового результату з незалежних від неї причин.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, консульські установи держави-агресора в Україні не працюють, однак з початку повномасштабного вторгнення законодавство України не зазнало змін в частині визначення порядку дій та їх послідовності щодо відсутності в особи можливості отримання документа про припинення громадянства такої держави з незалежних від неї причин, що в свою чергу призводить до фактичного порушення прав такої особи.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 мала повне право розраховувати на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки вона позбавлена можливості отримати документ про припинення громадянства російської федерації з незалежних від неї причин.
Однак відповідачем за результатом розгляду поданої позивачем заяви та декларації про відмову від іноземного громадянства не було надано позивачу мотивованої відмови в прийнятті такої декларації, а лише надано роз'яснення норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства, що свідчить про не здійснення відповідачем належного розгляду поданої позивачем заяви та декларації.
Вказані обставини свідчать про наявність підстав для визнання протиправною відмови Управління державної міграційної служби у Чернівецькій області державної міграційної служби України, оформленої листом №Р-46/6/7301-24/7301.14/51-24 від 18.03.2024 року у прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.
В той же час враховуючи встановлення не здійснення відповідачем належного розгляду поданих позивачем документів, то колегія суддів погоджується з позивачем, що належним способом захисту порушених її прав в даному випадку є зобов'язання Управління державної міграційної служби у Чернівецькій області державної міграційної служби України повторно розглянути звернення позивача щодо прийому у неї декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації з врахуванням висновків суду у даній справі.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги спростовують зазначені вище висновки суду попередньої інстанції та дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чим порушено норми процесуального права.
Щодо посилань відповідача на зміни законодавства - Закону України "Про громадянство України" №3897-1Х від 20.08.2024 року, то останні судовою колегією не приймаються до уваги через їх неналежність до предмету позову.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно з п.29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п.1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з постановлянням нової постанови про задоволення позовних вимог.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, понесені скаржником судові витрати в сумі загальній сумі 3028,00 грн., (1211,20 грн., за подання позовної заяви та 1816,80 грн. за подання апеляційної скарги) підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року скасувати.
Прийняти нову постанову. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною відмову Управління державної міграційної служби у Чернівецькій області державної міграційної служби України, оформлену листом №Р-46/6/7301-24/7301.14/51-24 від 18.03.2024 року у прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства;
Зобов'язати Управління державної міграційної служби у Чернівецькій області державної міграційної служби України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства та видачу паспорта громадянина України та прийняти рішення у відповідності до вимог Закону України «Про громадянство України», з урахуванням висновків викладених у рішенні суду.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної міграційної служби у Чернівецькій області державної міграційної служби України понесені судові витрати в загальній сумі 3028,00 грн.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст. 328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Шидловський В.Б. Сапальова Т.В.