П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/39230/24
Перша інстанція: суддя Дубровна В.А.,
повний текст судового рішення
складено 30.06.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
18 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01.01.2004 по 31.12.2004 при призначенні військової пенсії за віком;
- зобов'язано Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , періоди роботи з 01.01.2004 по 31.12.2004 при призначення пенсії за віком.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що звернувся до ГУ ПФУ в Херсонській області із заявою щодо не зарахування страхового стажу за період роботи в ТОВ «Венбест-Херсон», у відповідь на яку пенсійний орган повідомив, що у зв'язку з тим, що страхувальником ТОВ «Венбест-Херсон» за період з 01.01.2004 по 31.12.2004 не нараховувались та не сплачувались страхові внески на фонд оплати праці працівників за тарифом 32,0%, страховий стаж за зазначений період не зараховано. Позивач вважає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Таким чином дії відповідача щодо не врахування до стажу позивача вказаного періоду роботи є протиправними.
Представник відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, заперечував проти задоволення позовних вимог, вказуючи, що ОСОБА_1 на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області, як отримувач пенсії не перебуває, тому пенсійна справа відсутня. Крім того, із заявою про призначення пенсії за віком згідно Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», або щодо отримання пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, ОСОБА_1 не звертався. Так, 09.10.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою, стосовно надання інформації щодо відсутності даних в довідці ОК-5 за період 01.01.2004 по 31.12.2004 (не зарахування зазначеного періоду до страхового стажу). При цьому, відповідно до п.4.7 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою Правління Пенсійного фонду України № 21-1 від 19.12.2003 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 за № 64/8663 відсоток нарахування складав для застрахованих осіб на 32 відсотки за період з 01.01.2004 до 30.03.2005, 32,3 відсотка за період з 31.03.2005 до 31.12.2005; 31,8 відсотка за 2006 рік, 33,2 відсотка з 01.01.2007 року по 31.12.2010 року включно. Розмір мінімального страхового внеску за період з 01.01.2004 до 31.12.2004 року визначено шляхом множення мінімального розміру заробітної плати, установленої законом на той час, для застрахованих осіб - найманих працівників на 34 відсотки (32% +2%). В результаті проведеного аналізу звітності страхувальника ТОВ «ВенбестХерсон» за період з 01.01.2004 по 31.12.2004, з яким позивач перебував у трудових відносинах, встановлено, що утримання із заробітної плати найманих працівників за період з січня по грудень 2004 року здійснювалися у розмірі 2%, які сплачено. Поряд з цим, за період з 01.01.2004 по 31.12.2004 року нарахування обов'язкових внесків на фонд оплати праці працівників за тарифом 32,0% підприємством не здійснювалися та не відображалися у звітності, у зв'язку з чим підстави для зарахування частини єдиного податку за вказаний період відсутні. Враховуючи вищевикладене, у зв'язку з тим, що страхувальником ТОВ «Венбест-Херсон» за період з 01.01.2004 по 31.12.2004 не нараховувались та не сплачувались страхові внески на фонд оплати праці працівників за тарифом 32,0%, відсутні правові підстави для зарахування страхового стажу за зазначений період позивачу.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи в ТОВ «Венбест-Херсон» з 01.01.2004 до 31.12.2004. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в ТОВ «Венбест-Херсон» з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 211,20 (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.) гривень.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області подало апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, апелянтом посилався на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до ГУ ПФУ в Херсонській області з заявою від 09.10.2024 року щодо не зарахування йому страхового стажу за 2024 рік.
23.10.2024 року ГУ ПФУ в Херсонській області листом №8955-8478/Б-06/8-2100/24 повідомило позивачу, що на даний час страховий стаж обчислюється органами Пенсійного фонду України, згідно з відомостями, які містяться в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що формується на підставі поданої звітності страхувальника, з якими особа перебувала у трудових відносинах. Відповідальність за достовірність поданих відомостей несе страхувальник. При цьому, розмір мінімального страхового внеску за період з 01.01.2004 до 31.12.2004 року визначається шляхом множення мінімального розміру заробітної плати, установленої законом на той час, для застрахованих осіб - найманих працівників на 34 відсотки (32% +2%). Відповідно до ст.19 Закону №1058 (в редакції, що діяла до 01.01.2011) страхові внески до солідарної системи роботодавці зобов'язані були нараховувати на суми фактичних витрат на оплату праці працівників, що підлягали обкладенню податком на доходи фізичних осіб, в межах максимальної величини. В результаті проведеного аналізу звітності страхувальника ТОВ «ВенбестХерсон» (код ЄДРПОУ 32391712) за період з 01.01.2004 по 31.12.2004, з яким позивач перебував у трудових відносинах, встановлено, що утримання із заробітної плати найманих працівників за період з січня по грудень 2004 року здійснювалися у розмірі 2%, які сплачено. Поряд з цим, за період з 01.01.2004 по 31.12.2004 року нарахування обов'язкових внесків на фонд оплати праці працівників за тарифом 32,0% підприємством не здійснювалися та не відображалися у звітності, у зв'язку з чим підстави для зарахування частини єдиного податку за вказаний період відсутні. Таким чином, оскільки, страхувальником ТОВ «Венбест-Херсон» за період з 01.01.2004 по 31.12.2004 не нараховувались та не сплачувались страхові внески на фонд оплати праці працівників за тарифом 32,0%, страховий стаж за зазначений період позивачу та іншим працівникам підприємства не зараховано.
Вважаючи дії відповідача щодо не зарахування періоду роботи в 2004 році до страхового стажу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Статтею 1 Закону №1058-IV встановлено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до пунктів 1-2 частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Закон №1058-IV набрав чинності 01.01.2004, до цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом № 1788-ХІІ.
Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Крім того, за приписами пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі Закон № 1788-ХІІ) визначено види трудової діяльності, що зараховуються до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію.
Так, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до пункту «а» частини першої статті 3 Закону №1788-ХІІ у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право на трудову пенсію мали особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів (далі іменуються - підприємства та організації, якщо не обумовлено інше), - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Пунктами 2 та 3 постанови Кабінету Міністрів України від 4 червня 1998 р. № 794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування» доручено пенсійному фонду разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів та Державною податковою адміністрацією забезпечити з 1 жовтня 1998 року впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Починаючи з 1 липня 2002 року обчислення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 року за даними системи персоніфікованого обліку.
Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Однак, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, а перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону №1058-ІV, сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами.
За змістом статті 14 Закону № 1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці.
Відповідно до статті 4 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці.
Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 400/97-ВР) визначено, що платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 400/97-ВР об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, - фактичні витрати на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», а також винагороди, що виплачуються громадянам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №400/97-ВР на обов'язкове державне пенсійне страхування для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону встановлюються ставки збору в розмірі 32 відсотки від об'єкта оподаткування, визначеного абзацами першим і другим пункту 1 статті 2 Закону № 400/97-ВР.
Збір на державне обов'язкове пенсійне страхування сплачується одночасно з одержанням коштів в установах банків на оплату праці (стаття 5 Закону № 400/97-ВР).
Згідно з підпунктами 2.1, 2.2 пункту 2 Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою Правління Пенсійного Фонду України від 06.09.1996 №11-1, (далі - Інструкція № 11-1), платниками зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.
Підпунктами 18.2, 18.3 і 18.4. пункту 18 Інструкції №11-1 визначено, що платники зборів, зазначені в підпунктах 2.2, 2.4, 2.7 пункту 2 цієї Інструкції, зобов'язані: вести облік виплати громадянам коштів, у тому числі в натуральній формі, з яких проводиться відрахування на соціальне страхування; своєчасно і в повному обсязі нараховувати, утримувати та сплачувати до Пенсійного фонду страхові збори, а також подавати йому відповідні звіти; зберігати облікові дані про нарахування, утримання та сплату страхових зборів до Пенсійного фонду протягом трьох років.
Службові особи підприємств, винні у порушенні встановленого порядку реєстрації платників зборів, сплати платежів до Пенсійного фонду, у неподанні звітності до Фонду, залежно від обставин справи притягуються до матеріальної, дисциплінарної та адміністративної відповідальності відповідно до чинного законодавства (підпункт 19.1. пункту 19 Інструкції №11-1).
В свою чергу, з 05.07.1991 в первинній редакції Закон №1788-ХІІ врегульовував наступним чином спірні правовідносини.
Право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема, особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України (підпункт «а» частини першої статті 3 Закону № 1788-XII).
Окрім цього, до стажу роботи зараховується робота, яка виконувалась на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків (частини перша, друга, пункт «а» частини третьої статті 56 Закону № 1788-XII).
Також у заробіток для обчислення пенсій включаються всі види оплати праці, на які за діючими правилами нараховуються страхові внески (частина перша статті 66 Закону №1788-XII).
У вказаний період діяв пункт «б» частини першої статті 110 Кодексу законів про працю України, за змістом якого при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці, зокрема, розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати.
Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду (частини п'ята та шоста статті 20 Закону №1058-IV).
Як вбачається із приписів частини дванадцятої статті 20 Закону №1058-IV страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
При цьому, у частині десятій статті 20 Закону № 1058-IV зазначено, якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до положень статті 106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що у випадку несплати підприємством страхових внесків до органу пенсійного фонду відповідальність за таку несплату несе саме підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа, оскільки саме на страхувальника покладено обов'язок здійснювати відрахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи та їх перерахунок до відповідного фонду, а відтак саме роботодавець є тією особою, яка згідно закону повинна сплачувати страхові внески.
Отже, фактично, внаслідок невиконання роботодавцем обов'язку зі сплати страхових внесків працівник позбавлений соціальної захищеності, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Водночас працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо обов'язкового порядку взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків та належної сплати страхових внесків, а отже, несплата страхувальником страховим внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі № 144/669/17, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а, від 09.10.2020 у справі № 341/460/17, від 01.03.2021 у справі № 423/757/17, від 27.05.2021 у справі № 343/659/17 та від 08.04.2022 у справі № 242/1568/17.
Крім того, саме пенсійний орган у спірному випадку є тим суб'єктом владних повноважень, який в силу закону здійснював та здійснює контроль за виконанням платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування власного обов'язку щодо своєчасності, повноти нарахування і сплати внесків.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька