П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/30339/24
Суддя першої інстанції: Скупінська О.В.
Час та місце ухвалення судового рішення «--:--», м. Одеса
Повний текст судового рішення складений 30.01.2025
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Крусяна А.В.,
суддів Шевчук О.А., Яковлєва О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
25.09.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії щодо несвоєчасного остаточного розрахунку (невиплати індексації грошового забезпечення) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби; зобов'язання сплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (невиплати індексації грошового забезпечення) за період з 23.06.2018 по 23.12.2018 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у період з 21.10.2016 по 30.11.2017 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , з 01.12.2017 по 28.02.2018 - у військовій частині НОМЕР_2 , з якої 22.06.2018 був звільнений у запас Збройних Сил України. Разом з тим, 07.09.2024, на виконання судового рішення у справі №420/7074/24, відповідачем було виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період проходження ним служби з 21.10.2016 по 30.11.2017 у розмірі 38426,44грн. На думку позивача, враховуючи, що на момент звільнення з військової служби (22.06.2018) військовою частиною НОМЕР_1 не було виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення, тобто не здійснено остаточний розрахунок при звільненні, тому у відповідності ст.ст.116, 117 КЗпП України він має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби за шестимісячний період починаючи з 23.06.2018 (наступний день після звільнення) по 23.12.2018.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 позов задоволено частково; визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку (невиплати індексації грошового забезпечення) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення за період з 30.11.2017 по 06.09.2024; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 30.11.2017 по 06.09.2024 у сумі 95264,43грн. відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100, з відрахуванням належних податків та зборів; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідач не провів з позивачем, при виключенні зі списків з особового складу військової частини, остаточний розрахунок з індексації грошового забезпечення за період з 21.10.2016 по 30.11.2017, тому позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 30.11.2017 (день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ) по 06.09.2024 (день, що передує нарахуванню коштів по судовому рішенню). Разом з цим, суд першої інстанції вказав, що сума, яка підлягає стягненню, з огляду на принцип співмірності щодо періоду до 19.07.2022, а також застосування чинної редакції ст.117 КЗпП України щодо періоду починаючи з 19.07.2022, становить 95264,43грн. Крім того, суд першої інстанції зауважив, що належним відповідачем у спірних правовідносинах є саме військова частина НОМЕР_1 , з урахуванням того, що 07.09.2024, на виконання рішення у справі №420/7074/24 нею було проведено перерахунок та виплату позивачу індексації грошового забезпечення (з 21.10.2016 по 30.11.2017) за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 .
Відмова у задоволенні решти позовних вимог полягала у тому, що у позові було вказано інший період, за який позивач просив стягнути середній заробіток (з 23.06.2018 по 23.12.2018) та не було визначено суму, що підлягає до стягнення.
Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що положення ст.117 КЗпП України передбачають відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника. Апелянт звертає увагу, що 31.11.2017 позивач вибув з військової частини НОМЕР_1 для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_2 , з якої був звільнений 22.06.2018, тобто фактично був переміщений по службі з військової частини НОМЕР_1 до військової частини НОМЕР_2 , та в подальшому звільнений з неї. На підставі наведеного, апелянт вважає, що не є належним відповідачем по справі, оскільки позивач був звільнений у запас з іншої військової частини.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , зокрема у період з 21.10.2016 по 30.11.2017, що не заперечується сторонами, та 31.11.2017 вибув з військової частини НОМЕР_1 до військової частини НОМЕР_2 .
Згідно витягу з наказу НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частині НОМЕР_2 ) від 22.06.2018 №146-ос позивача звільнено в запас Збройних Сил України, виключено зі списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення. /а.с.21/
07.09.2024 на виконання судового рішення у справі №420/7074/24 військовою частиною НОМЕР_1 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 38361,38грн., що підтверджується повідомленням про зарахування коштів на банківський рахунок та платіжною інструкцією від 05.09.2024 №2429. /а.с.37, 64/
13.09.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив, зокрема, виплати йому середній заробіток за час затримки розрахунку індексації грошового забезпечення з 23.06.2018 (наступний день після звільнення з військової частини НОМЕР_2 ) по 23.12.2018. /а.с.41-42/
Однак, як стверджує позивач, на день подачі позову відповідь на звернення він не отримав.
Позивач, вважаючи, що при виплаті вищевказаних суми коштів (індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 21.10.2016 по 30.11.2017) у відповідача виник обов'язок виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23.06.2018 по 23.12.2018 включно, звернувся до суду з даним позовом.
Перевіривши матеріали справи судова колегія приходить до наступних висновків.
Приписами ст.116 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ч.4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (надалі - Закон України №2232-XII) порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Частиною 7 ст.26 Закону України №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з ч.3 ст.24 Закону України №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (надалі - Положення №1115/2009).
Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на військовій службі визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» (п.6 Положення №1115/2009).
Відповідно до п.7 Положення №1115/2009 закінченням проходження громадянином військової служби вважається день, зазначений у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Адміністрації Держприкордонслужби чи її розвідувального органу, регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ або органів (підрозділів) забезпечення Держприкордонслужби (далі - органи Держприкордонслужби) у зв'язку з його звільненням з військової служби в запас або у відставку, загибеллю (смертю), визнанням судом безвісно відсутнім або оголошенням померлим.
Згідно з п.12 Положення №1115/2009 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців з державою, зокрема включення їх до списків особового складу органів Держприкордонслужби або виключення з таких списків, присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військових званнях, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо, оформлюється письмовими наказами на підставі документів, види та форма яких установлюються Адміністрацією Держприкордонслужби.
Пунктом 47 Положення №1115/2009 встановлено, що у разі переміщення військовослужбовця по службі з одного органу Держприкордонслужби до іншого для дальшого проходження військової служби контракт про проходження військової служби не припиняється. За згодою сторін до контракту можуть бути внесені зміни, що засвідчуються підписами сторін контракту.
Відповідно до п.121 Положення №1115/2009 вибуття військовослужбовця до нового місця служби здійснюється після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу або письмового повідомлення про його призначення на посаду чи зарахування у розпорядження начальника відповідного органу Держприкордонслужби, в тому числі доведеного технічними засобами передачі інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу органу Держприкордонслужби здійснюється після здавання ним посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання органом витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення військовослужбовця по службі.
Пунктом 292 Положення №1115/2009 передбачено, що наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Перебування військовослужбовця у відпустці чи його тимчасова непрацездатність не є підставою для затримки видання такого наказу. Після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за обраним місцем проживання.
Таким чином, початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, вважається день зарахування до списків особового складу військової частини, а закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Разом з тим, 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX.
Вказаним Законом, зокрема, внесені зміни до Кодексу законів про працю України, частину першу та другу статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Колегія суддів зазначає, що системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України.
Тобто, умовою для застосування приписів ст.ст.116, 117 КЗпП України є саме встановлення факту звільнення працівника та невиплати йому з вини власника або ж уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.
Так, сторонами у справі не заперечується, що у період з 21.10.2016 по 30.11.2017 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та 31.11.2017 вибув для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_2 , з якої був звільнений у запас ЗСУ 22.06.2018.
Верховний Суд у постанові від 26.06.2025 у справі №400/8927/23 вказав, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв'язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.
Таким чином, оскільки ст.117 КЗпП України передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільненні працівника, відсутні правові підстави для її застосування в разі переведення особи з одного місця служби до іншого.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Застосовуючи вказані висновки до спірних правовідносин, враховуючи, що позивач 31.11.2017 вибув до нового місця служби - до військової частини НОМЕР_2 , тобто не був звільнений з військової служби, колегія суддів доходить висновку, що відповідач не може нести відповідальність передбачену ст.117 КЗпП України щодо виплати позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки звільнення позивача з військової служби не відбулося, тобто на момент виникнення спірних правовідносин (стягнення середнього заробітку за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення у період проходження позивачем служби у військовій частині НОМЕР_1 ) військова служба позивача не була завершена, він не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов'язки на новому місці служби.
Відповідно до ч.1 ст.48 КАС України суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.
Згідно з ч.3 ст.48 КАС України якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні адміністративного позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов'язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності.
Таким чином, суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Також, колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.
Проте, суд першої інстанції вищенаведених вимог процесуального закону не дотримався, та, вирішуючи даний спір, не з'ясував хто є належним відповідачем у справі та не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача.
Відповідно до ч.7 ст.48 КАС України заміна позивача допускається до початку судового розгляду справи по суті. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Оскільки суд першої інстанції не залучив до участі у справі належного відповідача, а КАС України не надає суду апеляційної інстанції процесуальних повноважень здійснювати на стадії апеляційного розгляду справи заміну неналежного відповідача чи залучати другого відповідача, а також повертати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що результатом розгляду цієї справи повинна бути відмова у задоволенні позовних вимог з вищенаведених підстав.
Колегія суддів також зазначає, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, за умови неможливості його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте вже до належного відповідача.
З огляду на викладене, оскільки суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм процесуального права, а тому в порядку ст.317 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України, якою передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Керуючись ст.ст.139, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року скасувати.
Ухвалити у справі постанову, якою відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на військову частину НОМЕР_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.
Суддя-доповідач А.В. Крусян
Судді О.А. Шевчук О.В. Яковлєв