8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"09" вересня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/2376/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шарко Л.В.
при секретарі судового засідання Колесніченко О.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків, 3-ті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Департамент цивільного захисту Харківської обласної державної адміністрації, м. Харків, Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, м. Харків
до Публічного акціонерного товариства "Лозівській завод металоконструкцій", Харківська обл., м. Лозова
про розірвання договору та повернення державного майна
за участю представників учасників справи:
позивача - Володимира СТУПІНА;
відповідача - не з'явився;
3-ої особи (ДЦЗ ХОДА) - не з'явився;
3-ої особи (ГУ ДСНС у Харківській області) - не з'явився;
Позивач, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариство "Лозівській завод металоконструкцій", Харківська обл., відповідач, в якому просить суд:
- розірвати договір зберігання майна цивільної оборони № 36 від 25 липня 2006 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (61057, м. Харків, майдан Театральний,1, ідентифікаційний код юридичної особи 44223324) та Публічним акціонерним товариством "Лозівський завод металоконструкцій" (вул. Олеся Гончара, 61, м. Лозова, 64605, ідентифікаційний код юридичної особи 00860174) .
- зобов'язати Публічне акціонерне товариство "Лозівський завод металоконструкцій" (вул. Олеся Гончара, 61, м. Лозова, 64605, ідентифікаційний код юридичної особи 00860174) повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області (61057, м. Харків, майдан Театральний,1, ідентифікаційний код юридичної особи 44223324) майно цивільної оборони, захисну споруду цивільного захисту №79883, визначену Актом прийому-передачі майна цивільної оборони до договору зберігання майна цивільної оборони № 36 від 25 липня 2006 шляхом підписання акту приймання - передавання.
Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.
Ухвалою суду від 15.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Постановлено залучити до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Департамент цивільного захисту Харківської обласної державної адміністрації (ідентифікаційний код юридичної особи 23000066, адреса: 61038, місто Харків, Салтівське шосе, будинок 73) та залучити до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 38631015, адреса: 61013, місто Харків, вул. Шевченка, будинок 8).
23.07.2025 до суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Департаменту цивільного захисту Харківської обласної державної адміністрації надійшли пояснення щодо позову, в яких третя особа зазначає, що із матеріалів справи вбачається, що 25.07.2006 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та Публічним акціонерним товариством "Лозівський завод метал конструкцій" був укладений Договір зберігання майна цивільної оборони № 36 (далі - договір). Зокрема, під час приватизації ПАТ "Лозівський завод металоконструкцій" захисна споруда цивільного захисту - сховище № 79883, яке розташоване за адресою: Харківська обл., м. Лозова, вул. Олеся Гончара, буд. 61-А, залишилась в державній власності у сфері управління Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області. З огляду на зазначене, Департамент не є стороною договору та немає правового відношення до захисної споруди цивільного захисту - сховища № 79883, у зв'язку з чим права та інтереси Департаменту в даній справі не порушуються.
09.09.2025 у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити повністю.
Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, відзиву на позовну заяву не надав. Про місце, дату та час проведення судових засідань відповідач повідомлявся належним чином, відповідно до ст.ст. 120, 121 ГПК України, що підтверджується рекомендованим повідомленням АТ "Укрпошта" № 0610268579128 про вручення поштового відправлення відповідачу, а саме ухвали суду про відкриття провадження у справі від 15.07.2025.
Треті особи правом на участь представників у судовому засіданні не скористалися, причину неявки не повідомили. З довідок про доставку документа в кабінет електронного суду, яку отримано з автоматизованої системи документообігу суду комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" вбачається, що документ в електронному вигляді "Ухвала про відкриття провадження" від 15.07.2025 у справі №922/2376/26 (суддя Шарко Л.В.) було надіслано одержувачам - Департаменту цивільного захисту Харківської обласної державної адміністрації та Головному управлінню Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області до їх Електронних кабінетів: 15.07.25.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Оскільки відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, враховуючи сплив процесуального строку, встановленого для розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
До статутного капіталу ВАТ "Лозівський завод металоконструкцій" (перейменовано в ПАТ "Лозівський завод металоконструкцій"), створеного в процесі приватизації, не увійшло сховище - захисна споруда цивільного захисту №79883 (окремо розташовано), інв. №1121 (далі - захисна споруда цивільного захисту №79883) за адресою: Харківська обл., м. Лозова, вул. Олеся Гончара (стара назва - Чехова), 61-А, що належить до сфери управління Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області.
25 липня 2006 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (далі - Регіональне відділення, Орган управління, позивач) та Публічним акціонерним товариством "Лозівський завод металоконструкцій" (далі - ПАТ "ЛЗМК", Зберігач, відповідач) укладений договір зберігання майна цивільної оборони № 36 (далі - договір).
Відповідно до п.1.1 договору орган управління передає, а Зберігач приймає таке державне майно (об'єкт цивільної оборони): сховище № 79883, яке розташоване за адресою: Харківська область, м. Лозова, вул.Чехова,61.
Згідно з п.1.2 договору, сторони виходять з того, що Зберігач при здійсненні функцій зберігання об'єкта, яке є предметом цього договору, додержується обмежень щодо його користування і розпорядження відповідно до цього договору.
Відповідно до п.1.3 договору зберігач здійснює послуги збереження безоплатно.
Згідно розділу 2. "Права і обов'язки сторін" договору, Орган управління має право:
- п.2.1.1 договору, у разі погіршення стану об'єкта, за згодою Головного управління МНС України в Харківській області, Головного управління з питань НС Харківської ОДА, вимагати від Зберігача вжиття заходів щодо усунення недоліків, які виникли під час зберігання;
- п.2.1.2 договору, вимагати відшкодування збитків, завданих пошкодженням об'єкта, за рахунок Зберігача відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до п.2.2 договору, Орган управління зобов'язаний передати об'єкт на зберігання одночасно з підписанням цього договору.
Згідно з п.2.4.2 договору, Зберігач зобов'язаний утримувати захисну споруду відповідно до Будівельних норм і правил "Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом захисних споруд ЦО та їх утримання" - ДБН А.3.1.-9-2000.
Згідно з п.2.4.3 договору, Зберігач зобов'язаний використовувати об'єкт, зазначений у додатку до цього договору, тільки за його призначенням та на умовах договору, забезпечуючи його збереження.
Відповідно до п.2.4.5 договору, Зберігач зобов'язаний нести повну відповідальність за збереження об'єкта.
Згідно п.2.4.7 договору, Зберігач зобов'язаний відшкодувати збитки, заподіяні об'єкту з вини Зберігача.
Відповідно до п. 6.1 договору, дію цього договору може бути припинено: а) за згодою сторін, б) за рішенням господарського суду, в) у зв'язку з прийняттям законодавчих актів, норми яких змінюють статус майна.
Відповідно до п. 6.2 договору, Реорганізація "Органа управління" чи "Зберігача" не може бути підставою для зміни умов цього договору чи припинення його дії. В такому випадку права та обв'язки переходять до правонаступників.
Згідно з п.7.1 договору, договір укладено у 4 примірниках, кожний з яких має однакову юридичну силу. Один зберігається у Органі управління, другий - у Зберігача, третій - в Головному управлінні МНС України в Харківській області, четвертий - в Головному управлінні з питань НС Харківської ОДА.
Згідно п. 7.3 договору, договір вступає в силу з дати його підписання всіма сторонами і діє до вирішення питань щодо майна цивільної оборони з відповідним територіальним органом виконавчої влади.
Додатком до договору є Акт прийому-передачі майна цивільної оборони від 25.07.2006, відповідно до якого Регіональне відділення передає, а ВАТ "Лозівський завод металоконструкцій" приймає під зберігання майно цивільної оборони: найменування інвентарного об'єкта - об'єкт ЦО - сховище № 79883, рік вводу 1984, інвентарний номер 1121, первісна вартість 486331,58 грн, залишкова вартість станом на 01.07.2006 - 186626,22 грн, яке розташоване за адресою: 64600, Харківська область, м. Лозова, вул. Чехова (теперішня назва вулиці - вулиця Олеся Гончара), 61.
Рішенням від 20.07.2012 Лозівської міської ради Харківської області XXXV сесії VI скликання Захисній споруді цивільного захисту №79883, що перебуває у державній власності та знаходиться на зберіганні у відкритого акціонерного товариства "Лозівський завод металоконструкцій", була присвоєна адреса: Харківська обл., м. Лозова. вул. Чехова, 61-а.
Відповідно до п. 1 додаткової угоди № 1 до договору від 14 січня 2015 та п.8 "Місцезнаходження сторін" договору змінено назву Зберігача, а саме: ВАТ "Лозівський завод металоконструкцій" (код ЄДРПОУ 860174) на ПАТ "Лозівський завод металоконструкцій" (код за ЄДРПОУ 860174).
Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 1 до договору від 14 січня 2015 в Акті прийому-передачі об'єкта цивільної оборони, що є невід'ємною частиною договору, змінити назву Зберігача, а саме: ВАТ "Лозівський завод металоконструкцій" на ПАТ "Лозівський завод металоконструкцій".
ПАТ "Лозівський завод металоконструкцій" згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань знаходиться в стані припинення (30.09.2016 за № 14761100027000380 винесено рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації).
10.03.2021 Регіональне відділення звернулося з листом №11-08-01-02250 "Щодо акту перевірки державного майна" на адресу голови комісії з припинення ПАТ "Лозівський завод металоконструкцій".
Регіональне відділення надіслало разом з вищезазначеним листом Акт планової перевірки стану ефективного використання та збереження державного майна, яке не увійшло у процесі приватизації до статутного капіталу ВАТ "Лозівський завод металоконструкцій", але залишилось на його балансі.
Позивач вказує, що відповідно до абз.1 розділу VI наказу Фонду державного майна України від 16.12.2009 № 1998 "Про забезпечення збереження, контролю за використанням та реалізацією пропозицій інвентаризаційних комісій щодо державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але залишилося у них на балансі", зі змінами і доповненнями, на зауваження та пропозиції (у разі наявності) товариству відводиться 10 робочих днів з моменту його отримання.
За результатами проведеної перевірки стану ефективного використання та збереження державного майна, яке не увійшло у процесі приватизації до статутного капіталу ВАТ "Лозівський завод металоконструкцій" (перейменовано у ПАТ "Лозівський завод металоконструкцій"), але залишилось на його балансі (Акт від 02.02.2021 № 142, затверджений 12.02.2021), встановлено, що ЦО: сховище (ЗС ЦЗ № 79883) (окремо розташовано), інв. № 1121, за адресою: Харківська обл, м. Лозова, вул. Чехова, 61-а, не готове до прийняття осіб, що укриваються.
Згідно з наказом Фонду державного майна України, Міністерства економіки України від 19.05.1999 № 908/68, господарські товариства, на балансі яких перебуває державне майно, яке не увійшло до статутних капіталів у процесі приватизації, несуть відповідальність за збереження такого майна відповідно до Цивільного кодексу України.
На підставі вищевикладеного, ПАТ "ЛЗМК" пропонувалось вжити заходів щодо відновлення захисної споруди цивільного захисту № 79883, інвентарний номер 1121, яке не готове до прийняття осіб, що укриваються.
Про результати проведеної роботи просилося повідомити Регіональне відділення.
Проте, відповіді від ПАТ "ЛЗМК" отримано не було, захисна споруда цивільного захисту №79883, інвентарний номер 1121, яка є предметом договору до прийняття осіб, що укриваються, підготовлена не була.
Наказом Регіонального відділення від 22.04.2025 № 00340 "Про розірвання договору про безоплатне зберігання майна ЦО №36 від 25.07.2006 (зі змінами) та визначення способу управління стосовно позастатутного державного майна ВАТ "Лозівський завод металоконструкцій" (перейменовано в ПАТ "Лозівський завод металоконструкцій" було прийняти управлінське рішення:
1. Розірвати договір про безоплатне зберігання майна цивільної оборони №36 від 25.07.2006 (зі змінами, внесеними додатковою угодою №1 від 14.01.2015), укладений регіональним відділенням з ВАТ "Лозівський завод металоконструкцій" (перейменовано в ПАТ "Лозівський завод металоконструкцій"), шляхом укладення угоди про розірвання, в який зазначити, що припинення дії договору не звільняє зберігача від відповідальності за погіршення його стану, яке мало місце в період дії цього договору.
2. Способом управління стосовно об'єкту державного майна - сховище №79883 (окремо розташовано), інв. № 1121, за адресою: Харківська обл., м. Лозова, вул. Олеся Гончара (Чехова), 61-А, реєстровий номер 860174.5.AAБАЛБ641, яке не увійшло до статутного капіталу ВАТ "Лозівський завод металоконструкцій" (перейменовано в ПАТ "Лозівський завод металоконструкцій", код ЄДРПОУ: 00860174) обрати інший спосіб управління - передача за договором про безоплатне зберігання захисних споруд цивільного захисту Квартирно-експлуатаційному відділу м. Харків Міністерства оборони України (код за ЄДРПОУ 07923280)".
Листом від 28.04.2025 №17-03-03-01770 Регіональне відділення направило два примірники угоди про розірвання договору зберігання майна цивільної оборони від 25.07.2006 №36 (зі змінами) до ПАТ "Лозівський завод металоконструкцій". Згідно з довідкою АТ "Укрпошта" 14.05.2025 лист Регіонального відділення був повернутий з відміткою АТ "Укрпошта" - "за закінченням терміну зберігання".
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Згідно статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 16 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» центральні органи виконавчої влади утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 17 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", основними завданнями центральних органів виконавчої влади є, зокрема, управління об'єктами державної власності.
Відповідно частини першої статті 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України.
Відповідно статті 23 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", центральний орган виконавчої влади у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів міністерств видає накази організаційно-розпорядчого характеру та накази, які є адміністративними актами, організовує та контролює їх виконання.
На підставі статті 24 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом.
На підставі статті 1 Закону України "Про Фонд державного майна України", Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Фонд державного майна України відповідальний перед Президентом України.
Діяльність Фонду державного майна України спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Особливості спеціального статусу Фонду державного майна України визначаються Конституцією та законами України, актами Президента України і полягають в особливому порядку призначення на посаду та звільнення з посади Голови Фонду державного майна України.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України приймає рішення про подальше використання державного майна (крім матеріальних носіїв секретної інформації), що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств у процесі приватизації.
Згідно підпункту з) пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» за пропозицією уповноважених органів управління приймає рішення про подальше використання державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських організацій, але перебуває на їх балансі.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Внаслідок укладення договору між сторонами, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки і за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором зберігання, який підпадає під правове регулювання глави 66 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно з частиною 1 статті 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.
Згідно з частиною 2 статті 938 Цивільного кодексу України, якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Відповідно до статті 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну.
Відповідно до частини 1, 2 статті 945 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний негайно повідомити поклажодавця про необхідність зміни умов зберігання речі і отримати його відповідь. У разі небезпеки втрати, нестачі або пошкодження речі зберігач зобов'язаний змінити спосіб, місце та інші умови її зберігання, не чекаючи відповіді поклажодавця.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.
Правовідносини щодо зберігання майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, регламентуються Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", Законом України "Про управління об'єктами державної власності".
Згідно абзацу 8 частини першої статті 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" об'єктами управління державної власності є державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій.
Відповідно до абзацу 4 частини першої статті 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" суб'єктами управління об'єктами державної власності є Фонд державного майна України.
Згідно пункту 16-1 частини першої статті 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань передають на договірних засадах (у тому числі на умовах договору безоплатного зберігання) державне майно, яке у процесі корпоратизації або перетворення державних підприємств у акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі яких належать державі, не увійшло до статутних капіталів господарських товариств та яке не підлягає приватизації, іншим суб'єктам господарювання у разі ліквідації балансоутримувача цього майна або його відсутності.
На підставі частини другої статті 326 Цивільного Кодексу України, від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
На підставі частини третьої статті 326 Цивільного Кодексу України, управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Згідно наказу Фонду державного майна України та Міністерства економіки Українивід19.05.1999 № 908/68 "Про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі", затверджено Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі.
Відповідно пункту 1.4 Положення "Про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі", одним із способів управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі є передача майна господарським товариствам, у тому числі у разі ліквідації балансоутримувача, на умовах відповідного договору безоплатного зберігання відповідно до вимог законодавства.
Згідно пункту 3.1 Положення "Про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі" відповідальність за збереження та ефективне використання державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, визначається главою 29 розділу I Книги третьої Цивільного кодексу України (435-15) - щодо захисту прав власності, та главою 51 розділу I Книги п'ятої Цивільного кодексу України - щодо правових наслідків порушення зобов'язань.
Згідно Положення Фонду Державного майна України, Міністерства економіки України "Про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі" (зареєстроване в Міністерстві юстиції України 24 червня 1999р. за № 414/3707), встановлено, що забезпечення реалізації Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, відповідно до Закону України "Про управління обєктами державної власності", "Про Фонд державного майна України" здійснює Фонд державного майна України.
Господарські товариства, на балансі яких перебуває державне майно, яке не увійшло до статутних капіталів у процесі приватизації, несуть відповідальність за збереження такого майна відповідно до Цивільного коксу України.
Положенням визначено, що управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, полягає у виборі та забезпеченні уповноваженим органом ( державні органи приватизації) способу та умов подальшого використання майна у межах чинного законодавства.
Положення передбачає наступні способи подальшого використання майна, зокрема, такі як:
- передача майна у комунальну власність у порядку, передбаченому Законом України "Про передачу обєктів права державної та комунальної власності";
- передача майна до сфери управління органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій у порядку, затвердженому постановою КМ України від 21.09.98 р. № 1482;
- передача майна господарським товариствам, у тому числі у разі ліквідації балансоутримувача, на умовах відповідного договору безоплатного зберігання відповідно до вимог законодавства;
- списання обєктів державної власності у порядку, визначеному постановою КМ України від 08.11.2007 р. № 1314 "Про затвердження Порядку списання обєктів державної власності".
Частиною третьою статті 13 Конституції України зазначено, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Частиною четвертою статті 13 Конституції України зазначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Згідно пункту 7 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначається правовий режим власності.
За приписами статті 317 Цивільного Кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.
На підставі частини другої статті 326 Цивільного Кодексу України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
Відповідно частини третьої статті 326 Цивільного Кодексу України управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Саме Фонд державного майна України є органом державної влади, уповноваженим здійснювати право власності держави на захисну споруду цивільного захисту та здійснювати захист інтересів держави у даних правовідносинах.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про Фонд державного майна України" до основних завдань Фонду державного майна України належить реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Закріпивши спірний об'єкт як такий, що не підлягає приватизації, а відтак будь-якому відчуженню та зміні форми власності з державної, законодавець, таким чином, вилучив з цивільного обороту майно, яке має загальнодержавне стратегічне значення та покликане забезпечувати базові потреби суспільства.
Відповідно до частини другої статті 386 Цивільного кодексу України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Згідно пункту 5 частини третьої статті 32 Кодексу цивільного захисту України, Порядок створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, включення об'єктів до складу та виключення таких об'єктів з фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 № 138 "Деякі питання використання об'єктів фонду захисних споруд цивільного захисту" затверджений Порядок створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, включення об'єктів до складу та виключення таких об'єктів з фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку.
Згідно з пунктом 13 Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, включення об'єктів до складу та виключення таких об'єктів з фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, у разі приватизації (корпоратизації) державного (комунального) підприємства, на балансі якого перебувають захисні споруди, уповноважений орган управління захисної споруди проводить заходи, спрямовані на визначення їх балансоутримувачів та укладення з ними договорів про утримання (зберігання) захисних споруд.
Наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 25.08.2009 № 582, з метою забезпечення збереження захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) у разі приватизації (корпоратизації) державних підприємств при передачі правонаступникам на відповідальне зберігання, затверджена форма Примірного договору про безоплатне зберігання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони).
Як встановлено судом, за результатами проведеної перевірки стану ефективного використання та збереження державного майна, яке не увійшло у процесі приватизації до статутного капіталу ВАТ "Лозівський завод металоконструкцій" (перейменовано у ПАТ "Лозівський завод металоконструкцій"), але залишилось на його балансі (Акт від 02.02.2021 № 142, затверджений 12.02.2021), встановлено, що ЦО: сховище (ЗС ЦЗ № 79883) (окремо розташовано), інв. № 1121, за адресою: Харківська обл, м. Лозова, вул. Чехова, 61-а, не готове до прийняття осіб, що укриваються.
На підставі вищевикладеного, ПАТ "ЛЗМК" пропонувалось вжити заходів щодо відновлення захисної споруди цивільного захисту № 79883, інвентарний номер 1121, яке не готове до прийняття осіб, що укриваються.
Про результати проведеної роботи просилося повідомити Регіональне відділення. Проте, відповіді отримано не було, захисна споруда цивільного захисту № 79883, інвентарний номер 1121, яка є предметом договору до прийняття осіб, що укриваються, підготовлена не була.
Наказом Регіонального відділення від 22.04.2025 № 00340 "Про розірвання договору про безоплатне зберігання майна ЦО №36 від 25.07.2006 (зі змінами) та визначення способу управління стосовно позастатутного державного майна ВАТ "Лозівський завод металоконструкцій" (перейменовано в ПАТ "Лозівський завод металоконструкцій" було прийнято управлінське рішення розірвати договір про безоплатне зберігання майна цивільної оборони №36 від 25.07.2006 (зі змінами, внесеними додатковою угодою №1 від 14.01.2015), укладений регіональним відділенням з ВАТ "Лозівський завод металоконструкцій" (перейменовано в ПАТ "Лозівський завод металоконструкцій"), шляхом укладення угоди про розірвання, в який зазначити, що припинення дії договору не звільняє зберігача від відповідальності за погіршення його стану, яке мало місце в період дії цього договору.
Листом від 28.04.2025 №17-03-03-01770 Регіональне відділення направило два примірники угоди про розірвання договору зберігання майна цивільної оборони від 25.07.2006 №36 (зі змінами) до ПАТ "Лозівський завод металоконструкцій" Згідно довідки АТ "Укрпошта" від 14.05.2025 лист Регіонального відділення був повернений з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Підстави для зміни або розірвання договору передбачені статтею 651 ЦК України і за загальним правилом, викладеним у частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Про зміну або розірвання договору в порядку частини першої статті 651 ЦК України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).
Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.
Так, за частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Тож іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, крім істотного його порушення, відповідно до частини другої статті 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і саме настання таких випадків зумовлює право сторони договору ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.
Відповідно до п. 6.1 Договору дію цього Договору може бути припинено: а) за згодою сторін, б) за рішенням господарського суду, в) у зв'язку з прийняттям законодавчих актів, норми яких змінюють статус майна.
Відповідно до статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає статті 16 ЦК України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення) для захисту права, та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони.
Враховуючи обставини справи, суд зазначає, що добросовісність (пункт 6 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або правовідношення. У схожій правовій ситуації Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті І.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18)).
Матеріали справи не містять доказів, щодо заперечень відповідача проти розірвання спірного договору. Повернення листа Регіонального відділення з пропозицією про розірвання договору та примірників угоди про розірвання договору зберіганя майна цивільної оборони від 25.07.2006 №36 (зі змінами) від ПАТ "Лозівський завод металоконструкцій" з відміткою АТ "Укрпошта" - "за закінченням терміну зберігання" свідчить про бездіяльність відповідача. Також, матеріали справи не містять доказів повернення переданого позивачем на зберігання майна в порушення ч. 2 ст. 938 ЦК України щодо зобов'язання зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. А отже, суд констатує невиконання відповідачем договірних зобов'язань перед позивачем щодо повернення майна зі зберігання.
Основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (стаття 129 Конституції України).
Суд зазначає, що статтею 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 вказаного кодексу.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 1-4 стаття 13 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі, як обґрунтованих, підтверджених доданими до матеріалів справи документами та не спростованих відповідачем.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 129 ГК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін.
Приймаючи до уваги висновки суду про повне задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 4844,80 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Розірвати договір зберігання майна цивільної оборони №36 від 25 липня 2006 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (майдан Театральний, буд. 1, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 44223324) та Публічним акціонерним товариством "Лозівський завод металоконструкцій" (вул. Олеся Гончара, буд. 61, м. Лозова, Харківська обл., 64605, код ЄДРПОУ 00860174).
Зобов'язати Публічне акціонерне товариство "Лозівський завод металоконструкцій" (вул. Олеся Гончара, буд. 61, м. Лозова, Харківська обл., 64605, код ЄДРПОУ 00860174) повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області (майдан Театральний, буд. 1, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 44223324) майно цивільної оборони, а саме: захисну споруду цивільного захисту №79883, визначену актом прийому-передачі майна цивільної оборони до договору зберігання майна цивільної оборони №36 від 25 липня 2006 року шляхом підписання акту приймання-передавання.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Лозівський завод металоконструкцій" (вул. Олеся Гончара, буд. 61, м. Лозова, Харківська обл., 64605, код ЄДРПОУ 00860174) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (майдан Театральний, буд. 1, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 44223324, р/рUA788201720343120001000156774, МФО 820172, ДКС України) витрати зі сплати судового збору у сумі 4844,80 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Повне рішення складено "16" вересня 2025 р.
Суддя Л.В. Шарко