Постанова
Іменем України
10 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 2609/30529/12
провадження № 61-9349св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),
судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 , який є правонаступником ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником Камільовським Валентином Валентиновичем , на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 02 грудня 2024 року у складі судді: Усатової І. А., та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2025 року в складі колегії суддів: Верланова С. М., Невідомої Т. О., Нежури В. А.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У грудні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
Позов мотивований тим, що 19 травня 2012 року він передав ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 240 000,00 грн зі строком повернення до 14 серпня 2012 року, про що відповідач склав письмову розписку.
Однак у встановлений договором позики строк ОСОБА_3 борг не повернув. На неодноразові прохання про повернення грошових коштів, ОСОБА_3 повідомляв, що погасить борг пізніше, у зв'язку із браком коштів.
Посилаючись на те, що належні йому гроші так і не повернуто, відтак він має право на повернення належних йому сум з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми на підставі частини другої статті 625 ЦК України, просив суд стягнути із ОСОБА_3 на свою користь суму борг за договором позики у розмірі 240 000,00 грн та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання ? 2 465,75 грн.
Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 22 березня 2013 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 240 000 грн заборгованості, 3% річних у розмірі 2 465,75 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 27 квітня 2016 року заяву правонаступника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Солом'янського районного суду м. Києва задоволено. Скасовано заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 22 березня 2013 року, справу призначено до розгляду в загальному порядку.
Суд зазначив, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2013 року ОСОБА_3 визнано безвісно відсутнім з 01 грудня 2011 року. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 оголошено померлим. Днем смерті ОСОБА_3 вважати набрання законної сили рішенням суду про оголошення його померлим. ОСОБА_2 є батьком відповідача, якому видано свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_2 12 квітня 2016 року звернувся до П'ятої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 та є правонаступником відповідача. В судовому засіданні встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання з поважних причин та докази, на які посилається правонаступник відповідача, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 19 липня 2016 року замінено відповідача ОСОБА_3 , який помер, його правонаступником ОСОБА_2
23 вересня 2016 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог.
Заява мотивована тим, що в позику ОСОБА_3 він надавав грошові кошти у доларах США, а саме ? 30 750,00 доларів США, відтак позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у такій самій сумі, що була й передана. Також вказував, що зобов'язання не припинилось у зв'язку зі смертю позичальника, а до спадкоємця переходять усі права та обов'язки, які належали спадкодавцю на момент його смерті.
ОСОБА_1 просив:
стягнути із ОСОБА_2 , як спадкоємця ОСОБА_3 , на свою користь суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми в загальній сумі 1 606 502,28 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 05 грудня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Разом з тим на підтвердження свого права на пред'явлення вимоги до відповідача про повернення грошових коштів, отриманих у позику, позивач надав суду копію розписки від 19 травня 2012 року;
суд не бере до уваги висновок судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами цивільної справи № 2609/30529/12-ц (2-1548/17) № 2268, складений 11 липня 2017 року експертом ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа» Кривошейною О. П., оскільки вказаний висновок викликає сумніви в його правильності, так як встановлено, що свідоцтво експерта - Кривошейної О. П. на час проведення вищезазначеної експертизи було недійсне. При цьому на виконання ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 21 червня 2018 року до суду надійшло повідомлення Київського науково-дослідного інституту судових експертизи (КНДІСЕ) від 19 червня 2018 року № 3011/3012/18-32/3013/18-33 про неможливість надання висновку судово-почеркознавчої експертизи, оскільки не надано оригіналу досліджуваної розписки, складеної ОСОБА_3 19 травня 2012 року;
за результатами судового розгляду, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме не доведено факту укладання договору позики від 19 (14) травня 2012 року, за яким ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 240 000 грн;
кредитор, що звернувся до спадкоємців, зобов?язаний представити документи, що підтверджують його вимоги. Звернення до суду кредитора спадкодавця з позовом до спадкоємця про стягнення заборгованості за договором позики не може вважатися належним способом захисту порушеного права кредитора, оскільки правовідносини між кредитором і позичальником припинилися у зв'язку зі смертю останнього, а його спадкоємці сторонами даного договору не були. Судовий же спосіб захисту порушеного права кредитора, у разі відмови спадкоємців від одноразового платежу, полягає у пред'явленні до спадкоємців позову про накладення стягнення на майно, яке було передане їм у натурі. Доказом відмови спадкоємця, тобто ОСОБА_2 , від виконання вимоги кредитора в цій справі є невизнання ним пред'явленого до позову про стягнення заборгованості за договором позики.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року:
частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 ;
рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 грудня 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо підстав відмови в задоволенні позову, оскільки позивачем надано суду оригінал розписки, який був долучений до матеріалів справи. Апеляційний суд вважав помилковим посилання суду першої інстанції на акт, відповідно до якого оригінал розписки зник з матеріалів справи після ознайомлення зі справою позивача, оскільки цей акт складено у відсутність ОСОБА_1 , який заперечував факт вилучення ним оригіналу розписки. Апеляційний суд не погодився із висновками суду першої інстанції про те, що у зобов'язальних відносинах не відбулася заміна боржника ОСОБА_3 на його спадкоємця, оскільки вважав, що ці доводи спростовані матеріалами справи. Крім того, суд апеляційної інстанції не погодився із висновками місцевого суду про обрання позивачем невірного способу захисту своїх прав;
натомість відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що при вирішенні спору про стягнення коштів із ОСОБА_2 , як спадкоємця ОСОБА_3 , ОСОБА_1 мав довести свої вимоги щодо належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцем в спадщину майна. Проте, заявляючи вимоги до ОСОБА_2 про стягнення боргу на підставі статті 1282 ЦК України, ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів щодо вартості майна, набутого ОСОБА_2 у спадщину після смерті ОСОБА_3 . При цьому апеляційний суд зазначив про неможливість прийняття звіту щодо оцінки квартири АДРЕСА_1 , оскільки даний звіт був складений після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі, тобто на момент вирішення справи не існував як доказ. Відповідач, всупереч вимог частини третьої статті 367 ЦПК України, не обґрунтував та не надав доказів на підтвердження неможливості подання зазначеного звіту до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Короткий зміст судового рішення суду касаційної інстанції
Постановою Верховного Суду від 04 березня 2020 року:
касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково;
скасовано постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року;
справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова касаційного суду мотивована тим, що:
встановивши наявність порушеного права позивача на повернення позики, факт прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 його батьком ОСОБА_2 та наявність спадкового майна у виді частки квартири в м. Києві, апеляційний суд відмовив у позові з огляду на ненадання доказів вартості спадкового майна;
апеляційний суд не врахував, що згідно принципу змагальності цивільного процесу, закріпленого у статтях 12, 81 ЦПК України, за яким кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, - доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення;
рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 грудня 2018 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства. ОСОБА_2 свідоцтво на отримання спадщини після визнання померлим ОСОБА_3 не отримував, а тому колегія суддів не вбачає підстав вважати його спадкоємцем. Як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_3 позивачу 19 травня 2012 року надана розписка, відповідно до якої ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 грошову суму в розмірі 240 000 грн зі строком повернення до 14 серпня 2012 року. Натомість, на неодноразові вимоги апеляційної інстанції позивач не надав оригіналу вказаної розписки від 19 травня 2012 року. Тому відсутні належні та допустимі докази вважати, що укладений між сторонами договір позики у письмовому вигляді (а. с. 24 т. 1). При наявності протиріч у висновках експертів, а також враховуючи неможливість їх процесуального усунення, колегія суддів не може визнати будь-які висновки експерта належними та допустимим доказами;
суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, факту укладання договору позики від 19 травня 2012 року, а також обрано невірний спосіб захисту, оскільки ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, в той час, як правовідносини між кредитором і позичальником припинилися у зв'язку зі смертю останнього, а його спадкоємці сторонами даного договору не були.
Короткий зміст судового рішення суду касаційної інстанції
Постановою Верховного Суду від 23 листопада 2023 року:
касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково;
рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 грудня 2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року скасовані;
справу № 2609/30529/12 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова касаційного суду мотивована тим, що:
суди не врахували, що згідно журналу судового засідання від 22 березня 2013 року задоволено клопотання позивача про залучення до матеріалів справи оригіналу розписки. Згідно складеного при розгляді справи судом першої інстанції акту від 08 серпня 2013 року оригінал розписки зник з матеріалів справи після ознайомлення зі справою позивача (а. с. 25-26, 67 т. 1). Разом з тим такий акт складено без участі ОСОБА_1 , який заперечував факт вилучення ним оригіналу розписки, тому суди помилково послались як на підставу відмови у позові на те, що позивачем не надано суду оригінал розписки;
висновок судів, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки правовідносини між кредитором і позичальником припинилися у зв'язку зі його смертю, а спадкоємці боржника сторонами вказаного договору не були, є помилковими, оскільки обов'язок щодо повернення боргу за договором позики не припиняється внаслідок смерті боржника. При цьому, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину і не відмовились від її прийняття, замінюють його у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок смерті спадкодавця, при цьому підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора. Тому правовідносини у цій справі допускають правонаступництво і ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 19 липня 2016 року замінено відповідача ОСОБА_3 , який помер, його правонаступником ОСОБА_2 ;
апеляційний суд вказав, що ОСОБА_2 свідоцтво на отримання спадщини після визнання померлим ОСОБА_3 не отримував, а тому колегія суддів не вбачає підстав вважати його спадкоємцем. Проте суди встановили, що ОСОБА_2 звернувся до нотаріальної справи з заявою про прийняття спадщини, ОСОБА_3 на праві власності належала 1/2 частка у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 . Тому апеляційний суд не врахував, що отримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину є правом, а не обов'язком, та не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора;
за таких обставин суди зробили помилкові висновки щодо підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , презумпцію правомірності договору позики не спростували, обставин, необхідних для вирішення його вимог по суті, належним чином не встановили.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 02 грудня 2024 року:
позов ОСОБА_1 задоволено частково;
стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 240 000 грн в межах вартості майна, одержаного у спадщину;
в іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
згідно із журналом судового засідання від 22 березня 2013 року задоволено клопотання позивача про залучення до матеріалів справи оригіналу розписки. Відповідно до складеного при розгляді справи судом першої інстанції акту від 08 серпня 2013 року оригінал розписки зник з матеріалів справи після ознайомлення зі справою позивача. Тобто суд констатує, що оригінал розписки знаходився у розпорядженні суду;
обов'язок щодо повернення боргу за договором позики не припиняється внаслідок смерті боржника. При цьому, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину і не відмовились від її прийняття, замінюють його у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок смерті спадкодавця, при цьому підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора. Тому правовідносини у цій справі допускають правонаступництво і ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 19 липня 2016 року замінено відповідача ОСОБА_3 , який помер, його правонаступником ОСОБА_2 ;
ОСОБА_2 звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, ОСОБА_3 на праві власності належала частка у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 . Суд зазначає, що отримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину є правом, а не обов'язком, та не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора;
щодо вимог про стягнення позики у сумі 799 500 грн з розрахунку 30 750 доларів США, виходячи з курсу на 22 вересня 2016 року, а саме - 26 грн за один долар США, оскільки, як зазначає позивач у заяві про збільшення позовних вимог, саме таку суду позичальник отримав та зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у такій самій сумі, що була й передана, суд вважає її необґрунтованою, оскільки у розписці зазначено про передачу саме 240 000 грн, які суд і вважає за можливе стягнути з відповідача в межах вартості майна, одержаного у спадщину;
щодо вимог про стягнення із ОСОБА_2 , як спадкоємця ОСОБА_3 , на свою користь суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми в загальній сумі 1 606 502,28 грн за період з 01 вересня 2012 року по 01 вересня 2016 року суд зазначає наступне. Згідно з розрахунком, що доданий до матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача суму боргу з врахуванням індексу інфляції за період з 01 вересня 2012 року по 01 вересня 2016 року у сумі 1 606 502,28 грн, виходячи з наступного розрахунку: 799 500 (сума боргу); 1,889 - сукупний індекс інфляції; 710 996,75 інфляційне збільшення суми боргу та 96 005,53 грн - 3 % річних;
відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого ВДРАЦС Солом'янського РУЮ у м. Києві 12 лютого 2016 року, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Із заявою про збільшення позовних вимог позивач звернувся 28 вересня 2016 року вже до ОСОБА_2 , як спадкоємця ОСОБА_3 , та просив стягнути на свою користь суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми в загальній сумі 1 606502,28 грн. Вказане грошове зобов'язання у вигляді 3 % річних і встановленого індексу інфляції за весь час прострочення не було включене та і не могло бути включеним до складу спадщини, оскільки не існувало на момент прийняття спадщини. Враховуючи викладене суд робить висновок про відмову у позові в цій частині.
Додатковим рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20 лютого 2025 року:
стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 186,26 грн.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у мотивувальній частині рішення суд, оцінивши надані докази та обставини справи, зробив висновок про стягнення з відповідача на користь позивача судового збору в розмірі 3 186,26 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Проте у резолютивній частині питання судового збору судом вирішено не було.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 01 липня 2025 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 02 грудня 2024 року залишено без задоволення;
апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Солом'янського районного суду міста Києва 20 лютого 2025 року задоволено частково;
апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 02 грудня 2024 року - задоволено частково;
рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 02 грудня 2024 року та додаткове рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 лютого 2025 року скасовані та ухвалено нове рішення;
позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задоволено частково;
стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основну суму боргу за договором позики у розмірі, еквівалентному 30 000 доларів США, що підлягає сплаті в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленому для відповідної валюти на день платежу, а також три проценти річних за прострочення грошового зобов'язання за період з 01 вересня 2012 року по 18 січня 2016 року у розмірі 74 228,19 грн;
у задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовлено;
стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 19 467,44 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оригінал розписки знаходився у розпорядженні суду;
апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обов'язок про повернення боргу за договором позики не припиняється внаслідок смерті боржника. При цьому, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину і не відмовились від її прийняття, замінюють його у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок смерті спадкодавця, при цьому підлягають застосуванню норми ст.1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора. Оскільки правовідносини у даній справі допускають правонаступництво, ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 19 липня 2016 року замінено відповідача ОСОБА_3 , який помер, його правонаступником ОСОБА_2 ;
судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, ОСОБА_3 на праві власності належала частка у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 . При цьому, отримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину є правом, а не обов'язком, та не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора. З наведених підстав колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Камільовського В. В. про те, що оскільки у матеріалах справи відсутній оригінал розписки від 19 травня 2012 року, то відсутні підстави для висновку про існування між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, а також, що розписка від 19 травня 2012 року датована вже після того як ОСОБА_3 визнано безвісно відсутнім з 01 грудня 2011 року. Таким чином ОСОБА_2 , як спадкоємець ОСОБА_3 , зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора спадкодавця ОСОБА_1 повністю, але в межах вартості майна, одержаного в спадщину;
обґрунтовуючи позов в частині стягнення основної суми боргу за договором позики у розмірі 799 500 грн, що еквівалентна 30 750 доларів США, позивач ОСОБА_1 вказував, що саме таку суму у доларах США позичальник отримав та зобов'язаний повернути позикодавцеві. Вирішуючи позов в цій частині, суд першої інстанції дійшов висновку, що така сума, визначена у доларах США, є необґрунтованою, оскільки у розписці зазначено про передачу саме 240 000 грн і саме ці грошові кошти підлягають стягненню із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 . Колегія суддів не погоджується із цим висновком суду першої інстанції з таких підстав. Відповідно до змісту розписки від 19 травня 2012 року ОСОБА_1 передав в борг ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 240 000 грн, що еквівалентно 30 000 дол. США, зі строком повернення коштів до 14 серпня 2012 року. Суд першої інстанції безпідставно відхилив обґрунтовану позицію позивача щодо визначення боргу в доларах США, посилаючись винятково на зазначену у розписці суму в гривнях. Аналіз змісту самої розписки від 19 травня 2012 року вказує на передачу грошових коштів у сумі 240 000 грн, що чітко позначено як еквівалент 30 000 доларів США. Такий підхід до фіксації позики є цілком розумним з огляду на економічні обставини обігу валюти на момент укладення правочину. Тому, виходячи із принципу розумності, який має враховуватись під час аналізу реального змісту волевиявлення сторін, суд повинен надати пріоритет суті правочину, а не лише формальному зазначенню валюти в розписці. Зміст договору позики від 19 травня 2012 року, а саме визначені в ньому суми, не дають підстав для висновку, що боргове зобов'язання виникло саме у гривнях. Навпаки сторони зафіксували суму боргу у валютному еквіваленті, що становить 30 000 дол. США. Наведені обставини вказують на те, що кошти були надані саме в доларах США, а зазначена сума в гривнях є лише еквівалентною оцінкою на момент передачі. Це зобов'язує боржника повернути саме ту суму в доларах США, яку фактично було позичено;
відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18) вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Тому із ОСОБА_2 , як спадкоємця ОСОБА_3 , на користь позичальника ОСОБА_1 підлягає стягненню основна сума боргу за договором позики у розмірі, еквівалентному 30 000 доларів США, що підлягає сплаті в гривнях за офіційним курсом НБ України, встановленому для відповідної валюти на день платежу. Такий висновок відповідає вимогам ефективності й розумності, оскільки враховує реальну суть домовленостей сторін, що кошти були надані саме в доларах США, а гривнева сума була лише еквівалентом на момент передачі. Це підтверджується розпискою, змістом договору та узгоджується з практикою Верховного Суду. Такий підхід дозволяє справедливо вирішити спір і реально захистити права позикодавця, що і є головним завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Суд першої інстанції наведених обставин справи та практики Верховного Суду, не врахував, внаслідок чого зробив помилковий висновок про стягнення із ОСОБА_2 , як спадкоємця ОСОБА_3 , на користь позичальника ОСОБА_1 основної суму боргу за договором позики у розмірі 240 000 грн;
колегія суддів не погодилася з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, що такі вимоги є новими грошовими зобов'язаннями, які не існували на момент смерті боржника, а тому не могли увійти до складу спадщини. Апеляційний суд вказав, що, враховуючи положення статей 625, 1216, 1218, 1282 ЦК України та релевантної практики Верховного Суду, відповідальність за порушення грошового зобов'язання, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, у вигляді обов'язку сплатити борг із врахуванням інфляційних втрат та трьох процентів річних, входить до складу спадщини як обов'язок спадкодавця, не є особистою відповідальністю і не припиняється зі смертю боржника; тому в межах вартості успадкованого майна зазначене зобов'язання підлягає виконанню спадкоємцем. Відповідно до змісту остаточних позовних вимог, ОСОБА_1 просив стягнути із ОСОБА_2 , як спадкоємця ОСОБА_3 , на свою користь три проценти річних від простроченої суми у розмірі 96 005,53 грн та суму інфляційних у розмірі 710 996,75 грн. Зі змісту розписки від 19 травня 2012 року вбачається, що строк повернення суми боргу встановлений до 14 серпня 2012 року. Тобто з 15 серпня 2016 року розпочалося прострочення грошового зобов'язання за цим договором позики від 19 травня 2012 року. Згідно розрахунку, що доданий до матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача три проценти річних за період з 01 вересня 2012 року по 01 серпня 2016 року. Тому з урахування принципу диспозитивності цивільного судочинства, початком перебігу прострочення грошового зобов'язання та, відповідно, здійснення розрахунку трьох процентів слід вважати 01 вересня 2012 року. З урахуванням рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 16 грудня 2015 року у справі №760/1615/15-ц, та положень частини третьої статті 46 ЦК України, днем смерті ОСОБА_3 слід вважати ІНФОРМАЦІЯ_3 . Оскільки до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою, то в даному випадку відповідач ОСОБА_2 успадкував усі активи та відповідно борги ОСОБА_3 , які існували станом на 18 січня 2016 року. Тому із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сума трьох процентів річних за прострочення грошового зобов'язання за період з 01 вересня 2012 року по 18 січня 2016 року, що підлягає розрахунку, виходячи із суми основного грошового зобов'язання у розмірі 30 000 доларів США, що становить 3 044,26 доларів США (сума боргу (30 000 доларів США) ? 3 % ? кількість прострочених днів (1 235 днів) ? 365 (кількість днів у році). Станом на 18 січня 2016 року 3 044,26 доларів США було еквівалентно 74 228,19 грн (1 долар США = 24,38 грн). Отже сума трьох процентів річних за прострочення грошового зобов'язання за період з 01 вересня 2012 року по 18 січня 2016 року, яка підлягає стягненню із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , становить 74 228,19 грн;
позовні вимоги ОСОБА_1 у частині стягнення із ОСОБА_2 інфляційних втрат у розмірі 710 996,75 грн не підлягають задоволенню, оскільки індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норма частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі №6-284цс17. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі N 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19). Оскільки предметом за договором позики від 19 травня 2012 року були грошові кошти в іноземний валюті (30 000 доларів США), то в даному випадку відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, оскільки це не узгоджується із метою індексації, яка полягає у компенсації знецінення національної валюти України - гривні.
Аргументи учасників справи
21 липня 2025 року ОСОБА_2 через підсистему Електронний суд подав касаційну скаргу, яка підписана представником Камільовським В. В. , на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 02 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2025 року, у якій просить:
оскаржені рішення скасувати;
ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволені позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на розписці від 19 травня 2012 року (том 1, аркуш справи 4), яку йому нібито надав ОСОБА_3 (син відповідача) під час отримання грошових коштів, стягнення яких є предметом розгляду даної справи. Суди стягнути кошти на підставі копії розписки, яка зникла з матеріалів справи ще в 2013 році, тобто, за 3 роки до того, як нинішнього відповідача було залучено у справу. Відповідно до Акту (а.с. 67, том 1), складеного працівниками суду 07 серпня 2013 року, після ознайомлення ОСОБА_1 07 серпня 2013 року було виявлено відсутність в матеріалах зазначеної справи оригіналу розписки ОСОБА_3 про отримання суми грошей, про що повідомлено головуючому у справі судді Кушнір С. І. та заступнику голови Солом'янського районного суду м. Києва Калініченко О. Б. Тобто судами не було перевірено дійсний зміст та достовірність розписки. У матеріалах справи наявна лише копія розписки, на якій відсутні будь-які зазначення про те, що цей документ відповідає оригіналу. Копія розписки у матеріалах не засвідчена у встановленому законодавством порядку. Необґрунтованими є твердження судів, що зміст оригіналу розписки було встановлено судом першої інстанції під час винесення заочного рішення, оскільки заочне рішення суду було скасовано ухвалою від 27 квітня 2016 року. Таким чином оскаржені рішення не містять належного обґрунтування наявності між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення такого договору;
судами було проігноровано той факт, що ОСОБА_3 було визнано безвісно відсутнім на момент написання, ніби то ним, розписки. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2013 року ОСОБА_3 визнано безвісно відсутнім з 01 грудня 2011 року, а рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року померлим з 09 лютого 2016 року. На цю обставину у своїй окремій думці під час розгляду справи звертав увагу суддя Верховного Суду Краснощоков Є. В.;
представник відповідача наголошував, що реальною підставою подання ОСОБА_1 позову є його намагання заволодіти часткою квартири, яка належала зниклому ОСОБА_3 ОСОБА_1 отримав право спадкування майна, яке належало ОСОБА_6 , а саме: квартиру АДРЕСА_2 ; квартиру АДРЕСА_3 ; квартири АДРЕСА_1 . Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 23 січня 2015 року у справі № 760/19530/13-ц за ОСОБА_1 було визнано право власності на зазначене майно, в порядку спадкування. Водночас 1/2 квартири АДРЕСА_1 належала сину відповідача - ОСОБА_3 на момент, коли ОСОБА_1 приймав спадщину. Тому, ОСОБА_1 разом зі своїм адвокатом угрудні 2012 року звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва із позовом про стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 30 000 доларів США, які ніби то ОСОБА_1 передав йому під розписку. Про те, що цей позов подано з метою отримання частки квартири АДРЕСА_1 (інша частина якої перейшла йому в порядку спадкування) свідчить той факт, що ОСОБА_1 звертався до Солом'янського районного суду м. Києва із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення суду, в якій просив змінити спосіб і порядок виконання рішення шляхом передачі частини квартири, що належить ОСОБА_3 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 (том 1, а.с. 84-85);
28 вересня 2016 року ОСОБА_1 подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з ОСОБА_2 3% річних у сумі 96 005,53 грн, суму інфляційних у розмірі 710 996,75 грн, та загалом, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, суму боргу у розмірі 1 606 502,28 грн. Суд першої інстанції вирішив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 240 000 грн у межах вартості майна, одержаного у спадщину. Тобто задовольнив позовні вимоги позивача частково, стягнувши суму основного боргу. Проте суд апеляційної інстанції зазначив про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основної суми боргу за договором позики у розмірі, еквівалентному 30 000 доларів США, що підлягає сплаті в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленому для відповідної валюти на день платежу, а також три проценти річних за прострочення грошового зобов'язання за період з 01 вересня 2012 року по 18 січня 2016 року у розмірі 74 228,19 грн. Зазначена позовна вимога не зафіксована жодним процесуальним документом та самим позивачем у встановленому нормами ЦПК України порядку не заявлялася. Таким чином має місце порушення судом принципу диспозитивності, та фактично вихід судом, з власної ініціативи за межі позовних вимог.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються у частині задоволених позовних вимог про стягнення основної суми боргу за договором позики, трьох процентів річних за прострочення грошового зобов'язання та розподілу судових витрат. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2025 року:
відкрито касаційне провадження у справі;
у задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення виконання оскаржених судових рішень відмовлено.
01 вересня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалах Верховного Суду від 07 серпня 2025 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц; від 28 грудня 2020 року у справі № 499/144/17; від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц; від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11; від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17; від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц; від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц; від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц; від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18; від 06 листопада 2019 року у справі № 464/4574/15-ц; від 06 листопада 2019 року у справі № 756/17180/14-ц; від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц; від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18; від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц; від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц та постановах Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.
Фактичні обставини
Згідно копії розписки, яка міститься в матеріалах справи, 19 травня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено у письмовій формі договір позики, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав від позивача 240 000 грн, строк повернення коштів визначено до 14 серпня 2012 року.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2013 року в справі № 760/5504/13-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/34084500) задоволено заяву ОСОБА_2 , зацікавлені особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , Головне управління юстиції в м. Києві про визнання особи безвісно відсутньою. Визнано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 безвісно відсутнім з 01 грудня 2011 року. Цим рішенням встановлено, що ОСОБА_3 пішов з дому та не повернувся. По факту зникнення ОСОБА_3 27 жовтня 2011 року Солом'янським РУ ГУМВС України в м. Києві була відкрита оперативно-розшукова справа № 09-2060, в якій 13 листопада 2011 року винесено постанову про заведення оперативно-розшукової справи та оголошено державний розшук ОСОБА_3 . Місцезнаходження ОСОБА_3 не встановлено.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року в справі № 760/1615/15-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/54486955) Заяву ОСОБА_2 , зацікавлена особа: ОСОБА_1 , Головне управління юстиції у м. Києві, про визнання особи померлою задоволено. ОСОБА_3 оголошено померлим. Вказано, що днем смерті ОСОБА_3 вважати день набрання законної сили рішенням суду про оголошення його померлим;
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві 12 лютого 2016 року, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що складено відповідний актовий запис № 7.
П'ятою київською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 253/2016 після смерті ОСОБА_3 , згідно якої єдиним спадкоємцем за законом є батько спадкодавця ? ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 08 лютого 2017 року за клопотанням представника відповідача по справі було призначено судову-почеркознавчу експертизу. Проведення даної експертизи доручено ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа».
Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами цивільної справи № 2609/30529/12-ц (2-1548/17) № 2268, складеного 11 липня 2017 року експертом ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа», рукописний текст розписки від 19 (14) травня 2012 року, складеної від імені ОСОБА_3 про отримання у ОСОБА_1 грошей в сумі 240 000 грн, електрофотографічну копію якої надано на експертизу, виконаний ОСОБА_3 . Підпис від імені ОСОБА_3 в розписці від 19 (14) травня 2012 року про отримання у ОСОБА_1 грошей в сумі 240 000 грн, електрофотографічну копію якої надано на експертизу, виконаний ОСОБА_3 .
Зазначений висновок надано експертом Кривошейною О. П., відповідно до відомостей з Державного Реєстру атестованих судових експертів свідоцтво про підтвердження кваліфікації судового експерта Кривошейною О. П. станом на момент проведення зазначеної експертизи було недійсне.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 23 січня 2018 року призначено по справі повторну судову - почеркознавчу експертизу. 21 червня 2018 року до суду надійшло повідомлення №3011/3012/18-32/3013/18-33 Київського науково-дослідного інституту судових експертизи (КНДІСЕ) від 19 червня 2018 року про неможливість надання висновку судово-почеркознавчої експертизи, оскільки не надано оригіналу досліджуваної розписки від імені ОСОБА_3 від 19 травня 2012 року.
За розрахунком позивача та уточнення позовних вимог сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми складає 1 606 502,28 грн, в тому числі 96 005,53 грн - 3 % річних та суми інфляційних у розмірі 710 996,75 грн.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного в спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі (стаття 1282 ЦК України у редакції на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 ).
Відповідно до частини першої статті 37 ЦПК України у редакції, чинній станом на 19 липня 2016 року - заміни відповідача) у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Тлумачення статті 1281 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) свідчить, що вказана норма не встановлює певного порядку пред'явлення вимог кредиторів. Пред'являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року в справі № 758/8549/15-ц (провадження № 61-8438св18)).
Звернення кредитора безпосередньо до суду, зокрема із заявами про процесуальне правонаступництво та (або) про заміну сторони виконавчого провадження, слід розглядати як пред'явлення кредитором вимог до спадкоємця боржника в порядку статті 1281 ЦК України (див. пункт 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року в справі № 916/617/17 (провадження № 12-48гс20), пункти 9.3.-9.4. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс21)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 638/1046/14-ц (провадження № 14-12цс24) вказано, що:
«44. Встановлені статтею 1281 ЦК України строки є строками, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб'єктивне право.
45. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за зобов'язанням, а також припинення такого зобов'язання.
46. Наявність встановлених законом строків пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців забезпечує юридичну визначеність та стабільність цивільного обороту.
47. Встановлення темпоральних обмежень як для подання заяви про прийняття чи відмову від спадщини, так і для пред'явлення вимоги кредитором до спадкоємців боржника збалансовує інтереси учасників спадкових відносин та унеможливлює продовження стану невизначеності у цивільних відносинах, які зазнають змін у зв'язку зі смертю одного з їх учасників.
48. Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що оскільки зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців позичальника регламентуються приписами статті 1281 ЦК України. Тобто стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених порукою (іпотекою). Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язанням, а також припинення таких зобов'язань (див.: пункти 55-62 постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, пункт 69.5 постанови від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц, пункт 39 постанови від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, пункт 99 постанови від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17)».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 638/1046/14-ц (провадження № 14-12цс24) зазначено, що:
«49. Приписи статті 1281 ЦК України не містять особливих застережень щодо порядку задоволення вимог кредитора у разі, якщо смерть боржника настала після пред'явлення позову до нього під час розгляду судової справи.
50. Отже, якщо смерть позичальника настала під час розгляду судової справи за позовом кредитора до позичальника про стягнення заборгованості, до таких правовідносин застосовується правила про загальний порядок пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців, визначені у статті 1281 ЦК України, а спадкоємці, які прийняли спадщину, підлягають залученню до участі у справі як правонаступники відповідного учасника справи на підставі статті 55 ЦПК України.
51. Водночас потрібно пам'ятати, що підставою процесуального правонаступництва є правонаступництво у матеріальному праві, яке настало після відкриття провадження у справі. З огляду на наведене, особливості здійснення процесуального правонаступництва визначаються особливостями норм матеріального права, що регулюють перехід прав та обов'язків у матеріальних правовідносинах від особи до її правонаступника, або в інших випадках зміни сторони у правовідносинах, з яких виник спір.
52. Під час вирішення спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника (у тому числі, якщо смерть боржника настала під час розгляду справи у суді) суди для правильного вирішення справи першочергово повинні встановити, чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1281 ЦК України, тобто чи вчинив кредитор потрібні дії у матеріальних відносинах».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 638/1046/14-ц (провадження № 14-12цс24) зазначено, що:
«56. Отже кредитор у матеріальних відносинах може пред'явити вимогу до спадкоємців боржника відповідно до вимог статті 1281 ЦК України в один із таких способів: безпосередньо спадкоємцю (спадкоємцям); опосередковано - через нотаріуса за місцем відкриття спадщини (за межами України - через консульські установи).
57. Вибір конкретного способу пред'явлення вимоги до спадкоємців боржника є правом кредитора і здійснюється ним на власний розсуд.
58. Водночас кредитор, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, у строки, встановлені частиною другою і третьою статті 1281 ЦК України, позбавляється права вимоги (частина четверта цієї статті).
59. Зі спливом строків, визначених статтею 1281 ЦК України, і непред'явленням кредитором вимог до спадкоємців боржника, такий кредитор позбавляється права вимоги, тобто відповідне цивільне право припиняється, а кредитор втрачає можливість вимагати в суді захисту відповідного права».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18) зроблено висновок, що «сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 638/1046/14-ц (провадження № 14-12цс24) зазначено, що:
«71. Велика Палата Верховного Суду не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції повністю, а з висновками суду першої інстанції в частині - з огляду на таке.
72. Як зазначалося вище, кредитор може пред'явити вимогу до спадкоємців боржника лише у межах строків, встановлених статтею 1281 ЦК України.
73. У цій справі суди встановили, що позичальниця ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1. 14 жовтня 2014 року ОСОБА_1 повідомив суд про смерть ОСОБА_1 та надав копію свідоцтва про смерть.
03 лютого 2015 року представниці ПАТ «УкрСиббанк» - ОСОБА_6 стало відомо про відкриття спадщини під час ознайомлення з матеріалами справи, у зв'язку із чим вона подала до суду клопотання про витребування із нотаріальної контори відомостей зі спадкової справи щодо спадкоємців померлої ОСОБА_1.
26 березня 2015 року із заявою про прийняття спадщини звернулася дочка ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
21 квітня 2015 року ОСОБА_1 на адресу банку направив лист з повідомленням про ненадання ним згоди відповідати за зобов'язаннями нового боржника за кредитним договором від 05 лютого 2007 року № 11114550000 та про припинення договору поруки від 05 лютого 2007 року № П-11114550000, у відповідь на який банк попросив надати засвідчену копію свідоцтва про смерть позичальниці.
29 лютого 2016 року ПАТ «УкрСиббанк» звернувся до суду із заявою про залучення до участі у справі правонаступниці ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
74. Отже, про відкриття спадщини після смерті боржниці ОСОБА_1 банк дізнався не пізніше 03 лютого 2015 року, про що представник банку зазначив у поданому до суду клопотанні про витребування із нотаріальної контори відомостей зі спадкової справи.
75. Банк як кредитор вимогу до спадкоємців боржниці в будь-який спосіб (дивись пункт 56 цієї постанови) у строки, визначені частиною другої статті 1281 ЦК України, не пред'являв, а лише 29 лютого 2016 року звернувся до суду із процесуальною заявою про залучення до участі у справі правонаступниці ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
76. За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок, що банк не пропустив встановленого частиною другою статті 1281 ЦК України строку пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців боржника, оскільки відлік цього строку для банку почався з дня, коли представник банку дізнався про відкриття спадщини після смерті позичальниці (пункт 74 цієї постанови)».
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
у грудні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 ;
рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року в справі № 760/1615/15-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/54486955) Заяву ОСОБА_2 , зацікавлена особа: ОСОБА_1 , Головне управління юстиції у м. Києві, про визнання особи померлою задоволено. ОСОБА_3 оголошено померлим. Вказано, що днем смерті ОСОБА_3 вважати день набрання законної сили рішенням суду про оголошення його померлим;
згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві 12 лютого 2016 року, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що складено відповідний актовий запис № 7. П'ятою київською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 253/2016 після смерті ОСОБА_3 , згідно якої єдиним спадкоємцем за законом є батько спадкодавця ? ОСОБА_2 (том 3, а .с 219);
протокольною ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 19 липня 2016 року замінено відповідача ОСОБА_3 , який помер, його правонаступником ОСОБА_2 (том 3, а. с. 192 );
23 вересня 2016 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог з вимогами до правонаступника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 (том 3, а. с. 228 - 229);
суди не врахували, що приписи статті 1281 ЦК України не містять особливих застережень щодо порядку задоволення вимог кредитора у разі, якщо смерть боржника настала після пред'явлення позову до нього під час розгляду судової справи; звернення кредитора безпосередньо до суду, зокрема із заявами про процесуальне правонаступництво та (або) про заміну сторони виконавчого провадження, слід розглядати як пред'явлення кредитором вимог до спадкоємця боржника в порядку статті 1281 ЦК України;
суди не вернули уваги, що під час вирішення спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника (у тому числі, якщо смерть боржника настала під час розгляду справи у суді) суди для правильного вирішення справи першочергово повинні встановити, чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1281 ЦК України, тобто чи вчинив кредитор потрібні дії у матеріальних відносинах; кредитор, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, у строки, встановлені частиною другою і третьою статті 1281 ЦК України, позбавляється права вимоги;
суди не з'ясували чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця (позивачем) до спадкоємця боржника (відповідача) у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1281 ЦК України, тобто чи вчинив кредитор потрібні дії у матеріальних відносинах. За таких обставин суди зробили передчасний висновок про часткове задоволення позову, а тому судові рішення в оскарженій частині належить скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Висновки за результатами розподілу судових витрат
У постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено такий висновок, що «якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з чим, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, судові рішення в оскарженій частині скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником Камільовським Валентином Валентиновичем , задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 02 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2025 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , який є правонаступником ОСОБА_3 , про стягнення основної суми боргу за договором позики у розмірі, еквівалентному 30 000 доларів США, трьох процентів річних за прострочення грошового зобов'язання за період з 01 вересня 2012 року до 18 січня 2016 року у розмірі 74 228,19 грн, розподілу судових витрат скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 02 грудня 2024 року та постанова Київського апеляційного суду від 01 липня 2025 року в скасованих частинах втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко