Справа № 465/9388/24
Провадження 2/465/1208/25
Іменем України
02.09.2025 року м. Львів
Франківський районний суд м.Львова в складі:
головуючого - судді Рудакова Д.І.,
з участю секретаря судового засідання Стефанишина О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
встановив:
Представник АТ «Таскомбанк» - Романів А.А. 26.11.2024 року через систему «Електронний суд» звернувся до Франківського районного суду м.Львова із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 23.02.2021року між АТ«Таскомбанк» та ОСОБА_1 укладено заяву-договір про надання кредиту №1366219-821 (далі Кредитний договір), відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 100 00 грн., строком користування до 10.02.2025 року, зі сплатою процентів за користування кредитом 0,01 % річних, комісією за обслуговування кредиту 4,9% щомісячно. Відповідач свої зобов'язання за кредитними договорами належним чином не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 174 064,56 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту 91 810, 94грн.; заборгованість по відсотках 12,02 грн.; заборгованість за комісією 82 241,60 грн. Посилаючись на викладене, АТ «Таскомбанк» просить суд стягнути із ОСОБА_1 174 064,56 грн. за кредитним договором та понесені судові витрати у справі.
Позивач в судове засідання не з'явився, однак в матеріалах справи містяться клопотання його представника про розгляд справи без їх участі, позов підтримав, просив такий задоволити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог у зв'язку із наступним.
Згідно з ч.1, 2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу,в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зі змісту ст.76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність достатності.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що 23.02.2021 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1366219-821 (далі Кредитний договір), шляхом підписання заяви-договору, згідно якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 100 00 грн., строком на 48 місяці, із фіксованою процентною ставкою 0,01 % річних, та комісія 4,9% щомісячно.
Згідно Розділу 2 Кредитного договору ОСОБА_1 погодився з тим, що зобов'язаний повертати кредит щомісячно згідно графіку платежів згідно Додатку №1 до заяви-договору, що є її невід'ємною частиною. Платежі з повернення заборгованості за кредитом та сплати процентів та комісій за користування ним, оплата вартості усіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань Позичальника здійснюються у сумах та в терміни, що передбачені графіком платежів, розрахунком сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості усіх супутніх послу, що передбачені у Додатку №1 до Заяви-договору.
Випискою по особовому рахунку відповідача ОСОБА_1 за період з 23.02.2021 року по 06.11.2024 року, підтверджується рух коштів по його картковому рахунку, в тому числі отримання та використання кредитних коштів відповідачем.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 06.11.2024 року становить 174 064,56 грн., з яких 91 810, 94 грн. заборгованість за тілом кредита, 12,02 грн. заборгованість за процентами та 82 241,60 грн. заборгованість по комісії.
Відповідно до ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами ч.2 ст.638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частина 1 статті 663 ЦК України вказує на те, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати своєї умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умов розроблює підприємець (в даному випадку банк).
Так як умови договору розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Згідно із ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Судом встановлено, що за умовами договорів сторонами було погоджено тип кредиту сума, ліміт, кредиту, строк кредитування, процентну ставку, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту.
ОСОБА_1 власним підписом підтвердив, що отримав та ознайомився з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, які надані виходячи із обраних ним умов кредитування.
За таких обставин суд дійшов висновку, що сторони обумовили у письмовому вигляді істотні умови договору у тому числі ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків за користування кредитними коштами.
Стаття 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.
Згідно з ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України).
Згідно з частиною першою ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Виходячи знаведеного та враховуючи, що ОСОБА_1 в добровільному порядку взяті на себе зобов'язання за кредитними договорами не виконує,суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення суми заборгованості за кредитом та процентами.
Щодо позовноївимоги простягнення комісіїпо кредитному договору № 1366219-821 від 23.02.2021 року, суд зазначає наступне.
В додатку №1 до заяви-договору про надання кредиту № 1366219-821 від 23.02.2021 року встановлено комісію за обслуговування кредитної заборгованості.
Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»), кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно із частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»), до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»), продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 року у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21) відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.04.2020 року у справі №583/3343/19 (провадження № 61-22778св19) та постанові Верховного Суду від 15.03.2021 року в справі №361/392/20 (провадження №61-16470св20) зазначивши, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон України «Про споживче кредитування».
Отже, положення укладених між сторонами кредитних договорів щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів, є нікчемними.
Відповідно до частину 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Враховуючи наведене, оскільки відповідачу було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд вважає, що положення кредитного договору, укладеного між сторонами про зобов'язання позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 4,9% щомісячно у терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Таким чином, позовна вимога про стягнення 82 241,60 грн. заборгованості по комісії за кредитним договором № 1366219-821 від 23.02.2021 року не підлягає до задоволення.
За положеннями ст.141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п.36 Постанови Пленуму ВССУ від 17.10.2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом № 3674-VI).
Окрім цього, у відповідності до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом частин 1-2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги задоволено частково, суд, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви пропорційно до задоволених позовних вимог. Оскільки вказаний позов задоволено на 52,75%, з відповідача підлягає до стягнення судовий збір в розмірі 1277,82 грн.
Керуючись ст.4, 10, 12, 13, 81, 258,263-265,268,274,279,280,282 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» 91822 (дев'яносто одна тисяча вісімсот двадцять дві) гривні 96 коп. заборгованості за кредитними договорами.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» судовий збір у розмірі 1277 (одна тисяча двісті сімдесят сім) гривень 82 копійки.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Акціонерне товариство «Таскомбанк», ЄДРПОУ 09806443, місцезнаходження: м.Київ, вул.Симона Петлюри, 30;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення виготовлено 12.09.2025.
Суддя Рудаков Д.І.