Справа № 629/4361/25
Номер провадження 2/629/1274/25
РIШЕННЯ
16.09.2025 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі головуючого судді Цендри Н.В., за участю секретаря Андрієнко С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики №3134461 від 21.01.2021, суд, -
Представник позивача звернувся до суду з вище вказаним позовом, про стягнення заборгованості за договором позики№3134461 від 21.01.2021, в обґрунтування якого зазначив, що 21.01.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики №3134461, за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 9500,00 грн, строк позики - 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99% в день. Договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора. Відповідач всупереч умовам договору позики свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, суму позики не повернув, проценти за користування грошовими коштами не сплатив, внаслідок чого має заборгованість у розмірі 27396,47 грн, з яких: 9500,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 17896,47 грн - заборгованість за відсотками. 26.10.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» укладено договір факторингу №2610, за умовами якого останній набув право грошової вимоги, зокрема, за договором позики №3134461 від 21.01.2021. 03.04.2023 між ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» укладено договір факторингу №030423-ФК, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги, в тому числі, за договором позики №3134461 від 21.01.2021. На підставі викладеного представник позивача просить стягнути з відповідача вищевказану суму заборгованості, витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн., а також витрати на правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн.
Ухвалою суду від 30.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження без повідомленням (виклику) сторін. У наданий в ухвалі час від сторін не надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін. Відповідач відзив на позовну заяву не надав.
Копію ухвали суду про відкриття провадження у справі разом з позовом та доданими до нього матеріалами, судом було надіслано за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача. Вказані документи були отримані відповідачем 05.07.2025 та 05.08.2025.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше.
Беручи до уваги, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши надані докази, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
21.01.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики ( на умовах повернення позики в кінці строку позики) №3134461, за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти в розмірі 9500,00 грн, строк позики 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99% в день (звор. бік а.с.14).
Договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису, що був надісланий на вказану відповідачем електронну пошту) у порядку, визначеному ст.12 Закону України «Про електронну комерцію». Електронні підписи сторін зазначені в розділі реквізити сторін.
Згідно з довідкою про ідентифікацію, виданою ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», позичальник, з яким укладено договір №3134461 від 21.01.2021, ідентифікований ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (а.с.25).
Позикодавець виконав свої зобов'язання, а саме перерахував відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 9500,00 грн. шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 , що підтверджується електронною платіжною інструкцією (а.с.12), та випискою по картковому рахунку № НОМЕР_2 АТ КБ «Приват Банк», з якої вбачається, що 21.01.2021 року на рахунок було перераховано грошові кошти в сумі 9500,00 грн. (а.с.76)
26.10.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» укладено договір факторингу №2610, за умовами якого останній набув право грошової вимоги, зокрема, за договором позики №3134461 від 21.01.2021 у розмірі 29099,44 грн.
03.04.2023 року ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» уклали договір факторингу №030423-ФК, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги, в тому числі, за договором позики №3134461 від 21.01.2021 у розмірі 20390,42 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відтак після підписання договору електронним підписом у сторін виникли взаємні права та обов'язки, зокрема, у банку виникло зобов'язання надати кредитні кошти відповідачу, а у відповідача виникло зобов'язання оплачувати послуги фінансової установи.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно вимог ст. ст. 526, 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Крім того, згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Припис абзацу другого частини другої статті 639 ЦК України встановлює, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.
В силу положень Закону України «Про електронну комерцію» в момент укладення правочину відповідач прийняв на себе зобов'язання, погодившись на істотні умови фінансової установи.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19 та від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19 щодо можливості укладення договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем.
Фінансова установа ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» свої зобов'язання за вказаним договором стосовно надання кредиту виконало, а ОСОБА_1 в порушення умов договору зобов'язання належним чином не виконує, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість.
Згідно розрахунку ТОВ «Фінпром Маркет» заборгованість ОСОБА_1 за договором позики №3134461 від 21.01.2021 за період з 21.01.2021 по 05.06.2025 становить 27396,47, з яких: 9500,00 грн. - заборгованість за тілом позики; 17896,47 грн - заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками (а.с.6-8).
Стосовно стягнення заборгованості за кредитним договором на користь ТОВ «Фінпром Маркет», суд приходить до наступного.
Тлумачення частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
По своїй суті заміна кредитора в зобов'язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу.
Вказана правова позиція закріплена в постанові Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у № справі № 2-1055/11.
У зв'язку з тим, що до ТОВ «Фінпром Маркет» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення кредитної заборгованості на користь ТОВ «Фінпром Маркет».
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).
Разом з тим, суд вважає необгрунтованим вимоги позивача стосовно стягнення відсотків у розмірі 1,99 в сумі 17896,47 грн., оскільки укладений між відповідачем та первісним кредитором договір позики від 21.01.2021 № 3134461 свідчить про домовленість сторін про інший розмір відсотків та сторонами обумовлено строк дії договору у 30 днів. Договір який підписаний сторонами не містить умов пролонгації.
Правилами надання грошових коштів у позику у редакції, що діяла на час укладення договору позики, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначена процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника), відповідальність сторін, зокрема, штраф за несвоєчасне погашення кредиту та/або відсотків, порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено дію договору, його пролонгацію, та інші умови.
Суд відхиляє посилання позивача на зазначені Правила оскільки матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи договір, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів містили інші умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, саме у зазначеному в цих документах, що додані позивачем до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.
Наданий позивачем примірник Правил належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки кредитор мав можливість додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови обслуговування рахунків фізичної особи, відсутні підстави для врахування наведених сум при визначенні розміру заборгованості та її подальшого стягнення.
Надані позивачем Правила з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені умовами укладеного і підписаного між сторонами договору.
Зазначений висновок узгоджується з висновками постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
З наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що нарахування ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту та процентів здійснювалося на умовах зазначених в Правилах, а розмір заборгованості нараховано з врахуванням здійснених відповідачем платежів для погашення заборгованості, які були зараховані на погашення процентів на суму 4789,53 грн.
Таким чином, зазначена сума підлягає врахуванню на погашення кредиту на умовах погоджених між сторонами.
Відтак, матеріалами справи підтверджується, що позичальник ОСОБА_1 допустив неналежне виконання зобов'язань за кредитним договором у зв'язку з чим виникла заборгованість в загальному розмірі 6676,97 грн. (11466,50 грн - вартість позики зазначеної в договорі, що підписаний позичальником - 4789,53 грн - кошти внесені на погашення кредиту).
Відповідач не оспорював укладений між ним та позивачем договір та з позовом про визнання його недійсним в цілому або в його частині до суду не звертався.
З урахування вище викладеного, суд вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає частковому задоволенню, оскільки відповідачем порушені умови кредитного договору та норми цивільного законодавства України, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором позики у розмірі 6676,97 грн.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України та абз. 1 п. 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір, пропорційно до задоволених вимог в розмірі 590,38 грн.
Крім того, згідно зі ст. 133 цього Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать і витрати на професійну правничу допомогу.
При визначенні розміру витрат за надану позивачу професійну правничу допомогу адвокатом суд виходить з такого.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги підлягає доказуванню в суді.
Відповідно до ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №750/2055/20 вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19 висловлено правову позицію, згідно з якою розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
При визначенні суми відшкодування понесених особою витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: надано договір на правничу допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження або інший розрахунковий документ). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.
На підтвердження вказаних витрат позивачем суду надано: договір №01-11/24 про надання правової допомоги від 01.11.2024 року, укладений між позивачем та адвокатом «Ткаченко Юлія Олегівна»; витяг з акту №13-П приймання-передачі наданої правничої допомоги за договором про надання правової допомоги №01-11/24 від 01.11.2024 року; акт приймання-передачі справ на надання правничої допомоги; платіжну інструкцію кредитного переказу коштів від 19.05.2025 року, копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ПТ №2099 від 03.04.2018 року.
З огляду на вищезазначені обставини, суд вважає, що заявлена сума судових витрат на професійну правничу допомогу пов'язана з розглядом справи, розмір таких витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, тому витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3500 грн. підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 11, 14, 16, 526, 530, 611, 615, 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст. 141, 258, 259, 264-265 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики №3134461 від 21.01.2021 - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» заборгованість за договором позики №3134461 від 21.01.2021, у розмірі 6676,97 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» судовий збір у розмірі 590,38 гривень та витрати на правничу допомогу у розмірі 3500 гривень.
В іншій частині позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», місце знаходження: м. Ірпінь, вул. Стельмаха Михайла,9а, ЄДРПОУ 43311346.
Відповідач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя Наталія ЦЕНДРА