справа № 631/857/24
провадження № 2/631/186/25
15 вересня 2025 року селище Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Мащенко С. В.
за участю:
секретаря судового засідання Тиндика А. О.
заочно та усно розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО» до ОСОБА_1 « Про відшкодування матеріальної шкоди»,
АТ «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 «Про відшкодування матеріальної шкоди», на обґрунтування якого вказало, що 24 вересня 2023 року близько години 00 хвилин в селі Стулепівка по вулиці Широкійв Харківського району ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом - автомобілем марки «АЗЛК 214101», державний номерний знак НОМЕР_1 , скоїв наїзд на опору № 22 П Л -0,4 кВ від ТП -364 Л-2, інвентарний № 00302736/02, що обслуговується Нововодолазьким РЕМ та знаходиться на балансі АТ «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО». За даним фактом відділенням поліції № 3 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області 25.09.2023 року складені адміністративні матеріали області за статтями 122-4, 124 та частиною 4 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. 29 листопада 2023 року Нововодолазький районний суд Харківської області виніс постанову по справі № 631/1255/23, в якій визнав винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних проступків, передбачених статтями 122-4 ,124 та частиною 4 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відповідно до акту оцінки збитків AT “ХАРКІВОБЛЕНЕРГО» завдано майнову шкоду в сумі 9665,00 гривень, яка винною особою не відшкодована, а тому просять стягнути з відповідача ОСОБА_1 на їх користь суму спричиненої матеріальної шкоди у розмірі 9665,00 гривень, поклавши судові витрати на відповідача.
Зазначена заява зареєстрована за вхідним № 3347/24-вх із наданням автоматизованою системою документообігу суду єдиного унікального № 631/857/24 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, обліково-статистичної картки справи та Контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, передана на розгляд головуючого судді Мащенко С. В.
На виконання вимог частини 6 статті 187 Цивільного процесуального кодексу України в день надходження позову суд звернувся до відповідних органів реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача ОСОБА_1 , відповідь на яку отримав лише 10.02.2025 року за вхідними № 704/25-вх та № ЕП-198/25-вх, з яких вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрованим на території Харківської області не значиться.
Оскільки з отриманої інформації не вдалося встановити зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача, суд повторно зробив відповідний запит до Державної міграційної служби України, відповідь на якій отримав 29.04.2025 року за вхідним № 2359/25-вх.
Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області, постановленою 30.04.2025 року, позовну заву АТ «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО» до ОСОБА_1 «Про відшкодування матеріальної шкоди» прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з викликом (повідомленням) сторін.
Такі процесуальні дії як: забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо,- у цій цивільній справі судом не вчинялись.
Отже, з огляду на предмет позову та згідно з приписами пункту 1 частини 1 статті 274 й пункту 1 частини 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до змісту частини 1 статті 279 цього ж кодифікованого акту України розгляд справи здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження за правилами, встановленими цим кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними в главі 10 вказаного кодексу України.
Представник позивача Золотарь В. М., що діє на підставі довіреності № 01-17/9117, виданої 18.12.2024 року виконувачем обов'язків генерального директора Кравцовим В. А. із строком дії до 31.12.2025 року, у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце цього засідання повідомлявся належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи не надав, але скористався правом, визначеним частиною 3 статті 211 цивільного процесуального кодифікованого закону України, й звернулась до суду із відповідним письмовим клопотанням, зареєстрованим за вхідним № ЕП-928/25-вх від 15.07.2025 року, щодо розгляду справи за відсутності представника АТ «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО», зазначивши, що товариство не заперечує проти заочного розгляду справи й підтримує позовні вимоги повністю.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання також не з'явився, про час та місце розгляду справи був сповіщений своєчасно та належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи або про її розгляд за його відсутності не надав.
Відповідно до змісту частини 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України сторона може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, а згідно з частиною 1 статті 223 цього ж кодексу неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Крім того, на підставі частини 3 статті 211 наведеного кодифікованого процесуального закону України особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у представника позивача свідчить відповідна заява, долучена до матеріалів справи.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року Високими Договірними Сторонами в Римі та ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, Європейський суд з прав людини у пунктах 39 - 41 свого Рішення від 08.11.2005 року у справі «Стрижак проти України» (заява № 72269/01) констатував наявність у заявника права надавати свої аргументи під час публічного слухання справи, недотримання якого було кваліфіковано як порушення частини 1 статті 6 Конвенції.
За таких обставин, беручи до уваги те, що суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації учасниками справи, що не з'явились, їх процесуальних прав на безпосередню участь у розгляді справи в суді, ураховуючи те, що підстав для визнання необхідним давання ними особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.
Приходячи до такого, суд зауважує, що на виконання змісту пунктів 2 та 7 частини 2 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Імперативними приписами пункту 2 частини 2 статті 223 цивільного процесуального кодифікованого акта України обумовлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим кодексом строку, зокрема, з підстав першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Натомість змістом частиною 3 статті 131 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Правилом частин 8 - 11 статті 128 вказаного кодифікованого процесуального акту України унормований прядок, за яким особи вважаються повідомленими належним чином про дату, час і місце розгляду справи.
З огляду на наведене, відповідно до змісту пунктів 2 і 4 частини 8 статті 128 вказаного кодифікованого процесуального акту України днем вручення судової повістки про виклик є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Зважаючи на це, суд не знаходить підстав задля визнання неявки належно повідомлених представника позивача та відповідача поважною, а, отже, така неявка не є перешкодою у розгляді справи за суттю позовних вимог.
Проте відповідно до змісту частини 1 статті 280 Цивільного процесуального кодексу України судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи й вирішено за можливе розглянути її на підставі наявних в ній доказів та ухвалити заочне рішення, про що не заперечував представник позивача.
Вказане узгоджується з правозастосовною практикою касаційного суду, який неодноразово зауважував на те, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
Відтак, постановивши ухвалу про заочний розгляд справи, за його наслідками суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
Здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно, об'єктивно, справедливо, неупереджено та своєчасно з'ясувавши всі обставини справи і всі фактичні данні в межах заявлених вимог, що мають значення для вирішення справи за суттю й на які сторона позивача посилалась як на підставу своїх вимог, перевіривши їх доказами, отриманими відповідно до правил цивільного процесуального кодифікованого закону й безпосередньо дослідженими у судовому засіданні, що відповідають вимогам закону про їх належність, допустимість, достовірність та достатність, а саме: дослідивши письмові докази у справі,- суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд - у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.
За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.
Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.
Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади (на цей час Берестинський район та місто Берестин відповідно) та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.
При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.
Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.
Пунктом 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезазначеного Закону на законодавчому рівні унормовано, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв'язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до цього, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України.
Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, воєнний стан на території України не припинений та не скасований, а тому справа перебувала на розгляді належного суду.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства, визначеним у частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Тому згідно з частиною 1 статті 4 цього ж нормативно-правового акту, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Отже, суд відповідно до приписів частини 1 статті 13 цивільного процесуального кодифікованого закону України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Нормою, викладеною у частині 2 статті 129 Основного Закону нашої Держави, визначено основні засади судочинства, однією з яких згідно з її пунктом 3 є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
У відповідності до припису частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 цивільного процесуального кодифікованого закону України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.
Одночасно із цим, згідно з частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Відтак, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.
Постановою судді Нововодолазького районного суду Харківської області, прийнятою 29.11.2023 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбачених статтями 122-4, 124 та частиною 4 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, внаслідок вчинення дорожньо-транспортної події, яка сталася 24.09.2023 року по вулиці Широкій в селі Стулепівка Харківського району Харківської області під час керування транспортним засобом марки «АЗЛК 214101», державний номерний, знак НОМЕР_1 , внаслідок чого пошкоджена опора ЛЕМ, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до акту інвентаризації ПЛ-0,4 кВ від ТП-364 Л-2 оп. № 22 Нововодолазького РЕМ, складеного комісією із старшого майстра Нововодолазького РЕМ Лінійчук І. Г., техніка ВТГ Нововодолазького РЕМ І. Г. Вовка І. Г. та бухгалтера Нововодолазького РЕМ Панченко Т. В., й узгодженого начальником Н-Водолазького РЕМ Деревянком О. О., виявлено пошкодження обладнання пл-0,4 кВ від ТП-364 Л-2 оп. № 22, що знаходиться на балансі АТ «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО» (інвентарний № 00302736/02) та експлуатується як основне й встановлене пошкодження. У зв'язку з пошкодженням об'єкт експлуатувати неможливо без придбання аналогічного за технічними характеристиками пошкодженому обладнанню, встановлення на об'єкті під час ремонтно-відновлювальних робіт, підключення, випробування і ввода в експлуатацію.
З повідомлення начальника відділення поліції № 3 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області підполковника поліції Аркадія Глущенка, зареєстрованого за вихідним № 2943/119-87/01/20-2023 від 29.09.2023 року, вбачається, що до їх відділення від оператора служби «102» надійшло повідомлення диспетчера Нововодолазького РЕМ про факт ДТП (наїзд на перешкоду опору ЛЕМ) за участю невідомого водія під керуванням автомобілем марки «АЗЛК 2104101», державний номерний знак НОМЕР_1 , водій якого після скоєння ДТП покинув свій автомобіль та місце дорожньо-транспортної пригоди і пішов в невідомому напрямку, не дочекавшись приїзду наряду поліції. ДТП сталося в селі Стулепівка по вулиці Широкій, в наслідок якого постраждалих не має. Автомобіль та опора ЛЕМ № 22 отримали механічні пошкодження. Даний факт зареєстрований в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події відділення поліції № 3 Харківського РУП № 1 під № 1909 від 24.09.2023 року, за яким проводилася перевірка. В ході проведення першочергових заходів при виїзді на місце наряду СРПП № 1 відділення поліції № 3 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області встановити особу водія не виявилось за можливе. В ході додаткових розшукових заходів по встановленню особи водія, який скоїв наїзд на перешкоду - опору ЛЕМ № 22 та його місце мешкання, виявлено, що ним є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який в письмовій формі під час опитування пояснив хронологію скоєння даного ДТП. На момент розгляду матеріалу приблизна, сума прямих матеріальних збитків складає 16108,60 гривень. Відносно водія складені адміністративні протоколи за статтями 122-4, 124 та частиною 4 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення України.
Згідно з актом оцінки збитків, які завдано суб'єкту господарювання, АТ «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО» внаслідок розкрадання, нестачі, знищення (псування) наступних матеріальних цінностей - Стійкої опори № 22 з/б СНВ 1.5 - 1 штука, яку встановлено на ПЛ 0.4 кВ від ТП-0364 Л-2, що обслуговується Нововодолазькйм РЕМ (інвентаризаційний № 00302736/02), складеного оцінювачем ОСОБА_2 (сертифікат оцінювача ФДМУ та УТО № 488) та директором ТОВ «ПІВНІЧНО-СХІДНА КОНСАЛТИНГОВА ГРУПА» ОСОБА_3 , розмір збитків складає у сумі 9665,00 гривень.
Пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України обумовлено, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Аналогічна правова позиція викладена Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постановах від 17.07.2019 року у справі № 626/2621/18 (провадження № 61 - 10128св19) та від 18.09.2019 року у справі № 626/2490/18 (провадження № 61 - 12625св19), який зазначив на необхідність застосування докритрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.
Отже, наведені письмові докази не містять явних суперечностей та очевидних ознак підробки, відповідають критеріям належності, достовірності, допустимості, достатності та взаємозв'язку у їх сукупності, а тому враховуються судом у їх повному обсязі.
Під час вирішення спірних правовідносин суд виходить з того, що за своєю правовою природою вони є деліктними, тобто такими, що виникли внаслідок заподіяння шкоди.
При цьому, правове регулювання спірних правовідносин здійснюється, перш за все, нормами Цивільного кодексу України в чинній редакції.
Так, згідно з приписом частини 1 статті 11 цього кодексу цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У свою чергу, пунктом 3 частини 2 зазначеної статті визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової /матеріальної/ та моральної шкоди іншій особі.
Отже, суд відповідно до приписів частини 1 статті 13 цивільного процесуального кодифікованого закону України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Право особи, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, на їх відшкодування передбачене частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки вказаною нормою права визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України).
Частиною 3 наведеної вище норми матеріального права передбачено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до змісту частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Як наголошено у частині 2 цієї ж статті особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно з правилом частини 5 статті 1187 Цивільного кодексу України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Як вбачається з роз'яснень, що містяться в абзаці 1 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27 березня 1992 року та пункті 4 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01 березня 2013 року шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Джерелом підвищеної небезпеки визнається діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб /частина 1 статті 1187 Цивільного кодексу України/.
У свою чергу, з роз'яснень, наданих Верховним Судом України у пункті 4 своєї постанови Пленуму “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» та пункті 4 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», вбачається, що джерелом підвищеної небезпеки, зокрема, належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості.
Відповідно до положень частини 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі /право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо/ володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними Верховним Судом України у пункті 4 постанови Пленуму “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав /договору оренди, довіреності тощо/.
З огляду на положення пункту 6 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі /право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо/ володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Як визначено в постанові судді Нововодолазького районного суду Харківської області, прийнятій 29.11.2023 року в межах справи з єдиним унікальним № 631/1255/23 (провадження № 3/631/729/23) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у дорожньо-транспортній пригоді, яка трапилась 24.09.2023 року о 21 годині 00 хвилин, внаслідок якої були завдані механічні пошкодження опорі ЛЕМ, розташованій по АДРЕСА_1 .
Виходячи з наведеного, суд доходить переконання, що особою, яка повинна відшкодувати завдану позивачу майнову шкоду є її заподіювач ОСОБА_1 .
Як убачається з положень частини 1 статті 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі /передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо/ або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
У ході розгляду справи судом із наданого позивачем акту оцінки збитків, які завдано суб'єкту господарювання, АТ «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО» внаслідок розкрадання, нестачі, знищення (псування) наступних матеріальних цінностей - Стійкої опори № 22 з/б СНВ 1.5 - 1 штука, яку встановлено на ПЛ 0.4 кВ від ТП-0364 Л-2, що обслуговується Нововодолазькйм РЕМ (інвентаризаційний № 00302736/02), складеного оцінювачем ОСОБА_2 (сертифікат оцінювача ФДМУ та УТО № 488) та директором ТОВ «ПІВНІЧНО-СХІДНА КОНСАЛТИНГОВА ГРУПА» Пузенком С. О., з'ясовано, що розмір збитків складає 9665,00 гривень.
Таким чином, аналізуючи наведені вище норми права та надані по справі докази у їх сукупності, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача та можливість задоволення його позову шляхом стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО» в рахунок відшкодування завданої майнової шкоди грошову суму у розмірі 9665,00 гривень.
Ухвалюючи рішення та повністю задовольняючи позов АТ «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО» до ОСОБА_1 «Про відшкодування матеріальної шкоди», суд вважає за необхідне вирішити згідно підпункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України питання про розподіл між сторонами по справі судових витрат.
Так, відповідно до вимог частини 1 та 2 статті 141 зазначеного цивільного процесуального кодифікованого закону України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тоді як інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приписи частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України передбачають, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Таким законом є Закон України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.11.2011 року (із змінами та доповненнями), який встановлює правові засади справляння, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та його повернення.
Положеннями статті 1 зазначеного Закону визначено, що судовий збір - це збір, який справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.
Згідно із абзацом 1 частини 1 статті 3 вказаного вище нормативно-правового акту, судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством України.
На підставі приписів частини 1 та абзацу 1 підпункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду юридичною особою позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.
Із зазначеним позовом АТ «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО» звернулось до суду у 2024 році, та його позовна заява містить одну вимогу майнового характеру: стягнути заборгованість у загальній сумі 9665,00 гривень.
Пунктом 9 частини 1 статті 40 Бюджетного кодексу України № 2456-VІ від 08.07.2010 року (із змінами та доповненнями) визначено, що розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для основних соціальних і демографічних груп населення визначається Законом про Державний бюджет України.
Відповідно до приписів абзацу 3 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» № 3460-IX від 09.11.2023 року з 01 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб встановлений в сумі 3028,00 гривень, а тому за подання до суду позовної заяви із вимогою майнового характеру в порядку позовного провадження судовий збір повинен справлятися в розмірі 1,5% ціни позову, тобто 1,5% х 9665,00 гривень = 144,98 гривень, але не менш 3028,00 гривень, виходячи з розрахунку: 3028,00 гривень х 1 = 3028,00 гривень, та не більше 1059800,00 гривень, виходячи з розрахунку: 3028,00 гривень х 350 = 1059800,00 гривень.
На виконання вимог частини 4 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України до позовної заяви АТ «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО» додало документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 3028,00 гривень.
Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені ним та документально підтверджені судові витрати у виді судового збору в сумі 3028,00 гривень.
З огляду на наведені норми закону, проаналізувавши всі наявні і безпосередньо досліджені у судовому засіданні докази у їх сукупності, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача та можливості задоволення цього позову шляхом стягнення зі ОСОБА_1 на користь АТ «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО» в рахунок відшкодування завданої майнової шкоди грошову сума у розмірі 9665,00 гривень, а також пропорційно розміру задоволених позовних вимог понесені ним та документально підтверджені судові витрати у виді судового збору в сумі 3028,00 гривень.
Ухвалюючи рішення, суд зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» рішення від 10.02.2010 року у заяві № 4909/04).
На підставі викладеного, керуючись Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року Високими Договірними Сторонами в Римі та ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, разом із Протоколами до неї; Рішеннями Європейського суду з прав людини у справі «Стрижак проти України» від 08.11.2005 року та «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року; статтями 19, 55, 125 і 129 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року Законом № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтями 11, 22, 14 - 16, 526, 1066, 1187, 1191 і 1194 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями); статтею 17, пунктом 6 частини 2 статті 36 і пунктами 3 та 3р-1 озділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями); пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; статтями 1, 3 - 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.07.2011 року (із змінами та доповненнями); статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» № 3460-IX від 09.11.2023 року (із змінами та доповненнями); пунктом 9 частини 1 статті 40 Бюджетного кодексу України № 2456-VІ від 08.07.2010 року (із змінами та доповненнями), а також статтями 1 - 5, 7, 10 - 13, 17 - 19, 23, 42, 48, 58, 60, 62, 65, 67, 76 - 81, 83, 89, 128 - 131, 133, 137, 141, 211, 214, 223, 227, 235, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, статтями 279, 280 - 289, частиною 1 статті 352, статтями 354 і 355 Цивільного процесуального кодексу України № 1618-ІV від 18.03.2004 року (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року із змінами та доповненнями),
Позовні вимоги АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО» до ОСОБА_1 «Про відшкодування матеріальної шкоди» задовольнити повністю.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО» суму спричиненої матеріальної шкоди у розмірі 9665,00 гривень (дев'ять тисяч шістсот шістдесят п'ять гривень 00 копійок).
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО» понесені ним та документально підтверджені судові витрати у виді судового збору в сумі 3028,00 гривень (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Іншими учасниками судового процесу заочне рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну його частини (скорочене рішення) - в той же строк з дня складання повного рішення.
Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення відповідачем або апеляційної скарги іншими учасниками судового процесу, якщо їх не було подано, а у разі подання - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення, що набрало законної сили, обов'язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:
Позивач: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО», місцезнаходження (вулиця Георгія Тарасенка, будинок № 149, місто Харків, 61037), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (00131954);
Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання чи перебування ( АДРЕСА_2 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків ( НОМЕР_2 ), паспорт громадянина України (ID паспорт з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_3 , виданий 04.04.2017 року органом 7115).
Рішення ухвалено, оформлено шляхом комп'ютерного набору та підписано суддею в одному примірнику.
Суддя С. В. Мащенко