справа№380/9098/25
15 вересня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в письмовому провадженні, у м. Львові, за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області,-
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 08.04.2025 № 913270148597 щодо відмови у здійсненні підвищення до пенсії ОСОБА_1 у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно з п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та встановити підвищення до пенсії ОСОБА_1 у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно з п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 31.03.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що як дитина репресованої особи, яка народилася у місці спецпоселення, вона має статус потерпілої від репресій, що підтверджено відповідним посвідченням. Вважає, що на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» та пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII, вона має беззаперечне право на підвищення пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком. Зазначає, що звернення до пенсійного органу із заявою від 31.03.2025 було безпідставно відхилено оскаржуваним рішенням відповідача від 08.04.2025. Позивач вважає таке рішення протиправним, таким, що порушує її конституційне право на соціальний захист, та просить суд відновити її порушене право шляхом задоволення позову.
Ухвалою від 09.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Враховуючи, що дана справа належить до категорії справ незначної складності у розумінні пункту 2 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд ухвалив розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідно до положень статей 257, 262 КАС України.
Цією ж ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Копію ухвали про відкриття провадження відповідач отримав, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, однак у встановлений судом строк відзиву не подав, будь-яких заяв чи клопотань від нього не надходило.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Оскільки відповідач, будучи належним чином повідомленим, не скористався своїм правом на подання відзиву та доказів на спростування позовних вимог, суд розглядає справу на підставі доказів, наданих позивачем.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 .
31.03.2025 позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії, а саме про встановлення підвищення, передбаченого пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як члену сім'ї реабілітованої особи.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 08.04.2025 № 913270148597 позивачу відмовлено у такому перерахунку.
Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 21.01.1958, ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище позивача) народилася в селі Єманжелінськ Челябінської області РСФР. Її батьками зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Зі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 встановлено, що ОСОБА_3 , 1926 р.н., уклав шлюб із ОСОБА_4 , 1930 р.н., яка після реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_4 ». Таким чином, суд встановив, що дошлюбним прізвищем матері позивача було « ОСОБА_4 ».
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , позивач, ОСОБА_1 , уклала шлюб з ОСОБА_8 та змінила прізвище на « ОСОБА_1 ».
Матеріалами справи підтверджується факт політичної репресії щодо матері позивача. Так, згідно з Архівною довідкою № 4/5-Р-9174 від 30.01.1998, виданою Інформаційним бюро Управління МВС України у Львівській області, ОСОБА_4 , 1930 р.н., за рішенням особливої наради при МДБ СРСР від 13.03.1948 була виселена на спецпоселення в Челябінську область за політичними мотивами.
В подальшому ОСОБА_4 реабілітовано, що підтверджується Довідкою про реабілітацію від 18.06.1992 № 4/4-1038, виданою інформаційним центром Управління МВС України у Львівській області, та іншими архівними довідками. Їй було видано посвідчення реабілітованої особи серії НОМЕР_5 про право на пільги.
Таким чином, судом встановлено, що позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місці спецпоселення (с. Єманжелінськ Челябінської області РСФР), куди було примусово виселено її матір.
На підставі зазначених фактів ОСОБА_1 визнано потерпілою від репресій, про що 18.03.2016 компетентним органом видано посвідчення НОМЕР_7 з правом на пільги відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій».
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» №962-XII від 17.04.1991 (в редакції, до 05.05.2018) встановлено, що реабілітованими є особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Реабілітованими також є громадяни, засуджені за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за ст. 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958 і ст.62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28.10.89 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14.04.89 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»;
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (ст. 1 доповнено ч. 3 згідно із Законом №2353-XII).
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991років» №2325-VIII від 13.03.2018 (набрав законної сили з 05.05.2018, далі - Закон №2235) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Так, серед іншого, змінено назву закону на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991років», а також викладено в новій редакції преамбулу та ст. 1, 3, 6 Закону №962-XII, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Вказані зміни набули чинності 05.05.2018.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-XII.
Як визначено ст.1-1 цього Закону України репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом.
Відповідно до ст.1-2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991років» №962-XII від 17.04.1991 (зі змінами і доповненнями) реабілітованими визнаються особи:
1) які до 24.08.1991 були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання;
2) стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії у формах, визначених ст.2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів;
3) стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення;
4) які до 24.08.1991 були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених п.п.1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені п.п. 15-22 ст. 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину;
5) стосовно яких до 24.08.1991 за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених ст.2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24.08.1991, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Статтею 4 Закону №962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Згідно з п.2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається посвідчення реабілітованого. Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Відповідно до пункту 7 Постанови Верховної ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 24.12.1993 №3812-XII направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку (стаття 3) - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв'язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо.
Довідки про реабілітацію, згідно із статтею 3 цього Закону видаються реабілітованим на їх вимогу органами внутрішніх справ за наявності у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на виселених осіб тощо), а за відсутності таких документів - районними комісіями по поновленню прав реабілітованих після встановлення ними факту виселення.
З аналізу вище наведених норм вбачається, що громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані на підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», призначені пенсії підвищуються на 50 процентів мінімальної пенсії за віком, а членам їх сімей, яких було примусово переселено на підставі статті 3 вказаного Закону, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
При цьому, відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року N 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.
Положення цієї норми чітко визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю.
Таким чином, до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю.
Аналогічного висновку у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 13.05.2024 у справі № 500/5507/23, а також від 31.05.2024 у справі №500/3332/23.
Відповідно до п. 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008 визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі - 54,40 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Стаття 28 Закону №1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Прожитковий мінімум відповідно до вимог ч.1 ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV від 15.07.1999 застосовується, зокрема для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими ст. 28 Закону №1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не п. п. 2 п. 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 у справі №446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі №446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі №446/1848/16-а.
Суд на підставі всебічного та повного дослідження наданих позивачем доказів, дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Сукупність досліджених документів беззаперечно доводить, що матір позивача, ОСОБА_4 , була жертвою політичних репресій, оскільки її було примусово виселено на спецпоселення за політичними мотивами. Факт народження позивача, ОСОБА_1 , саме у місці спецпоселення її матері (с. Єманжелінськ Челябінської області РСФР) підтверджується свідоцтвом про народження та не заперечується відповідачем. За таких обставин, позивач безпосередньо підпадає під визначення «потерпілої від репресій» особи, наведене у статті 1-3 Закону № 962-XII, яка прямо відносить до цієї категорії дітей репресованої особи, що народилися на засланні чи висланні. Наявність у позивача посвідчення НОМЕР_7 від 18.03.2016, виданого компетентним органом, є додатковим підтвердженням її статусу. Відтак, оскільки позивач є дитиною реабілітованої особи, яка народилася у місці примусового переселення, вона є членом сім'ї репресованої особи, якого було примусово переселено, у розумінні пункту «г» статті 77 Закону № 1788-ХІІ. Ця норма закону є імперативною та прямо встановлює право таких осіб на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Будь-яке інше тлумачення цих норм права суперечило б меті Закону № 962-XII, якою є відновлення справедливості та поновлення громадянських прав осіб, які постраждали від репресій, та членів їхніх сімей.
Вказана позиція суду узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 06.02.2019 у справі №446/1515/16а, від 06.02.2019 у справі №446/1848/16а, від 23.06.2020 у справі № 465/4642/15-а.
Враховуючи викладене та виходячи з меж позовних вимог, для забезпечення ефективного поновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області здійснити перерахунок та виплату позивачу підвищення до пенсії у розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991, як члену сім'ї реабілітованої особи.
Щодо розміру підвищення, суд зазначає наступне. Пункт 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV) встановлює, що до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Таким чином, законодавець прямо вказав на застосування саме положень Закону № 1788-ХІІ для визначення розміру підвищення.
Стаття 28 Закону № 1058-IV визначає, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Ця величина є динамічною та змінюється відповідно до економічної ситуації в країні, що відображається у Законі України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік. Отже, "мінімальна пенсія за віком", що є базою для розрахунку підвищення, є розрахунковою величиною, яка дорівнює актуальному на час виплати прожитковому мінімуму.
Суд наголошує на принципі верховенства права, закріпленому у статті 8 Конституції України, відповідно до якого закони мають найвищу юридичну силу. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади є підзаконними актами і не можуть суперечити законам, обмежувати чи звужувати права громадян, встановлені законами. У разі виникнення колізії між законом та підзаконним актом, суд зобов'язаний застосовувати норму закону. Таким чином, розрахунок підвищення до пенсії повинен здійснюватися виключно на підставі прямої норми пункту «г» статті 77 Закону № 1788-ХІІ у відсотковому відношенні до мінімальної пенсії за віком, а не у фіксованому розмірі, який може бути встановлений постановами Кабінету Міністрів України. Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема у зразкових справах та постановах від 10.10.2018 у справі №446/1549/16-а та від 06.02.2019 у справі №446/1848/16-а.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позивач має документально підтверджене право на підвищення до пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком як член сім'ї реабілітованої особи. Відповідно, оскаржуване рішення відповідача від 08.04.2025 № 913270148597 про відмову у встановленні такого підвищення є протиправним, оскільки прийняте без урахування всіх обставин, що мають значення для справи, та всупереч нормам матеріального права, що підлягають застосуванню.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У даній справі відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, не скористався своїм правом на подання відзиву та не надав жодних доказів чи правових обґрунтувань на підтвердження законності свого рішення. Таким чином, відповідач не виконав свого процесуального обов'язку, а доводи позивача є не спростованими.
З метою повного та ефективного захисту порушеного права позивача, суд, керуючись частиною другою статті 245 КАС України, вважає за необхідне не лише скасувати протиправне рішення, а й обрати такий спосіб захисту, який забезпечить реальне відновлення права. Таким способом є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області вчинити конкретні дії, а саме здійснити перерахунок та виплату позивачу підвищення до пенсії у розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-ХІІ, починаючи з дня звернення із відповідною заявою, тобто з 31.03.2025, оскільки саме з цієї дати у пенсійного органу виник обов'язок розглянути заяву та встановити відповідну доплату.
Щодо судових витрат, то згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Оскільки позовні вимоги задовольняються повністю, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1211,20 грн підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 08.04.2025 № 913270148597 щодо відмови у здійсненні підвищення до пенсії ОСОБА_1 у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно з п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344; адреса: майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх, м. Харків, 61022) здійснити перерахунок та встановити підвищення до пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ; адреса: АДРЕСА_1 ) у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно з п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 31.03.2025.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ; адреса: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344; адреса: майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх, м. Харків, 61022) сплачений судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 15.09.2025.
Суддя Коморний О.І.