Справа № 209/4399/25
Провадження № 2/209/1673/25
/ЗАОЧНЕ /
16 вересня 2025 року м. Кам'янське
Дніпровський районний суд міста Кам'янського у складі:
головуючої судді - Левицької Н.В.,
за участі секретаря судового засідання Погрібної О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
До Дніпровського районного суду міста Кам'янського через підсистему «Електронний суд» з позовною заявою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», в інтересах якого діє представник Тараненко А.І. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 00-9638862 від 22.02.2024 в сумі 42312,60 грн, яка складається з 6300,00 грн заборгованості за тілом, 36012,60 грн заборгованості за відсотками, судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн.
Стислий виклад позовних вимог.
ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 22.02.2024 ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 00-9638862 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора 32418. Відповідно до умов договору позичальник зобов'язується сплатити кредитодавцю комісію в розмірі 300 грн. на надання кредиту, порядок сплати якої визначено кредитним договором, а позичальнику перераховується сума в розмірі 6000 грн. На виконання умов кредитного договору первісний кредитор перерахував відповідачу грошові кошти через компанію ТОВ "Платежі онлайн" на платіжну картку НОМЕР_1 .
21.10.2024 ТОВ "Макс Кредит" та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» уклали Договір факторингу № 21102024-МК/ЕЙС, у відповідності до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «Макс Кредит» передає (відступає) ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» приймає належні ТОВ «Макс Кредит» права вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників, в тому числі й за договором кредитної лінії № 00-9638862, укладеним між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 .. Всупереч умов Договору відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконувала, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 42312,60 грн., яка складається з наступного: 6300,00 грн. заборгованості по кредиту, 36012,60 грн. заборгованості по несплаченим відсоткам, яку позивач просив стягнути на свою користь, а також судові витрати по справі.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 04 липня 2025 року провадження у справі відкрито, розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін та призначено справу до розгляду на 24 липня 2025 року. Витребувано з АТ КБ «ПриватБанк» інформацію відповідно до клопотання представника позивача.
Ухвалою суду від 24 липня 2025 року розгляд справи відкладено на 16 вересня 2025 року через неявку відповідача.
29 липня 2025 року на виконання ухвали від 04 липня 2025 року АТ «ПриватБанк» надало витребувану інформацію.
Представник позивача ТОВ «ФК «ЕЙС» у судове засідання не з'явився, в прохальній частині позовної частини зазначено, що просять суд проводити розгляд справи без участі представника позивача, проти заочного розгляду справи не заперечують.
Суд вважає за можливе слухати справу за відсутністю представника позивача згідно вимог ч.3 ст. 211 ЦПК України.
У судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з'явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку, відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, які повернулись на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 72, 86).
Про проведення судового засідання відповідач також повідомлялася та викликалася до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Про причини своєї неявки суд не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи без її участі не заявила, відзив проти позову не надала.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин (ч. 3 ст. 131 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 191 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідач не використала наданого законом права на безпосередню участь у судовому засіданні, та не з'явилася у судове засідання без повідомлення причин, заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи у її відсутність до суду не надходило. Відповідачем не надано суду жодного доказу, який би мав істотне значення для вирішення справи по суті, чи спростування доводів позивача.
У відповідності до вимог ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Враховуючи достатність доказів та те, що відповідач належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, відповідач не з'явилася в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, відповідач не подала відзив, а представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, суд дійшов до переконання, що є всі правові підстави провести заочний розгляд даної справи, про що прийнята відповідна ухвала.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи, оцінивши зібрані по справі письмові докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Норми права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст.3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст.12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України
Відповідно до частини 1статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом ч. 2 ст.1056-1ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Положеннями статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Згідно з ч. 3 ст. 95 ЦПК України учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ч. 2 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Статтею 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно з ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
У постанові Верховного суду України від 17 січня 2020 року, справа №916/2286/16, предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги).
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України).
Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №31/160(29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
При визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 9017/317/19, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17.
Обов'язковим аспектом щодо дійсності вимоги є підставність виникнення вимоги (стаття 11 ЦК України), як елементу зобов'язального правовідношення (стаття 502 ЦК України) на момент відступлення та підтвердження вимоги відповідними доказами. Дійсною для передачі також є вимога, яка виникла, але строк виконання цієї вимоги ще не настав.
Згідно ст.1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012).
Фактичні обставини справи, встановлені судом та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні рішення.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22.02.2024 р. між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 00-9638862 на суму 6000,00 грн. Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора 32418 (а.с. 23-27-оберт).
У кредитному договорі сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору в тому числі щодо розміру кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови користування коштами, сплати відсотків за користування кредитним коштами, розміру і типу процентної ставки.
Відповідно до Розділу 1 Кредитного договору, сума ліміту кредитної лінії 6000,00 грн., строк надання кредиту 360 календарних днів, стандартна процентна ставка 2,47% від суми кредиту за кожен день користування, знижена процентна ставка 1%, кредитодавець одноразово нараховує комісію за надання кредиту в розмірі 300 грн. Дата повернення кредиту 16 лютого 2025 року.
Згідно п. 2.8 договору кредитодавець зобов'язаний надати кредит у дату надання кредиту 22.02.2024. Сума кредиту попередньо перераховується кредитодавцем в сумі 6000 грн. на рахунок позичальника за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 .
Відповідно до інформаційної довідки ТОВ "Макс Кредит" та інформаційної довідки ТОВ "Платежі онлайн" 22.02.2024 на картку відповідача № НОМЕР_1 зараховано платіж у сумі 6000 грн (а.с.11-12; 13-14).
Відповідно до детального розрахунку заборгованості сформованої первісним кредитором ТОВ "Макс Кредит" заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 00-9638862 від 22.02.2024 становить 42312,60 грн. (а.с. 51-52).
Вказаний розрахунок здійснено в межах погодженого сторонами строку договору з застосуванням процентної ставки визначеної договором, а тому суд вважає вказаний розрахунок вірним, докази зворотного у суду відсутні, оскільки відповідачем не було надано власного розрахунку заборгованості для спростування доводів, на які посилається позивач.
21.10.2024. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» та ТОВ «Макс Кредит» укладено Договір факторингу № 21102024-МК/ЕЙС, предметом якого є відступлення прав вимоги до боржників, зазначених у відповідних Реєстрах, в тому числі і до відповідача ОСОБА_1 (а.с. 42-48).
Відповідно до п. 2.3 Договору перехід Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно з Додатком № 2, після чого ТОВ "Фінансова компанія «ЕЙС» стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги.
Таким чином, суд вважає доведеним право вимоги позивача до відповідача за Кредитним договором № 00-9638862 від 22.02.2024.
Надані суду докази суд вважає належними та допустимими.
Як вбачається з виписки з особового рахунку за кредитним договором №00-9638862 від 22.02.2024, виконаного ТОВ «ФК «ЕЙС», заборгованість відповідачки станом на 15.05.2025 становить 42312,60 грн, та складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6300,00 грн, заборгованості за процентами у розмірі 36012,60 грн. (а.с. 53).
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному доказу окремо, суд дійшов до таких висновків.
Наданими до суду доказами позивачем доведено, що 22 лютого 2024 року ТОВ «Макс Кредит» та відповідач у якості позичальника, уклали у електронній формі кредитний договір та погодили основні умови договору.
За таких обставин суд встановив, що договір кредитної лінії укладений та підписаний в електронній формі, і такі дії сторін цього договору узгоджуються з вимогами ст. 6, 627 ЦК України та ст. 11, 12 Закону України "Про електронну комерцію".
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності цього договору, він недійсним не визнаний.
ТОВ «Макс Кредит» свої зобов'язання за договором виконало та перерахувало на належний відповідачу банківський рахунок кредитні кошти 6000 грн, а комісію 300 грн за п.1.5 зарахувало до тіла кредиту позичальника.
Отримані судом, на виконання ухвали суду від 04.07.2025, від АТ КБ «ПриватБанк» відомості про належність відповідачу ОСОБА_1 карткового рахунку: № НОМЕР_1 , номеру телефону НОМЕР_3 , а також зарахування на цей рахунок кредитних коштів підтверджують укладення вказаного кредитного договору та виконання його умов позичальником (а.с. 83-84).
Позивач надав документацію, яка наявна у нього як фактора, що стосується заборгованості боржника, яка підтверджує дійсність та наявність права грошової вимоги до боржника станом на дату відступлення права вимоги.
Суд вважає, що копії договору факторингу та реєстрів права вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.
Таким чином, до ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» перейшли всі права попереднього кредитора щодо права вимоги до ОСОБА_1 за договором кредитної лінії. Отже, ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» є новим кредитором у зобов'язанні, позичальником в якому є відповідач ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 не виконала свого обов'язку по своєчасному поверненню кредиту та сплаті процентів за користування кредитом. Таким чином позивач ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» правомірно вимагає стягнення простроченої заборгованості з відповідача, відповідно до умов договору, яка складається з 6300,00 грн - заборгованості за кредитом та 36012,60 грн заборгованості за відсотками, яка в свою чергу не спростовано відповідачем, оскільки остання не скористалася процесуальним правом висловити свої заперечення на позов та надати докази, які мали підтвердити належне виконання договірних зобов'язань.
З огляду на встановлені судом обставини справи та приписи чинного законодавства, враховуючи, що матеріали справи містять належні докази того, що відповідач не повернула у добровільному порядку отримані та використані кошти, відмовилася від виконання зобов'язань за договором в односторонньому порядку, що потягло невиконання його умов, внаслідок чого утворилась заборгованість та порушено права позивача, суд дійшов висновку про те, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 42312,60 грн.
Розподіл судових витрат між сторонами.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 7000 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 - 3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів позивача здійснювало Адвокатське бюро «Тараненко і партнери» на підставі Договору про надання правничої допомоги № 07/04/25-02 від 07.04.2025; Додаткової угоди № 36 до Договору про надання правничої допомоги № 07/04/25-02 від 07.04.2025; Довіреності від 04.12.2024; Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 4956; Акту прийому-передачі наданих послуг від 15.05.2025 року.
Однак при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Таким чином, суд вважає, що витрати в розмірі 7000,00 не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також суперечить принципу розподілу таких витрат. З матеріалів справи вбачається відсутність співмірності з часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх необхідністю, обсягом виконаної адвокатом роботи та тим, що справа є незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд врахувавши обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності цих витрат та розумності їхнього розміру. Виходячи з конкретних обставин справи, взявши до уваги задоволення позову, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу до суми 4000,00 грн., яка відповідає критерію розумності, встановлений їхньою дійсністю та необхідністю у цій справі.
Щодо сплати судового збору.
Відповідно до ч 1, 2ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З платіжної інструкції № 13632 від 06 червня 2025 року установлено, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн (а.с. 5).
Зважаючи на те, що позовні вимоги суд задовольняє в повному обсязі, то з відповідачки у відповідності до ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню судові витрати в розмірі 2422,40 грн на користь позивача.
З огляду на викладене, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати у розмірі 5422,40 грн. (на професійну правничу допомогу - 4000,00 грн та витрати на сплату судового збору - 2422,40 грн.).
На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст.141, 247, 259, 263-265, 279, 280-289 ЦПК України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором №00-9638862 від 22.02.2024 у розмірі 42312 (сорок дві тисячі триста дванадцять) гривень 60 копійок, яка складається з 6300 гривень 00 копійок заборгованості за тілом та 36012 гривень 60 копійок заборгованості за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» судові витрати по справі у сумі 6422 (шість тисяч чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок, які складаються з судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок та витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4000 (чотири тисячі) гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості щодо сторін у справі (учасники процесу):
Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: 02175, м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005).
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1
Дата складання судового рішення 16 вересня 2025 року.
Суддя Наталія ЛЕВИЦЬКА