Справа № 127/2003/25
Провадження №11-кп/801/943/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
11 вересня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
зі секретарем судового засідання: ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці судове провадження за апеляційними скаргами прокурора Вінницької окружної прокуратури ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 07.07.2025 року у кримінальному провадженні, відомості по якому внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024020010001873 по обвинуваченню
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Вінниця, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України
за участю сторін кримінального провадження
прокурора : ОСОБА_8
захисника: ОСОБА_9
обвинуваченого: ОСОБА_7
представника потерпілого - захисника: ОСОБА_10
Прокурор Вінницької окружної прокуратури ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, просив вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 07.07.2025 відносно ОСОБА_7 змінити в частині визначення початку іспитового строку та початку строку відбування додаткового покарання у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Вказати в резолютивній частині вироку, що початок іспитового терміну ОСОБА_7 обчислювати з моменту проголошення вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 07.07.2025 року та початок строку відбування додаткового покарання ОСОБА_7 у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк один рік слід рахувати з дня набрання вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 07.07.2025 законної сили.
У решті вирок залишити без змін.
Обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, просив вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 07.07.2025 року змінити, призначити основне покарання за ч.1 ст. 286 КК України у виді одного року обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік, цивільний позов задоволити частково, стягнути на користь потерпілого ОСОБА_11 компенсацію за заподіяну моральну шкоду 50 000 грн, скасувати арешт на автомобіль марки «Peugeot Partner», д.н.з. НОМЕР_1 , накладений ухвалою слідчого судді від 22.11.2024 року та повернути ОСОБА_7 .
Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 07.07.2025 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у вигляді двох років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання з іспитовим строком два роки.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_7 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Стягнуто з ОСОБА_7 процесуальні витрати по проведенню експертиз в сумі чотири тисячі сімсот сімдесят п'ять гривень 40 копійок на користь держави.
В клопотанні ОСОБА_7 про передачу автомобіля марки «Peugeot Partner», д.н.з. НОМЕР_1 , йому на відповідальне зберігання відмовлено.
Цивільний позов ОСОБА_11 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_11 100000 грн. (сто тисяч гривень) відшкодування моральної шкоди та 20000 грн. (двадцять тисяч гривень) витрат на правову допомогу.
В решті позовних вимог відмовлено.
Вирішено долю речових доказів.
Згідно вироку суду обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.
19 листопада 2024 року близько 16:51 год. ОСОБА_7 , керуючи технічно-справним автомобілем марки «Peugeot Partner», д.н.з. НОМЕР_1 , рухався по проїзній частині вулиці Київської у місті Вінниці, зі сторони вулиці Стеценка, в напрямку проспекту Коцюбинського. В районі будинку № 4, наближаючись до розмітки нерегульованого пішохідного переходу, перед яким в правій смузі попутного напрямку для надання переваги у русі, зупинився невстановлений автомобіль під керуванням невідомого водія, ОСОБА_7 не переконався, що на пішохідному переході немає пішоходів, хоча перед передньою частиною вищевказаного автомобіля, справа-наліво проїзну частину перетинав пішохід ОСОБА_11 . Таким чином, ОСОБА_7 не надав переваги у русі пішоходу ОСОБА_11 , не вжив своєчасних заходів до зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, хоч повинен був і мав технічну можливість це зробити, в результаті чого, з необережності допустив наїзд на ОСОБА_11 .
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_11 , отримав тілесні ушкодження у вигляді: закритого багатоуламкового перелому лівої малогомілкової кістки у верхній третині зі зміщенням; синець та садно в лобно-тім'яній ділянці зліва; синці в ділянці лівого плечового суглобу, на лівому плечі; синці та садна на тильній поверхні лівої кисті, в ділянці внутрішньої кісточки правого гомілково-ступеневого суглобу.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи №1296/1310 від 03.12.2024 року, вищевказані тілесні ушкодження у ОСОБА_11 належать до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, оскільки спричинили тривалий (понад 21 день) розлад здоров'я.
Відповідно до висновку судової інженерно-транспортної експертизи № СЕ19/102-24/25800-ІТ від 23.12.2024 року, в даній дорожній ситуації водій автомобіля «Peugeot Partner», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_12 мав технічну можливість попередити наїзд на пішохода шляхом виконання вимог п. 18.4 правил дорожнього руху. В діях водія автомобіля «Peugeot Partner», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_13 вбачаються невідповідності вимогам п. 18.4 Правил дорожнього руху України, які, з технічної точки зору, перебувають в причинному зв'язку з подією дорожньо-транспортної пригоди.
За вищевикладених обставин водій ОСОБА_7 порушив вимоги п. 18.4 Правил дорожнього руху України, де зазначено: «Якщо перед нерегульованим пішохідним переходом зменшує швидкість чи зупинився транспортний засіб, водії інших транспортних засобів, що рухаються по сусідніх смугах, повинні зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися і можуть продовжити (відновити) рух лише переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека».
Порушення вимог п. 18.4 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_14 знаходяться у причинному зв'язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди.
Вимоги апеляційної скарги прокурора мотивовано тим, що вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 07.07.2025 підлягає зміні в частині визначення початку іспитового строку та початку строку відбування додаткового покарання у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону на підставі п. 3 ч. 1 ст. 409, ст. 412 КПК України, оскільки судом першої інстанції у резолютивній частині вироку не зазначено початку обчислення іспитового строку ОСОБА_7 , який з урахуванням призначеного покарання мав би обраховуватись з моменту проголошення оскаржуваного вироку суду та не визначено початок строку відбування призначеного ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, який слід рахувати з дня набрання вироком суду першої інстанції законної сили.
Вимоги апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 мотивовано тим, що суд при призначенні покарання не врахував, що обвинувачений до жодного виду відповідальності раніше не притягувався, позитивно характеризується, має постійне місце проживання, роботи, має на утриманні матір похилого віку, яка потребує його догляду, оскільки є інвалідом першої групи.
ОСОБА_7 вказує на те, що по професії він є водієм і саме цим він заробляє на своє утримання, а застосування додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами є суворим покаранням.
Рішення суду про залишення автомобіля на спеціальному майданчику для тимчасово затриманих транспортних засобів ГУ НП у Вінницькій області до відшкодування обвинуваченим шкоди потерпілому ОСОБА_11 за відсутності документів, які підтверджують право власності обвинуваченого на автомобіль є помилковим.
Обвинувачений вказує на те, що з врахуванням засад розумності, виваженості та справедливості розмір на відшкодування моральної шкоди має дорівнювати 50 000 грн.
Заслухавши доповідача, думку прокурора ОСОБА_8 , який просив задоволити апеляційну скаргу прокурора, заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, просив відмовити, захисника ОСОБА_9 , яка просила задоволити апеляційну скаргу обвинуваченого, задоволити апеляційну скаргу прокурора, обвинуваченого ОСОБА_7 , який підтримав думку свого захисника, представника потерпілого - захисника ОСОБА_10 , яка просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги обвинуваченого, не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги прокурора, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали кримінального провадження, суд вважає, що слід відмовити в задоволенні апеляційної скарги обвинуваченого, апеляційну скаргу прокурора задоволити, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Висновок суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за ч.1 ст.286 КК України в апеляційній скарзі прокурора, обвинуваченого не оспорюється.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого суд апеляційної інстанції вважає безпідставними.
Відповідно до ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті)закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через суворість.
За змістом ст. 50 КК України, покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню ним нових злочинів.
Згідност.65 КК України суд призначає покарання у межах установлених у санкції статті, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд при призначені покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину має додержуватись принципу законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Призначаючи покарання, суд першої інстанції в дотримання вимог ст. 65 КК України, керуючись роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України №7від 24.10.2003року «Про практику призначення судами кримінального покарання» врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України відноситься до нетяжкого злочину, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, позицію потерпілого, те, що шкода не відшкодована, обставину, що пом'якшує покарання обвинуваченого, згідно ст. 66 КК України повне визнання вини, відсутність обставин, які згідно ст. 67 КК України обтяжують покарання та визначив покарання в межах санкції ч.1 ст. 286 КК України.
Судом вірно оцінку дано поведінці обвинуваченого, який вибачення у потерпілого не просив, шкоду не відшкодував, не намагався це зробити та зроблено висновок про відсутність щирого каяття.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, всі обставини, які мають значення при призначенні покарання, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, додержуючись принципів законності, справедливості, обгрунтованості та індивідуалізації, в дотримання ст. 50, ст. 65 КК України визначив покарання ОСОБА_7 , в межах санкції ч.1 ст. 286 КК України, яке є достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, належним чином умотивувавши своє рішення.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 , викладаючи свої доводи, посилається на обставини, які були належним чином досліджені та враховані судом першої інстанції при прийнятті рішення.
До того ж, в апеляційній скарзі обвинуваченого не наведено будь-яких інших обставин, які б не були відомі суду першої інстанції та не враховані при призначенні покарання за цим вироком.
Згідно з п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 року № 14 при призначенні покарання за ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 , порушив п. 18.4 Правил дорожнього руху України, що спричинило дорожньо-транспортну пригоду, в результаті якої ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження, які відносяться до категорії середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я.
З урахуванням порушень правил безпеки дорожнього руху, які стали причиною ДТП, ставлення до цих порушень обвинуваченого ОСОБА_7 , його поведінку після вчинення кримінального правопорушення, наслідки кримінального правопорушення, а саме тривалий розлад здоров'я потерпілого ОСОБА_11 суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції вірно призначено додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом на один рік
Суд апеляційної інстанції погоджується з думкою суду першої інстанції, що додаткове покарання сприятиме виправленню обвинуваченого в частині суворого дотримання в подальшому Правил дорожнього руху України.
Керуючись роз'ясненнями, викладеними у п. п. 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», обставин вчинення злочину обвинуваченим, ставлення винного до наслідків, фактично відсутність жалю з приводу вчиненого, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про призначення обвинуваченому додаткового покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 286 КК України, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Колегія суддів звертає увагу на те, що це додаткове покарання хоча і обмежує особу в реалізації права керувати транспортним засобом, проте воно сприятиме не лише запобіганню вчиненню аналогічних кримінальних правопорушень самим обвинуваченим, а й підвищенню безпеки дорожнього руху та зменшенню дорожньо-транспортних пригод, пов'язаних з травмуванням та загибеллю учасників дорожнього руху в цілому.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення вимог обвинуваченого.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.
Справедливе застосування норм права є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
Вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції вірно керувався положення ст. 128 КПК України та роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» та визначив розмір моральної шкоди у сумі 100 000 грн з урахуванням моральних та фізичних страждань.
Перевіривши мотиви прийняття судом рішення в частині відшкодування моральної шкоди, враховуючи обставини на які вказує обвинувачений у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції, вважає, що розмір моральної шкоди в сумі 100 000 грн, визначений судом відповідає характеру та обсягу страждань потерпілого, є співрозмірним завданій шкоді, адекватно відображає ступінь страждань потерпілого ОСОБА_11 , які настали внаслідок нанесення йому тілесних ушкоджень.
Суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди, вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.
Що стосується клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 про передачу йому на відповідальне зберігання автомобіля марки «Peugeot Partner», д.н.з. НОМЕР_1 ., суд першої інстанції належним чином умотивував своє рішення, вказавши, що автомобіль марки «Peugeot Partner», д.н.з. НОМЕР_1 , слід залишити на спеціальному майданчику для тимчасово затриманих транспортних засобів ГУ НП у Вінницькій області до відшкодування ОСОБА_7 завданої шкоди потерпілому ОСОБА_11 та надання документів, які підтверджують право власності ОСОБА_7 .
З вказаним висновком погоджується суд апеляційної інстанції.
При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що обвинуваченим не надано будь-яких доказів на підтвердження його права на автомобіль .
Суд вірно врахував те, що відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, автомобіль марки «Peugeot Partner», д.н.з. НОМЕР_1 , належить ОСОБА_15 , що ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 22.11.2024 року на автомобіль марки «Peugeot Partner», д.н.з. НОМЕР_1 , накладено арешт.
Перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора, суд апеляційної інстанції вважає, що наявні підстави для зміни вироку суду.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 409 КПК України підставою для зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
У п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» та п. 29 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» акцентовано увагу судів на необхідності точного виконання вимог закону про зміст резолютивної частини обвинувального вироку, яка повинна бути викладена чітко та ясно, щоб при виконанні вироку не виникало сумнівів щодо виду та розміру покарання, призначеного судом, та змісту інших рішень, викладених у цій частині вироку.
Вимогами п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України передбачено, що у разі визнання особи винуватою судом у резолютивній частині вироку, серед іншого, зазначається початок строку відбування покарання.
Як вбачається з резолютивної частини оскаржуваного вироку, судом першої інстанції ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та визначено покарання у виді двох років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.
При цьому, при призначенні покарання судом застосовано відносно ОСОБА_7 положення ст. 75 КК України та звільнено останнього від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим терміном два роки, з покладенням обов'язків, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 165 КВК України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.
Однак, судом першої інстанції у резолютивній частині вироку не зазначено початку обчислення іспитового строку ОСОБА_7 , який з урахуванням призначеного покарання мав би обраховуватись з моменту проголошення оскаржуваного вироку суду.
Крім того, судом не визначено початку строку відбування призначеного ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, який слід рахувати з дня набрання вироком суду першої інстанції законної сили.
Таким чином, слід вказати в резолютивній частині вироку, що початок іспитового терміну ОСОБА_7 обчислювати з моменту проголошення вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 07.07.2025 року та початок строку відбування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк один рік слід рахувати з дня набрання вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 07.07.2025 законної сили.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 409,413, 419 КПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Відмовити в задоволенні апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 .
Апеляційну скаргу прокурора задоволити.
Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 07.07.2025 відносно ОСОБА_7 змінити в частині визначення початку іспитового строку та початку строку відбування додаткового покарання у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Вказати в резолютивній частині вироку, що початок іспитового терміну ОСОБА_7 обчислювати з моменту проголошення вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 07.07.2025 року та початок строку відбування додаткового покарання ОСОБА_7 у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік слід рахувати з дня набрання вироком Вінницького міського суду вінницької області від 07.07.2025 законної сили.
У решті вирок залишити без змін.
Судове рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення до Верховного Суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 532 КПК України судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4