Рішення від 10.09.2025 по справі 946/4786/25

Справа № 946/4786/25

Провадження № 2/946/3169/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2025 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Адамова А.С.,

при секретарі - Тюміній О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ізмаїл в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "ЕЙС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

25.06.2025 року ТОВ «Фінансова Компанія «ЕЙС» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором №618954312 від 22.11.2022 у розмірі 66 596,90 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 22.11.2022 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 618954312 на суму 13700,00 грн. Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV5C7J2. Згідно умов Кредитного договору, Первісний кредитор виконав свій обов'язок та перерахував Відповідачу, шляхом ініціювання через банк провайдер, грошові кошти у розмірі: 13 700,00 грн 22.11.2022 на банківську карту №5375-41XX-XXXX-5949 відповідача, яку відповідач вказав у Заявці при укладенні Кредитного договору. Отже, Первісний кредитор свої зобов'язання надати грошові кошти виконав у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням. 28.11.2018 між первісним кредитором та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до Договору факторингу 1 укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу 1. Первісний кредитор та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на виконання Договору факторингу 1. Первісний кредитор та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на виконання Договору факторингу 1 підписали Реєстр прав вимоги № 217 від 21.02.2023, за яким від Первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги. Враховуючи те, що Реєстр прав вимоги містить інформацію щодо великої кількості позичальників, із зазначенням персональних даних інших фізичних осіб, які не мають відношення до предмета позову. 23.02.2024 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» (далі - ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС») укладено Договір факторингу № 23/0224-01. Розділом Договору факторингу визначено, що ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за плату на умовах, визначених цим договором. ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» на виконання Договору факторингу № 23/0224-01 підписали Реєстр прав вимоги № 1 від 23.02.2024 до Договору факторингу № 23/0224-01, за яким від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги. 29.05.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «Фінансова Компанія «ЕЙС» укладено Договір факторингу № 29/05/25-Е відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором. Відповідно до Реєстру Боржників № б/н від 29.05.2025 за Договором факторингу № 29/05/25-Е від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 66 596,90 грн. При укладенні Кредитного договору між первісним кредитором та відповідачем узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого електронного Кредитного договору шляхом його підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та позивач не здійснювали жодних нарахувань за Кредитним договором. У період перебування права вимоги у ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» зі сторони відповідача не здійснювалося погашення заборгованості за Кредитним договором. Станом на дату подання позовної заяви на рахунки позивача не надходило жодного платежу на погашення заборгованості відповідача за Кредитним договорам. Згідно з умовами Кредитного договору відповідач зобов'язується вчасно повернути Кредит, сплатити відсотки за користування Кредитом в порядку, визначеному Кредитним договором. Незважаючи на це, відповідач не виконав свого обов'язку та не повертав наданий йому Кредит в строки, передбачені Кредитним договором. Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем, на момент подання позовної заяви, за Кредитним договором, становить - 66 596,90 грн, яка складається з: 13 699,65 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 52 897,25 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 12 0,00 грн - заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

26 червня 2025 року ухвалою судді відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та відповідачу визначено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

26 червня 2025 року ухвалою суду витребувано докази у справі.

29.07.2025 представником відповідача - адвокатом Артем'євою Г.О. надано заяву про заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно відзиву на позовну заяву, наданим 30.07.2025 представником відповідача - адвокатом Артем'євою Г.О., відповідач не погоджується із позовними вимогами просить у задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити в повному обсязі та стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 6 000 грн. Зазначають, що ТОВ "ФК "ЕЙС" посилається на ту обставину, що позивач набув права вимоги за кредитним договором №618954312 від 22.11.2022 року, на підставі договору факторингу №29/05/25-Е від 29.05.2025 укладеним з ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС», яке в свою чергу набуло право вимоги до відповідача на підставі договору факторингу № 23/0224-01 від 23.02.2024 укладеним між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС». При цьому, ТОВ «Таліон Плюс» набуло право грошової вимоги до відповідача на підставі договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, укладеного з ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога". Тобто з вищевказаного виходить, що Договір факторингу № 28/1118-01 було укладено 28.11.2018 року, а сам кредитний договір - у листопаді 2022 року, тобто, на момент укладення Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, строк виконання за Кредитним договором ще не настав. Договір факторингу був укладений задовго до укладення Кредитного договору № 618954312 від 22.11.2022, а тому вимоги про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 618954312 від 22.11.2022 є недоведеними та не підлягають задоволенню. Матеріали справи не містять відомостей, що станом на момент укладення договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" (первісний кредитор) до нового кредитора перейшло право грошової вимоги первісного кредитора до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 618954312 від 22.11.2022 на дату відступлення прав вимоги. Відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У даному випадку, правовідносини за кредитним договором № 618954312 виникли 22.11.2022 року, тобто значно пізніше ніж було укладено Договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, у якому предмет договору не індивідуалізовано належним чином. Витяг з Реєстру прав вимоги № 217, в якому зазначено відповідача, датується 21.02.2023 року, тобто майже через п'ять років після укладення договору факторингу. Укладені додаткові угоди між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" лише продовжили строк дії договору факторингу, який було укладено 28.11.2018 року, при цьому, обсяг прав та обов'язків сторін по договору факторингу ними не змінений, по своїй суті додаткові угоди не є новими договорами факторингу, і не свідчать жодним чином про перехід до ТОВ "Таліон Плюс" від первісного кредитора ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" права вимоги до ОСОБА_1 .. Звертаємо увагу суду, що в матеріалах справи відсутні докази оплати за Договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», а наданий Акт звірки в силу закону не є належним доказом який підтверджує проведення платежу з оплати за договором факторингу через банківську систему. Вважають що ТОВ «ФК «ЕЙС» не довело порушення його прав з боку відповідача та наявності права звернення до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 618954312 від 22.11.2022 року, який укладений після відступлення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги за кредитними договорами на користь ТОВ «Таліон Плюс», а тому підстави для задоволення позову про стягнення заборгованості відсутні, оскільки ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» не мали права на подальше відступлення права вимоги, якою вони не володіли. Крім того, в даній справі строк виконання зобов'язання у повному обсязі настав - 22.12.2022. Кредитодавцем нараховано непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом, поза чітко вказаного строку кредитування року. Позивач зазначає, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (первісний кредитор) свої зобов'язання перед Відповідачем за Кредитним договором виконало та надало йому кредит в сумі 13700,00 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 . Проте неможливо ідентифікувати належність електронного платіжного засобу відповідачу, оскільки інформація щодо номеру банківської картки або ж номеру банківського рахунку відповідача у кредитному договорі № 618954312 від 22.11.2022 року відсутня. Позивач вказує що для підписання договору на телефонний номер було надіслано одноразовий ідентифікатор, натомість жодних належних, допустимих та достатніх доказів того що вказаний телефонний номер належить відповідачу матеріали справи не містять. Надане позивачем платіжне доручення про переказ коштів не є належним та допустимим доказом на підтвердження факту виникнення між сторонами правовідносин з кредитування та (отримання) саме відповідачем кредитних коштів, оскільки на платіжному дорученні відсутній підпис та печатка банківської установи, яка підтверджувала б факт проведення платежу в банківській системі, а відтак вважаємо, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджували б отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 13700,00 грн. Належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором є виписки за картковими рахунками. Долучена до позову виписка з особового рахунку за Кредитним договором № 618954312 від 22.11.2022, в силу закону, не може вважатися випискою з рахунку, оскільки: в документі відсутній рахунок на який мали би бути зараховані кредитні кошти, проте такий рахунок у «виписці» відсутній; складений не первісним кредитором, а позивачем, банківська виписка є первинним бухгалтерським документом та мала бути сформована первісним кредитором і бути передана новому кредитору при відступлені права вимоги за кредитним договором; у виписці з особового рахунку вказаний період з 29.05.2025 по 05.06.2025, проте, виписка повинна відображати весь період починаючи з дати переказу кредитних коштів на рахунок по дату формування такої виписки уповноваженою особою, у наданій позивачем «виписці» відсутня інформація про кошти, які були сплачені позичальником. Надана позивачем виписка не може вважатися первинним бухгалтерським документом, оскільки вона не містить обов'язкових реквізитів. Що стосується самого розрахунку заборгованості то даний розрахунок не можна вважати об'єктивним, оскільки в позовній заяві не вказано як саме здійснено нарахування відсотків, відсутня формула відповідно до якої позивачем було здійснено обрахунок заборгованості. Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку). З урахуванням того, що у наданих до позовної заяви матеріалах відсутні виписки з особового рахунку про рух коштів та інші документи, які б підтверджували перерахунок коштів відповідачу, вважають, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт того, що саме відповідач дійсно отримав грошові кошти у вигляді кредиту у сумі 13700,00 грн. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 повідомлявся про заміну кредитора шляхом направлення відповідного повідомлення про відступлення права вимоги за споживчим кредитом та заміну кредитора у зобов'язанні. Право вимоги відступалося тричі і жодного разу ОСОБА_1 не повідомлявся про заміну кредитора у зобов'язанні. Отже, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що підтверджують наявність у ТОВ «ФК «ЕЙС» право вимоги до ОСОБА_1 , відповідно право на позов у вказаного товариства взагалі відсутнє. Позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором від первісного кредитора ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" до ТОВ "Таліон Плюс", наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора - ТОВ "ФК "ЕЙС". Позивачем не доведено порушення його прав з боку відповідача та наявність у нього права звернення до суду з даним позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором № 618954312 від 22.11.2022року, який укладений після відступлення ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" права вимоги за кредитними договорами на користь ТОВ "Таліон Плюс". Крім того, вважають, що заявлена сума витрат на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн. є непропорційною до обсягу наданих адвокатом послуг та складності справи, оскільки адвокат Тараненко А.І. є постійним представником позивача в такій категорії справ у зв'язку з чим підготовка документів по справі не потягла у адвоката великих затрат по часу підготовки.

05.08.2025 представником позивача надано відповідь на відзив, в якій зазначено, що Відповідно до умов кредитного договору, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало взяті на себе зобов'язання та платіжним дорученням ініціювало переказ коштів в загальній сумі 13 700,00 грн. на картковий рахунок відповідача. На підтвердження позовних вимог позивачем надано платіжне доручення № 1b0ea323-2897-472e-b221-83d591d42037 від 22.11.2022 з відміткою Товариства. Жодного юридичного факту щодо помилкового або неналежного переказу на рахунок відповідача коштів за кожною із транзакцій, ініційованими ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», не встановлено, таким чином позивач документально підтвердив виконання перерахування коштів відповідачеві. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» є небанківською фінансовою установою, та не надає фінансових платіжних послуг. А отже, не має повноважень щодо надання документів, що посвідчують переказ коштів (банківських платіжних доручень). Товариство в межах виконання умов укладеного Договору ініціює платіжні операції шляхом подання відповідної платіжної інструкції надавачу фінансових платіжних послуг із зазначенням необхідних реквізитів, які клієнт вказав в заявці на отримання кредитних коштів для їх подальшого їх зарахування на рахунок отримувача надавачем фінансових платіжних послуг отримувача. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» в межах виконання умов укладеного Договору ініціює платіжні операції шляхом подання відповідної платіжної інструкції надавачу фінансових платіжних послуг із зазначенням необхідних реквізитів, які клієнт вказав в заявці на отримання кредитних коштів для їх подальшого зарахування на рахунок отримувача надавачем фінансових платіжних послуг отримувача. Надані платіжні інструкції містять підпис та печатку ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Підтвердженням здійснення перерахування кредитних коштів є факт передачі Товариством відповідної платіжної інструкції надавачу платіжних послуг, на основі якої кошти перераховуються за реквізитами платіжної картки клієнта згідно з умовами Договору. Відповідач ставить під сумнів ці факти, проте в той же час ним не надано будь-яких належних і допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у договорі або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить чи що сторонні особи мали доступ до його банківського рахунку на яку зараховані кредитні кошти, чи виписки по зазначеному картковому рахунку за спірні періоди на підтвердження факту не зарахування кредитних коштів на його рахунок, доказів повернення коштів чи спростування нарахованих кредитором процентів за період користування кредитними коштами. Тобто, позивач дійсно підтвердив факт укладання кредитного № 618954312 від 22.11.2022 Договору та наявність заборгованості у Боржника. Позивачем доведено факт виконання зобов'язання первинного Кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та перерахування на рахунок відповідача суми в розмірі 13 700,00 грн. В свою чергу, відповідачем жодних доказів, що спростовують вимоги позивача або докази неотримання кредитних коштів не надано. 28.11.2018 між ТОВ “МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (Клієнт) та ТОВ “Таліон Плюс» (Фактор) укладено Договір факторингу № 28/1118-01. Відповідно до пункту 8.2 Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 строк дії цього Договору закінчується 28 листопада 2019 року. Відповідно до п.8.6 Додатки та додаткові угоди до даного Договору набувають чинності з моменту їх підписання обома Сторонами та становлять його невід'ємну частину. В подальшому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали ряд додаткових угод: №19 від 28.11.2019, № 26 від 31.12.2020, №27 від 31.12.2021, №31 від 31.12.2022, №32 від 31.12.2023 - якими продовжено строк дії договору до 31 грудня 2024 року Таким чином, з урахуванням визначених строків дії цього договору та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії, з 28.11.2018 по 31.12.2024. 21.02.2023 відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №217 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 31 079,15 грн (копія долучена до позовної заяви). Підписанням Реєстру прав вимоги Сторони засвідчують передачу Права вимоги до Боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром права вимоги. Сторони виконали умови договору факторингу №28/1118-01 належним чином, зокрема: підписали договір факторингу №28/1118-01; уклали відповідний реєстр прав вимоги та здійснили фінансування за відступлення прав вимоги відповідно до умов договору факторингу. Таким чином, право вимоги перейшло від Клієнта до Фактора в день підписання Сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку, а отже Право вимоги до Відповідача перейшло до ТОВ “Таліон Плюс» 21.02.2023, тобто після укладання Кредитного договору № 618954312 від 22.11.2022. Отже, відповідач , не врахував усі матеріали справи та помилково визначив, що передача права вимоги відбулася в момент укладення договору факторингу. Проте, відповідно до умов договору факторингу, передача права вимоги здійснюється не за самим договором, а за реєстрами, які є додатками до нього. Відповідач неправильно трактував положення договору та дійшов хибного висновку, що передача права вимоги відбувається у момент підписання договору. Насправді ж право вимоги переходить у момент підписання реєстру, який є невід'ємною частиною договору факторингу. Відповідач неправильно трактував положення договору та дійшов хибного висновку, що передача права вимоги відбувається у момент підписання договору. Насправді ж право вимоги переходить у момент підписання реєстру, який є невід'ємною частиною договору факторингу. Пунктом 2.1. Розділу 2 (ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ) Договору факторингу № 23/0224-01 від 23.02.2024 року, ТОВ «Таліон Плюс» зобов'язується відступити ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором. 23.02.2024 відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 1 до Договору факторингу № 23/0224-01 від 23.02.2024 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 66 596,90 грн (копія долучена до позовної заяви). Отже, предметом даного договору, відповідно до його умов, є відступлення прав вимоги, що зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Відповідно до п. 4.1. договору, право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в момент підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимоги, що є невід'ємною частиною договору. Таким чином, згідно з п. 2.1 Договору факторингу № 23/0224-01 від 23.02.2024, ТОВ «Таліон Плюс» зобов'язується відступити ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» - прийняти їх та передати грошові кошти Клієнту на умовах договору. Відповідно до п. 1.3 та п. 1.5 цього договору, право вимоги стосується всіх прав Клієнта за Кредитними договорами і фіксується у Реєстрах прав вимоги. Витяг з реєстру прав вимоги № 1 від 23.02.2024 підтверджує, що право вимоги за Кредитним договором № 618954312 від 22.11.2022 відступлено ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на законних підставах, а передача права вимоги відбулося відповідно до умов Договору факторингу. 29.05.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та Позивач уклали Договір факторингу №29/05/25-Е. Згідно витягу з Реєстру боржників від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право грошової вимоги до Відповідача на загальну суму 66 596,90 грн. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості та є невід'ємною частиною цього Договору. У випадку відсутності фінансування, всі Договори факторингу було б розірвано в односторонньому порядку кожним із Клієнтів, що унеможливлює укладання додаткових угод до вказаних договорів, що чинні до сьогодні. Оскільки в договорах факторингу чітко визначено, що моментом набуття права вимоги є підписання Реєстру прав вимог або Реєстру боржників та Акту прийому-передачі реєстру позивач належним чином довів факт переходу права вимоги. Таким чином, якщо в договорі прямо зазначено, що право вимоги переходить у момент підписання реєстру прав вимоги, а не після здійснення оплати, то цей пункт договору має пріоритет. Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, тому факт підписання реєстру означає, що сторони погодили перехід права вимоги незалежно від подальших платежів. Тобто, факт наявності або відсутності фінансування за відповідним договором є внутрішнім взаємовідносинами фінансових компаній. В цьому контексті важливим є те, що перехід прав вимоги відбувся після підписання сторонами відповідних Реєстрів. Сторони можуть самостійно встановлювати строки для проведення оплати й даний факт не взаємопов'язаний з предметом договору та переходом права вимоги. Твердження відповідача на недоведеність переходу права вимоги в зв'язку з тим, що Позивачем не долучено докази, що підтверджують оплату договорів факторингу є нікчемними. Враховуючи наведене, позивач дійсно підтвердив факт переходу права вимоги, оскільки він виконав умови договору факторингу, надавши відповідні документи. Звертаємо увагу Суду на те, що позивач набув право вимоги до відповідача на підставі Договору факторингу №29/05/25-Е від 29.05.2025. Хоча перерахування коштів клієнту не є предметом доказування у даному спорі, оскільки факт переходу прав вимоги підтверджується підписанням відповідного реєстру боржників, як це прямо передбачено умовами зазначеного договору. Таким чином, позивач не має обов'язку надавати докази здійснення оплати за відступлені права вимоги, оскільки така обставина не впливає на законність переходу права вимоги відповідно до положень чинного законодавства та договору факторингу. Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, унаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі. Отже, не є підставою для звільнення боржника від виконання Кредитного договору те, що він не був повідомлений про відступлення права грошової вимоги, а лише означає виконання боржника свого зобов'язання перед Кредитодавцем, з яким укладав договір, що не виконано. Позивач не здійснював жодних додаткових нарахувань відсотків, що свідчить про його сумлінне ставлення до своїх прав та обов'язків як нового кредитора. Нарахування відсотків здійснюється за такою формулою: 13 700,00 грн. (сума виданого кредиту)* 29 (строк Кредиту)*1,05 (процентна ставка)/100= 4171,65 (сума нарахованих відсотків за користування кредитом строком 29 днів) 4171,65/29=143,85 (сума за один день користування кредитом). 21.12.2022 Боржником внесено часткову сплату на погашення заборгованості у розмірі 4172,00 - з яких 0,35 (за тілом кредиту) та 4 171,65 (за нарахованими відсотками), у зв'язку з чим нарахування за кредитним договором продовжено за Дисконтною процентною ставкою. Нарахування відсотків здійснюється за такою формулою: 13 700,00 грн. (сума виданого кредиту)* 30 (строк Кредиту)*1,05 (процентна ставка)/100= 4315,50 (сума нарахованих відсотків за користування кредитом строком 30 днів) 4315,50/30=143,85 (сума за один день користування кредитом). 8.4. Зобов'язання по сплаті процентів за користування Кредитом після закінчення Дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 1087,70 (одна тисяча вісімдесят сім цілих сім десятих) відсотків річних, що на день укладення Договору становить 2,98 відсотків в день від суми залишку Кредиту, що знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним. Нарахування відсотків здійснюється за такою формулою: 13 699,65 грн. (сума виданого кредиту)* 28 (строк Кредиту)*2,98 (процентна ставка)/100= 11 430,99 (сума нарахованих відсотків за користування кредитом строком 28 днів) 11 430,99/28=408,25 (сума за один день користування кредитом). Отже, у зв'язку з порушенням Відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань, станом на 21.02.2023 утворилась загальна заборгованість у сумі 31 079,15 грн. за тілом - 13 699,65 грн. та за відсотками - 17 379,50 грн. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №217 від 21.02.2023 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 до ТОВ "Таліон Плюс" перейшло право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором № 618954312 від 22.11.2022. Оскільки, ТОВ «Таліон Плюс» стало новим кредитором по відношенню до Відповідача, в період 22.02.2023 - 19.05.2023 нарахування продовжились за процентами після закінчення Дисконтного періоду. Нарахування відсотків здійснюється за такою формулою: 13 699,65 (сума виданого кредиту)* 2,98 (процентна ставка)/100= 408,25 грн. (сума за один день користування кредитом після закінчення Дисконтного періоду). Таким чином, загальна заборгованість станом на 23.02.2024 загальна заборгованість 66 596,90 грн: 13 699,65 грн. - тіло кредиту; 52 897,25 грн. - заборгованість по відсоткам. Відповідачем у відзиві на позовну заяву НЕ оспорюється факт укладання кредитного договору №618954312 від 22.11.2022. Уклавши Договір, Позичальник підтвердив, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись умов Договору та Правил, які є невід'ємною частиною до нього. Відповідач отримав екземпляр Договору на власну електронну пошту.

Ухвалою суду від 10.09.2025 заяву представника відповідача про заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та призначення розгляду справи в порядку загального позовного провадження залишено без задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що 22.11.2022 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 618954312 на суму 13700,00 грн.

Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV5C7J2.

Саме відповідач ініціював укладення Кредитного договору, оформивши Заявку на сайті Первісного кредитора, підписавши Кредитний договір з використанням одноразового ідентифікатора. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт Первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету Кредитний договір між відповідачем та Первісним кредитором не був би укладений.

Відповідач, за допомогою мережі Інтернет, перейшов на офіційний сайт Товариства - www.moneyveo.ua, ознайомився з Правилами надання грошових коштів у позику, які є невід'ємною частиною кредитного договору. Після чого добровільно відповідач подав відповідну заявку, в якій вказав свої персональні дані, а саме: прізвище, ім'я, по-батькові, паспортні дані, номер телефону, ідентифікаційний номер, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», перед тим як погоджувати заявку на кредитування, не лише перевірило особисті дані Відповідача, а і платіжну картку, з метою ідентифікації, тобто перевірило, чи дійсно платіжна картка належить Позичальнику. Відповідач підписав Кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV5С7J2.

Позичальник використовує як електронний підпис одноразовий ідентифікатор, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (частина 3 статті 207 ЦК).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства кредитний договір між первісним кредитором та відповідачем не був би укладений.

Таким чином, у вказаному Кредитному договорі сторонами погоджено всі істотні умови щодо суми і строку кредиту, сплати відсотків за користування кредитним коштами, розміру і типу процентної ставки. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № (провадження №61-8449св19); від 09вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20); від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19 (провадження № 61-16243ск20). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір є двостороннім, оскільки породжує обов'язок кредитодавця надати кредит та обов'язок позичальника його повернути, та сплатити проценти за користування ним.

У Кредитному договорі сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов Кредитного договору в тому числі щодо розміру кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови користування коштами, сплати відсотків за користування кредитним коштами, розміру і типу процентної ставки.

Згідно умов Кредитного договору, ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» виконав свій обов'язок та перерахував відповідачу, шляхом ініціювання через банк провайдер, грошові кошти у розмірі: - 13 700,00 грн. 22.11.2022 на банківську карту № НОМЕР_2 відповідача, яку відповідач вказав у Заявці при укладенні Кредитного договору. Отже, первісний кредитор свої зобов'язання надати грошові кошти виконав у повному обсязі, що підтверджується Платіжним дорученням, довідкою та письмові пояснення первісного кредитора.

Крім того, з наданої інформації «УНІВЕРСАЛ БАНК», яка надана на запит суду, про рух коштів по картці: 5375411504175949 Рахунок: НОМЕР_3 на ім'я ОСОБА_1 за період з 22.11.2022 по 27.11.2022 вбачається, що 22.11.2022 на вказаний рахунок надійшли гроші в сумі 13 700,00 грн. із зазначенням деталі операції - GLOBUSFUNDING. 22.11.2022 зі вказаного рахунку списано 12830,07 грн. із зазначенням деталі операції - MEDIAPAY. 22.11.2022 переказано на карту НОМЕР_4 600 грн. та 24.11.2022 переказано на карту 70 грн.

З урахуваннями викладеного, сторонами узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі Відповідача для укладення такого електронного договору шляхом його підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Згідно ч. 1ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статей 525,526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно п. 1) ч. 1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частиною 1 ст. 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно з положеннями ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке настане у майбутньому (майбутня вимога) (ст. 1078 ЦК України).

Згідно з ч. 1ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначна грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У постанові КЦС ВС від 30.08.2023 у справі № 753/20537/18 зазначено, що виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.

Водночас, відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

За змістом ч.ч.1, 2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, позивачем зазначено, що 28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1. цього договору та закінчується 31.12.2021, але у будь-якому разі до моменту та повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим Договором.

В подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали ряд додаткових угод.

Так, 28.11.2019 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020. При цьому інші умови договору залишилися без змін.

31.12.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду № 26 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року.

В даній додатковій угоді Договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28.11.2018 та № 28/1118-01.

31.12.2021 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду № 27 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, що продовжила строк договору до 31 грудня 2022 року.

31.12.2022 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду № 31 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, що продовжила строк договору до 31 грудня 2023 року.

31.12.2023 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду № 32 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, що продовжила строк договору до 31 грудня 2024 року.

З урахуванням визначених строків дії цього договору та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії. Предметом Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги.

Далі, позивач вказує, що 23.02.2024 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 23/0224-01, строк дії якого закінчується 31 грудня 2024 року.

Розділом 2 Договору факторингу 2 визначено, що ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за плату на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.3 Договору факторингу 2 під правом вимоги розуміється всі права ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по статі суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Пунктом. 1.5 Договору факторингу 2 встановлено, що реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за цим договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку № 1 до цього договору.

Відповідно до п.п. 5.3.3 Договору факторингу 2 ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» має право розпоряджатися Правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати Право вимоги на користь третіх осіб. ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» на виконання Договору факторингу 2 підписали Реєстр прав вимоги№ 1 від 23.02.2024 до Договору факторингу 2, за яким від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.

29.05.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ "Фінансова Компанія "ЕЙС" укладено Договір факторингу № 29/05/25-Е (далі - Договір факторингу 3) відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором (Додаток № 18).

Відповідно до п.1.2. Договору факторингу 3 перехід від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до Позивача Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно з Додатком № 2, після чого Позивач стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги.

Відповідно до Реєстру Боржників № б/н від 29.05.2025 за Договором факторингу 3 від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 66 596,90 грн.

Укладання договорів факторингу між Первісним кредитором ТОВ Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до виникнення кредитних правовідносин з позичальниками не можуть ставити під сумнів відступлення прав вимоги за такими договорами факторингу новому кредитору, оскільки станом на момент укладення подібних кредитних договорів договори факторингу були чинними.

Звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ"Фінансова Компанія "ЕЙС" вважає себе кредитором ОСОБА_1 за Кредитним договором від 22.11.2022 за № 618954312, укладеним відповідачем з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», право грошової вимоги від якого перейшло спочатку до ТОВ «Таліон Плюс», потім до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», і вже на підставі Договору факторингу від №06/04/24 від 06.03.2024 відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором від 22.11.2022 за №618954312.

ТОВ «Таліон Плюс» набуло право грошової вимоги до відповідача на підставі договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, укладеного з ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога".

Отже, позивач стверджує, що право вимоги від ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" перейшло до нових кредиторів починаючи ще 28.11.2018 року, а сам кредитний договір був укладений від 22.11.2022, року, тобто майже через 3 роки після укладення договору факторингу, що взаємовиключає одне одного, оскільки договір факторингу права вимоги є похідним від кредитного договору, а отже не може бути укладеним раніше кредитного договору, за яким переходить право вимоги.

Тобто Договір факторингу № 28/1118-01 було укладено 28.11.2018 року, а сам кредитний договір - у листопаді 2022 року, тобто, на момент укладення Договору факторингу № 28/1118-01, строк виконання за Кредитним договором ще не настав.

Договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року був укладений задовго до укладення Кредитного договору № 618954312 від 22.11.2022. Правовідносини за кредитним договором № 618954312 виникли 22.11.2022 року, тобто значно пізніше ніж було укладено Договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, у якому предмет договору не індивідуалізовано належним чином. Витяг з Реєстру прав вимоги № 217, в якому зазначено відповідача, датується 21.02.2023 року, тобто майже через п'ять років після укладення договору факторингу.

Матеріали справи не містять відомостей, що станом на момент укладення договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" (первісний кредитор) до нового кредитора перейшло право грошової вимоги первісного кредитора до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 618954312 від 22.11.2022 на дату відступлення прав вимоги.

Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу, тобто такі майбутні вимоги мають бути індивідуалізовані, проте в даній справі сторони Договору факторингу 1 таких вимог не дотрималися.

Посилання позивача на продовження строку дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року додатковими угодами не спростовує необхідності чіткого визначення предмета договору на момент його укладення, адже правочин є чинним лише за умови визначеності його істотних умов, а предмет договору факторингу має бути конкретно визначений. Укладені додаткові угоди між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" лише продовжили строк дії договору факторингу, який було укладено 28.11.2018 року, при цьому, обсяг прав та обов'язків сторін по договору факторингу ними не змінений, по своїй суті додаткові угоди не є новими договорами факторингу, і не свідчать жодним чином про перехід до ТОВ "Таліон Плюс" від первісного кредитора ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" права вимоги до ОСОБА_1 .

Також, суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази оплати за Договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», а наданий Акт звірки в силу закону не є належним доказом, який підтверджує проведення платежу з оплати за договором факторингу через банківську систему.

ТОВ «ФК «ЕЙС» не довело порушення його прав з боку відповідача та наявності права звернення до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 618954312 від 22.11.2022 року, який укладений після відступлення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги за кредитними договорами на користь ТОВ «Таліон Плюс», а тому підстави для задоволення позову про стягнення заборгованості відсутні, оскільки ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» не мали права на подальше відступлення права вимоги, якою вони не володіли.

Крім того, суд звертає на те, що відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором, загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем, на момент подання позовної заяви, за Кредитним договором, становить - 66 596,90 грн., яка складається з: 13 699,65 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 52 897,25 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 120,00 грн - заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

Суд не погоджується із зазначеним розрахунком з огляду на наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 квітня 2023 року по справі №910/4518/16 вказала, що Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду нагадує, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання (пункт 17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц). Тому наслідки порушення грошового зобов'язання не можуть залежати від того, з яких підстав виникло грошове зобов'язання: з позадоговірних чи договірних відносин, або з якого саме договору.

Якщо грошове зобов'язання виникло з договірних відносин, то прострочення його виконання призводить до відповідальності боржника перед кредитором, зокрема - настання обов'язку зі сплати процентів річних у розмірі, встановленому законом або договором, але саме грошове зобов'язання залишається при цьому незмінним. Наприклад, якщо боржник не сплатив гроші за куплене майно, надані послуги в певній сумі, то прострочення грошового зобов'язання не змінює його розміру, яке залишається без змін незалежно від часу прострочення, але в боржника виникає додатковий обов'язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Так само, якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов'язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов'язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що підхід, за якого проценти за «користування кредитом» могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів. Так, неможливо розумно пояснити, чому, наприклад, замовник робіт або послуг, який прострочив їх оплату, має сплачувати проценти річних за статтею 625 ЦК України, розмір яких може бути зменшений судом, якщо він надмірно великий порівняно зі збитками кредитора, а за прострочення повернення кредиту в такій самій сумі позичальник має додатково сплачувати ще й проценти як плату за «користування кредитом», розмір якої не може бути зменшений судом.

Викладене вище свідчить, що наслідки порушення грошового зобов'язання є однаковими незалежно від того, з якого договору таке зобов'язання виникло: з договору купівлі-продажу, договору про виконання робіт, кредитного договору тощо.

Отже, у разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

Також Велика Палата Верховного Суду нагадує, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Також слід мати на увазі, що, на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання може бути зменшений судом (пункт 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Велика Палата ВС у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 зробила висновок про те, що припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Із матеріалів справи вбачається, що сторонами у кредитному договорі було погоджено строк кредитування на 30 днів (Дисконтний період), а саме, до 22.12.2022 року. З поданого позивачем розрахунку вбачається, що проценти за користування кредитними коштами нараховані поза межами 30 денного строку кредитування, який визначений в п.п. 2.3., 7.1. Кредитного договору, та щодо продовження якого матеріали справи доказів не містять

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. При цьому згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пункті 53 постанови від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 з подібними правовідносинами, щодо застосування абзацу 2 частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, положення зазначеної норми про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін можуть бути застосовані лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Суд звертає увагу на те, що згідно п. 7.1 Кредитного договору, на момент укладення цього Договору, Сторони дійшли згоди, що орієнтовна дата погашення всієї суми Кредиту за всіма наданими Траншами є датою закінчення Дисконтного періоду кредитування - 22.12.2022, а саме протягом 30 днів від дати отримання першого Траншу Позичальником.

Згідно п.п. 11.1, 11.2 Кредитного договору, Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє протягом 5 років, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання. У будь-якому разі зобов'язання, що виникли під час дії Договору, діють до повного їх виконання. Позичальник має право користуватися Кредитом від дати фактичного отримання суми Кредиту за кожним Траншем та до закінчення строку дії Договору чи його дострокового розірвання.

За перерахунком проведеним відповідачем, за користування кредитними коштами у розмірі 13 700 грн. за встановлений у договорі строк кредитування 30 днів та відповідно до визначеної процентної ставки 1,05 %, підлягають сплаті проценти у розмірі 4315,50 гривень (13700*1,05%*30 =4315,50).

Згідно розрахунку заборгованості складеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», позичальником 21.12.2022 року було сплачено суму в розмірі 4171,65 гривень. Зазначена сума була зарахована, як погашення відсотків, а відтак заборгованість по відсотках складає 143,85 гривень. В даній справі строк виконання зобов'язання у повному обсязі настав - 22.12.2022 року.

Враховуючи, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, Вимога кредитора щодо стягнення процентів за користування кредитом за хронологічний період, який виходить за межі строку кредитування, не узгоджується із нормами матеріального права, які регламентують спірні правовідносини, тому і не дає підстав для висновку про порушене право як первісного, так і нового кредитора в цій частині заявлених вимог.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідним відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за Кредитним договором №618954312 від 22.11.2022 у розмірі 66596,90 грн.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Аналізуючи всі доводи учасників справи, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосудця, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення; з тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, на вирішення спірних правовідносин не впливають, не мають значення для правильного вирішення спору, а тому судом до уваги не приймаються.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

За правилами ст.141 ЦПК України судові витрати не підлягають стягненню з відповідача.

Вирішуючи вимоги в частині стягнення витрат на надання професійної правничої допомоги, пов'язаної з розглядом справи, суд виходить з положень ст.133 ЦПК України, відповідно до яких, до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу. Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог тощо.

Відповідно до частини 3 статті 137 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено в п.95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015, п. п. 34-36 Рішення у справі Гімайдуліна і інших проти України від 10.12.2009, п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Згідно із ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Як вбачається з матеріалів справи, між відповідачем ОСОБА_1 та адвокатом Артем'євої Г.О. було укладено Договір №25/07/08-1 від 08.07.2025 про надання правничої допомоги.

Згідно п. 4.1 договору, сторони погодили, що винагорода адвоката за вчинення дій зазначених у предметі цього Договору становить 6000 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність стягнення суми витрат на правничу допомогу з позивача на користь відповідача у розмірі 6000 грн., що є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом обсягом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони.

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "ЕЙС" (02090, місто Київ, Харківське шосе, будинок 19, офіс 2005, Код ЄДРПОУ: 42986956) до ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_5 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "ЕЙС" (02090, місто Київ, Харківське шосе, будинок 19, офіс 2005, Код ЄДРПОУ: 42986956) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_5 ) витрати на правову допомогу в розмірі 6 000, 00 (шість тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 15.09.2025р.

Суддя: А.С.Адамов