печерський районний суд міста києва
Справа № 757/41154/25-к
пр. 1-кс-34906/25
02 вересня 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі судових засідань ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві судове провадження за клопотанням адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06.08.2024 у справі №757/33092/24-к у кримінальному провадженні №12023000000002100 від 10.11.2023,-
26.08.2025 до Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06.08.2024 у справі №757/33092/24-к у кримінальному провадженні №12023000000002100 від 10.11.2023.
В обґрунтування доводів клопотання зазначено, що 18 липня 2024 року, на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_5 від 10.07.2024 року справа №757/30741/24-к, провадження №1-кс-27277/24, було проведено обшук в житловому будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого було вилучено майно, яке належить заявнику.
В подальшому, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06.08.2024 року, було накладено арешт на тимчасово вилучене майно, яку адвокат вважає необґрунтованою, незаконною та такою що винесена із грубим порушенням Кримінально-процесуального кодексу України, а факти, які в ній викладені, не підтверджено жодними матеріалами клопотання про накладення арешту.
З врахуванням зазначеного, адвокат просить суд скасувати арешт на тимчасово вилучене майно, а саме: ОСОБА_6 5,45 мм. № НОМЕР_1 з маркуванням «ООО СОБР, зроблено в Україні», що належить ОСОБА_4 та яке було вилучено під час проведення обшуку, за адресою: АДРЕСА_1 , який накладений ухвалою від 06.08.2024 року слідчої судді Печерського районного суду міста Києва по справі №757/33092/24-к.
Адвокат в судове засідання направив заяву про розгляд клопотання без фіксування технічними засобами, вимоги підтримав.
Слідчий/прокурор в судове засідання не з'явився, про місце і час розгляду клопотання повідомлені належним чином.
Згідно з нормою ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалась.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Слідчий суддя, вивчивши клопотання, матеріали, якими воно обґрунтовується, приходить до наступного.
Судовим розглядом за наданими матеріали встановлено, що слідчими Головного слідчого управління Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023000000002100 від 10.11.2023 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 Кримінального кодексу України.
З матеріалів клопотання вбачається, що 18.07.2024 у будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до ухвали Печерського районного суду м. Києва від 10.07.2025 справа № 757/30741/24-к було проведено обшук.
За результатами проведення вказаного обшуку окрім речей і документів, які не входять до переліку, щодо якого надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку виявлено та вилучено майно.
Постановою слідчого вищевказані вилучені речі визнано речовими доказами у вказаному кримінальному провадженні.
06.08.2024 ухвалою слідчого судді Печерсьокого районного суду м. Києва у справі 757/33092/24-к було накладено арешт на тимчасово вилучене майно в ході обшуку, за місцем проживання ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Даний арешт було накладено з метою збереження речових доказів.
Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Частиною ч. 10 ст. 170 КПК України визначено, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно.
Також, правові підстави для накладення арешту на майно з метою збереження речових доказів визначені частиною третьою ст. 170 КПК України, згідно з якою арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом, або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відтак, з врахуванням зазначеного, слідчий суддя при накладенні арешту має переконатися, а сторона обвинувачення має довести, що майно арешт на яке накладається, є предметом вчинення кримінального правопорушення, набуте під час його вчинення має відношення до нього.
Разом з цим, до суду звернувся представник власника майна, який вказує, що даний арешт порушує права заявника.
Відповідно до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Таким чином, слідчий суддя приходить до висновку про наявність у заявника права на звернення до суду з клопотанням про скасування арешту майна.
Так, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Таким чином право власності є абсолютним. За своєю правовою природою воно потребує регулювання з боку держави, може бути обмежено, а держава вправі вживати певних заходів втручання в право власності з дотриманням вимог, встановлених ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, в якій напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном, принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд констатує порушення державою cm. 1, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Отже, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження як упродовж досудового розслідування, так і судового розгляду ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обгрунтування наявних ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяжень, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального провадження.
Відповідно до положень ст. 7 КПК України передбачено, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права, законність, недоторканість права власності.
Окрім того, Європейський суд прав людини своїми рішеннями неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі "Патрідіс проти Греції" (ВП), заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "Антріш проти Франції" від 22 вересня1994 року, Series A N 296- А, П. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, п. п. 4962, від 10 травня2007 року). Будь-яке втручання державного органу управо на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", п. п. 69 і 73, Series A N 52). Таким чином, має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого1986 року у справі "ОСОБА_1 та інші проти Сполученого Королівства", п. 50, Series A N 98).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 у справі "Смирнов проти України" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою майна у кримінальному провадженні належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей (майна) державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Аналізуючи доводи клопотання про скасування арешту на майно, слідчий суддя приходить до висновку, що означені доводи не вказують на необґрунтованість накладення арешту та не доводять, що в подальшому в застосуванні арешту відпала потреба, оскільки за встановлених обставин вбачається, що підстави, які, на думку заявника, свідчать про необхідність скасування вказаного арешту, є предметом перевірки органу досудового розслідування в рамках кримінального провадження.
Таким чином, слідчий суддя прийшов до висновку, що стороною звернення не доведено необхідності у скасуванні арешту.
Окрім цього, стороною заявника не було надано суду належним чином завірену копію ухвали слідчого судді про арешт майна, що унеможливлює дослідити обставини накладення арешту, так як долучений текст судового рішення від 06.08.2025, є знеособленим.
Таким чином, слідчий суддя прийшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання адвоката.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 170-175, 309, 379, 392, 532 КПК України, -
В задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту майна, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва у справі №757/33092/24-к у кримінальному провадженні №12023000000002100 від 10.11.2023, - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_8