15 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 911/101/21 (911/2330/24)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Пєсков В.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Селянсько-фермерського господарства "Добробут"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 (колегія суддів у складі: Доманська М.Л. - головуюча, Сотніков С.В., Остапенко О.М.)
та рішення Господарського суду Київської області від 22.01.2025 (суддя Янюк О.С.)
у справі №911/101/21(911/2330/24)
за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімсервіс" арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича
до Селянсько-фермерського господарства "Добробут"
за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: 1) Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб"
про витребування майна з чужого незаконного володіння
у межах справи №911/101/21
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімсервіс",
Стислий виклад позовних вимог
1. У провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа №911/101/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімсервіс" (далі - ТОВ "Агрохімсервіс", банкрут, позивач) на стадії ліквідаційної процедури, яку на підставі постанови суду від 06.09.2021 здійснює арбітражний керуючий Демчан Олександр Іванович (далі - Ліквідатор).
2. У вересні 2024 року до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява від Ліквідатора до Селянсько-фермерського господарства "Добробут" (далі - СФГ "Добробут", відповідач) про витребування від останнього набувача на користь позивача комбайна CASE 2166, заводський номер НОМЕР_1 , № двигуна НОМЕР_2 , 1997 року випуску (далі - майно).
3. Позовну заяву обґрунтовано вимогами ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
4. Позивач вказав, що ТОВ "Агрохімсервіс" у період коли у останнього вже була наявна заборгованість перед державним бюджетом, безоплатно відчужено сільськогосподарську техніку, яка перебувала у заставі Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - АТ "Укрексімбанк") без дозволу останнього. Відчуження ТОВ "Агрохімсервіс" майна безпосередньо призвело до втрати боржником платоспроможності та неможливості у подальшому погасити свої зобов'язання.
5. На думку позивача, СФГ "Добробут" не є добросовісним набувачем, оскільки єдиним засновником ТОВ "Агрохімсервіс" у період відчуження підприємством основних активів був ОСОБА_1 , який станом на 20.06.2010 також був керівником, єдиним засновником та кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" (далі - ТОВ "Хлібороб"). Отже, майно банкрута вибуло із його власності на користь заінтересованої особи - ТОВ "Хлібороб", що доводить спрямованість таких дій виключно на завдання шкоди кредиторам ТОВ "Агрохімсервіс".
6. Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив та зазначив про відсутність доказів про те, що спірний комбайн вибув із власності банкрута проти його волі; а також заперечив, що теперішній власник є недобросовісним набувачем, оскільки ТОВ "Агрохімсервіс" не отримувало від заставодержателя згоди на продаж заставодавцем заставних комбайнів. Також керуючись ст.ст. 16, 203, 204, 215 ЦК України, та ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) указує, що укладений правочин між СФГ "Добробут" та ТОВ "Хлібороб" не можна вважати фраудаторним, оскільки договір укладений більше ніж 11 років до відкриття провадження у справі про банкрутство; перевірений незалежним один від одного уповноваженими особами - уповноваженою особою Бориспільського ІДТН в Київській області та уповноваженими особами Бобровицької ІДТН Чернігівської області, які здійснювали перереєстрацію спірного комбайну.
7. Крім того, відповідач вважає, що сплинула позовна давність для визнання правочину недійним. З огляду на те, що позивач не вимагає визнання договору купівлі-продажу, укладеного між ТОВ "Агрохімсервіс" та ТОВ "Хлібороб", недійсним та таким, що укладено без волі ТОВ "Агрохімсервіс", то вимоги в частині повернення майна СФГ "Добробут" на користь позивача задоволенню не підлягають.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
8. 31.12.2003 Міністерством фінансів України (далі - Мінфін), Українською аграрною біржою (далі - боржник) та ТОВ "Агрохімсервіс" (поручитель) в особі директора ОСОБА_1, підписана угода про реструктурування №130-04/178 (далі - Угода), відповідно до п. 1 якої Мінфін реструктурує прострочену заборгованість станом на 1 січня 2003 року перед державою в сумі 107768,03 дол. США за кредитами, наданими боржнику на умовах кредитної угоди від 24.07.1997 №18/03-149, укладеної між Укрексімбанком від імені Кабінету Міністрів України та боржником, та кредитної угоди від 23.07.1997, укладеної між боржником та банком "Societe General. New York Branch", а боржник погашає цю заборгованість у строки та на умовах, що визначені в Угоді.
9. Відповідно до п. 3 Угоди поручитель у порядку та на умовах, визначених цією угодою зобов'язується солідарно з боржником у повному обсязі відповідати перед Мінфіном за виконання боржником зобов'язань, що виникли з цієї угоди.
10. Поручитель зобов'язується за письмовою вимогою Мінфіну сплатити за зобов'язаннями боржника, визначеними цією угодою, включаючи пеню, протягом трьох банківських днів з дати отримання зазначеної вимоги (п. 8 Угоди).
11. У разі невиконання або виконання не в повному обсязі боржником зобов'язань за угодою понад 90 днів несплачена сума заборгованості та/або відсотків визнається простроченою заборгованістю перед державою та підлягає стягненню разом із сумою пені, нарахованої за весь період такого невиконання або виконання не в повному обсязі, в установленому законодавством порядку, в тому числі шляхом звернення до поручителя, звернення стягнення на предмет договору застави (п. 15 Угоди).
12. Ця Угода набирає чинності одночасно з набранням чинності договором застави, який укладається банком-агентом від імені держави з заставодавцем щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника за цією угодою, та діє до повного виконання зобов'язань за цією угодою (п. 18 Угоди).
13. 30.04.2004 Відкрите акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України", що діє від імені і за дорученням Кабінету Міністрів України, представленим Мінфіном (заставодержатель) за цим договором застави та ТОВ "Агрохімсервіс" (заставодавець) в особі директора ОСОБА_1 уклали договір застави №130-04/178/011 (далі - Договір застави) відповідно до п. 1.1 якого заставою за цим Договором забезпечується всі вимоги заставодержателя, що випливають із Угоди про реструктурування, відповідно до якої заставодержатель, при виконанні боржником певних її умов, реструктурує прострочену станом на 01.01.2003 заборгованість перед державою у сумі 107768,03 дол. США за кредитами наданими боржнику на умовах кредитної угоди від 24.07.1997 №18/03-149, укладеної між заставодержателем та боржником, та кредитної угоди від 23.07.1997, укладеної між боржником та банком "Societe General. New York Branch", а боржник погашає прострочену заборгованість не пізніше 31.10.2010, на умовах, зазначених в Угоді про реструктурування.
14. Відповідно до п. 1.2 Договору застави в забезпечення виконання зобов'язань боржника за Угодою про реструктурування заставодавець заставляє сільськогосподарську техніку (предмет застави), а саме: комбайн CASE 2166 в комплексі з навісним обладнанням, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 , заводський номер НОМЕР_5 ; комбайн CASE 2166 в комплексі з навісним обладнанням, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_6 , реєстраційний номер НОМЕР_7 , заводський номер НОМЕР_8 .
15. Предмет застави знаходиться за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Глибоке, вул. Леніна, 2. Право власності на предмет застави підтверджено: договором викупу с/г техніки від 09.03.2004 №2003-В/3, укладеного між заставодавцем та боржником; видатковою накладною від 11.03.2004 №2003-В/3; податковою накладною від 11.03.2004 №178; довідкою заставодавця про врахування предмета застави на балансі заставодавця із зазначенням інвентарних номерів по кожному транспортного засобу; свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів.
16. Предмет застави залишається у володінні та користуванні заставодавця (п. 1.4 Договору застави).
17. Відчуження предмета застави заставодавцем дозволяється лише за письмовою згодою заставодержателя (п. 1.6 Договору застави).
18. Сторони домовились, що застава зберігає силу, якщо заставлене майно переходить у власність іншої особи, або якщо заставодержатель уступить вимогу, забезпечену заставою, іншій особі або боржник переведе за згодою заставодержателя борг, який виник із забезпеченої заставою вимоги, на іншу особу. У випадку реорганізації заставодавця зобов'язання за цим договором розповсюджується на його правонаступника (п.п. 1.9, 1.10 Договору застави).
19. Як зазначено у пп. 2.1.5 Договору застави заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави достроково, якщо, зокрема: проти заставодавця та/або боржника порушено провадження у справі про банкрутство або прийнято рішення про його/їх ліквідацію.
20. У свою чергу, у пп. 2.3.4 Договору застави визначені зобов'язання заставодавця стосовно предмета застави: без письмової згоди заставодержателя не здійснювати дій, пов'язаних із зміною права власності на предмет застави або його частину, а також дій, пов'язаних з передачею предмета застави третім особам.
21. Підпунктом 2.4.3 Договору застави визначені права заставодавця стосовно предмета застави: реалізовувати предмет застави за письмовим дозволом заставодержателя, дотримання вимог чинного законодавства України, цього договору та Угоди про реструктурування.
22. Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і залишається чинним до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором та виконання боржником зобов'язань за Угодою про реструктурування (п. 6.3 Договору застави).
23. Рішенням суду від 05.08.2014 у справі №911/2226/14 стягнуто з ТОВ "Агрохімсервіс" як поручителя у дохід державного бюджету 641141,40 грн у зв'язку із невиконанням боржником зобов'язань за Угодою. 11.09.2014 судом виданий відповідний наказ.
24. Ураховуючи відсутність майна у ТОВ "Агрохімсервіс" та повернення державним виконавцем зазначеного наказу, Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області ініційоване питання щодо відкриття провадження у справі про банкрутство згаданого товариства (ухвала суду від 14.06.2021 у справі №911/101/21).
25. Відповідно до інформації, наданої Головними управліннями Держпродспоживслужби в Київській та Кіровоградській областях, зокрема, комбайн зернозбиральний CASE IH 2166, рік випуску 1997, заводський номер НОМЕР_1 , № двигуна НОМЕР_2 (пояснення від 05.11.2021 №10-12/2447/17): з 07.07.2000 по 19.03.2004 - зареєстрований за Українською аграрною біржою, номерний знак НОМЕР_9 ; з 22.03.2004 по 01.03.2010 - зареєстрований за ТОВ "Агрохімсервіс", номерний знак НОМЕР_7 ; з 15.06.2010 по 30.08.2010 - зареєстрований за ТОВ "Хлібороб", номерний знак НОМЕР_10 ; з 25.10.2010 - зареєстрований за СФГ "Добробут", номерний знак НОМЕР_11 .
26. У листі Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області від 27.07.2024 вказано, що спірне майно зареєстроване за СФГ "Добробут" після 25.10.2010, перереєстрації на третіх осіб не здійснювалося.
27. Правочини, на підставі яких здійснювалася реєстрації майна, учасниками справи суду надано не було.
28. Відповідно до банківських виписок по рахунках ТОВ "Агрохімсервіс" за період із 01.01.2010 по 20.10.2021, у них відсутні відомості про здійснені платежі за отримані ТОВ "Агрохімсервіс" комбайни. Доказів протилежного учасниками справи суду надано не було.
29. Зі змісту листа Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області від 25.09.2024 убачається, що комбайн зернозбиральний CASE IH 2166, 1997 року випуску, номерний знак НОМЕР_11 , зареєстрований за СФГ "Добробут" на підставі договору купівлі-продажу №8 від 26.08.2010. При цьому, суду на дослідження зазначений договір учасниками справи надано не було.
30. Відповідно до банківської виписки по рахунку СФГ "Добробут" за 27.08.2020 відповідачем перераховано ТОВ "Хлібороб" 70000,00 грн, призначення платежу: "Оплата за комбайн згідно рахунку №СФ-0000025 від 26.08.2020". Проте, зазначений рахунок на дослідження суду також надано не було.
31. Зі змісту витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що станом на 20.06.2010 та на 15.07.2021 керівником ТОВ "Агрохімсервіс" (до 07.12.2010) і керівником ТОВ "Хлібороб" значився ОСОБА_1 .
Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
32. Рішенням Господарського суду Київської області від 22.01.2025 позовні вимоги задоволено. Витребувано від СФГ "Добробут" на користь ТОВ "Агрохімсервіс" комбайн CASE 2166, заводський номер НОМЕР_1 , № двигуна НОМЕР_2 , 1997 року випуску. Здійснено розподіл судового збору.
33. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 рішення Господарського суду міста Київської області від 22.01.2025 залишено без змін.
34. Господарські суди встановили відсутність належних доказів сплати ТОВ "Хлібороб" коштів за набуту сільськогосподарську техніку, відсутність доказів наявності згоди заставодержателя на відчуження майна, яке перебувало у вказаний період в заставі, пов'язаність між ТОВ "Хлібороб" та ТОВ "Агрохімсервіс" у період відчуження комбайну (керівниками обох був ОСОБА_1 ), та дійшли висновку про те, що спірний комбайн вибув із власності ТОВ "Агрохімсервіс" не з волі його власника, у зв'язку із чим таке майно підлягає витребуванню у його останнього набувача - СФГ "Добробут".
35. Господарські суди зазначили, що наявність у відповідача статусу добросовісного набувача спірного майна не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідно до вимог ст. 388 ЦК України майно, яке вибуло поза волею власника може бути витребувано у добросовісного набувача.
36. Господарські суди дійшли висновку, що оскільки майно вибуло з володіння ТОВ "Агрохімсервіс" поза його волею, то повернення у його власність цього майна переслідує легітимну мету охорони права власності особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, а також з метою дотримання таких прав відповідно до загальних інтересів суспільства.
37. Господарські суди зазначили, що в цьому випадку пропорційність втручання у право володіння та справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання, полягає у тому, що ТОВ "Агрохімсервіс" поза його волею було позбавлене права володіння на спірне майно.
38. Додатково господарські суди вказали, що належних доказів придбання спірного майна за плату відповідач не надав, а майно було набуто в особи, яка не мала права його відчужувати (без згоди заставодержателя), тому власник має право витребувати його у добросовісного набувача у всіх випадках.
39. Крім того, на думку господарських судів, втручання у право СФГ "Добробут" на володіння майном в цьому випадку переслідує легітимну мету. Обґрунтовану компенсацію СФГ "Добробут" може отримати за рахунок осіб, які відчужували спірне майно, не маючи на це право (без згоди заставодержателя цього майна).
Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
40. СФГ "Добробут" (далі - скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 22.01.2025, постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
41. Скаржник у касаційній скарзі як на підставу для касаційного оскарження судових рішень посилається на п. 1, п. 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
42. Так, скаржник вважає, що господарські суди ухвалили судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.09.2022 у справі №908/976/19, від 14.12.2022 у справі №461/12525/15-ц, від 07.11.2018 у справі №488/6211/14-ц, від 20.07.2022 у справі №923/196/20, від 26.06.2019 у справі №669/927/16-ц, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18, від 02.11.2021 у справі №925/1351/19, від 23.10.2019 у справі №922/3537/17, від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, від 06.07.2022 у справі №914/2618/16, від 30.11.2023 у справі №920/1402/21(920/1100/22), від 27.05.2020 у справі №641/9904/16-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 щодо застосування ст.ст. 3, 13, 16, 330, 387, 388 ЦК України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
43. Крім того, скаржник вказує, що суди не взяли до уваги суттєві докази, що підтверджують законність володіння майном останнім набувачем та не надали належної оцінки доказам оплатності договору.
44. На думку скаржника, господарські суди безпідставно не врахували банківську виписку по рахунку СФГ "Добробут" за 27.08.2010 зі змісту якої убачається, що СФГ "Добробут" перерахувало ТОВ "Хлібороб" 70000,00 грн з призначенням платежу: "Оплата за комбайн згідно рахунку №СФ-0000025 від 26.08.2010".
45. Скаржник з посиланням на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №641/9904/16-ц вважає, що позов про витребування майна, яке відчужене стороною недійсного правочину, що за його твердженням було вчинено з метою уникнення звернення стягнення на майно, не підлягає задоволенню, оскільки зазначений позов спрямований на одержання судового захисту права, яким особа зловживала.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
46. Ліквідатор ТОВ "Агрохімсервіс" подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
47. Ліквідатор вважає, що викладені в касаційній скарзі посилання на, нібито, правомірність вибуття майна із власності банкрута та оплатність набуття такого майна відповідачем зводиться до переоцінки вже оцінених судами попередніх інстанцій, що є неприпустимим на стадії касаційного оскарження, оскільки господарські суди встановили факт відсутності правочинів, на підставі яких спірне майно вибувало із власності позивача та набувалось СФГ "Добробут" та факт відсутності належних доказів оплати СФГ "Добробут" спірного комбайна.
48. На думку Ліквідатора, обставини виведення спірного майна з метою уникнення розрахунків ТОВ "Агрохімсервіс" із кредиторами в сукупності із незаконністю вибуття майна із володіння ТОВ "Агрохімсервіс" підтверджено в оскаржуваних судових рішеннях, що свідчать про спрямованість волі ТОВ "Агрохімсервіс" не на досягнення розумної ділової мети, а на виведення активу з метою порушення прав кредиторів, що доводить відсутність волі власника на законне відчуження цього майна, оскільки за таким правочином воля власника спрямована не на правомірну реалізацію свого права власності, а на зловживання ним правом для досягнення неправомірної цілі завдання шкоди кредиторам.
49. Ліквідатор зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
50. У відзиві вказано, що Ліквідатором та судом вжито усіх можливих дій для отримання копії правочину, на підставі якого спірна сільськогосподарська техніка вибула із власності банкрута, водночас копії відповідного правочину не виявлено. Аналогічно, в матеріалах справи відсутні будь-які інші докази, на підставі яких можливо встановити, що спірний правочин був укладений із дотриманням вимог ст. 203 ЦК України. Із вказаного Ліквідатор робить висновок, що відповідний правочин не був укладений, а майно вибуло із власності банкрута без відповідної правової підстави та за відсутності згоди заставодержателя на відчуження.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
51. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог про витребування рухомого майна від останнього набувача на користь позивача в межах справи про банкрутство.
52. Процедура банкрутства за своєю суттю є конкурсним процесом, основною метою якого, зокрема, є чергове і пропорційне задоволення вимог всієї сукупності кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів.
53. Верховний Суд враховує, що позовні вимоги боржника на підставі ст. 388 ЦК України (витребування майна від останнього набувача) можуть призводити до зміни ліквідаційної маси боржника, що в свою чергу впливає на права кредиторів у справі про банкрутство.
54. У процедурах банкрутства суттєве значення має принцип судового нагляду, оскільки з моменту порушення щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
55. Зазначений принцип полягає у нагляді за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об'єктів ліквідаційної маси, а також інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів тощо. Господарський суд у справах про банкрутство має забезпечити як принцип рівності учасників процедури банкрутства, баланс інтересів боржника і його кредиторів та інших заінтересованих учасників, так і справедливий розподіл майна боржника між кредиторами, що є особливістю процедури банкрутства (постанова Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №21/89б/2011(913/45/20)).
56. Під час порушення провадження в справі про банкрутство право- і дієздатність боржника значно обмежуються на підставі імперативних норм КУзПБ, що пов'язується з особливими завданнями та цілями правового регулювання відносин банкрутства (неплатоспроможності), що виходять з підтримки інтересів не лише кредиторів та боржника, а й осіб, пов'язаних із ними. Після введення ліквідаційної процедури функції з управління та розпорядження майном передаються ліквідатору.
57. В контексті зазначеного може виникнути питання, чи конкуруючий суспільний інтерес ліквідатора у поверненні майна до ліквідаційної маси з метою задоволення вимог кредиторів може вважатися співмірним із тими негативними наслідками, яких зазнає добросовісний набувач майна, оскільки інтерес кредиторів, так само, як і боржника, полягає лише в тому, аби майно було продане за якомога більшу ціну.
58. У боржника-юридичної особи втрачається майновий інтерес щодо повернення проданого майна, оскільки він все одно не буде мати можливості розпорядитися ним. Так само і кредитори не заінтересовані в поверненні саме майна, оскільки при поверненні майна в конкурсну масу його наявність може призвести як до додаткових витрат на утримання, так і до зменшення ціни такого майна до моменту його реалізації.
59. Разом з тим, при відкритті провадження у справі про банкрутство боржник не втрачає право на майно, охоронюване положеннями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. І у випадку вибуття майна з володіння власника поза його волею до добросовісного набувача, обидві сторони можуть розраховувати на захист їх права на майно в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
60. З огляду на зазначене, легітимною метою у випадку витребування арбітражним керуючим нерухомого/рухомого майна від набувача такого майна на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України можна вважати судовий нагляд у процедурах банкрутства та нагляд за дотриманням інтересів кредиторів щодо збереження об'єктів ліквідаційної маси, а також інтересів боржника щодо задоволення грошових вимог кредиторів.
61. Тому значення віндикації від добросовісного набувача в межах провадження у справі про банкрутство не може розглядатися лише як спосіб консолідації ліквідаційної маси, оскільки захист права власності боржника, з урахуванням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, презюмується. Такий захист спрямований на попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном саме власником, в тому числі власником, який є боржником у провадженні у справі про банкрутство, оскільки такий власник майна наділений в тому числі правом на погашення власних боргів за рахунок належного йому майна. Повернення майна може прямо вплинути як на діяльність юридичної особи-боржника в цілому, так і на права керівників юридичної особи, її засновників та учасників.
62. Так, за правилами ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
63. При цьому у правовій конструкції витребування майна шляхом віндикації позивач повинен довести наявність таких обов'язкових елементів даного способу захисту права власності: 1) позивач є безсумнівним власником майна, що витребовується; 2) майно, що є предметом віндикації вибуло з володіння позивача поза його волею; 3) відсутні правові підстави для вибуття спірного майна з володіння позивача.
64. Обов'язок доводити наявність усіх елементів такої правової конструкції покладається саме на позивача.
65. Власник, за наявності підстав, передбачених ст. 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18, 14.11.2018 у справі №183/1617/16).
66. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №25/1351/19 наведено правовий висновок, за змістом якого для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (п. 51 постанови від 26.06.2019 у справі №669/927/16-ц, п. 46.1 постанови від 01.04.2020 у справі №610/1030/18, на які посилається скаржник). Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі ст. 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України.
67. Верховний Суд вважає, що доводи скаржника про те, що господарські суди належним чином не врахували вказані правові позиції Верховного Суду щодо належного з'ясування питання добросовісності/недобросовісності набувача майна, та, як наслідок щодо правильного застосування положень ст.ст. 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, з огляду на таке.
68. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
69. Зазначене також підтверджується висновками Верховного Суду, який неодноразово звертав увагу на те, що можливість задоволення позовних вимог на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України пов'язана із встановленням двох основних обставин - відсутності волі власника (позивача, який витребує майно) на відчуження майна та обставин переходу права власності до останнього набувача (чи було таке набуття добросовісним чи не добросовісним).
70. Верховний Суд враховує, що позивач не оспорює укладений між позивачем та першим набувачем комбайну правочин, однак вказує на те, що у період коли у останнього вже була наявна заборгованість перед державним бюджетом, він безоплатно відчужив сільськогосподарську техніку, і таке відчуження ТОВ "Агрохімсервіс" майна безпосередньо призвело до втрати боржником платоспроможності та неможливості у подальшому погасити свої зобов'язання.
71. Відповідно до змісту оскаржуваних судових рішень, учасники справи не надали на дослідження суду ні перший правочин, на підставі якого майно вибуло з власності позивача, ні правочин, на підставі якого набув право власності відповідач, у зв'язку з чим, господарські суди зазначили, що встановити умови, ціну, мету, повноваження представників сторін, що їх підписали, а також виявити ознаки недійсності, фіктивності тощо, у суду можливості немає.
72. У цьому зв'язку Верховний Суд вважає, що висновок судів як щодо відсутності волі позивача на відчуження майна, так і про безоплатність набуття майна відповідачем суперечать наведеному їх висновку про неможливість встановити мету, ціну чи фіктивність договорів.
73. Верховний Суд відхиляє доводи Ліквідатора, викладені у відзиві на касаційну скаргу про те, що господарські суди встановили факт відсутності правочинів, на підставі яких спірне майно вибувало із власності позивача та набувалось СФГ "Добробут", оскільки таких обставин господарські суди не встановили. У зв'язку з наведеним, твердження Ліквідатора про неукладеність такого правочину Верховний Суд відхиляє. Крім того, Ліквідатор не посилався на такі обставини в обґрунтування позовних вимог, тоді як відповідно до ч. 3 ст. 300 ГПК України у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
74. Крім того, господарські суди погоджуючись з доводами Ліквідатора про те, що відчуження ТОВ "Агрохімсервіс" майна безпосередньо призвело до втрати боржником платоспроможності та неможливості у подальшому погасити свої зобов'язання, що свідчить про недобросовісну поведінку боржника, не врахували та не дали будь-якої оцінки тій обставині, що відчуження комбайну було у 2010 році, тоді як справу про банкрутство ТОВ "Агрохімсервіс" відкрито у 2021 році, тобто ще протягом 11 років підприємство боржника функціонувало.
75. У постанові від 03.10.2018 у справі №906/1765/15 Верховний Суд у контексті застосування норм права до правовідносин з витребування майна банкрута, дійшов висновку, що з урахуванням приписів ст.ст. 216, 388 ЦК України за умови, якщо відповідний договір купівлі-продажу було судовим рішенням визнано недійсним, зазначена обставина є свідченням того, що майно за такими договорами вибуло всупереч волі власника.
76. Верховний Суд враховує, що предметом позовних вимог не є визнання недійсним укладеного правочину між ТОВ "Агрохімсервіс" та ТОВ "Хлібороб", тобто по суті правові підстава відчуження спірного майна існує.
77. У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справі про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.05.2024 у справі №924/408/21(924/287/23) наведено правовий висновок про те, що вибуття майна з володіння власника (або особи, якій він передав майно у володіння) на підставі правочину, який у подальшому визнано недійсним, можна вважати таким, що відбулось не з їхньої волі в розумінні п. 3 с. 1 ст. 388 ЦК України, у тому разі, коли недійсність зазначеного правочину зумовлена впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною та/або іншими конкретними обставинами, які свідчать про відсутність дійсної волі власника на відчуження відповідного майна. Без встановлення наведених конкретних обставин щодо вчинення правочину з відповідними вадами волі самий лише факт визнання недійсним такого фраудаторного правочину не є достатньою підставою для висновку про вибуття відчуженого за ним майна не з волі власника або особи, якій він передав майно у володіння, в розумінні зазначеної норми цивільного законодавства.
78. Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що сам лише факт недійсності першого в ланцюгу договорів правочину, за яким відчужено відповідне майно боржника, не свідчить про вибуття такого майна з володіння власника без його волі. Адже недійсність правочину як така (без урахування підстав недійсності) не виключає наявності волі власника майна на його відчуження. Однак метою такого відчуження при укладенні фраудаторного правочину є унеможливлення звернення стягнення на це майно та в окремих випадках збереження фактичного контролю над цим майном (у разі відчуження пов'язаній особі).
79. Натомість презюмування відсутності волі власника на відчуження майна за недійсним правочином, незалежно від підстав недійсності, матиме наслідком необґрунтоване розширення окресленого ч. 1 ст. 388 ЦК України кола випадків, за яких майно може бути витребувано від добросовісного набувача.
80. Як наслідок, добросовісний набувач перебуватиме в невигідному становищі порівняно з недобросовісним власником (який не дотримався вимог закону при укладенні правочину, спрямованого на відчуження майна). Отже, на такого набувача, попри його добросовісність, буде покладено індивідуальний і надмірний тягар, пов'язаний з втратою майна та необхідністю шукати способи компенсації своїх втрат (зокрема витрат на придбання майна, на його утримання, збереження, а також поліпшення відповідно до положень ст. 390 ЦК України). Водночас можливість застосування положень ст. 330 ЦК України буде значною мірою необґрунтовано обмежена.
81. Наведене не сприятиме забезпеченню принципу правової визначеності як невід'ємної складової верховенства права, а також може призвести до невиправданого та непропорційного втручання у мирне володіння майном добросовісної особи, що набула його за відплатним правочином. При цьому таке втручання буде здійснено на користь особи, що діяла недобросовісно, зловживаючи своїм правом (адже арбітражний керуючий та кредитори при зверненні з відповідним позовом передусім діють в інтересах боржника), що матиме наслідком порушення справедливого балансу інтересів.
82. Отже, господарські суди не врахували, що без встановлення мети відчуження майна боржника неможливо дійти висновку про вибуття такого майна з володіння власника без його волі, тобто висновки обох судів про відсутність волі боржника майна на відчуження спірного комбайну, є передчасними.
83. Що стосується добросовісності останнього набувача майна, то Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 виснувала про важливе значення належної перевірки обставин, які свідчать про добросовісність або недобросовісність набувача як для застосування положень ст.ст. 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна як такого, що може вважатися відповідним нормам справедливого судового розгляду згідно зі ст. 6 Конвенції.
84. Відхиляючи доводи відповідача про оплатність придбаного ним комбайну, господарські суди зауважили, що правочин, на підставі якого відповідач набув спірне майно, суду не надано, а отже не доведено ціну, яка сплачена за цим договором. Так, на підтвердження оплатності придбання спірного майна відповідачем надано виписку по рахунку відповідача, у якій зазначено, що оплата за комбайн у сумі 70000,00 грн відбулась згідно з рахунком від 26.08.2010 №СФ-0000025. Відхиляючи наведений доказ, господарські суди дійшли висновку про те, що зазначений рахунок суду першої інстанції наданий не був, а тому за наданими до суду документами не вбачається за можливе ідентифікувати вказану оплату як оплату саме за спірний комбайн.
85. Верховний Суд зауважує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені, зокрема, відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України №566 від 30.12.1998 (чинного на час проведення грошових операцій за кредитним договором).
86. Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
87. Разом з тим, відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
88. Аналогічна за змістом норма закріплена у п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами).
89. Отже, виписка з особового рахунку може бути належним доказом заборгованості відповідача за кредитом, яка повинна досліджуватися судами у сукупності з іншими доказами. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №200/5647/18.
90. Вказуючи про те, що відповідач не надав рахунок від 26.08.2010 №СФ-0000025 на підтвердження оплати за комбайн, господарські суди не надали оцінки наданій відповідачем виписці по рахунку клієнта. Так, господарські суди не дослідили і не зазначили, яка інформація в ній міститься і які обставини вона підтверджує чи спростовує.
91. Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
92. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
93. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
94. У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
95. Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
96. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
97. Верховний Суд вважає, що в даному випадку, враховуючи задавненість правовідносин сторін, відсутність ряду первинних доказів, висновки господарських судів щодо поданих сторонами доказів є суперечливими та не відповідають вимогам про оцінку доказів, передбачених у ст. 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
98. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №908/2846/19, від 27.05.2021 у справі №910/702/17, від 17.11.2021 у справі №910/2605/20.
99. Зазначені правові висновки у застосуванні норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від змісту спірних правовідносин.
100. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), "Новоселецький проти України" від 11.03.2003, "Федоренко проти України" від 01.06.2006, заява №47148/99).
101. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст. 1 Конвенції, зміст по суті якої, вимагає дотримання обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.
102. Отже, особа може бути позбавлена її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності повинна дотримуватися справедлива рівновага між інтересами суспільства та правами власника.
103. Отже, враховуючи, шо господарські суди належним чином не встановили обставин справи щодо вибуття майна від банкрута так і обставин справи щодо набуття цього майна відповідачем, тобто добросовісність/недобросовісність відповідача, є передчасними висновки щодо законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання.
104. Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 29.05.2024 у справі №910/5808/20 зауважив, що одним з критеріїв для відмови суду у втручанні у мирне володіння добросовісним набувачем спірним майном є темпоральний критерій, за яким особа, яка добросовісно набула право власності на майно та володіла цим майном тривалий час, не може бути позбавлена права власності на таке майно (постанова Верховного Суду від 21.07.2020 у справі №5011-15/2551-2012).
105. У вказаній справі Верховий Суд також звернув увагу, що під час провадження у справі про банкрутство потрібно чітко встановити, в яких випадках втручання у мирне володіння майном є пропорційним, оскільки і боржник-власник і кінцевий добросовісний набувач наділені захистом їх права на мирне володіння спірним майном, передбаченим положеннями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тому, розглядаючи справи щодо застосування положень ст. 388 ЦК України у поєднанні з положеннями ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи, мотивувати висновки про наявність підстав для втручання у володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з гарантій мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням.
106. Додатково, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що однією з підстав позову є те, що ТОВ "Агрохімсервіс" безоплатно відчужено сільськогосподарську техніку, яка перебувала у заставі Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - АТ "Укрексімбанк") без дозволу останнього.
107. Так, у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №910/9131/16 викладеного правову позицію про те, що сама по собі відсутність згоди заставодержателя на вчинення правочину з відчуження заставленого майна є достатньою підставою для задоволення позову заставодержателя про визнання такого правочину недійсним.
108. Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
109. Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
110. Аналогічне правило міститься у ст. 19 Закону України "Про заставу".
111. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" до забезпечувальних обтяжень, зокрема, належить застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 ЦК України, що виникає на підставі договору.
112. Частиною 2 ст. 22 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначено, що за рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором.
113. Аналіз ст.ст. 546, 572, 576, 577 ЦК України, ст.ст. 1, 4 Закону України "Про заставу" дає підстави для висновку, що суть застави полягає в тому, що кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №921/5/18.
114. Погоджуючись з доводами позивача про те, що відповідне майно могло бути відчужено тільки за згодою заставодержателя, тоді як докази наявності такої згоди в матеріалах справи відсутні, господарські суди не з'ясували, чи є АТ "Укрексімбанк" кредитором ТОВ "Агрохімсервіс" у справі про банкрутство, оскільки хоча АТ "Укрексімбанк" і залучено до участі у справі №911/101/21(911/2330/24) як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, будь-яких пояснень з цього приводу банк не подавав.
115. Однак, встановлення наведених обставин справи має значення для з'ясування питання щодо порушених прав та законних інтересів позивача внаслідок відчуження заставленого майна без згоди заставодержателя.
116. Верховний Суд виходить з того, що суд має перевірити наявність у особи, яка звертається з позовом, порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано цей позов, з'ясувати, у чому полягає порушення цих прав та інтересів. При цьому обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, становлять підставу позову, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої позивач просить прийняти судове рішення. При цьому відсутність порушення права особи є підставою для відмови в позові, оскільки саме порушене (оспорюване) право та інтерес підлягають захисту.
117. Крім того, під час розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій мали встановити шляхом дослідження наявних у справі доказів у їх сукупності з урахуванням вірогідності та взаємозв'язку обставини про добросовісність/недобросовісність відповідача, зокрема, про об'єктивну неможливість (або можливість) відповідача бути обізнаним про можливу незаконність вибуття спірного майна з володіння боржника, про недобросовісну поведінку боржника.
118. Так, господарські суди не врахували, що відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.
119. Статтею 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначено, що у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі ст. 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.
120. Відповідно до вимог чинного законодавства України, застава зберігає свою силу для нового власника майна за умови наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідних відомостей про обтяження, які внесені до такого реєстру перед відчуженням предмета застави. У протилежному випадку набувач вважається добросовісним і набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.
121. Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 у справі №333/6700/15-ц, від 11.09.2019 у справі №573/1105/17, від 25.11.2019 у справі №757/17150/17-ц, від 18.12.2019 у справі №619/4033/18, від 18.03.2020 у справі №202/5584/18, від 07.04.2020 у справі №761/48585/18, від 09.06.2021 у справі №643/1735/19, від 24.06.2021 у справі №757/4536/18.
122. Водночас господарські суди наведеного не врахували та не з'ясували, чи були внесені до Державного реєстру обтяжень рухомого майна відповідні відомості про обтяження перед відчуженням предмета застави.
123. Отже, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
124. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень, знайшли своє часткове підтвердження під час касаційного перегляду справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
125. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
126. За результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
127. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (ч. 4 ст. 310 ГПК України).
128. Враховуючи вищевикладене та керуючись п. 2 ч. 1 ст. 308, ст. 310 ГПК України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі рішення про витребування майна скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
129. Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, надати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін і залежно від установленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Судові витрати
130. У зв'язку з тим, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат у цій частині судом не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Селянсько-фермерського господарства "Добробут" задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 та рішення Господарського суду Київської області від 22.01.2025 у справі №911/101/21(911/2330/24) скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Картере
Судді К. Огороднік
В. Пєсков