П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/11199/24
Суддя першої інстанції: Іванов Е.А.
Час та місце ухвалення судового рішення «--:--», м. Одеса
Повний текст судового рішення складений 05.02.2025
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Крусяна А.В.,
суддів Шевчук О.А., Яковлєва О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про зобов'язання вчинити певні дії, -
11.04.2024 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність щодо своєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме нарахування та виплати їй індексації грошового забезпечення у повному обсязі; зобов'язання виплатити їй середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), але не більш як за шість місяців за період з 01.07.2019 по 23.03.2024 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100; зобов'язання нарахувати та виплатити їй компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконання рішення суду по справі №420/17411/23 відповідачем 23.03.2024 здійснено нарахування та виплату позивачці індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 23.04.2023 на загальну суму 84255,24грн., однак не здійснено нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як це передбачено ст.ст.116, 117 Кодексу законів про працю України. Крім того, з огляду на те, що індексація грошового забезпечення виплачена позивачці з порушенням строків виплати грошового забезпечення у повному обсязі, остання вважає, що має право на виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , а саме нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі; зобов'язано 3 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі), але не більш як за шість місяців, за період з 23.04.2023 по 23.03.2024, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100; зобов'язано 3 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2018 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідачем при звільненні позивачки зі служби не проведено повного розрахунку, зокрема не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2018 по 01.07.2019, а тому дійшов висновку, що позивачка має право на отримання середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку. Разом з тим, визначаючи період, за який підлягає виплата середнього заробітку, суд першої інстанції застосував положення ст.117 КЗпП України в редакції після 19.07.2022 та зобов'язав відповідача нарахувати та виплатити позивачці середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 23.04.2023 по 23.03.2024, але не більш як за шість місяців. Також, суд першої інстанції вважав, що позивачка має право на отримання компенсації втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) у зв'язку з порушенням строків виплати індексації за період з 01.12.2018 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення. При цьому, судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині щодо виплати компенсації за період з 01.01.2016, оскільки у судовому рішенні у справі №420/17411/23 суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги щодо невиплати позивачці індексації грошового забезпечення саме за період з 01.12.2018 по 01.07.2019.
Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник не заперечує щодо права позивачки на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний остаточний розрахунок при звільненні, однак наголошує на тому, що сума стягнення має бути пропорційною розміру невиплаченої суми, тобто скаржник просить застосувати до спірних правовідносин критерії зменшення розміру відшкодування, які, зокрема, застосовуються у практиці Верховним Судом. Також, на думку апелянта, нарахування та виплата компенсації втрат доходів має бути окремим предметом спору, а тому не може розглядатись судом одночасно з вирішенням питання щодо виплати середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку, з огляду на те, що виплата середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок і є компенсаційною виплатою, що свідчить про подвійне стягнення сум з відповідача за одну і ту ж визнану судом протиправною бездіяльність.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу у 3 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій Одеській області.
Наказом ГУ ДСНС України в Одеській області від 28.04.2023 №289 о/с позивачку звільнено зі служби ДСНС України, виключено з кадрів ДСНС та знято з усіх видів забезпечення з 30.04.2023 відповідно до наказу т.в.о. начальника 3 державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України в Одеській області від 28.04.2023 №34. /а.с.7/
23.03.2024 на виконання судового рішення у справі №420/17411/23 (набрало законної сили 30.01.2024) відповідачем виплачено позивачці індексацію грошового забезпечення у сумі 84255,24грн., що підтверджується повідомленням про зарахування коштів на банківський рахунок. /а.с.8/
При цьому, як вказує позивачка, відповідачем не було нараховано та виплачено їй середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі.
Крім того, позивачка, вважаючи, що має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичного розрахунку, звернулась до відповідача із відповідною заявою, однак відповіді не отримала. /а.с.10/
Позивачка, вважаючи, що при виплаті сум індексації грошового забезпечення у відповідача виник обов'язок виплати середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.07.2019 по 23.04.2024, але не більше як за шість місяців, а також вважаючи, що має право на отримання виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичного розрахунку, звернулася до суду з даним позовом.
Перевіривши матеріали справи судова колегія приходить до наступних висновків.
Приписами ст.116 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
У відповідності до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Наведені вище норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, слід застосовувати норми ст.116 та ст.117 КЗпП України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби.
Дана правова позиція викладена у відповідності до постанови Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №340/401/20.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1 ст. 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Даний правовий висновок викладено у відповідності до постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 810/451/17.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звільнено зі служби ДСНС України 28.04.2023, а належні суми грошового забезпечення під час звільнення остаточно виплачено тільки 23.03.2024. /а.с.7/
Отже, у позивачки наявне право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби за період з 29.04.2023 (наступний день після звільнення) по 23.03.2024 (день проведення остаточного розрахунку).
При цьому, визначаючи розмір середнього заробітку, що належить сплатити позивачці за весь час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів виходить з наступного.
19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2021 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесено зміни, зокрема, до ст.117 КЗпП України.
Так, ст.117 КЗпП України станом на час здійснення повного фактичного розрахунку з позивачем, на час звернення позивача до суду з цим позовом та ухвалення судового рішення передбачає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, застосовуючи чинну норму ст.117 КЗпП України, у редакції станом на час фактичного розрахунку з позивачем (в частині обмеження строку за яким може бути нарахована відповідальність за несвоєчасний розрахунок при звільненні - 6 місяців), кількість днів затримки розрахунку при звільненні за який позивач має право на отримання компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, в даному випадку становить 183 дні.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, згідно п.8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки 3 ДПРЗ ГУ ДСНС України в Одеській області №63, сума доходів позивачки за лютий, березень 2023 становить 36454,2грн., тобто середньоденний розмір грошового забезпечення позивачки становить 617,87грн. (36454,2грн./59). /а.с.97/
Отже, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за затримку остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 29.04.2023 по 23.03.2024 становить 113070,21грн. (617,87грн х 183).
Колегія суддів звертає увагу апелянта, що критерії зменшення для визначення розміру середнього заробітку у відповідності до вимог ст.117 КЗпП України у редакції після 19.07.2022 не застосовуються.
Стосовно позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовано Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III (надалі - Закон України №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 (надалі - Порядок №159).
Згідно ст.1 Закону України №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За приписами ст.2 Закону України №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому вищезазначеному законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно приписів ст.ст.3, 4 Закону України №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до п.1 Порядку №159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (п.2 Порядку №159).
За змістом п.3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсія (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Згідно п.4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Приклади обчислення суми компенсації наведено у додатку.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). При цьому право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даному випадку - органом прокуратури) добровільно чи на виконання судового рішення.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у ст. 3 Закону №2050-ІІІ та п.4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.46 Закону №1058-IV, ст.2 Закону України №2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Водночас, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 Закону України №2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Дана правова позиція викладена у відповідності до постанови Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №420/7633/20.
Як зазначалось вище, 23.03.2024 на виконання судового рішення у справі №420/17411/23 (набрало законної сили 30.01.2024) відповідачем виплачено на користь позивачки індексацію грошового забезпечення у сумі 84255,24грн. /а.с.8/
Позивачка в позовній заяві просить виплатити їй компенсацію починаючи з 01.01.2016 по день здійснення фактичних виплат.
При вирішенні справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачка має право на отримання компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення лише з 01.12.2018 по день фактичної виплати.
Однак, на думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, що ОСОБА_1 не має права на отримання компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016, посилаючись на постанову суду від 30.01.2024 у справі №420/17411/23.
Так, рішенням від 25.09.2023 у справі №420/17411/23 судом першої інстанції було задоволено позовні вимоги щодо виплати позивачці індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січень 2008 та за період з 01.11.2018 по 01.07.2019 - із застосуванням базового місяця - березень 2018. Разом з тим, постановою суду апеляційної інстанції від 30.01.2024 змінено рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог за період з 01.11.2018 по 01.07.2019 та викладено період в новій редакції: з 01.12.2018 по 01.07.2019; в іншій частині рішення від 25.09.2023 залишено без змін.
Таким чином, на виконання судових рішень у справі №420/17411/23, відповідачем здійснено виплату індексації грошового забезпечення позивачки за періоди з: 01.01.2016 по 28.02.2018, з 01.12.2018 по 01.07.2019.
Отже, відповідачем порушено строки виплати індексації грошового забезпечення позивачці за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, тобто по 23.03.2024, а тому позивачка має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення.
З огляду на викладене, оскільки при вирішенні справи суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для виплати позивачці середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак при цьому помилково визначив період розрахунку (з 23.04.2023 по 23.04.2024 замість 29.04.2023 по 23.04.2024), не визначив розмір середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні позивачки, а також помилково відмовив у задоволенні позовних вимог щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати з 01.01.2016, в порядку ст.317 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в цій частині.
Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України, якою передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Керуючись ст.ст.139, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області задовольнити частково, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року скасувати в частині зобов'язання 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі), але не більш як за шість місяців, за період з 23 квітня 2023 року по 23 березня 2024 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100; зобов'язання 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2018 року.
Ухвалити у цій частині постанову, якою стягнути з 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (код ЄДРПОУ 38326722) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 квітня 2023 року по 23 березня 2024 року у розмірі 113070 (сто тринадцять тисяч сімдесят) грн. 21коп.
Зобов'язати 3 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року залишити без змін.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на 3 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.
Суддя-доповідач А.В. Крусян
Судді О.А. Шевчук О.В. Яковлєв