16 вересня 2025 року
м. Рівне
Справа № 570/5316/24
Провадження № 22-ц/4815/1023/25
Головуючий у Рівненському районному суді
Рівненської області: суддя Кушнір Н.В.
Заочне рішення суду першої інстанції ухвалено 07 січня 2025 року
в м. Рівне Рівненської області
(фіксування судового засідання за допомогою
звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось)
Повний текст рішення складено: 13 січня 2025 року
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дяденчука Анатолія Івановича на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 07 січня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Компані Інвест Фінанс"; про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" (далі - ТОВ "Діджи Фінанс") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Компані Інвест Фінанс" (далі - ТОВ "Компані Інвест Фінанс"); про стягнення заборгованості за кредитним договором №10003683172 від 30 квітня 2021 року в розмірі 29 097,55 гривень.
Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що внаслідок порушень ОСОБА_1 своїх зобов'язань за укладеним із Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвест Фінанс" (нова назва - ТОВ "Компані Інвест Фінанс") кредитним договором утворилась відповідна заборгованість, яка у зв'язку з відступленням на користь ТОВ "Діджи Фінанс" права вимоги підлягає стягненню в судовому порядку.
Заочним рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 07 січня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Діджи Фінанс" заборгованість за кредитним договором №10003683172 у сумі 29 097,55 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Діджи Фінанс" судовий збір в розмірі 2 422,40 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Діджи Фінанс" витрати на професійну правову допомогу у розмірі 3 000 гривень.
Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 07 січня 2025 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
На рішення суду представником ОСОБА_1 - адвокатом Дяденчуком А.І. подано апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначалося про те, що матеріали справи не містили доказів стосовно продовження строку кредиту на весь період, упродовж якого позивач здійснив нарахування заборгованості, тобто до 11 листопада 2021 року. Так, за змістом умов кредитного договору та додатків до нього позичальник зобов'язався повернути кредит у розмірі лише 8 926,70 гривень, які обліковуються за 30 днів користування кредитними коштами.
Тому здійснений кредитором розрахунок заборгованості за процентами поза межами встановленого тридцятиденного строку кредитування є необґрунтованим та суперечить чинному законодавству, умовам кредитних договорів і усталеній судовій практиці, що висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16.
Крім того, зважав на необґрунтованість витрат на професійну правничу допомогу, адже вони не були документально підтверджені й не відповідали складності справи, витраченим адвокатом часу, обсягу наданих послуг, виконаних робіт, ціні позову і значенню справи для сторін.
З наведених підстав просить рішення суду першої інстанції скасувати у частині задоволення позовних вимог про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №10003683172 у розмірі 20 170,85 гривень, а також у частині стягнення з неї витрат з професійної правничої допомоги у розмірі 3 000 гривень.
У поданому відзиві позивач просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтями 514, 526 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Норма статті 599 ЦК України вказує, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного вкидання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За правилами ст.ст. 626, 628, 638 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено у ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Законом України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ст.ст. 11, 12 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. (ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З матеріалів справи вбачається, що 30 квітня 2021 року ТОВ "ФК "Інвест Фінанс", як кредитодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, укладено договір про споживчий кредит №10003683172.
За умовами пунктів 1.1., 1.2, 1.3., 1.4., 1.6., 1.7., 3.1. кредитного договору кредитодавець зобов'язувався надати позичальнику кредит у гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов цього договору та виконати інші обов'язки, передбачені цим договором. Строк надання кредиту становить 30 календарних днів. Дата повернення кредиту вказується в Графіку платежів/розрахунків, що є Додатком №1 до цього Договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах, визначених цим Договором. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за кожен день користування кредитом за Процентною ставкою.
Сторонами погоджена орієнтовна реальна річна процентна ставка у розмірі 624,15% річних, орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору становила за ставкою 8926,70 гривень.
Нарахування процентів за цим Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту (включаючи періоди пролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод "факт/факт".
26 травня 2021 між ТОВ "ФК "Інвест Фінанс" та ОСОБА_1 укладена додаткова угода до вказаного договору, згідно з якою сторонами був продовжений строк кредитного договору до 13 червня 2021 року, але до повного виконання позичальником своїх зобов'язань. Також сторони обумовили зміну процентної ставки за користування кредитними коштами у розмірі 1,71% на день з часу першої пролонгації кредитного договору, за умови сплати позичальником кредитору в строк до 26 травня 2021 року фактично нарахованих процентів за договором в сумі 1 413 гривень.
З долученого до матеріалів справи розрахунку заборгованості за наданим кредитом видно, що у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту в неї утворилась заборгованість, яка становила станом на 11 листопада 2021 року 29 097,55 гривень, із яких: заборгованість за тілом кредиту - 5 900 гривень; заборгованість за відсотками - 23 197,55 гривень.
05 вересня 2022 року між ТОВ "ФК "Інвест Фінанс" та ТОВ "Діджи Фінанс" було укладено Договір факторингу №556/ФК-22, за умовами якого ТОВ "Діджи Фінанс" набуло право вимоги, в т.ч. і за кредитним договором №10003683172 від 30 квітня 2021 року, що укладений між ТОВ "ФК "Інвест Фінанс" та ОСОБА_1 .
В подальшому ТОВ "ФК "Інвест Фінанс" змінило найменування на ТОВ "Компані Інвест Фінанс".
Згідно з договором факторингу сума боргу перед новим кредитором становить 29 097,55 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 5900 гривень; заборгованість за відсотками - 23 197,55 гривень.
Разом з тим колегія суддів погоджується із заявником з того приводу, що заборгованість за відсотками була нарахована за межами узгодженого строку, проте не поза межами встановленого договором про надання споживчого кредиту тридцятиденного строку, а всупереч пункту 1.2. додаткової угоди про зміну умов договору №10003683172 від 30 квітня 2021 року, якою сторони обумовили строк надання кредиту до 13 червня 2021 року.
Ця умова додаткової угоди набрала чинності внаслідок сплати на його виконання боржником 1 413 гривень процентів до 26 травня 2021 року, що відображено в розрахунку заборгованості.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Тобто протягом дії договірних відносин розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором та протягом його дії сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, а після закінчення строку договору у випадку наявності невиконаного грошового зобов'язання у кредитора виникає право вимоги відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Тому при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно було керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами щодо його строку тривалістю до 13 червня 2021 року. З розрахунку заборгованості вбачається, що станом на вказану дату розмір заборгованості становив 9 988,16 гривень, з яких 5 900 зараховано до тіла кредиту, а 4 088,16 гривень - до процентів.
Відхиляючи можливість здійснення неправомірних нарахувань, колегія суддів бере до уваги постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16. Так, зауважено, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника. Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
У постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тлумачення правочину - це з'ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.
Висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зробленому у постанові від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21), стверджується, що у разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.
Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Відсутність вимог про визнання кредитного договору неукладеного як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом кредитора до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Як убачається, оскаржуване рішення не може залишатися чинним, адже до стягнення підлягало не 29 097, 55 гривень, а 9 988,16 гривень заборгованості за кредитним договором.
Згідно з ч. 13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною 1 та 2 цієї норми закону встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Матеріалами справи з'ясовано, що при пред'явленні позову та поданні апеляційної скарги в електронних формах судові збори сплачені у встановлених законодавством порядках і розмірах, а саме в сумі 2 422,40 гривень та 2 518,87 гривень пропорційно до оспорюваних сум.
Тобто за результатами перегляду справи апеляційним судом ТОВ "Діджи Фінанс" пропорційно до задоволених позовних вимог слід відшкодувати за рахунок відповідача 831,52 гривень сплаченого при пред'явленні позову судового збору (9 988,16?2 422,40?29 097,55). Разом з тим на користь ОСОБА_1 пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги за рахунок позивача підлягає відшкодуванню 2 386,32 гривень судового збору, який сплачено за її подання (19 109,39?2 518,87?20 170,85).
Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При частковому задоволенні позову у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Ураховуючи надане процесуальним законодавством для суду право здійснення взаємозаліку судових витрат, апеляційний суд вважає, що позивач повинен відшкодувати відповідачу 1 554,80 гривень (2 386,32-831,52) судового збору за результатами розгляду справи.
Розподіляючи понесені в суді першої інстанції витрати позивача на правничу допомогу, колегія суддів зважає на те, що наявні в матеріалах справи відповідні докази не є безумовною підставою для їхнього відшкодування, адже цей розмір є необґрунтованим, не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат і є непропорційними до складності справи для адвоката, виконаних ним робіт, а також позовним вимогам,
Так, представництво здійснювалось в типовій справі незначної складності, де позивачем був його довіритель, а спір виник із стягнення заборгованості за електронним кредитним договором лише до одного боржника із досить великої кількості в інших судових справах, з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких заявлено аналогічні вимоги.
Отже, заявлена до стягнення сума грошових витрат є очевидно завищеною і підлягає зменшенню з огляду на встановлені процесуальним законодавством основні засади їх розподілу, а також через необхідність стягнення за результатами перегляду справи апеляційним судом пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Тому розмір витрат на професійну правничу допомогу ТОВ "Діджи Фінанс" в суді попередньої інстанції, який підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 1 000 гривень.
Заявлені позивачем у відзиві на апеляційну скаргу витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції відшкодуванню не підлягають, оскільки наведені в ньому заперечення не знайшли свого підтвердження, а апеляційну скаргу фактично було задоволено на 95% оспорюваних грошових вимог.
Підставою для прийняття нової постанови - про задоволення позову відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дяденчука Анатолія Івановича задовольнити частково.
Скасувати заочне рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 07 січня 2025 року.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" 9 988 (дев'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят вісім) гривень 16 копійок заборгованості за договором про надання споживчого кредиту.
Здійснити перерозподіл судових витрат у справі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" на користь ОСОБА_1 1 554 (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят чотири) гривень 80 копійок судового збору за подання апеляційної скарги.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" 1 000 (одна тисяча) гривень понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс"; код ЄДРПОУ 42649746; адреса місцезнаходження: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м.Київ,.
Відповідач: ОСОБА_1 : РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвест Фінанс"; код ЄДРПОУ 40284315; адреса місцезнаходження: Кловський узвіз, буд.7, прим.28, м.Київ.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.В. Боймиструк
С.С. Шимків