справа №754/10063/24 Головуючий у суді І інстанції:Коваленко І.І.
провадження №22-ц/824/10383/2025 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
10 вересня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г.,
секретар судового засідання: Янчук І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Кметик-Власенко Оксани Василівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,
13 липня 2024 року позивачка звернулася до суду з вказаним позовом. Просила стягнути аліменти на двох неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку відповідача та позбавити відповідача батьківських прав щодо цих дітей.
В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що відповідач самоусунувся від виховання дітей, не бере участі у піклуванні про їхнє здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, не створює належних умов для розвитку їхніх здібностей та підготовки до самостійного життя, не цікавиться їхнім внутрішнім світом.
В свою чергу відповідач категорично заперечує проти позбавлення батьківських прав, проте визнав позов в частині стягнення аліментів.
13 серпня 2024 року представник відповідача подав до суду першої інстанції відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову в частині вимог про позбавлення батьківських прав, оскільки першопричиною того, що батько наразі не має можливості приділяти належної уваги дітям стала поведінка матері, а також відіграла роль і збройна агресія російської федерації проти України, адже перебуваючи на полі бою, чи у шпиталі з тяжким пораненням батько об'єктивно не має можливості відвідувати школу, чи поліклініку, цікавитись успіхами дітей чи їхнім станом здоров'я, але дуже цього хоче та сподівається, що коли закінчиться війна, він буде повноцінно займатися вихованням дітей, а також приймати активну участь в їхньому житті.
Представник відповідача у відзив на позов стверджував, що між сторонами була усна домовленість, і він сумлінно виконував такі домовленості, систематично надавав їй кошти на потреби дітей, а також купував дітям подарунки. При цьому, відповідач жодного разу не відмовив позивачу в наданні коштів на утримання дітей. Однак, згодом, позивач влаштувала своє особисте життя та заборонила відповідачу спілкуватись з синами та вітати їх зі святами, заявивши відповідачу, що «у дітей є новий тато і не лізь до нас».
Відповідач повідомив суду, що з перших днів війни захищає територіальну цілісність України від збройної агресії російської федерації та на полі бою був тяжко поранений, у зв'язку із чим, з 16.05.2024 року був переведений з військової частини НОМЕР_1 у військову частину НОМЕР_2 , де проходить службу і наразі. У нього не має інших дітей, крім синів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , він любить їх та ніколи свідомо не ухилявся від утримання дітей, не відмовляв матері у наданні коштів на потреби дітей, а також свідомо не уникав батьківських обов'язків, пов'язаних із вихованням дітей та не вчиняв дій, які б свідчили про зловживання ним батьківськими правами. Позивач не надала суду жодного доказу, з якого б прямо чи опосередковано вбачалось, що батько відмовляється надавати кошти на забезпечення потреб дітей та в цілому ухиляється чи відмовляється від сплати аліментів, а також зловживає своїми батьківськими правами та вчиняє будь-які дії, які суперечать інтересам дітей.
Відповідач висловив сподівання на те, що після закінчення війни він зможе повноцінно брати участь у вихованні дітей.
Позивачка ці аргументи відповідача заперечила, зауваживши, що відповідач повністю усунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, не надаючи жодної підтримки дітям ні в матеріальному, ні в емоційному плані. Позивач категорично стверджує, що відповідач жодних грошових коштів не надавав та жодних подарунків дітям не купляв. Ніякої домовленості з цього приводу ніколи не було.
10 грудня 2024 року суд першої інстанції вирішив ухвалити часткове рішення в частині стягнення аліментів та продовжив провадження в частині невирішених вимог, зокрема, що позбавлення батьківських прав (частина третя статті 259 ЦПК України).
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 17 березня 2025 року позов про позбавлення батьківських прав залишено без задоволення.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, адвокат Кметик-Власенко О.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 березня 2025 року та винести нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем 01.10.2005 року було укладено шлюб.
У сторін народилися двоє синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10.06.2014 у справі № 754/6535/14 шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.
Але, ще з серпня 2012 року відповідач почав проживати окремо та займатися виключно своїм життям. Він перестав цікавитися дітьми, не виявляв і не виявляє жодного бажання займатися їх вихованням та в добровільному порядку матеріальної допомоги на утримання дітей не надає.
Позивачка вважає, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо наших дітей. Ухилення його від виконання батьківських обов'язків полягає у самоусуненні від виховання дітей, піклування про їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створення належних умови для розвитку їх природних здібностей та готування їх до самостійного життя та праці.
Відповідач не піклується про фізичний та духовний розвиток дітей, не забезпечує необхідного харчування та медичного догляду. Не бачиться з дітьми, не здійснює підготовку до дорослого життя та не проявляє інтересу до їх внутрішнього світу.
Всі питання щодо виховання дітей вирішуються позивачкою без участі і підтримки з боку відповідача. Діти проживають з позивачкою та знаходяться на її повному утриманні.
Зазначала, що позивачка повторно вийшла заміж 25 серпня 2022 року, та вона з теперішнім чоловіком займаються вихованням та матеріальним забезпеченням спільних позивачки та відповідача синів. Забезпечують їх усім необхідним для комфортного проживання, навчання та проведення дозвілля.
Також зазначала, що позивачка сплачує за навчання дітей, постійно цікавиться їх навчанням та тримає зв'язок з класними керівниками і учителями. Створює їм усі необхідні умови та забезпечую всім необхідним для навчання. Саме позивачка бере активну участь у житті дітей та створюю належні умови для їх розвитку.
За роки навчання батько (відповідач) жодного разу до шкільного навчального закладу не приходив, станом навчання та поведінки дітей не цікавився, жодного контакту з керівником закладу не мав.
Вказувала на те, що відповідач жодних грошових коштів на утримання дітей не надавав, жодних подарунків дітям не купляв. Ніякої домовленості з цього приводу між позивачкою та відповідачем ніколи не було. Відповідачу було добре відоме місце реєстрації та місце проживання його дітей і жодних заборон чи перешкод у спілкуванні, вихованні та утриманні дітей йому ніхто не чинив. І до початку даного судового процесу відповідачу було байдуже на що і як живуть його діти.
Згідно доданих до відзиву на позов представником відповідача документів, відповідач перебуває на військовій службі з 2022 року, після повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну.
Але, відповідач перестав бачитись зі своїми дітьми ще задовго до цих подій, з липня 2012 року. Така поведінка відповідача, як батька призвела до того, що старший син його майже не пам'ятає, а молодший син взагалі його не знає. Обидва сини вважають батьком іншого чоловіка, який піклувався про них всі ці роки.
Представник апелянта наголошувала на тому, що після поранення та лікування і відновлення відповідач 16.05.2024 року був переведений з військової частини, яка розташована в місті Чернігові де проходить службу і наразі. А отже, мав можливість зв'язатися з синами, принаймні телефонним зв'язком. Але, єдиний дзвінок від відповідача був до сина після початку судового процесу, майже через три місяці. На переконання сторони позивачки це ще один доказ, що відповідач маючи номер телефону свого сина навіть не намагався з ним зв'язатися за період з 2012 року по вересень 2024 року.
Вказувала, що відповідачу було добре відоме місце постійного проживання позивачки з його дітьми. Жодних заборон чи перешкод йому ніхто не чинив, тож відповідач міг безперешкодно спілкуватися з дітьми та піклуватися про них. А у випадку створення йому перешкод, звернутися до органу опіки і піклування та/чи до суду. Та жодних звернень, скарг, позовних заяв тощо відповідач нікуди не подавав.
Вважає, що будь-яких конкретних правових доказів у спростування позовних вимог суду першої інстанції не надано: жодних належних, допустимих та достатніх доказів виконання відповідачем його батьківських обов'язків; жодних доказів створення відповідачу перешкод у виконанні ним його батьківських обов'язків; жодних доказів намагання відповідачем усунути перешкоди у виконанні ним його батьківських обов'язків.
Представник апелянта вважає, що задоволення позову відповідає інтересам дітей щодо захисту їх особистих немайнових та майнових прав.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивачка не довела наявність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, і неможливість змінити поведінку батька на краще у відносинах з дітьми. Суд також зазначав, що з огляду на відсутність будь-яких вагомих доказів, які б підтверджували, що відповідач завдав непоправну моральну або фізичну шкоду своїм дітям, на думку суду першої інстанції, не є можливим позбавлення відповідача батьківських прав, який останній 3 роки служить лавах ЗСУ. Суд першої інстанції не встановив наявності вини у діях відповідача, яка б виправдовувала застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Також суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що Держава в особі органу опіки та піклування не виконала свій обов'язок щодо вжиття всіх необхідних заходів щодо підтримки батьківства та налагодження стосунків між дітьми та батьками у кризових ситуаціях, і надала передчасний та необґрунтований висновок про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав, що не відповідає інтересам дитини і є непропорційним втручанням в права відповідача в аспекті статті 8 Конвенції. Суд першої інстанції звернув увагу на відсутність у матеріалах справи доказів про те, що соціальні служби та органи у справах дітей надавали належну підтримку батькові у налагодженні стосунків з дітьми.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до статтею 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до статті 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійний характер.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15.04.2021 у справі № 243/13192/19-ц щодо застосування положень ст. 19, 164 СК України.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 вказано, що простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв'язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав. Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди не обов'язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, не обов'язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів.
Встановлено, що шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 був укладений 01.10.2005 року та розірваний 10.06.2014 року.
У сторін є двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Діти зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 , місце проживання відповідача, але фактично проживають з матір'ю за адресою АДРЕСА_2 та вітчимом ОСОБА_8 (акт від 22.06.2024, свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_3 від 25.08.2022).
Діти навчаються в Спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів № 313. Відповідно до інформації, наданої школою ОСОБА_9 та ОСОБА_10 навчаються у даному навчальному закладі. ОСОБА_9 за час навчання показав себе спокійним, врівноваженим та здібним учнем, але свій навчальний потенціал він використовує не повною мірою. ОСОБА_10 має досягнення середнього рівня, зацікавленості до навчання не виявляє. Він завжди чистий, охайний та забезпечений всім необхідним для навчання. Мати бере активну участь у житті дітей та створює належні умови для їх розвитку та підтримує зв'язок зі школою і класним керівником. За роки навчання ОСОБА_6 батько ні разу не спілкувався з вчителями та класним керівником (характеристика № 55 від 20.05.2024, № 48 від 10.05.2024).
Позивач піклується про здоров'я дітей. Відповідно до інформації, наданої Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4» Деснянського району міста Києва на прийом до лікаря з дітьми приходить мати, яка виконує всі батьківські обов'язки по відношенню до дітей. Діти здорові та на обліку не перебувають.
Мати, ОСОБА_1 працевлаштована та має самостійний дохід. З місця роботи характеризується позитивно (характеристика керівника ФОП ОСОБА_11 ).
Відповідач, батько дітей, з 25.02.2022 року проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 , начальники групи зв'язку з кібербезпеки. 16.05.2024 року був переведений до іншої військової частини після важкого поранення. За час служби зарекомендував себе з позитивного боку як перспективний, дисциплінований, старанний, наполегливий, підготовлений офіцер з бойовим досвідом. До виконання бойових завдань ставиться відповідально, має повагу серед особового складу військової частини. До разових, чергових і планових бойових доручень командування ставиться з відповідальністю, виконує їх якісно, добросовісно, своєчасно. Бере активну участь у бойовій діяльності підрозділів частини. Працює над підвищенням професійного та бойового рівня, отримав додаткове навчання за стандартами НАТО і має відповідну сертифікацію з оцінкою «відмінно». Має добре розвинені комунікативні та організаторські здібності, цілеспрямованість і працелюбність, оптимізм і стійкість у бойових умовах. Багато читає, володіє англійською мовою.
Відповідно до витягу з інформаційно-аналітичної системи «облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» відповідач до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості немає та в розшуку не перебуває.
З матеріалів справи вбачається, що батько самостійно намагався встановити особистий контакт з дітьми, зокрема шляхом написання смс-повідомлення сину ОСОБА_5 , 2009 року народження на мобільний номер телефону, однак такі повідомлення були залишені дитиною без відповіді, на підтвердження чого, сторона відповідача надала скріншоти вказаний повідомлень (а.с. 127-128 том 1). Контакти меншого сина ОСОБА_6 , 2012 року народження у батька відсутні.
На виконання вимог ст. 19 СК України Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування надіслала до Деснянського районного суду м. Києва висновок № 102-4162 від 02.10.2024 року про доцільність позбавлення батьківських прав (а.с. 80-85 том 1).
Зі змісту вищевказаного висновку органу опіки та піклування, встановлено, що ОСОБА_2 (відповідач) надав до Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації пояснення, з яких вбачається, що він категорично заперечує щодо позбавлення його батьківських прав. Також він зазначив, що протягом чотирьох років поспіль надавав дружині аліменти готівкою, а отже матеріально утримував дітей. Коли колишня дружина влаштувала своє особисте життя, вона перестала давати йому бачитись із синами. У зв'язку з тим, що після розірвання шлюбу він проживав у місті Львові, до лікарів та до школи дітей водила його колишня дружина. До суду або до органів опіки та піклування з мстою визначення йому способів участі у вихованні та спілкуванні з дітьми не звертався, оскільки в нього померла мати і він перебував у скорботі, а потім почалась повномасштабна війна. Батько дітей також зазначив, що після припинення воєнного стану на території України він буде мати можливість повноцінно проводити час з дітьми та виконувати свої батьківські обов'язки. Наразі батько дітей служить у лавах Збройних Сил України.
Неповнолітній ОСОБА_3 надав до Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації пояснення, відповідно до яких зазначив, що свого біологічного батька він останній раз бачив приблизно 7 років назад, але візуально його пам'ятає. Номера телефону і його не знає і батько з ним не зв'язується. Своїм батьком хлопчик вважає чоловіка матері ОСОБА_12 , який виховує його з першого класу.
Малолітній ОСОБА_4 надав до Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації пояснення, відповідно до яких зазначив, що свого рідного батька ОСОБА_13 він не пам'ятає. Своїм батьком він вважає вітчима ОСОБА_12 . З братом ОСОБА_5 та вітчимом ОСОБА_12 вони часто ходять на рибалку та катаються на велосипедах. До війни вони всією сім'єю кожен рік їздили на море.
На засіданні комісії з питань захисту прав дитини Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, яке відбулось 05.09.2024 року, малолітній ОСОБА_4 , 2012 року народження, повідомив, що батька він ніколи не бачив і нічого повідомити щодо нього не може. Неповнолітній ОСОБА_3 , 2009 року народження, повідомив, що останній раз бачив батька приблизно сім років тому. Де наразі знаходиться батько і що з ним йому невідомо. Протягом останнього часу батько з ним не зв'язувався.
Представник батька, адвокат Северин Яна Володимирівна, повідомила, що забезпечити відеозв'язок з батьком наразі немає можливості, через поганий інтернет по місцю служби. Їй відомо, що позиція батька щодо появлення його батьківських прав не змінилась і він категорично заперечує щодо цього. Батько не відмовляється платити аліменти в сумі, якій заначила колишня дружина. Протягом чотирьох-п'яти років батько дітей сплачував аліменти готівкою та передавав дітям подарунки. Після того як колишня дружина влаштувала особисте життя, вона повідомила, що в дітей є новий батько і їй від колишнього чоловіка нічого не треба. З моменту подачі позову до суду батько дітей з ними ще не зв'язувався, але планує це зробити.
ОСОБА_1 повідомила, що вона звернулась до суду з позовом щодо позбавлення батька дітей батьківських прав, оскільки він з дітьми не спілкується, при цьому від нього треба питати дозволи, як від другого законного представника у питаннях пов'язаних з дітьми.
За результатами розгляду членами комісії було вирішено перенести розгляд питання на інше засідання комісії з питань захисту прав дитини Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (протокол № 18 від 05.09.2024).
19.09.2024 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації було повторно розгляну то питання щодо надання до суду висновку про доцільність або недоцільність позбавлення батьківських прав батька, ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Батько, ОСОБА_2 та його представниця - адвокат Северин Яна Володимирівна на засідання комісії не з'явились, проте представниця батька направила на адресу Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації пояснення в яких зазначила, що забезпечити будь-який відеозв'язок з батьком дітей неможливо у зв'язку з виконання ним військових обов'язків. Батько просив взяти до уваги зміни, які відбулись з моменту минулого засідання комісії, а саме його намагання встановити зв'язок зі старшим сином ОСОБА_5 , 2009 року народження, та надав роздруківку своїх повідомлень через застосунок «Signal» на номер телефону НОМЕР_4 . Вважає, що колишня дружина налаштувала дітей проти нього, але він любить своїх синів і заперечує проти позбавлення його батьківських прав.
Мати дітей, ОСОБА_1 , була особисто присутня на засіданні комісії та повідомила, що жодних змін з моменту минулого засідання комісії не відбулось. Свої позовні вимоги підтримала та просила надати до висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно синів.
На підставі вищевикладеного, діючи виключно в найкращих інтересах дитини Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування, вважала за доцільне позбавлення батьківських прав батька, ОСОБА_2 стосовно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції, який не погодився з висновком органу опіки та піклування Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача щодо неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , оскільки даний висновок не може бути беззаперечним доказом для підтвердженням факту ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, а також застосування до нього такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав. При цьому, суд першої інстанції правильно вважав, що такий висновок має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду (ч.ч. 5, 6 ст. 19 СК України).
Розглядаючи цей спір, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав щодо дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідач не відмовляється від виконання своїх батьківських обов'язків, в тому числі не заперечує щодо стягнення з нього аліментів на користь дітей, бажає спілкуватися та бачитися з дітьми, не втратив інтересу до синів та до участі у їх вихованні, має намір та вчиняє дії для відновлення відносин із синами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Враховуючи недостатню участь відповідача у вихованні синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 у період з 2012 року до звернення з даним позовом у 2024 році, необхідність більш активної участі батька (відповідача) у вихованні та утриманні своїх дітей, суд першої інстанції обгрунтовано попередив ОСОБА_2 про необхідність зміни його ставлення до виконання батьківських обов'язків, налагодити контакт з дітьми, приймати участь у вихованні дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 намагається підтримувати зв'язок із старшим сином ОСОБА_3 , спілкується з ним телефоном, шляхом смс-повідомлень, чого позивачка не заперечувала.
Суд апеляційної інстанції також враховує, що відповідач ОСОБА_2 є військовослужбовцем та виконує завдання в зоні активних бойових дій, обмежений в тому числі, у способах оплати аліментів.
У матеріалах справи відсутні докази того, що позбавлення батька батьківських прав відповідатиме якнайкращим інтересам дітей.
Судом першої інстанції не встановлено підстав для застосування до відповідача такого крайнього, виключного і надзвичайного способу впливу, як позбавлення його батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Також і суд апеляційної інстанції не вбачає виняткових обставин для розірвання сімейних зв'язків між батьком ОСОБА_2 та його синами ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо спільних з позивачкою дітей, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дітей, а тому розрив з батьком сімейних відносин не буде відповідати інтересам дітей. Крім того в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувалася до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв'язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняла будь-яке насильство стосовно неї.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Доводи апеляційної скарги про те, що з серпня 2012 року відповідач почав проживати окрема та займався виключно своїм життя, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки дані обставини не свідчать безумовно про те, що батько дітей не бажає брати участь у їх утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтував батьківськими обов'язками.
Судом встановлено, що після розірвання шлюбу між колишнім подружжям було досягнуто усної домовленості про участь батька в утриманні дітей шляхом надання матері за її зверненнями коштів в готівковій формі в обсязі необхідному для забезпечення дітей. Відповідач виконував усні домовленості з позивачем, систематично надавав їй кошти на потреби дітей, а також купував дітям подарунки.
Суд апеляційної інстанції приймає твердження відповідача про те, що він є військовослужбовцем та наразі не має можливості приділяти належної уваги дітям, оскільки перебуваючи в зоні активних бойових дій чи в шпиталі, батько об'єктивно не має можливості відвідувати школу, чи поліклініку, цікавитись успіхами дітей чи їхнім станом здоров'я. Однак відповідач покладає надії, що після закінчення воєнного стану, він буде повноцінно займатися вихованням дітей, а також приймати активну участь в їхньому житті.
Доводи апеляційної скарги позивачки про те, що ніякої домовленості з приводу надання грошових коштів зі сторони відповідача на утримання дітей не було, суд апеляційної інстанції сприймає такі доводи критично, з огляду на те, що відсутність спору по аліментам між батьками у період з 2012 року по 2024 рік, а також відсутність будь-яких доказів про те, що мати зверталась до батька з вимогами про утримання дітей в даний період, свідчить про те, що усна домовленість між батьками про порядок та способи утримання дітей існувала та батько (відповідач) її дотримувався.
Доводи апеляційної скарги позивачки про те, що свідчення синів, які були надані органу опіки та піклування Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація є важливими для об'єктивного розгляду справи щодо позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки неповнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , пояснив, що біологічного батька бачив приблизно 7 років тому і пам'ятає його тільки візуально, а малолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомив, що свого рідного батька він взагалі не пам'ятає, суд апеляційної інстанції також відхиляє, оскільки озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.
Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди не обов'язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, не обов'язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було належним чином приділено увагу та досліджено висновку органу опіки та піклуванню Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача № 102-4162 від 02.10.2024 року, суд апеляційної інстанції відхиляє, з огляду на наступне.
Відповідно до частинами 4 та 5 статті 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів, зокрема щодо позбавлення та поновлення батьківських прав, обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
При цьому орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Водночас у частині 6 зазначеної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Колегія суддів звертає увагу на те, що з вказаного висновку не вбачається, що з батьком дитини працівниками органу, який дав висновок про позбавлення батьківських прав, проводилась якась роз'яснювальна робота в інтересах дітей з метою позитивного впливу на батька та направлення останнього на необхідність участі у вихованні дітей, оскільки спілкування з батьком є вкрай необхідним для гармонійного розвитку.
Така ж роз'яснювальна робота мала би бути проведена і з позивачкою - матір'ю дітей, яка не може пояснити, які найкращі інтереси дитини вона захищає позбавляючи дітей батька.
Жодний негативний вплив з боку батька, щодо дітей судом не встановлений. Не встановлено також, що відповідач веде аморальний спосіб життя і спілкування з дітьми буде шкодити їхньому вихованню.
Висновок про доцільність позбавлення батьківських прав № 102-4162 від 02.10.2024 року Деснянської районної в місті Києві державної адміністрація, згідно якого члени комісії вважали за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду (ч. 5, 6 ст. 19 СК України). При цьому зазначений висновок не містить об'єктивних обставин або обґрунтувань за яких суд мав би можливість дійти висновку про доцільність (в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ) позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, враховуючи, що визначальною обставиною, яка має значення для вирішення цього спору, є інтереси дітей, а інтересам дітей найкраще відповідатиме збереження її зв'язків з сім'єю, в тому числі і з батьком, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав відносно ОСОБА_2 та вірно застосував до правовідносин, що виникли між сторонами положення ст. 164, 166 Сімейного кодексу України.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу адвоката Кметик-Власенко Оксани Василівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено «15» вересня 2025 року.
Головуючий суддя Л.П. Сушко
Судді Є.В. Болотов
С.Г. Музичко