справа№380/14444/25
15 вересня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 та зобов'язання вчинити дії.,
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 27 липня 2020 року по 19 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року відповідно, з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 27 липня 2020 року по 19 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року відповідно, з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що протягом спірного періоду проходження військової служби Відповідач протиправно здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення, виходячи із заниженої розрахункової величини. Зокрема, для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений станом на 01 січня 2018 року (1762,00 грн), тоді як, на переконання Позивача, мав застосовуватися актуальний розмір прожиткового мінімуму, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.
Така позиція ґрунтується на тому, що пункт 6 Постанови КМУ № 103, яким було внесено відповідні зміни до пункту 4 Постанови КМУ № 704, визнано протиправним та скасовано постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18. Відтак, з моменту набрання цим судовим рішенням законної сили, відновила дію первинна редакція пункту 4 Постанови № 704.
Відповідач у наданому відзиві проти позову заперечив, наполягаючи на правомірності своїх дій. Його позиція зводиться до того, що нарахування грошового забезпечення здійснювалося у суворій відповідності до норм чинного на той момент законодавства, а саме пункту 4 Постанови № 704 у редакції, що прямо та імперативно вказувала на застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму, встановленого законом саме на 01 січня 2018 року. Відповідач наголошує, що як суб'єкт владних повноважень він зобов'язаний діяти виключно у межах та у спосіб, визначені законом, і не мав повноважень самостійно змінювати встановлений Урядом порядок розрахунків.
Ухвалою від 18 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі відповідно до статті 262 КАС України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на позов, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 27.07.2020 по 24.04.2025.
Протягом спірного періоду відповідач нараховував та виплачував позивачеві грошове забезпечення, розраховане із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до порушення майнових прав позивача, а саме, гарантованого статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» права на отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі.
При вирішення спору, суд керувався наступними нормами.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) в первинній редакції було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Із 01.03.2018 п.4 Постанови № 704 було викладено у редакції п.6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), а саме: “Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як “розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018».
Пунктом 4 Постанови № 704 було визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Отже, саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін, тобто посадовий оклад визначається шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Натомість, як зазначалось відповідачем застосовувався розмір прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, а не встановлений законом на 1 січня календарного року, зокрема у 2020 - 2023 роках.
Таке правове регулювання мало місце до 12 травня 2023 року.
В подальшому, пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 “Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» внесені зміни до пункту 4 Постанови №704, виклавши його в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Разом з цим, 20.05.2023 набрала чинності Постанова КМУ від 12.05.2023 № 481, згідно пункту 2 якої внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виклавши абзац перший в такій редакції:
“4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. ».
Отже пункт 4 Постанови КМУ № 704 в первісній редакції, яка визначала застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, може бути застосований до 19.05.2023.
Отже, бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати Позивачу грошового забезпечення у належному розмірі є протиправною, а право Позивача на отримання недоплачених сум підлягає судовому захисту шляхом зобов'язання відповідачів здійснити відповідний перерахунок та виплату.
Таким чином, у спірний період (з 27 липня 2020 року по 19 травня 2023 року) Відповідач був зобов'язаний застосовувати для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням Позивача норму, яка передбачала множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.
Відповідно до норм чинного законодавства України, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлювався:
На 2020 рік: статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з 1 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 2102,00 грн.
На 2021 рік: статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з 1 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 2270,00 грн.
На 2022 рік: статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 1 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 2481,00 грн.
На 2023 рік: статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 2684,00 грн.
В обох випадках зазначені норми законів є імперативними та мають вищу юридичну силу порівняно з будь-якими підзаконними нормативно-правовими актами.
Проте, Відповідач, ігноруючи наслідки судового рішення у справі № 826/6453/18 та прямі норми Закону «Про Державний бюджет України на 2020-2023 роки», продовжував застосовувати нечинну розрахункову величину в розмірі 1762,00 грн. Така бездіяльність є прямим порушенням вимог законодавства та свідчить про невиконання покладених на нього функцій належним чином, що призвело до систематичної недоплати Позивачу грошового забезпечення.
Суд наголошує, що посадовий оклад та оклад за військовим званням є фундаментальними, базовими складовими грошового забезпечення, від розміру яких залежить обчислення більшості інших щомісячних та одноразових додаткових видів виплат (надбавок, доплат, премій, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги тощо). Відповідно, протиправне заниження цих базових показників автоматично та невідворотно призвело до пропорційного заниження і всіх похідних від них виплат, що свідчить про комплексне порушення майнових прав Позивача.
Отже, суд дійшов висновку, що бездіяльність Відповідача щодо не нарахування та невиплати Позивачу грошового забезпечення у належному розмірі, розрахованому із застосуванням актуальної розрахункової величини, є протиправною, а порушене право Позивача підлягає ефективному судовому захисту шляхом зобов'язання Відповідача здійснити відповідний перерахунок та виплату.
Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, суд виходить з того, що відповідно до Порядку, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44, така компенсація є невід'ємною частиною встановленого державою механізму виплати грошового забезпечення військовослужбовцям. Метою цієї компенсації є повне відшкодування втрат, пов'язаних зі сплатою податку. Оскільки Позивачу буде донараховано та виплачено різницю у грошовому забезпеченні, з якої буде утримано податок з доходів фізичних осіб, вона має безумовне та гарантоване право на одночасну компенсацію цієї утриманої суми.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про повну обґрунтованість позовних вимог. Цей висновок ґрунтується на комплексному аналізі норм матеріального права та обставин справи, встановлених на підставі досліджених доказів.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У даній справі суд встановив факт триваючого порушення майнових прав Позивача з боку Відповідача, що вимагає втручання суду для їх ефективного поновлення.
Згідно з принципом верховенства права та ієрархії нормативно-правових актів, закріпленим у статті 7 КАС України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Відповідач, продовжуючи застосовувати положення, що ґрунтувалися на скасованій нормі підзаконного акту (Постанови № 103), діяв всупереч цьому принципу, оскільки проігнорував акт вищої юридичної сили - Закон України «Про Державний бюджет України на 2020-2023 роки».
Ключовим для цієї справи є положення частини другої статті 77 КАС України, яке встановлює презумпцію вини суб'єкта владних повноважень: «В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача». Суд констатує, що Відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу, який би спростовував доводи Позивача та доводив правомірність його бездіяльності.
Аргументи Відповідача щодо необхідності дотримання текстуального змісту постанови № 704 є неспроможними, оскільки не враховують юридичних наслідків скасування її окремих положень в судовому порядку. Така позиція суперечить сталій та однозначній практиці Верховного Суду з цього питання, врахування якої є обов'язковим відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, визнає доводи Позивача переконливими та підтвердженими належними доказами, а заперечення Відповідача - необґрунтованими та такими, що не спростовують заявлених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що Позивач, відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», звільнений від сплати судового збору, а тому судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 72-78, 90, 122, 139, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 27 липня 2020 року по 19 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року відповідно, з урахуванням виплачених сум.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (адреса АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення за період з 27 липня 2020 року по 19 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року відповідно, з урахуванням виплачених сум.
4. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 15.09.2025 року.
Суддя Коморний О.І.