Справа № 754/9977/25 Суддя першої інстанції: Буша Н.Д.
16 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Файдюка В.В.,
суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 26 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, -
20 червня 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просив: скасувати постанову від 15 січня 2025 року №34, винесеною начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 , якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 17000 гривень за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та закрити провадження у справі.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 26 червня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП передано до Деснянського районному суду м. Чернігова.
Такий висновок суду першої інстанції обґрунтований тим, що оскільки місцезнаходження ІНФОРМАЦІЯ_4 є АДРЕСА_1 , то позов, враховуючи приписи частини другої статті 26 КАС України, є підсудним Деснянському районному суду міста Чернігова і підлягає розгляду за місцем знаходження відповідача.
Не погоджуючись із ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 26 червня 2025 року, 10 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане судове рішення та направити справу до Деснянського районного суду міста Києва для продовження розгляду.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідно до частини першої статті 25 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом. Апелянт звернув увагу, що він перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 місцем дислокації якої, на момент подання позовної заяви, було місто Київ, Деснянський район, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою Форми 5. У прохальній частині апеляційної скарги позивач посилається на те, що ухвала суду першої інстанції перешкоджає подальшому доступу апелянта до правосуддя.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
Відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року продовжено строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін та призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 26 червня 2025 року - без змін, виходячи з такого.
Згідно із частиною першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 4 КАС України адміністративний суд - це суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.
Отже, належним та компетентним судом у розумінні процесуального закону є суд, який розглядає та вирішує справу за позовною заявою, поданою із дотриманням правил інстанційної, предметної та територіальної підсудності.
Відповідно до частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви, серед іншого, з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Поняття «підсудність» розкривається законодавцем у параграфі 3 глави 2 розділу І КАС України та визначається останнім, як територіальна юрисдикція, питання якої врегульовані приписами статей 25-30 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 25 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
За приписами частини другої статті 26 КАС України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що КАС України встановлює декілька видів територіальної підсудності, в тому числі: загальну (залежно від місця проживання чи місцезнаходження відповідача) та альтернативну (за вибором позивача).
Отже, якщо предметом адміністративного позову є оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної особи, то позивач може застосувати альтернативну підсудність.
Тобто, такий спір може бути розглянуто адміністративним судом за вибором позивача: за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) позивача або за місцезнаходженням відповідача.
Крім того, законодавець, надаючи право позивачу альтернативної підсудності на подачу до суду позову, пов'язує таке право вибору з урахуванням зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання, перебування чи знаходження цієї особи-позивача.
Слід також зазначити, що відносини щодо місця проживання фізичної особи в публічно-правовому розумінні регулюються Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (надалі за текстом - Закон №1382-ІV).
За статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» документами, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи є: паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні.
Аналіз зазначених нормативно-правових норм дає підстави для висновку, що місце проживання - це житло, в якому проживає особа, а реєстрація у встановленому законом порядку місця проживання підтверджується вичерпним переліком певних документів, зокрема, довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 9 Закону України від 15 травня 2003 року №755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема як - місцезнаходження юридичної особи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Як правильно зазначено Деснянським районним судом міста Києва та не заперечується сторонами, місцезнаходження ІНФОРМАЦІЯ_4 є АДРЕСА_1 .
Таким чином, у ОСОБА_1 виникає право вибору звернення з адміністративним позовом до районного суду за місцезнаходженням відповідача або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем його проживання - АДРЕСА_2 , тобто до Чернігівського районного суду Чернігівської області.
З огляду на викладене та вимоги статті 25, частини першої статті 318 КАС України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ця справа не підсудна Деснянському районному суду міста Києва, а її розгляд має здійснюватися за правилами територіальної підсудності, зокрема, Деснянським районним судом міста Чернігова.
Враховуючи встановлені вище обставини справи та їх правове регулювання, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що за територіальною підсудністю справа має розглядатися Деснянським районним судом міста Чернігова, ґрунтується на правильному застосування норм процесуального права.
Посилання апелянта на довідку військової частини НОМЕР_1 від 17 травня 2025 року №1712/3327, як на доказ перебування позивача в Деснянському районні міста Києва на момент подання позовної заяви є безпідставними, оскільки вказаною довідкою підтверджується перебування старшого солдата ОСОБА_1 на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 в період з 26 квітня 2025 року по момент її складання. Жодної інформації про юридичну адресу військової частини або місцеперебування позивача згадана довідка не містить.
Колегія суддів критично оцінює твердження апелянта про те, що оскаржувана ухвала перешкоджає подальшому доступу до правосуддя, у зв'язку з тим, що навіть за умови передання судом справи за підсудністю, це жодним чином не створює таких негативних юридичних наслідків, оскільки справа буде розглядатися судом, який отримав передану на його розгляд справу.
Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано чи порушено норми процесуального права.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду дійшла висновку, що Деснянський районний суд міста Києва ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, а тому оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.
Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 26 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки встановлені статтями 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Файдюк
Судді О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев
Повне рішення виготовлено 16 вересня 2025 року.