П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
15 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/9089/25
Перша інстанція: суддя Бутенко А.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Ступакової І.Г.,
при секретарі судового засідання Альонішко С., Паламарчук Г.В.,
за участю: представників апелянта - заступника голови СФГ «Тритікум» -
Чеповського О.В., адвоката Кармазіна С.А.,
представника відповідача Присяжнюка Д.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Тритікум» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року по справі за позовною заявою Селянського (фермерського) господарства «Тритікум» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
28.03.2025 року Селянське (фермерське) господарство «Тритікум» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 06.03.2025 року № 9820/15-32-09-09-07-04, яким застосовано штрафні санкції за порушення закону у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв та тютюну.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення процедури призначення перевірки та зазначає, що наказ про призначення перевірки не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки підписаний неуповноваженою особою. Крім того, всупереч підпункту 80.2.5. пункту 80.2 статті 80 ПК України, в наказі не зазначені реальні підстави перевірки, а саме - наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення СФГ «Тритікум» вимог законодавства в частині обліку, зберігання та транспортування пального, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання обігу пального. Саме посилання на пп.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПКУ недостатньо без наведення реальних підстав перевірки. В наказі також неправильно відображено адресу СФГ «Тритікум» - замість Одеського району зазначено Овідіопольський.
В акті фактичної перевірки зазначено про порушення позивачем ст.15 Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95 ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовується в електронних сигаретах, та пального». Вказані висновки позивач вважає помилковими, оскільки ним не порушено законодавство про ліцензування. Він своєчасно оплачував щорічні платежі. Зберігання пального здійснювалось лише на підставі ліцензії, про анулювання якої його не було повідомлено. На підставі викладеного позивач просив скасувати ППР, яке прийнято на підставі зазначеної перевірки.
Відповідач заперечував проти позову, вказуючи, що фактична перевірка СФГ «Тритікум» проведена на підставі наказу, в обґрунтування прийняття якого зазначене про проведення фахівцями управління контролю за підакцизними товарами Головного управління ДПС в Одеській області аналізу господарської діяльності СФГ «Тритікум» код за ЄДРПОУ 30420824, в ході якого встановлено зберігання дизельного пального у період з з 26.01.2022 по 01.04.2022 в кількості З 145,0 літрів за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Теплична, буд. 1, без наявності відповідної ліцензії.
В ході проведення фактичної перевірки та обстеження місця зберігання пального відповідно до отриманої ліцензії за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Теплична, буд. 1, встановлено наявність резервуара об'ємом 12 куб.м. Крім цього, СФГ «Тритікум» надано довідку від 20.01.2025 № 3 в якій зазначено, що у резервуарі ємністю 12 м3 залишок ПММ відсутній. Тобто, ємність резервуара складає 12 м3, що підтверджується фактичним обстеженням та наданою довідкою, однак ліцензією, отриманою господарством19.09.2022 року, за вказаною адресою передбачено знаходження резервуару ємністю 10 куб.м.
За вказані порушення позивача правомірно притягнуто до відповідальності, на підставі чого відповідач просив у позові відмовити.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове - про задоволення позовних вимог. Апелянт зазначає, що судом не надано належної оцінки доводам позивача. Крім того, судом безпідставно прийнятий відзив на позовну заяву від представника Грушка В.В., який не є повноважним представником відповідача та не надав доказів направлення відзиву позивачу, що виключає можливість його врахування при розгляді справи.
Апелянт також наголошує на тому, що застосовуючи штрафні санкції до позивача за зберігання пального, контролюючим органом не встановлено факт повідомлення позивача про скасування ліцензії на зберігання пального, а також не враховано, що ємність, якою користувалось СФГ «Тритікум», не є акцизним складом, а є пересувною ємністю. Отже, позивач взагалі мав не отримувати ліцензію на зберігання пального.
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подавав.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що Селянське (фермерське) господарство «Тритікум» (ЄДРПОУ 30420824) є юридичною особою, зареєстрованою в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 13.05.1999 року, номер запису 15431200000000734. Основним видом діяльності є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (КВЕД 01.11).
Відповідно до наказу в.о. начальника Головного управління ДПС в Одеській області В.Політило від 14.01.2025 року № 257-п, на підставі п.п. 19-1.1.4, 19-1.1.14 п. 19-1.1 ст. 19-1, ст. 20, п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, а саме здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу пального, дотримання умов ліцензування призначено провести фактичну перевірку СФГ «ТРИТІКУМ» за період діяльності з 17.01.2022 по дату закінчення фактичної перевірки з метою здійснення контролю дотримання вимог діючого законодавства у сфері виробництва та обігу підакцизних товарів, проведення контрольних розрахункових операцій, ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, наявності ліцензій, свідоцтв, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (а.с.31).
17.01.2025 року посадовими особами Головного управління ДПС в Одеській області на підставі зазначеного наказу ГУ ДПС в Одеській області та направлень від 14.01.2025 року №489/15-32-09-07 та №490/15-32-09-07 проведено фактичну перевірку СФГ «Тритікум» за адресою господарського об'єкта: 67806, Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Теплична, буд. 1.
За результатами перевірки 27.01.2025 року складено акт № 3116/15-32-09-07/30420824, яким встановлено наступні порушення:
- факт зберігання дизельного пального за період з 26.01.2022 по 01.04.2022 в кількості 3 145,0 літрів за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Теплична, буд. 1, без наявності відповідної ліцензії, чим порушено ст. 15 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (який діяв станом на момент встановлення порушення);
- факт невідповідності відомостей, які міститься в Єдиному реєстру ліцензіатів та фактичною місткістю резервуара (ємності) (а.с.32-36).
Не погодившись з висновками акту перевірки, 12.02.2025 року позивач подав заперечення. 27.02.2025 року за результатами розгляду заперечень Головним управлінням ДПС в Одеській області прийнято рішення про відповідність висновків, викладених в акті фактичної перевірки від 27.01.2025 року № 3116/15-32-09-07/30420824, вимогам чинного законодавства України яке регулює обіг пального (а.с.40-42, 46-49).
06.03.2025 року на підставі акту фактичної перевірки від 27.01.2025 року № 3116/15-32-09-07/30420824 Головним управлінням ДПС в Одеській області складено податкове повідомлення-рішення №9820/15-32-09-09-07-04 яким, на підставі п.п.54.3.3, п.54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та п.36 ч.2 ст.73 Закону України від 18.06.2024 № 3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», до позивача застосовано штрафні санкції за порушення законодавства у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв та тютюну у розмірі 32 000,00 грн.
Вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності застосування штрафних санкцій за зберігання пального протягом січня-квітня 2022 року без ліцензії.
Судова колегія не погоджується з висновком суду, враховуючи наступне.
Правовідносини, які виникають з приводу справляння податків і зборів, порядок адміністрування податків і зборів, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства в Україні регулюються Податковим кодексом України.
Відповідно до пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
За приписами пп.20.1.6 п.20.1 ст.20 ПК України, контролюючі органи мають право запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов'язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.
Згідно з п. 75.1 ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України).
Статтею 80 ПК України визначений порядок проведення фактичної перевірки.
Згідно з п. 80.1 ст.80 ПК України, фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Підпункт 80.2.5 пункту 80.2 ст. 80 ПК України встановлює в одному підпункті статті дві самостійні (окремі) підстави для проведення перевірки: наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.
Тому у наказі про призначення перевірки контролюючий орган поряд з юридичною підставою у вигляді нумераційного позначення зобов'язаний відобразити конкретну з таких двох фактичних підстав, яка і зумовила прийняття рішення про проведення перевірки, або ж обидві, в обсязі, достатньому для ідентифікації однієї з двох (або обох в сукупності у разі їх наявності). Відображення такої фактичної підстави не обов'язково має бути сформульоване тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте, повинна бути чітко визначена та змістовно відповідати правовій нормі.
Тобто, у разі, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стало здійснення відповідних функцій, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен саме про це зазначити.
Саме такий обсяг інформації у наказі, прийнятому відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, можна вважати мінімально достатнім в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки, оскільки надає платнику податків загальне розуміння про підставу її призначення та відповідний предмет перевірки. Таке інформування про фактичну обставину має бути наведено саме серед підстав для проведення перевірки, тобто перед резолютивною частиною наказу. У разі, якщо наказ відповідає вимогам щодо відображення у ньому мінімально достатнього обсягу інформації щодо підстави для проведення перевірки, такий наказ не може вважатися оформленим з істотним порушенням вимог чинного законодавства. Як наслідок, такий наказ не можна вважати протиправним, оскільки його недоліки в розумінні статті 81 ПК України не є настільки значущими, що ставлять під загрозу можливість реалізації платником податків своїх прав.
Як установлено судом першої інстанцій та підтверджується наказом про проведення перевірки від 14.01.2025 року № 257-п, підставою для призначення фактичної перевірки контролюючим органом визначені підпункти 80.2.2 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України.
На підставі викладеного судова колегія приходить до висновку, що контролюючий орган призначив перевірку з метою здійснення своїх функцій, а отже, прийняття наказу про проведення фактичної перевірки СФГ «Тритікум» узгоджується з вимогами Податкового кодексу України.
Судова колегія наголошує, що відповідно до сталої правової позиції ВС КАС підставою для визнання наказів контролюючого органу або наслідків його реалізації протиправними є не будь-які недоліки, а лише ті, які є істотними і суттєво вплинули на реалізацію прав платника податків. Відсутність детальної конкретизації підстав перевірки не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.
Щодо доводів апелянта, що наказ про проведення перевірки підписаний неуповноваженою особою, судова колегія вважає їх помилковими, оскільки він підписаний виконуючим обов'язки начальника ГУ ДПС в Одеській області Валерієм Політило.
Відповідно до ч.7 ст.31 Закону України «Про державну службу» з метою безперебійного функціонування державного органу одночасно з прийняттям рішення про оголошення конкурсу на зайняття вакантної посади державної служби до призначення особи на таку посаду суб'єкт призначення може прийняти рішення:
1) про тимчасове покладення виконання обов'язків за вакантною посадою державної служби категорії "А" на одного із заступників або на одного з керівників самостійних структурних підрозділів цього державного органу;
2) про тимчасове покладення виконання обов'язків за вакантною посадою керівника самостійного структурного підрозділу на одного із державних службовців, які працюють у відповідному структурному підрозділі державного органу;
3) про тимчасовий розподіл обов'язків за іншими вакантними посадами державної служби між державними службовцями, які працюють у відповідному структурному підрозділі державного органу.
Аналіз наведеної правової норми дає підстав судовій колегії вважати, що особа, на яку тимчасово покладено обов'язки керівника органу, є керівником такого органу на вказаний період.
Отже, підписання наказу про проведення фактичної перевірки особою, на яку покладено обов'язки начальника ГУ ДПС в Одеській області, у повній мірі відповідає вимогам підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, відповідно до якої призначення фактичної перевірки відбувається на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом.
Щодо виявленого в ході перевірки порушення судова колегія зазначає, що згідно розрахунку штрафних санкцій до ППР від 06.03.2025 року №9820/15-32-09-09-07-04 воно полягає у зберіганні пального у періоді з 26.01.2022 по 01.04.2022 в кількості 3 145,0 літрів за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Теплична, буд. 1, без наявності відповідної ліцензії (а.с.52).
Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995 № 491/95-ВР, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин (січень-квітень 2022 року) оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.
У даній справі контролюючий орган дійшов висновку про зберігання пального без ліцензії, оскільки розпорядженням ГУ ДПС в Одеській області від 26.01.2022 року № 15-р СФГ «Тритікум» анульовано ліцензію на зберігання пального, яка видавалась 29.12.2020 року за № 15210414202001778 з терміном дії з 29.12.2020 року до 29.12.2025 року. Підставою для анулювання ліцензії слугувала несплата чергового платежу за ліцензію (а.с.23).
Статтею 15 Закону № 481/95-ВР передбачено, що ліцензія анулюється та вважається недійсною з моменту одержання суб'єктом господарювання (у тому числі іноземним суб'єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) розпорядження про її анулювання в електронній формі засобами електронного зв'язку.
Після видачі/анулювання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на зберігання пального центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального та до електронної системи репортингу не пізніше наступного робочого дня з дня видачі/анулювання відповідної ліцензії.
Однією з підстав для анулювання ліцензії, які передбачені цією ж статтею 15 Закону № 481/95-ВР, є несплата чергового платежу за ліцензію.
Дослідивши матеріали справи, а також додатково витребувані в ході апеляційного розгляду від відповідача документи, судова колегія дійшла висновку, що приймаючи розпорядження про анулювання ліцензії на зберігання пального, контролюючий орган дотримався положень ст.15 Закону № 481/95-ВР щодо розміщення розпорядження № 15-Р від 26.01.2022 року в електронному кабінеті платника податку, що підтверджується відповідними скріншотами з Єдиного вікна податкової звітності із додатками.
Наведені обставини спростовують доводи апелянта щодо неповідомлення його про прийняте рішення щодо анулювання ліцензії.
При цьому судова колегія враховує, що позивач не оспорює факту придбання пального для власних потреб протягом січня - квітня 2022 року, але не погоджується з правомірністю анулювання ліцензії у зв'язку із відсутністю для цього підстав, оскільки черговий щорічний платіж ним здійснено 20.12.2021 року, що підтверджується платіжною інструкціє № 590 (а.с.21).
Судова колегія зазначає, що надання оцінки правомірності зберігання позивачем пального протягом січня - квітня 2022 року нерозривно пов'язано із оцінкою законності анулювання ліцензії на зберігання пального. Для цього, враховуючи положення ч.2 ст.9 КАС України, судова колегія вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та вирішити питання про правомірність розпорядження від 26.01.2022 року № 15-р про анулювання позивачу ліцензії на зберігання пального.
Частиною 8 статті 15 Закону № 481/95-ВР встановлена річна плата за ліцензію на право зберігання пального у розмірі 780 гривень.
Як вже зазначалось раніше, позивач 20.12.2021 року сплатив черговий щорічний платіж на 2022 рік у розмірі 780 грн, що підтверджується платіжною інструкцією та відповідним повідомленням (а.с.21-22).
Приймаючи 26.01.2022 року розпорядження № 15-р про анулювання позивачу ліцензії через несплату чергового платежу, контролюючий орган не врахував факт сплати, у зв'язку з чим діяв протиправно та в порушення вимог закону.
В ході перевірки встановлено, що позивач 24.01.2022 року, тобто до прийняття розпорядження про анулювання ліцензії, придбав у ТОВ «ТК Дельта Сервіс» дизпаливо у кількості 3 145 літрів на суму 78 362,92 грн, отримав його за адресою, вказаною у ліцензії: Одеська область, Овідіопольській район, смт Авангард, вул.Теплична,1 та використовував протягом січня-березня 2022 року (стор.4 акту).
Тобто, своєчасно здійснивши чергову оплату за ліцензію, позивач мав впевненість, що придбаваючи паливо 24.01.2022 року у значних розмірах, буде зберігати його до повного використання на підставі діючої ліцензії.
Враховуючи, що розпорядження від 26.01.2022 № 15-р прийнято контролюючим органом за відсутності для цього законних підстав, воно має бути визнано протиправним та скасовано.
Виходячи за межі позовних вимог, судова колегія враховує, що Конституцією України та КАС України прямо передбачений обов'язок суб'єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним «маркером» того, як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС.
Колегія суддів також враховує практику Європейського суду з прав людини у контексті дотримання принципу належного урядування.
Зокрема, у рішенні у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ вказав на те, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74).
У постанові Верховного Суду від 28 лютого 2020 року у справі № П/811/1015/16 наголошено, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб'єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.
Колегія суддів у цій справі також враховує, що відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 року, верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. При цьому справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 5-р/2019, Конституція України містить низку фундаментальних положень щодо здійснення державної влади, передбачених статтями 3, 5, 6, 8, 19 Основного Закону. Названі конституційні приписи перебувають у взаємозв'язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов'язують наділених державною владою суб'єктів діяти виключно відповідно до усталених Конституцією України цілей їх утворення.
Тому суб'єкти зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Повертаючись до обставин справи, судова колегія враховує, що за заявою позивача ГУ ДПС в Одеській області 19.09.2022 року видало нову ліцензію № 1521041420220032 на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання у резервуарі ємністю 10 000 л. При цьому, як вказує апелянт, річний платіж за 2022 рік господарство не сплачувало.
Фактично контролюючий орган виправив власну помилку, видавши нову ліцензію та врахував факт здійснення господарством річної плати за 2022 рік.
Аналіз наведених обставин у сукупності свідчить, що безпідставне скасування відповідачем ліцензії на право зберігання пального мало наслідком прийняття оскаржуваного ППР про застосування штрафних санкцій, яке також є протиправним та підлягає скасуванню.
Суд першої інстанції надав невірну правову оцінку обставинам у справі, у зв'язку з чим дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Щодо доводів апелянта, що ємність, якою користувалось СФГ «Тритікум», не є акцизним складом, а є пересувною ємністю, у зв'язку з чим позивач взагалі мав не отримувати ліцензію на зберігання пального, судова колегія зазначає, що вони є помилковими з огляду на таке.
Стаття 1 Закону № 481/95-ВР дає поняття місцю зберігання пального, як місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.
З 27.07.2024 року набрав чинності Закон України від 18.06.2024 № 3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», стаття 1 якого також визначає місце зберігання пального, але відрізняє загальне місце зберігання пального від місця зберігання пального виключно для потреб власного споживання.
Так, відповідно до п.49 ч.1 ст.1 Закону № 3817-ІХ місце зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або резервуари, ємності, та/або тара (крім споживчої тари, тари споживача та поворотної тари (газові балони) кожна об'ємом до 60 літрів включно), які належать суб'єкту господарювання на праві власності або користування і призначені для зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки таким суб'єктом господарювання.
Отже, поняття місць зберігання пального для власного споживання за вказаними законами є майже ідентичними.
За обставинами справи, позивачу видані ліцензії на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання, місце зберігання пального у СФГ «Тритікум» визначений резервуар місткістю 10 000 літрів.
З урахуванням викладеного судова колегія дійшла висновку, що позивач як на підставі Закону № 481/95-ВР, так і на підставі Закону № 3817-ІХ зобов'язаний був отримувати ліцензію на право зберігання пального для потреб власного споживання.
Інші доводи апеляції щодо надання відзиву на позов з порушенням вимог процесуального закону та неповноважності представника, що надавав відзив, не впливають на результат розгляду справи, тому судова колегія не надає їм правової оцінки.
При цьому судова колегія спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що відповідно до п.3 ч.1 ст.317 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням постанови про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивачем понесені витрати на сплату судового збору при подачі позовної заяви у розмірі 3 028,00 грн, при подачі апеляційної скарги - 4 542 грн, з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань підлягають стягненню на користь позивача 7 570,00 грн.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 01 квітня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 308,310,317,321,322,325,328 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Тритікум» задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року - скасувати та ухвалити постанову про задоволення позовних вимог Селянського (фермерського) господарства «Тритікум».
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 06.03.2025 року № 9820/15-32-09-09-07-04 про застосування штрафних санкцій на суму 32 000,00 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (ЄДРПОУ 44069166) на користь Селянського (фермерського) господарства «Тритікум» (ЄДРПОУ 30420824) витрати на оплату судового збору у розмірі 7 570,00 (сім тисяч п'ятсот сімдесят) грн.
Повний текст постанови складений та підписаний колегією суддів 16 вересня 2025 року.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: І.Г.Ступакова