Справа № 240/13969/22
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева Марія Сергіївна
Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.
16 вересня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
позивач звернувся із позовом до Житомирського окружного адміністративного суду в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Житомирської обласної прокуратури щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 16 червня 2021 року по 05 січня 2022 року включно, виходячи із визначеного у квітні 2020 року посадового окладу в розмірі 46160 грн;
- зобов'язати Житомирську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період з 16 червня 2021 року по 05 січня 2022 року включно, виходячи із визначеного у квітні 2020 року посадового окладу в розмірі 46160 грн, й виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахування податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період;
- зобов'язати Житомирську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 12 по 26 липня 2021 року включно і за період з 01 по 20 грудня 2021 року включно заробітну плату за час відпустки, а також матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань, надану у серпні 2021 року, з урахуванням донарахованої заробітної плати;
- зобов'язати Житомирську обласну прокуратуру нарахувати ОСОБА_1 на суму незаконно недоплаченої заробітної плати (за період з 16 червня 2021 року по 05 січня 2022 року включно) і на суму незаконно недоплаченої заробітної плати за час відпустки (за періоди з 12 по 26 липня 2021 року та з 01 по 20 грудня 2021 року включно), а також на суму незаконно недоплаченої у серпні 2021 року матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, індексацію відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та виплатити її;
- зобов'язати Житомирську обласну прокуратуру нарахувати ОСОБА_1 на суму незаконно недоплаченої заробітної плати (за період з 16 червня 2021 року по 05 січня 2022 року включно) і на суму незаконно недоплаченої заробітної плати за час відпустки (за періоди з 12 по 26 липня 2021 року та з 01 по 20 грудня 2021 року включно), а також на суму незаконно недоплаченої у серпні 2021 року матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та виплатити її.
Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 13 лютого 2024 року в задоволенні позову відмовив.
Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 18 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року - без змін.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 06 грудня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року в справі №240/13969/22 скасував. Справу №240/13969/22 направив на новий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Верховний Суд в своїй постанові вказав, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , не перевірив належним чином доводів цієї апеляційної скарги, не навів переконливих мотивів для їхнього спростування та не зазначив підстав, через які залишив їх без задоволення.
Так, в обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Зазначив, що у ході розгляду судом першої інстанції справи позивачем подані клопотання про залишення відзиву Житомирської обласної прокуратури та пояснення без розгляду. Проте судом першої інстанції оцінку зазначеним у вказаних клопотаннях доводам надано не було, чим було порушено вимоги ч.1, 2 та 3 статті 242, частини 4 статті 246 КАС України.
Судом першої інстанції не надано оцінки листам Житомирської обласної прокуратури від 27.08.2021 №21-418вих-21 та від 23.03.2023 №27-213вих-23 в яких зазначено, що на день звільнення позивача з посади начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Житомирської області, а саме 30.04.2020 їй нараховано заробітну плату відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» виходячи з посадового окладу в розмірі 46 160,00 гривень.
Також вказано, що судом першої інстанції не враховано, що судовим рішенням у справі №240/13819/20, яке набрало законної сили встановлені обставини, які підтвердили право позивача на отримання заробітної плати на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Житомирської області виходячи з посадового окладу, визначеного відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратур» в розмірі 46 160,00 гривень навіть за відсутності факту успішного проходження атестації та факту переведення до реформованої прокуратури - Житомирської обласної прокуратури.
Зазначив, що суд першої інстанції порушив правило про преюдицію, яке спрямоване на заборону перегляду фактів, які встановлені у судовому акті, що вступив у законну силу та дійшов помилкового висновку про те, що у позивача відсутнє право на отримання заробітної плати на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Житомирської області відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру».
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом прокурора Житомирської області від 28 квітня 2020 року №97к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Житомирської області та органів прокуратури Житомирської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII 30 квітня 2020 року. Підстава: рішення кадрової комісії №2 від 09 квітня 2020 року №328.
Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 26 листопада 2020 року в справі №240/7715/20 позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав протиправним і скасував рішення кадрової комісії №2 від 09 квітня 2020 року №328 про неуспішне проходження начальником відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Житомирської області ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки. Визнав протиправним і скасував наказ прокурора Житомирської області від 28 квітня 2020 року №97к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Житомирської області та органів прокуратури Житомирської області з 30 квітня 2020 року. Поновив ОСОБА_1 з 01 травня 2020 року на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Житомирської області. Стягнув з прокуратури Житомирської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 01 травня 2020 року по 26 листопада 2020 року в сумі 201895,20 грн. Допустив до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Житомирської області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
Наказом керівника Житомирської обласної прокуратури від 16 червня 2021 року №355к на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року в справі №240/7715/20 скасовано наказ прокурора Житомирської області від 28 квітня 2020 року №97к про звільнення ОСОБА_1 і поновлено її на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Житомирської області та в органах прокуратури Житомирської області з 01 травня 2020 року. У цьому наказі вказано про посадовий оклад згідно зі штатним розписом.
Доказів того, що у період з 01 травня 2020 року ОСОБА_1 була переведена на посаду начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Житомирської обласної прокуратури або що у період з 01 травня 2020 року вона успішно пройшла атестацію до суду надано не було.
Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 02 грудня 2020 року в справі №240/13819/20, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року, позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Житомирської обласної прокуратури щодо нездійснення нарахування та виплати всіх належних сум при звільненні ОСОБА_1 . Зобов'язав Житомирську обласну прокуратуру здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період із 26 березня 2020 року по 30 квітня 2020 року з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону №1697-VII.
Наказом керівника Житомирської обласної прокуратури від 30 червня 2021 року №248к начальнику відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Житомирської області Лук'янчук Л.П. надано частину щорічної основної відпустки за період роботи з 20 січня 2021 року по 19 січня 2022 року тривалістю 15 календарних днів з 12 по 26 липня 2021 року включно.
Наказом керівника Житомирської обласної прокуратури від 26 листопада 2021 року №546кв начальнику відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Житомирської області Лук'янчук Л.П. надано невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 20 січня 2020 року по 19 січня 2021 року тривалістю 20 календарних днів з 01 по 20 грудня 2021 року включно.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року в справі №240/7715/20 скасовано рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року та відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до Житомирської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним і скасування рішення та наказу, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити дії.
Наказом керівника Житомирської обласної прокуратури від 05 січня 2022 року №3к скасовано наказ Житомирської обласної прокуратури від 16 червня 2021 року №355к про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Житомирської області та в органах прокуратури Житомирської області з 01 травня 2020 року. Підстава: постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року в справі №240/7715/20.
Після поновлення ОСОБА_1 наказом керівника Житомирської обласної прокуратури від 16 червня 2021 року №355к на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Житомирської області посадовий оклад їй було встановлено відповідно до Постанови №505.
Уважаючи, що у період з 16 червня 2021 року по 05 січня 2022 року включно позивачу посадовий оклад мав бути встановлений у розмірі відповідно до статті 81 Закону №1697-VII, як у період до її звільнення з 26 березня 2020 року по 30 квітня 2020 року, що встановлено рішенням суду в справі №240/13819/20, що набрало законної сили, у зв'язку з чим вона має право на доплату незаконно недоплаченої заробітної плати, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з того, що позивачка не є прокурором, яка успішно пройшла атестацію, а тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови Кабінету Міністрів України № 505.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частиною першою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) установлено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством (частина друга статті 81 Закону № 1697-VII).
Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина дев'ята статті 81 Закону № 1697-VII).
Підпунктом 5 пункту 63 Розділу І Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 № 79-VIII розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу доповнено, зокрема, пунктом 26, яким, серед іншого, визначено, що стаття 81 Закону № 1697-VII застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі цієї норми оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснювалася відповідно до постанови КМ України від 31.05.2012 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (далі - Постанова № 505).
Законом України від 19.09.2019 № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон № 113-ІХ), що набрав чинності 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Цим Законом до статті 81 внесені зміни, зокрема частини третю - п'яту викладено в такій редакції:
"Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року".
Згідно з приписами частини сьомої статті 81 Закону № 1697-VII прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 справа № 1-223/2018(2840/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМ України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2 резолютивної частини указаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Водночас, як визначено частиною другою статті 152 Конституції України і частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У Рішенні від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08 грудня 2004 року (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України указав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Подібний висновок також висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 листопада 2020 року у справі №4819/49/19, за яким: рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено Конституційним Судом України безпосередньо у тексті ухваленого рішення).
При цьому дія окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26 березня 2020 року.
Водночас, спірні правовідносини між сторонами виникли щодо нарахування і виплати недоотриманої заробітної плати та інших похідних платежів за період з 16 червня 2021 року до 05 січня 2022 року.
Правове регулювання оспорюваних позивачем питань щодо виплати заробітної плати, визначено спеціальним Законом України від 19 вересня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», що набрав чинності 25 вересня 2019 року, яким передбачена переатестація прокурорів. Отже, на час виникнення спірних правовідносин у цій справі діяла нова редакція статті 81 Закону України «Про прокуратуру».
Сам Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» визначає умови переведення прокурорів, процедуру проходження атестації і відповідно порядок оплати праці прокурорів на період проведення їх атестації.
Згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Отже, правовий статус зазначених вище прокурорів, який вони мали до набрання чинності цим Законом, характеризується і державними гарантіями щодо виплати заробітної плати з відповідних джерел фінансування. Тобто правове регулювання оплати праці, яке існувало до прийняття спеціального Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» здійснювалося у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.
Системний аналіз приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», дозволяє зробити висновок, що на зазначений період (тобто, до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури) оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», яка була чинною у оспорюваний позивачем період.
Згідно з пунктами 1, 2, 6 Постанови №505 затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-7; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: 1) установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, а також зазначено, що видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється в межах затвердженого фонду оплати праці.
Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримують заробітну плату згідно зі статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Колегія суддів звертає увагу, що положеннями пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації.
Тому прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Подібну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21, від 18 серпня 2022 року у справі №200/2499/21-а.
Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформульованої у рішенні №6-р/2020 (абзац одинадцятий пункту 2.2), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом.
Таким чином, Конституційний Суд України дав тлумачення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, яка водночас відповідно до іншого рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-р (II)/2020 указує на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.
Суд зазначає, що Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів. Таке оцінювання було визначено на законодавчому рівні і стосувалось без винятку усіх прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.
Тобто рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020, про яке вказано у справі №240/13819/20 яким позивач обґрунтовує апеляційну скаргу, стосується приписів статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України і пов'язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості - функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів. А тому застосування статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» без обмежень пов'язується із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в новоутворені/оновлені прокуратури (відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»).
Згідно матеріалів справи рішенням Житомирський окружний адміністративний суд від 26 листопада 2020 року в справі №240/7715/20 поновлено ОСОБА_1 з 01 травня 2020 року на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Житомирської області.
Наказом керівника Житомирської обласної прокуратури від 16 червня 2021 року №355к на виконання рішення суду поновлено позивача на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Житомирської області та в органах прокуратури Житомирської області з 01 травня 2020 року.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року в справі №240/7715/20 скасовано рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року та відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до Житомирської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним і скасування рішення та наказу, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити дії.
Наказом керівника Житомирської обласної прокуратури від 05 січня 2022 року №3к скасовано наказ Житомирської обласної прокуратури від 16 червня 2021 року №355к про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Житомирської області та в органах прокуратури Житомирської області з 01 травня 2020 року. Підстава: постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року в справі №240/7715/20.
Тобто, на виконання судового рішення у справі №240/7715/20 наказом керівника обласної прокуратури поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Житомирської області та в органах прокуратури Житомирської області з 01 травня 2020 року.
Таким чином у суду відсутні докази переведення позивача у Житомирську обласну прокуратуру.
З огляду на те, що у спірний період часу позивач працював у прокуратурі Житомирської області, а у Житомирську обласну прокуратуру позивач на роботу не приймався, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для обрахування посадового окладу та заробітної плати позивача, який не пройшов атестацію, у спірному періоді з 16 червня 2021 року по 05 січня 2022 року, у іншому розмірі, ніж це передбачено Постановою №505.
Стосовно посилань позивача на листи Житомирської обласної прокуратури від 27.08.2021 №21-418вих-21 та від 23.03.2023 №27-213вих-23 в яких зазначено, що на день звільнення позивача з посади начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Житомирської області, а саме 30.04.2020 їй нараховано заробітну плату відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» виходячи з посадового окладу в розмірі 46 160,00 гривень колегія суддів зазначає, що в даній справі розглядається питання щодо іншого періоду роботи позивача та враховуючи правові висновки Верховного Суду колегія суддів дійшла висновку, що для обрахунку заробітної плати позивача має застосовуватись постанова Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». При цьому в межах спірних правовідносин суд не надає правової оцінки правомірності нарахування заробітної плати позивача станом на день звільнення з посади.
В апеляційній скарзі скаржник вказує про порушення судом принципу правової визначенності, оскільки попри наявності нескасованого судового рішення у справі №240/13819/20 суд у справі №240/1396/22 надав змістовно іншу оцінку одному і тому ж питанню між тими ж сторонами.
Також вказано, що судовим рішенням у справі №240/13819/20, яке набрало законної сили та має преюдиційне значення у цих правовідносинах, встановлено право позивача на отримання заробітної плати на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Житомирської області виходячи з посадового окладу, визначеного відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратур» в розмірі 46 160,00 гривень навіть за відсутності факту успішного проходження атестації та факту переведення до реформованої прокуратури - Житомирської обласної прокуратури.
Стосовно таких тверджень скаржника суд зазначає, що у судовій справі №240/13819/20 вирішувалося питання щодо здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 заробітної плати за період із 26 березня 2020 року по 30 квітня 2020 року з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України "Про прокуратуру".
Разом з тим у цій справі спірний період з 16 червня 2021 року по 05 січня 2022 року, тобто предмети позову не ідентичні.
При цьому суд враховує, що обставини виникнення спірних відносин, а саме щодо правової норми, яка підлягає застосуванню при обрахунку заробітної плати позивача є аналогічними.
Частиною 7 статті 78 КАС України встановлено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Отже висновки суду щодо застосування норм права викладені у справі №240/13819/20 не обов'язкові для застосування судом при розгляді цієї справи.
Натомість, згідно частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, відмовляючи у задоволенні позову колегія суддів враховує правові висновки у подібних правовідносинах викладені Верховним Судом у постанові від 03.04.2024 у справі №120/14973/21-а та від 20.03.2025 у справі № 420/10861/21.
Також в апеляційній скарзі позивач вказує про те, що у ході розгляду судом першої інстанції справи позивачем подані клопотання про залишення відзиву Житомирської обласної прокуратури та пояснення без розгляду. Проте судом першої інстанції оцінку зазначеним у вказаних клопотаннях доводам надано не було, чим було порушено вимоги ч.1, 2 та 3 статті 242, частини 4 статті 246 КАС України.
Щодо таких тверджень колегія суддів зазначає, що не кожне порушення процесуальної норми є автоматичною підставою для скасування рішення. Таке порушення може бути підставою для скасування лише за умови, якщо воно вплинуло або могло вплинути на правильність вирішення справи, тобто коли це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
При цьому у клопотаннях про залишення відзиву Житомирської обласної прокуратури та пояснення без розгляду позивач посилається на відсутність повноважень у підписантів на подання таких документів від імені Житомирської обласної прокуратури.
Колегія суддів зазначає, що до наданих пояснень Смолевичем Ю. В. надано довіреність на представлення інтересів Житомирської обласної прокуратури у цій справі, а Білошицький О. В. є керівником Житомирської обласної прокуратури, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру.
Ненадання судом першої інстанції правової оцінки таким доводам позивача не впливає на правову кваліфікацію спірних правовідносин та не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення суду.
Щодо застосування рішень ЄСПЛ колегія суддів зазначає, що право на захист власності викладено у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».
При цьому Європейський суд з прав людини вказав, що за певних обставин законне сподівання на отримання активу також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має законне сподівання, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX).
Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Кореску v. Slovakia), п.50; «Anheuser-Busch Inc. проти Португалії» (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п.65, ЄСПЛ 2007-І) (п.35 Рішення).
Крім того, у справі "Суханов та Ільченко проти України" (рішення від 26.06.2014, п. 35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися ст.1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.
На переконання колегії суддів, у спірних правовідносинах вимоги позивача не мають достатнього підґрунтя у національному законодавстві, оскільки зазнали змін норми законодавства щодо заробітної плати прокурорів, а також немає усталеної практики національних судів на підтримку аналогічних скарг заявників.
Питання оплати праці прокурорів у період заходів реформування прокуратури впроваджених на підставі Закону № 113- IX, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, вже неодноразово було предметом дослідження Верховного Суду, зокрема у постановах від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21, від 14 липня 2022 року у справі №160/13767/20, від 08 вересня 2022 року у справі № 360/931/21, від 10 листопада 2022 року у справі № 160/10050/21, від 19 січня 2023 року у справі №120/3963/22, від 26 січня 2023 року у справі №120/19216/21-а, від 06 липня 2023 року у справі №160/4535/21, від 14 березня 2024 року у справі №600/778/21-а та інших.
З огляду на це, у позивача немає "законних сподівань" на збільшення заробітної плати та похідних виплат, які могли б підпадати під дію ст. 1 Першого протоколу.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову, позаяк суб'єктом владних повноважень в межах спірних правовідносин не було допущено протиправної бездіяльності, а відтак його поведінка не призвела до порушення прав та законних інтересів позивача.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.