адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
02.09.2025 Справа № 917/520/25
Суддя Мацко О.С. , розглянувши матеріали справи
за позовною заявою Акціонерного товариства «Укргазвидобування», 04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28, код ЄДРПОУ 30019775, в особі філії УГВ-Сервіс Акціонерного товариства "Укргазвидобування"
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стеллар Міо 2025», 08134, Київська область, Бучанський район, місто Вишневе, вул. Залізнична, буд. 92-94, , код ЄДРПОУ 39780264 (колишня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю «Міо-Ком»).
про стягнення 3 751 643,90 грн.
Секретар судового засідання Токар А.В.
Представники: відсутні
Суть справи: 19.03.2025р. було прийнято позовну заяву АТ «Укргазвидобуваання» в особі філії «УГВ-Сервіс» до ТОВ «Міо-Ком» про стягнення грошових коштів до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті спору. Ухвала направлена ТОВ «Міо- Ком» за вказаною позивачем (співпадає з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) та отримана ним 26.03.2025р. (повідомлення про вручення - а.с.40). У зв'язку з неявкою відповідача та неподанням відзиву на позов суд відкладв підготовче засідання на 20.05.2025р., про що повідомив відповідача шляхом направлення копії ухвали на ту ж адресу. Однак поштове повідомлення повернулося без вручення адресатуз відміткою про його відсутність за вказаною адресою. Суд повторно звернувся до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та встановив, що10.04.2025р. (між підготовчими засіданнями) змінилася назва підприємства, розмір статутного капіталу та адреса. У зв'язку з викладеним, суд відклав підготовче засідання задля належного повідомлення відповідача про час і місце судового розгляду. Однак у подальшому жодна з ухвал, яка направлялася на адресу відповідача, зазначену в ЄДР, не була ним отримана, всі поштові відправлення поверталися до суду з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою; електронний кабінет відповідачем зареєстрований не був, незважаючи на відповідне повідомлення про необхідність такої реєстрації (п.11 ухвали про відкриття провадження у справі).
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Верховний Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Враховуючи, що ухвала про відкриття провадження у справі направлялась на зареєстровану адресувідповідача, він вважається таким, що повідомлений належним чином про судовий розгляд даної справи. Крім того, ухвала суду була своєчасно розміщена судом у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Таким чином, вважається, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи судом, про покладені на нього обов'язки та його процесуальні права.
12.06.2025р. суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 12.06.2025р. У зв'язку з замінуванням приміщення суду у вказаний час, розгляд справи було відкладено на 02.09.2025р. У судовому засіданні 02.09.2025р. суд розглянув справу по суті та прийняв рішення.
У справі, що розглядається предметом доказування, з огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог, є питання встановлення наявності чи відсутності факту прострочення відповідача та застосування за таке прострочення штрафних санкцій, стягнення яких і є предметом позову.
У відповідності до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
У відповідності до ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
14.03.2024р. між сторонами по справі було укладено договір поставки (за рознарядкою) №УГВС52/0206-24, за умовами якого:
-Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві гідроксиетилцеллюлозу для тампонажних розчинів (далі Товар), зазначений в специфікації, що додається до Договору і є його невід'ємною частиною, а Покупець - прийняти і оплатити такий Товар. Під поставкою Сторони розуміють передачу Товару Постачальником для прийняття Покупцем.
- Відповідно до п. 1.2. Договору найменування/асортимент Товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю Товару та загальна ціна Договору вказується у специфікації (далі Специфікація), яка є Додатком №1 до Договору та є його невід'ємною частиною. Ціна Товару вказується в Специфікації в гривнях з урахуванням ПДВ (п. 3.1 Договору). Строк поставки, умови та місце поставки Товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в Специфікації до цього Договору (п. 5.1 Договору).
-Відповідно до п. 5.2 Договору обсяг поставки Товару (кожної партії Товару) визначається в рознарядках Покупця. Відвантаження Товару проводиться тільки після отримання Постачальником рознарядки. Відвантаження Товару без рознарядки забороняється. Рознарядка постачальнику може направлятися Покупцем в електронному вигляді на електронну адресу Постачальника, вказану в Розділі ХІV даного Договору.
-Згідно із п. 5.3 Договору датою прийняття Товару є дата підписання уповноваженими представниками Сторін акту приймання-передачі Товару, форма якого наведена в Додатку № 3 до цього Договору, який є невід'ємною частиною (застосовується, якщо Постачальник є нерезидентом в Україні) або видаткової накладної. Датою передачі Постачальником Товару для прийняття Покупцем є дата прибуття Товару до місця поставки, зазначена у відповідному товаро-транспортному документі або дата підписання Сторонами акту приймання-передачі Товару, якщо Покупець за допомогою товаротранспортних документів не може визначити дату їх передачі для прийняття. Право власності на Товар, ризик випадкового знищення/пошкодження переходить від Постачальника до Покупця з дати підписання Сторонами акту приймання-передачі Товару або видаткової накладної (при наявності двох дат, датою підписання акту приймання-передачі Товару або видаткової накладної вважається дата підписання Покупцем).
-Пунктом 5.11 Договору передбачено, що відповідальність за правильність та повноту оформлення товаросупровідних документів і наслідки, пов'язані із затримками при постачанні Товару, приймає на себе Постачальник.
-Відповідно до пп. 6.3.1 п. 6.3 Договору Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку Товару у строки, встановлені цим Договором. Договір діє до 31.03.2025 включно (п. 10.1 Договору). Пунктом 1 Специфікації №1 від 14.03.2024 (Додаток № 1 до Договору) передбачено, що загальна вартість Товару, що поставляється по цій Специфікації складає до 10 749 696,00 грн. з ПДВ.
-Згідно із п. 6 Специфікації №1 виробник Товару: Китай.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності зі ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що 19.03.2024 на електронну адресу, зазначену в розділі ХІV Договору «Місцезнаходження та банківські реквізити Сторін», відповідно до умов п.п. 5.2, 11.13 Договору, Покупцем направлено «Рознарядку на поставку» передбаченого Договором Товару в кількості 32 000 кг (арк..справи 18-19).
За умовами Договору і специфікації, строк поставки Товару- 60 календарних днів з дати отримання рознарядки, отже граничною датою поставки Товару є 18.05.2024р. (враховуючи, що 18.05.2024р. припало на суботу, відтак, з урахуванням приписів ЦК України, а саме: ч.5 ст.254 ЦК України, - граничним строком виконання зобов'язання з поставки є 20.05.2024р. (понеділок). Однак, як вказує позивач, зобов'язання з поставки не було виконане.
Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України (був чинним на момент укладення договору, виникнення і існування спірних правовідносин), є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 7.9 Договору визначено, що у разі прострочення Постачальником виконання зобов'язань з поставки Товару, останній сплачує Покупцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості із врахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого Товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вказаної вартості. Сторони домовились, що нарахування пені здійснюється до моменту належного виконання Постачальником порушеного зобов'язання.
За порушення умов п. 5.1, пп. 6.3.1 п. 6.3 Договору, п. 3 Специфікації №1, на підставі п. 7.9 Договору Відповідачу нараховано пеню 0,1% від вартості невчасно поставленого Товару за кожен день прострочення 2 999 165,18 грн. та штраф у розмірі 7% від суми за прострочення поставки товару на понад 30 днів - 752 478,72 грн. (розрахунок у тексті позову).
На переконання суду, дані позовні вимоги є правомірними та обґрунтованими з огляду на порушення постачальником строків поставки.
Позивачем надано в додатки до позову листування між сторонами (вимога від 03.10.2024р., відповідь на вимогу від 14.10.2024р. вих..№1/10), з якого вбачається, що відповідач з посиланням на приписи розд.8 договору поставки вважає договір розірваним з 29.07.2024р. у зв'язку наявністю форс-мажорних обставин. З тексту вимоги вбачається, що мова іде про військовий конфлікт та періодичний обстріл цивільних суден, які йдуть міжнародними водами Червоного моря на тлі воєнних дій у Секторі Гази. Однак позивач у листуванні спростовував дані посилання, оскільки,я к відомо з загальнодоступних джерел, криза в Червоному морі почалася ще 19.10.2023р., коли єменський рух хуситів здійснив серію атак, націлених на південь Ізраїлю та кораблі у Чорному морі. Відтак, проаналізувавши надані відповідачем позивачу документи, останній приходить до цілком логічного і правомірного висновку, постачальнику на момент подання тендерної пропозиції 05.02.2024р. та на момент укладення і підписання Договору поставки від 14.03.2024р. було відомо про цей військовий конфлікт та періодичний обстріл цивільних суден, які йдуть міжнародними водами Червоного моря на тлі воєнних подій у Сектор Гази. В той же час, договором (п.8.1) погоджено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін.
Згідно ст.161 ГПК України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Згідно ст.165 ГПК України, у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Як зазначено вище, відповідач наданими йому правами не скористався, відзив на позов не надав.
Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" ГПК України.
Згідно з пунктами 2, 4, 5 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні. За положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків суду, відтак, суд вважає позовні вимоги правомірними та такими, що підлягають задоволенню. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з приписів ст..129 ГПК України та покладає на відповідача витрати позивача по сплаті судового збору.
Враховуючи викладене, керуючись ст..ст.129,234-238,240 ГПК України, суд,-
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стеллар Міо 2025» (08134, Київська обл.., Бучанський р-н, м.Вишневе, вул..Залізнична, буд.92-94, код ЄДРПОУ 39780264) на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії УГВ-Сервіс Акціонерного товариства "Укргазвидобування"(вул. Кудрявська, 26/28, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 30019775) 2 999 165,18 грн пені, 752 478,72 грн штрафу, 45 019,73 грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256 ГПК України).
Повне рішення складено 15.09.2025р.
Суддя О.С.Мацко