справа № 631/132/25
провадження № 2/631/455/25
15 вересня 2025 року селище Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Мащенко С. В.
за участю:
секретаря судового засідання Тиндика А. О.
розглянувши заочно у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 «Про стягнення заборгованості»,
ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулось в суд із позовною заявою до ОСОБА_1 «Про стягнення заборгованості», в якій просили стягнути з відповідача на їх користь заборгованість за кредитним договором № 00-9769866 від 07.10.2023 року в загальній сумі 17250,00 гривень, поклавши судові витрати на відповідача.
На обґрунтування позову товариство зазначило, що 07.10.2023 року між ТОВ «КАЧАЙ ГРОШІ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 00-9769866. На підставі Договору факторингу № 22-01/2024 від 22.01.2024 року, укладеного між ТОВ «КАЧАЙ ГРОШІ» та ТОВ «МАКС КРЕДИТ» Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору свої Права вимоги до Позичальників, а Новий кредитор набуває Права вимоги Первісного кредитора за Кредитними договорами та Договорами забезпечення до них та сплачує Первісному кредитору за відступлення Права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки, встановлені цим Договором. Сторони погодили, що Первісний кредитор має право щоденно передавати (відступати) Новому кредитору свої Права вимоги до Позичальників, а Новий кредитор зобов'язаний набувати такі Права вимоги, шляхом підписання відповідних Реєстрів прав вимоги із зазначенням ціни договору та розміру заборгованостей Позичальників. Відповідно до Реєстру боржників від 22.01.2024 до Договору факторингу № 22-01/2024 від 22.01.2024 року, ТОВ «МАКС КРЕДИТ» набуло права грошової вимоги до Відповідача. Також відповідно до Договору факторингу № 16082024-МК/ЕЙС від 16.08.2024 року, укладеного між ТОВ «МАКС КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ЕЙС» Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору свої Права вимоги до Позичальників, а Новий кредитор набуває Права вимоги Первісного кредитора за Кредитними договорами та Договорами забезпечення до них та сплачує Первісному кредитору за відступлення Права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки, встановлені цим Договором. Сторони погодили, що Первісний кредитор має право щоденно передавати (відступати) Новому кредитору свої Права вимоги до Позичальників, а Новий кредитор зобов'язаний набувати такі Права вимоги, шляхом підписання відповідних Реєстрів прав вимоги із зазначенням ціни договору та розміру заборгованостей Позичальників. Відповідно до Реєстру боржників від 16.08.2024 до Договору факторингу № 16082024-МК/ЕЙС від 16.08.2024 року в сумі 17250,00 гривень, з яких: 5250,00 гривень - заборгованість за основною сумою боргу; 12000,00 гривень - заборгованість за відсотками; 00,00 гривень - сума заборгованості за пенею. Сторона позивача заначила, що з моменту отримання прави вимоги до відповідача жодних штрафних санкцій не нараховано.
Зазначена заява зареєстрована за вхідним № 832/25-вх від 13.02.2025 року, із наданням автоматизованою системою документообігу суду єдиного унікального № 631/132/25 (провадження № 2/631/455/25) та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, обліково-статистичної картки справи та Контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, передана на розгляд головуючого судді Мащенко С. В.
На виконання вимог частини 6 статті 187 Цивільного процесуального кодексу України суд звернувся до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача, відповіді на які отримав 28.04.2025 року за вхідними № ЕП-546/25-вх.
Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області, постановленою 28.04.2025 року у складі судді Мащенко С. В., позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін.
Такі процесуальні дії як: забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо,- у цій цивільній справі судом не вчинялись.
Отже, з огляду на предмет позову та згідно з приписами пункту 1 частини 1 статті 274 й пункту 1 частини 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до змісту частини 1 статті 279 цього ж кодифікованого акту України розгляд справи здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження за правилами, встановленими цим кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними в главі 10 вказаного кодексу України.
Представник позивача - адвокат Тараненко А. І., що діє на підставі довіреності, виданої 04.12.2024 року директором Поляковим О. В. із строком дії до 31.12.2025 року, а також свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4956, виданого 24.04.2012 року на підставі рішення Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 22-31-23, у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце засідання повідомлявся належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не сповістив, заяви про відкладення розгляду справи не надав, але скористався правом, визначеним частиною 3 статті 211 цивільного процесуального кодифікованого закону України, й звернувся до суду із відповідним клопотанням, викладеним у пункті 4 прохальної частини позовної заяви про розгляд справи за їх відсутності, зазначивши, що позовні вимоги вони підтримують у повному обсязі та не заперечують проти заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання також не з'явився, про дату, час і місце засідання сповіщався належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки не повідомляв, заяв про відкладення розгляду справи або про її розгляд за його відсутності не надавав.
Відповідно до змісту частини 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України сторона може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, а згідно з частиною 1 статті 223 цього ж кодексу неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Крім того, на підставі приписів частини 3 статті 211 цього ж кодексу особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у сторони позивача свідчать відповідна заява представника за ордером, долучена до матеріалів справи.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року Високими Договірними Сторонами в Римі, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, Європейський суд з прав людини у пунктах 39 - 41 свого Рішення від 08.11.2005 року у справі «Стрижак проти України» (заява № 72269/01) констатував наявність у заявника права надавати свої аргументи під час публічного слухання справи, недотримання якого було кваліфіковано як порушення частини 1 статті 6 Конвенції.
За таких обставин, беручи до уваги те, що суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації учасниками справи, що не з'явились, їх процесуальних прав на безпосередню участь у розгляді справи в суді, покладаючись на клопотання представника позивача про розгляд справи за відсутності сторони позивача, ураховуючи той факт, що підстав для визнання необхідним безпосередньої їх участі у судовому засіданні не має, суд вважає за можливе провести розгляд справи по суті позовних вимог за відсутності сторін.
Доходячи такого, суд зауважує, що на виконання змісту пунктів 2 та 7 частини 2 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Імперативними приписами пункту 2 частини 2 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України обумовлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим кодексом строку, зокрема, з підстав першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, що судом визнано поважними.
Натомість змістом частиною 3 статті 131 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Крім того, відповідно до приписів частини 5 і пунктів 2 та 4 частини 8 статті 128 вказаного кодифікованого процесуального акту України, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а днем вручення судової повістки про виклик є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи та день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування, що зареєстровані у встановленому законом поряду, якщо ця особа не повідомила іншої адреси, й ураховуючи, що належно повідомлені учасники справи вдруге не з'явились, суд доходить переконання, що дійсно їх відсутність не перешкоджає розгляду справи по суті.
Зважаючи на це, суд не знаходить підстав задля визнання неявки належно повідомлених учасників справи поважною, а, отже, така неявка не є перешкодою у розгляді справи за суттю позовних вимог.
Проте, відповідно до частини 1 статті 280 Цивільного процесуального кодексу України у зв'язку із неявкою в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, суд вирішив можливим справу розглядати на підставі наявних в ній доказів та ухвалити заочне рішення, про що не заперечувала сторона позивача.
Вказане узгоджується з правозастосовною практикою касаційного суду, який неодноразово зауважував на те, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
Відтак, постановивши ухвалу про заочний розгляд справи, за його наслідками суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
Здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно, об'єктивно, справедливо, неупереджено та своєчасно з'ясувавши всі обставини справи і всі фактичні данні в межах заявлених вимог, що мають значення для вирішення справи за суттю й на які сторона позивача посилалась як на підставу своїх вимог, перевіривши їх доказами, отриманими відповідно до правил цивільного процесуального кодифікованого закону й безпосередньо дослідженими у судовому засіданні, що відповідають вимогам закону про їх належність, допустимість, достовірність та достатність, а саме: дослідивши письмові докази у справі,- суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд - у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.
За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.
Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.
Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади (на цей час Берестинський район та місто Берестин відповідно) та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.
При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.
Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.
Пунктом 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезазначеного Закону на законодавчому рівні унормовано, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв'язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до цього, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України.
Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, воєнний стан на території України не припинений та не скасований, а тому справа перебувала на розгляді належного суду.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства, визначеним у частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Тому згідно із частиною 1 статті 4 цього ж нормативно-правового акту, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Отже, суд відповідно до приписів частини 1 статті 13 цивільного процесуального кодифікованого закону України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Нормою, викладеною у частині 2 статті 129 Основного Закону нашої Держави, визначено основні засади судочинства, однією з яких згідно з її пунктом 3 є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
У відповідності до припису частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 цивільного процесуального кодифікованого закону України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.
Одночасно із цим, згідно з частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
В ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.
Судом встановлено, що 07.10.2023 року між ТОВ «КАЧАЙ ГРОШІ» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 00-9769866 (з фіксованою процентною ставкою), відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 5000,00 гривень строком на 120 днів під 0,75% за день. При цьому в договорі визначений строк повернення позики - 06.12.2023 року.
Відповідно до договору факторингу № 22-01/2024 від 22.01.2024 року, укладеного між ТОВ «КАЧАЙ ГРОШІ» та ТОВ «МАКС КРЕДИТ»(разом із додатковими угодами до нього), перше товариство передає (відступає) другому за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «МАКС КРЕДИТ»приймає належні ТОВ «КАЧАЙ ГРОШІ» права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі, в тому числі і за договором № 00-9769866.
Згідно з витягом з Реєстру боржників № 1 до договору факторингу № 22-01/2024 від 22.01.2024 року та відповідного акту прийому-передачі цього реєстру, ТОВ «МАКС КРЕДИТ» набуло права грошової вимоги до відповідача.
Відповідно до договору факторингу № 16082024-МК/ЕЙС від 16.08.2024 року, укладеного між ТОВ «МАКС КРЕДИТ»та ТОВ «ФК «ЕЙС» (разом із додатковими угодами до нього), перше товариство передає (відступає) другому за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЕЙС» приймає належні ТОВ «МАКС КРЕДИТ»права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі, в тому числі і за договором № 00-9769866.
Згідно з витягом з Реєстру боржників № 1 до договору факторингу № 16082024-МК/ЕЙС від 16.08.2024 року та відповідного акту прийому-передачі цього реєстру, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 17250,00 гривень, з яких: 5250,00 гривень - загальна заборгованість по тілу кредиту; 12000,00 гривень - загальна заборгованість по відсоткам; 00,00 гривень - загальна заборгованість за пенею.
Під час вирішення спірних правовідносин суд виходить з того, що їх правове регулювання здійснюється нормами Цивільного кодексу України № 435-ІV від 24.01.2003 року (із змінами та доповненнями).
З огляду на положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України укладена між сторонами угода визнається правочином, тобто дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому, під час вирішення спірних правовідносин суд виходить з того, що визначеною статтею 204 вказаного кодексу України регламентована презумпція правомірності правочину.
Так, відповідно до наведеної норми права правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Жодних судових рішень про визнання укладеного між сторонами правочину недійсним або встановлення його нікчемним суду не надано.
Норми права, що містяться у положеннях частини 2 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України передбачають, що двосторонні правочини є договорами, в яких погоджена дія двох або більше сторін.
У свою чергу, положення частини 1 та 2 статті 11 цивільного кодифікованого закону України визначають у якості однієї з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 14 вказаного нормативно-правового документа обумовлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» № № 675-VIII від 03 вересня 2015 року (зі змінами та доповненнями), визначено що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Статтею 12 вищезазначеного законодавчого акту обумовлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до положень частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому, договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (частина 3 вказаної статті).
Приписи статті 1054 Цивільного кодексу України передбачають, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Абзац 2 частини 2 статті 639 Цивільного кодексу України, передбачає що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Згідно зі статтею 525 цивільного кодифікованого закону України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами статті 530 вищезазначеного нормативно-правового акту України, обумовлено що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно піддягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 610 цивільного кодифікованого закону України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 625 цивільного кодифікованого акту України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань.
З огляду на частину 1 статті 629 Цивільного кодексу України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Крім того, укладені договори є підставою виникнення між сторонами зобов'язань, тобто правовідносин, в яких одна сторона /боржник/ зобов'язана вчинити на користь другої сторони /кредитора/ певну дію /передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо/ або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку /стаття 509 Цивільного кодексу України/.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені положеннями статті 611 Цивільного кодексу України.
Таким чином, аналізуючи наведені вище норми права та надані по справі докази у їх сукупності, ураховуючи, що відповідач є винним у невиконанні грошового зобов'язання, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача та можливість задоволення позову шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 17250,00 гривень.
Ухвалюючи рішення та повністю задовольняючи позов ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 «Про стягнення заборгованості», суд вважає за необхідне вирішити згідно підпункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України питання про розподіл між сторонами по справі судових витрат.
Так, відповідно до вимог частини 1 та 2 статті 141 зазначеного цивільного процесуального кодифікованого закону України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тоді як інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приписи частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України передбачають, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Таким законом є Закон України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.07.2011 року (із змінами та доповненнями), який встановлює правові засади справляння, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та його повернення.
Положеннями статті 1 зазначеного Закону визначено, що судовий збір - це збір, який справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.
На підставі приписів частини 1 та абзацу 1 підпункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду юридичною особою позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.
Із зазначеним позовом ТОВ «ФК «ЕЙС»звернулося до суду у 2025 році за допомогою підсистеми «Електронний суд», та його позовна заява містить одну вимогу майнового характеру: стягнути суму заборгованості.
Пунктом 9 частини 1 статті 40 Бюджетного кодексу України № 2456-VІ від 08.07.2010 року (із змінами та доповненнями) визначено, що розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для основних соціальних і демографічних груп населення визначається Законом про Державний бюджет України.
Відповідно до приписів абзацу 3 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» № 4059-IX від 19.11.2024 року з 01 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб встановлений в сумі 3028,00 гривень, а тому за подання до суду позовної заяви із вимогою майнового характеру в порядку позовного провадження судовий збір повинен справлятися в розмірі 1,5% ціни позову, тобто 1,5% х 17250,00 гривень = 258,75 гривень, але не менш 3028,00 гривень, виходячи з розрахунку: 3028,00 гривень х 1 = 3028,00 гривень, та не більше 1059800,00 гривень, виходячи з розрахунку: 3028,00 гривень х 350 = 1059800,00 гривень.
Крім того, на підставі приписів частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» позивач у справі при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною 2 цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
На виконання вимог частини 4 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України до позовної заяви ТОВ «ФК «ЕЙС»додав документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 2422,40 гривень.
Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені ним та документально підтверджені судові витрати у виді судового збору в сумі 2422,40 гривень.
Крім того, з положень пункту 1 частини 3 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України убачається, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Так, право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях № 13-рп/2000 від 16.11.2000 року та № 23-рп/2009 від 30.09.2009 року, зокрема, в останньому обумовлено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
З огляду на приписи статей 1 та 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI від 05.07.2012 року (із змінами та доповненнями) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. При цьому, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Прядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для його зміни, порядок сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Він має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Положеннями статті 15 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
З огляду на приписи частини 1 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Правове регулювання відносин, пов'язаних з розподілом судових витрат на правничу допомогу адвоката здійснюється вищенаведеною статтею, зокрема її частинами 2 - 4.
Так, як регламентоване зазначеними нормами цивільного процесуального права, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, практична реалізація законодавчо встановленого принципу відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу відбувається наступним чином:
1)попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 Цивільного процесуального кодексу України);
2)визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 цього ж кодексу);
3)розподіл судових витрат між сторонами (статті 141 наведеного кодифікованого процесуального закону).
З доданих до позову документів вбачається, що професійну правничу допомогу ТОВ «ФК «ЕЙС» надав Тараненко А. І., який є адвокатом, оскільки має відповідне свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 4956, видане 24.04.2012 року на підставі рішення Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 22-31-23, й діє за довіреністю, виданою 04.12.2024 року директором Поляковим О. В. із строком дії до 31.12.2025 року, а також Договором про надання правничої допомоги № 2211/Е від 22.11.2024 року, укладеного між АБ «ТАРАНЕНКО ТА ПАРТНЕРИ» і ТОВ «ФК «ЕЙС».
Відповідно до Акту прийому-передачі наданих послуг, що є невід'ємною частиною Договору про надання правової допомоги № 2211/Е від 22.11.2024, вбачається, що загальна вартість наданих юридичних послуг складає 7000,00 гривень.
Частина 3 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України наголошує на необхідності врахування судом при вирішенні питання про розподіл судових витрат:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Одночасно з цим, норми права, що містяться у частинах 5 та 6 статті 137 цивільного процесуального кодифікованого закону України, визначають, що у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні сум відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Згідно зі статтею 17 Закону України «При виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», національні суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Отже, Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, притримується аналогічної правової позицію, про що свідчать його рішення від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34 - 36), від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) тощо, в яких зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Частиною 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Тобто сама заінтересована сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
До такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах, прийнятих 19.02.2020 року в межах справи з єдиним унікальним № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та 12.05.2020 року в межах справи з єдиним унікальним № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).
Також суд застосовує й висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені ним у постанові, прийнятій 20.09.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18), а саме: на підтвердження розміру витратна професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або іншій банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, враховуючи наведене, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, визначений Договором про надання правничої № 2211/Е від 22.11.2024 року), відповідає обсягу наданих ним послуг і виконаних робіт, визначених детально у відповідному акті, є співмірним із складністю справи, обсягом та часом, витраченим адвокатом на їх виконання, а також вартості, вже сплаченої їй позивачем.
Відтак, суд робить обґрунтований висновок про те, що позивач міг понести судові витрати на правничу допомогу адвоката за цим позовом в сумі 7000,00 гривень, проте доказів цього суду не надано.
Доходячи такого, суд ураховує, що відповідач клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, не надав, а, отже даних, які б спростовували вищевказані висновків та правозастосовної практики Верховного суду з огляду на критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності), а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин цієї справи та фінансового стану обох сторін, в матеріалах справи не має.
Таким чином, на цей момент суд не в змозі стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 гривень, з огляду на недоведеність їх фактичної і реальної витрати у процесуальний спосіб, що у відповідності до правила, викладеного в частині 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, може бути виправлено шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів такого факту разом із відповідною заявою протягом п'яти днів після ухвалення заочного рішення суду.
З огляду на наведені норми закону, проаналізувавши всі наявні і безпосередньо досліджені у судовому засіданні докази у їх сукупності, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача та можливості задоволення цього позову шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованості за кредитним договором № 00-9769866 від 07.10.2023 року у загальному розмірі 17250,00 гривень та стягнення з ОСОБА_1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» понесені ним та документально підтверджені судові витрати у виді судового збору в сумі 2422,40 гривень.
Ухвалюючи рішення, суд зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» рішення від 10.02.2010 року у заяві № 4909/04).
На підставі викладеного, керуючись статтею 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтею 17, пунктом 6 частини 2 статті 36 і пунктом 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року, статтями 509, 512, 526, 530, 549, 610-612, 625 1054 1082 Цивільного кодексу України , статтями 1, 3 - 6 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.07.2011 року (із змінами та доповненнями), статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» № 4059-IX від 19.11.2024 року; та статтями 1 - 5, 10 - 13, 17 - 19, 23, 76 - 81, 89, 211, 214, частиною 3 статті 211, частиною 1 статті 223, пунктом 2 частини 1 та частиною 2 статті 258, статтею 259, статтями 263 - 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, статтями 279, 280 - 289, частиною 1 статті 352, статтями 354 і 355 Цивільного процесуального кодексу України № 1618-ІV від 18.03.2004 року (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року із змінами та доповненнями),
Позовні вимоги ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 «Про стягнення заборгованості» - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 00-9769866 від 07.10.2023 року у загальному розмірі 17250,00 гривень (сімнадцять тисяч двісті п'ятдесят гривень 00 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» понесені ним та документально підтверджені судові витрати в сумі 2422,40 гривень (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Іншими учасниками судового процесу заочне рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну його частини (скорочене рішення) - в той же строк з дня складання повного рішення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених для подання заяви про перегляд заочного рішення відповідачем або апеляційної скарги іншими учасниками справи, їх не було подано або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення, що набрало законної сили, обов'язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:
Позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС», місцезнаходження (вулиця Харківське шосе, будинок № 19, офіс № 2005, місто Київ, 02090), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (42986956);
Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання чи перебування ( АДРЕСА_1 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків ( НОМЕР_1 ), відомості паспортного документа не відомі.
Рішення ухвалено, оформлено шляхом комп'ютерного набору та підписано суддею в одному примірнику.
Суддя С. В. Мащенко