справа № 380/7717/25
16 вересня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10 (далі відповідач), в якій позивач просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо невиплати пенсії у період з 04.01.2025 по день ухвалення рішення;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити виплату пенсії та виплатити заборгованість ОСОБА_1 за період з 04.01.2025 по дату винесення рішення, з урахуванням компенсації втрати частини доходів у порядку, передбаченому законом;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 5997,97 грн як відшкодування шкоди, завданої незаконним припиненням виплат пенсії, яка є єдиним джерелом існування позивача.
Ухвалою від 24.04.2025 суддя залишила позовну заяву без руху.
Ухвалою від 05.05.2025 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила спрощене позовне провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою від 05.09.2025 суддя відмовила у задоволлі клопотання позивача про розгляд справи з викликом сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 12.02.2015 був зареєстрований як внутрішньо переміщена особа. В подальшому, з 09.04.2024 знятий з реєстрації у базі ЄІБД ВПО. Зазначає, що закрив картковий рахунок в АТ «Ощадбанк», який використовувався для обслуговування внутрішньо переміщених осіб та відкрив новий, призначений для загального пенсійного обслуговування. Усі відповідні документи позивач подав до пенсійного органу, однак позивачу 04.01.2025 було протиправно припинено виплату пенсії.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України у Львівській області з 16.05.2016 як внутрішньо переміщена особа та одержує пенсію за віком, відповідно до Закону України № 1058-ІV “Про загальнобов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 (надалі - Закон), не працює. Нарахування пенсії ОСОБА_1 проведено по 31.12.2024 в розмірі 5997,97 грн, виплату пенсії призупинено з 01.01.2025 у зв'язку із тим, що ОСОБА_1 не пройшов ідентифікацію. Для продовження виплати пенсії необхідно пройти фізичну ідентифікацію.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених позовних вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України у Львівській області з 16.05.2016 як внутрішньо переміщена особа та одержує пенсію за віком, відповідно до Закону України № 1058-ІV “Про загальнобов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 (надалі - Закон)
З 12.02.2015 позивач був зареєстрований як внутрішньо переміщена особа у Шевченківському районному відділі соціального захисту м. Львова, за адресою вул. М. Хвильового.ю 31, кв. 60.
З 09.04.2024 позивач знятий з обліку як внутрішньо переміщена особа.
Позивачу з 01.01.2025 зупинено виплату пенсії.
Листом від 07.02.2025 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило позивачу, що для осіб, які взяті на облік як внутрішньо переміщені особи до введення воєнного стану в Україні та які не проходили фізичну ідентифікацію протягом дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19 (з 12.03.2020 по 01.07.2023), фізична ідентифікація проводиться кожні шість місяців з дня відкриття рахунка або з дня проведення фізичної ідентифікації. Відтак, для продовження виплати пенсії необхідно пройти фізичну ідентифікацію.
Позивач вважає такі дії протиправними, відтак звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09 липня 2003 року, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1058-ІV).
Пунктом 1 частини 1статті 8 Закону №1058-ІV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно зі статті 8 Закону № 1058-ІV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Стаття 4 Закону № 1058-ІVвизначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону,законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Відповідно до частини 3статті 4 Закону №1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Частиною першою статті 5 Закону № 1058-ІV передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно частиною другою статті 5 Закону №1058-ІV виключно цим Законом визначаються, зокрема: порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку; пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.
Згідно з частиною другою статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону №1058-ІV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Закон № 1058 не передбачає будь-яких інших підстав зупинення або не поновлення виплати вже призначеної пенсії, крім тих, що визначені у статті 49 вказаного закону як підстави припинення виплати пенсії
Згідно з частиною першою статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом
Відповідно до частини другої статті 49 Закону № 1058-ІV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Статтею 113 Закону №1058-ІV врегульовано, що Держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат та їх пенсійних активів, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках. Держава створює умови для функціонування страхових організацій і гарантує дотримання ними законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб, які отримують довічні пенсії відповідно до закону. У разі виникнення дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі (перевищення видатків над доходами, у тому числі з урахуванням резерву коштів Пенсійного фонду) такий дефіцит покривається за рахунок коштів Державного бюджету України.
Пунктом 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1(надалі - Порядок №22-1), поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Пунктом 2.9 Порядку №22-1 передбачено, що подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Суд встановив, що у зв'язку з відсутністю у матеріалах пенсійної справи діючої довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, позивачу призупинено виплату пенсії з 01.01.2025 року. Водночас суд звертає увагу на те, що стаття 49 Закону №1058-ІV такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено. Крім того, рішення про припинення виплати позивачу пенсії із зазначенням обґрунтованих причин з посиланням на нормативні акти, відповідачем не приймалося, зокрема, доказів прийняття такого суду не надано.
Законом України від 20.10.2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»(надалі - Закон №1706-VII) відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до частини другої стаття 1 Закону №1706-VII адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
Приписами статті 4 Закону №1706-VII визначаються правила обліку внутрішньо переміщених осіб, а саме факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення. Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно до статті 7 Закону №1706-VII закріплюється забезпечення реалізації прав зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб, насамперед, на пенсійне забезпечення та визначається, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України.
Відповідно до частини третьої статті 7 Закону №1706-VII громадянин пенсійного віку, який перебуває у складних життєвих обставинах, якого зареєстровано внутрішньо переміщеною особою, має право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 року №637 (далі Постанова №637) призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №509 (Офіційний вісник України, 2014 року, №81, ст.2296; 2015 року, №70, ст.2312). Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження (далі - внутрішньо переміщені особи), здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати) та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Виплата пенсій та соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та іншим особам, які за висновком лікарсько-консультативної комісії не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовою заявою можуть здійснюватись акціонерним товариством «Укрпошта» з доставкою за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб.
Положенням абзацу 2 пункту 9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року №207, передбачено, що відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України.
Відповідно до пункту 1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №509 від 01.10.2014 року «Про облік внутрішньо переміщених осіб»(надалі - Постанова №509) цей Порядок регулює механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка). Довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи) (пункт 2 Постанови №509).
Згідно з пунктом 6 Постанови №509 довідка діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту.
Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08.06.2016 року №365 встановлено, що комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворені районними, районними у мм. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад, приймають рішення про відновлення або про відмову у відновленні соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, довідки яких недійсні на дату набрання чинності цією постановою, відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого цією постановою, за умови отримання внутрішньо переміщеною особою нової довідки відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб».
Згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365 (надалі - Порядок №365) визначається механізм здійснення контролю за проведенням виплати внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 2 Порядку №365-2 контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України», чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться.
Згідно з пунктом 9 Порядку №365-2 за наявності підстав для скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», що підтверджується письмовою інформацією Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Національної поліції, ДМС, Мінфіну, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, волонтерських, благодійних організацій, інших юридичних і фізичних осіб, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам, керівник структурного підрозділу з питань соціального захисту населення приймає рішення про скасування такої довідки.
У день прийняття рішення про скасування довідки керівник структурного підрозділу з питань соціального захисту населення припиняє призначені структурним підрозділом з питань соціального захисту населення соціальні виплати такій особі та інформує про прийняте рішення органи, що здійснюють соціальні виплати, які припиняють соціальні виплати такій особі до прийняття остаточного рішення комісією.
Згідно з пунктом 10 Порядку №365-2 структурний підрозділ з питань соціального захисту населення вносить на розгляд комісії протягом трьох робочих днів з дня надходження інформації, зазначеної у пункті 8 цього Порядку, та відповідно до акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї подання про припинення соціальної виплати.
Комісія протягом п'яти календарних днів розглядає подання про припинення соціальних виплат та приймає відповідне рішення (п.11 Порядку №365-2).
Пунктом 12 Порядку №365 визначено, що соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі:
1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;
2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;
3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;
4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»;
5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
З 30.08.2019 року Порядок №365 визначає виключно механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, та не регулює питання призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання).
Суд вважає неможливим застосувати до спірних правовідносин постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (у редакції, чинній до 30.08.2019 року) та постанову Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», якими встановлений порядок продовження та поновлення пенсійних виплат, з огляду на таке.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.
Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
За змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню. За загальним правилом «закон» - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.
У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Відтак, право особи на отримання пенсії (у тому числі і за минулий час) як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Суд критично розцінює посилання відповідача на Закон №1706-VII та на Постанови №509, №637, у зв'язку з тим, що наведені норми закону та підзаконних актів встановлюють підстави припинення виплати пенсії внутрішньо перемішеним особам, але не врегульовують порядок призупинення таких виплат у зв'язку зі зміною місця проживання.
Згідно з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», в якій встановлений обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
В даному випадку наявність або відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні пенсії, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікацію особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду.
Реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в Україні, гарантовано Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року № 1382-IV(надалі - Закон №1382-IV), та відповідно ніхто не може позбавляти її права на отримання призначеної їй пенсії.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону №1382-IV, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії, суд вважає таким, що не мало ознак «законності». Тому, суд не бачить необхідним перевіряти дії пенсійного органу на предмет того, чи переслідували вони легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси, а також чи було втручання у право на мирне володіння своїм майном пропорційним поставленій меті. Встановлення судом відсутності «законності втручання», тобто вчинення дії не у спосіб, що встановлений законом, є окремою підставою, яка вказує на те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у справі №805/402/18-а від 03.05.2018 року, яке набрало законної сили 04.09.2018 року.
Згідно з частиною п'ятої статті 13 Закону України від 02.06.2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»(надалі - Закон №1402-VIII) висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Відтак, бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо невиплати пенсії, передбаченої законом.
Відтак, з метою повного відновлення порушених прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії та виплатити заборгованість ОСОБА_1 , передбаченому законом, з дати припинення такої виплати.
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити виплату пенсії та виплатити заборгованість ОСОБА_1 за період з 04 січня 2025 року по дату винесення рішення, з урахуванням компенсації втрати частини доходів у порядку, передбаченому законом. Суд зазначає, що відповідач ще не здійснював перерахунок пенсії позивача, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у цій частині при здійсненні такого перерахунку будуть порушені. Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити, як передчасних.
Щодо позовної вимоги в частині стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 5997,97 грн як відшкодування шкоди, завданої незаконним припиненням виплат пенсії, яка є єдиним джерелом існування позивача.
Відповідно до частини другої статті 23 Цивільного кодексу України (даліЦК України) моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Вирішуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди судам слід надавати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чи існує причинний зв'язок, чи обґрунтовано грошовий вираз заявленої шкоди та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Ці обставини входять до предмету доказування у справі.
Суд при розгляді враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 09.04.2021 у справі № 260/1484/18.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Тобто, обов'язок доказування завданої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на позивача.
Однак позивач не навів доводів з належним їх обґрунтуванням і підтвердженням, що внаслідок протиправних дій відповідача йому заподіяно моральні чи фізичні страждання.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про безпідставність позовної вимоги про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 5997,97 грн як відшкодування шкоди, завданої незаконним припиненням виплат пенсії, яка є єдиним джерелом існування позивача.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд
позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо невиплати пенсії, передбаченої законом, з дати припинення такої виплати.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) поновити виплату пенсії та виплатити заборгованість ОСОБА_1 , з дати припинення такої виплати.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити повністю.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення суду першої інстанції набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Мричко Н.І.