11 вересня 2025 року м. Київ
Справа №759/24464/24
Провадження: № 22-ц/824/13200/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Паншина Дмитра Дмитровича в інтересах ОСОБА_1
на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 червня 2025 року, ухваленепід головуванням судді П'ятничук І. В.,
у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною заявою, яка обґрунтована тим, що 02.11.2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, про що свідчить актовий запис № 2528 Відділу реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23.09.2024 року у цивільній справі № 759/13482/24 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. Від шлюбу подружжя має неповнолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після повномасштабного вторгнення Російської Федерації в березні 2022 року ОСОБА_2 разом з сином ОСОБА_3 виїхали за межі території України до республіки Німеччина. Однак, 14.08.2022 року син заявника, ОСОБА_3 , повернувся в Україну і з цього часу разом проживає з батьком, з матір'ю не спілкується. Зазначив, що ОСОБА_2 залишилась проживати у республіці Німеччина та не має наміру повертатись в Україну. З часу повернення на територію України ОСОБА_3 постійно проживає з батьком, ОСОБА_1 , який здійснює його виховання, піклування, догляд та утримання. З огляду на вищевикладене, заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03 червня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Паншин Д. Д. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду просив скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 .
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що ОСОБА_1 не ставиться питання про встановлення юридичного факту з метою обмеження чи припинення прав матері, як помилково вказав суд першої інстанції, а вирішується питання про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини. Однак, суд першої інстанції не врахував інтересів неповнолітнього сина, а також того, що мати фактично самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків щодо його виховання та утримання. У зв'язку з цим скаржник, який є батьком дитини, здійснює її виховання та утримання самостійно.
Заявник наголошує, що перелік юридичних фактів, визначений статтею 315 ЦПК України, не є вичерпним. Тому, факт самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини підлягає встановленню судом, якщо інший порядок його визначення законодавством не передбачений.
Посилається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21, згідно з яким факти, що мають юридичне значення, можуть встановлюватися як у позасудовому, так і у судовому порядку. При цьому рішення суб'єктів владних повноважень щодо встановлення таких фактів, прийняті поза судом, підлягають оскарженню до судів адміністративної юрисдикції. Водночас, юридичні факти, які необхідно встановити саме у судовому порядку, розглядаються судами цивільної юрисдикції відповідно до правил ЦПК України.
Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини необхідне для належного оформлення документів, отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, реєстрації місця проживання дитини, а також вирішення інших питань, пов'язаних з її проживанням та перебуванням, з урахуванням найкращих інтересів дитини.
Оскільки у відповідних правовідносинах відсутній будь-який орган влади, до компетенції якого входить встановлення зазначеного факту, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод такі справи підлягають розгляду судами загальної юрисдикції.
Крім того, заявник звертає увагу, що відсутність доказів умисного ухилення матері від виконання батьківських обов'язків не може бути підставою для відмови у встановленні факту самостійного виховання дитини, оскільки мета звернення до суду є іншою.
Суд першої інстанції також не мотивував, на підставі яких положень Конституції України, ЦПК України чи інших нормативно-правових актів було відмовлено у задоволенні клопотання про виклик свідка, неповнолітнього сина.
Заявник підкреслює, що у випадку задоволення заяви, жодних прав чи обов'язків для матері не виникне, оскільки спір про право між батьками відсутній. Водночас, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки цим обставинам.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 04 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, з викладених у ній підстав.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вислухавши пояснення заявника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, з 02.11.2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі.
Від шлюбу сторони мають сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 6).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23.09.2024 року шлюб між сторонами розірвано (а. с. 7-10).
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 20, 29).
Відповідно до характеристики ліцею № 196 м. Києва, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учнем 10 класу ліцею № 196 м. Києва, батько приділяє належну увагу вихованню сина, бере активну участь у батьківських зборах, слідкує за успішністю та поведінкою сина (а. с. 14).
З матеріалів справи також убачається, що ОСОБА_2 залишилась проживати у республіці Німеччина та не має наміру повертатись в Україну.
З часу повернення на територію України ОСОБА_3 постійно проживає з батьком, ОСОБА_1 , який здійснює його виховання, піклування, догляд та утримання.
Вищевикладені обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із зазначеною заявою.
Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини фактично зумовлює обмеження або припинення прав матері, що суперечить положенням Сімейного кодексу України, яким визначено невідчужуваність батьківських прав та обов'язків. Суд зазначив, що відсутність доказів умисного ухилення матері від виконання своїх батьківських обов'язків виключає можливість визнання за батьком статусу одинокого, а подані заявником документи підтверджують лише його активну участь у вихованні сина, але не доводять повної відсутності участі матері. Враховуючи, що закон не передбачає окремого порядку встановлення такого факту, а його встановлення не породжує для заявника самостійних юридичних наслідків, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.
Колегія суддів не може в повній мірі погодитисяз таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У частинах 1, 2 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Такими же самими критеріями керувалась Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
Звертаючись до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 просив встановити факт самостійного вихованнята утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Метою встановлення факту заявник визначив захист прав та інтересів дітей і його права як батька, що самостійно виховує та утримує дитину; подальше оформлення документів для допомоги на дитину, яка виховується одним із батьків.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною 1 статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.
Обов'язок матері, батька утримувати дитину та його виконання передбачений у главі 15 СК України.
Згідно частини 1 статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Зазначена норма свідчить про те, що як батько так і матір зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття та той із батьків, хто проживає окремо від дитини може брати участь у її утриманні за домовленістю між собою.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, отже не можуть бути перекладені на іншу особу.
Згідно частин 3 та 4 статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що поданою заявою заявник фактично намагається юридично закріпити за собою статус одинокого батька, при цьому не позбавляючи матір дітей батьківських прав та не застосовуючи до неї жодного іншого виду відповідальності за ухилення від своїх обов'язків матері, в той час як, будь-яких наслідків для прав та обов'язків матері дитини рішення в даній справі, в разі задоволення заяви, не матиме.
Водночас, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане із наступним вирішенням будь-якого спору про право.
У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов'язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
Отже, вирішення питання щодо самостійного виховання дитини батьком, вирішується судами у позовному провадженні, зокрема, у цьому випадку можливе при вирішенні позову про стягнення аліментів, позбавлення батьківських прав, тощо.
Крім того, встановлення правового статусу батька/матері, які самостійно виховують та утримують дитину з урахуванням того, що дитина має як батька так і матір, не можливо за життя обох батьків, оскільки у разі позбавлення другого з батьків батьківських прав відповідно до статті 164 СК України, - особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини, частина 2 статті 166 СК України, а при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину, частина 3 статті 166 СК України.
Доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов'язане із встановленням обставин щодо невиконання матір?ю батьківських обов'язків стосовно дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (див.: пункти 87-88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).
Відповідно до частини 4 статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
За таких обставин суд першої інстанції мав би залишити заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення без розгляду, оскільки подана ним заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження. Доводи заявника можуть свідчити про існування спору про право щодо участі одного з батьків у вихованні дітей.
При цьому, доводи апеляційної скарги про те, що встановлення факту одинокого батька надає йому право на отримання відповідних соціальних виплат, то колегія суддів відхиляє такі доводи з аналогічних підстав наявності ознак спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження з урахуванням інтересів дитини.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 червня 2025 року у справі №760/14564/24.
Відповідно до частини 4 статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
За установлених у цій справі конкретних обставин факт самостійного виховання та утримання дитинине може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв'язку із чим заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду.
Згідно частини 1 статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
З урахуванням наведеного, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню із залишенням без розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Керуючись ст.ст. 294, 315, 367, 374, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Паншина Дмитра Дмитровича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 червня 2025 року скасувати.
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено15 вересня 2025 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура