ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.09.2025Справа № 910/8630/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Державної установи “Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України»
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сафрон»
про стягнення 119 583,21 грн.,
Без виклику (повідомлення) представників сторін.
Державна установа “Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» (далі - позивач, Дирекція) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Сафрон» (далі - відповідач, Товариство) штрафних санкцій у загальному розмірі 119 583,21 грн.
В обґрунтування пред'явлених вимог позивач посилався на порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу від 27.09.2024 року № 317-К-24 в частині своєчасного та повного здійснення поставки товару.
Ухвалою від 15.07.2025 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/8630/25 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
За умовами частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до частини 5 статті 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З огляду на викладене, копія ухвали суду від 15.07.2025 року про відкриття провадження у справі № 910/8630/25 у порядку, визначеному законом, була надіслана судом в електронній формі шляхом надсилання її до електронного кабінету Товариства, та доставлена останньому 15.07.2025 року о 17:00 год. Наведені обставини підтверджуються наявним у матеріалах справи повідомленням про доставку означеного електронного листа.
Дата отримання судом інформації про доставку означеного документа в кабінет ЕС відповідача - 15.07.2025 року о 17:14 год.
За умовами пункту 2 абзацу 1 частини 6, абзацу 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 15.07.2025 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
27.09.2024 року між Дирекцією (покупець) та Товариством (продавець) був укладений договір купівлі-продажу № 317-К-24 (далі - Договір), за умовами якого продавець зобов'язався продати і відвантажити ДК 021-2015:03220000-9 Овочі, фрукти та горіхи (капуста білоголова свіжа пізньостигла першого сорту) (далі - товар) в обсязі, за адресами Територіальних уповноважених представників покупця та у терміни (строки), визначені у Рознарядці (Додаток № 1 до цього Договору), а покупець - забезпечити приймання та оплату товару за цінами згідно з умовами цього Договору. Найменування товару: капуста білоголова свіжа пізньостигла першого сорту; кількість: 107 860 кг; ціна за одиницю виміру товару з податками та зборами, тарою і транспортними витратами: 18,77 грн.; загальна сума вартості товару з податками та зборами, тарою і транспортними витратами: 2 024 532,20 грн.
Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відбитками печаток зазначених юридичних осіб.
Згідно з пунктами 4.1, 4.3 Договору розрахунок за цим Договором проводиться шляхом оплати товару покупцем за фактом поставки товару протягом 20 банківських днів з дати отримання товару на склад Територіального уповноваженого представника покупця у міру надходження бюджетних коштів на підставі рахунків-фактур продавця, належним чином оформлених накладних, актів приймання.
У разі затримки бюджетного фінансування покупця та/або затримки з боку органів Державної казначейської служби України у здійсненні розрахунково-касового обслуговування, розрахунки за фактом поставки товару здійснюються протягом 5 банківських днів з дати надходження асигнувань на реєстраційні рахунки покупця, та/або з моменту можливості органів Державної казначейської служби України здійснювати розрахунково-касове обслуговування. Сторони домовились, що будь-які штрафні санкції до покупця в такому випадку не застосовуються.
Датою отримання товару є дата, зазначена в накладній, з урахуванням вимог пункту 2.5 Договору.
Пунктами 5.1-5.4 Договору передбачено, що поставка товару здійснюється окремими партіями в обсязі, за адресами Територіальних уповноважених представників покупця та у терміни (строки), визначені у Рознарядці (Додаток № 1 до цього Договору), продавець повинен здійснити поставку товару у повному обсязі до 29.11.2024 року включно.
Після закінчення строку дії Договору, який визначений пунктом 10.1 Договору, покупець не приймає товар. Оплата за такий товар не здійснюється.
Продавець здійснює поставку товару на умовах DDP (згідно Інкотермс 2010) за адресами, що вказані у Рознарядці (Додаток № 1 до цього Договору).
За погодженням між сторонами обсяги та адреси поставки можуть бути змінені.
Територіальні уповноважені представники покупця здійснюють прийом товару після надання усього комплекту документів, зазначених в пунктах 2.1 та 4.1 цього Договору, з урахуванням положень пункту 2.4 цього Договору.
Відповідно до пункту 5.6 наведеної угоди моментом поставки товару визначається момент передачі товару від представника продавця Територіальному уповноваженому представнику покупця.
Пунктом 6.3.2 Договору на продавця покладено обов'язок забезпечити своєчасну поставку товару у відповідному обсязі за адресами згідно з Рознарядкою (Додаток № 1 до цього Договору).
Умовами пункту 7.1 Договору визначено:
- поставкою товару вважається, що продавець поставив покупцю в обумовлений в Договорі (Рознарядці (Додаток № 1 до цього Договору)) термін (строк) товар, в обсязі та за цінами, що передбачено умовами цього Договору;
- недопоставкою товару вважається непоставка продавцем загального обсягу товару або його частини, який визначено цим Договором, під час строку дії Договору або у випадку розірвання Договору з підстав, визначених пунктом 6.2.4 Договору, або відмову продавця здійснити поставку товару;
- порушенням строків поставки товару є поставка продавцем частини або повної партії товару з порушенням термінів (строків), визначених в Договорі.
За умовами пункту 10.1 Договору останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 29.12.2024 року включно.
З матеріалів справи вбачається, що у Рознарядці (Додаток № 1 до Договору) сторони погодили кількість товару та найменування і місцезнаходження конкретних Територіальних уповноважених представників покупця, яким відповідач зобов'язаний поставити відповідну продукцію. Крім того, відповідно до цієї Рознарядки термін (строк) поставки товару: з 14.10.2024 року до 29.11.2024 року включно. Приймання товару Територіальними уповноваженими представниками покупця здійснюється з понеділка по п'ятницю з 09:00 год. до 16:00 год.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що Товариство взятий на себе за спірним Договором обов'язок щодо вчасної поставки передбаченого цією угодою товару в установлені строки не виконало, поставивши покупцю за видатковою накладною від 18.12.2024 року № РН-878/2 товар у кількості 3 500 кг на суму 65 695,00 грн., а також взагалі недопоставивши Дирекції товар у загальній кількості 45 470 кг вартістю 853 471,90 грн.
Листами від 17.01.2025 року № ГД ДКВС-192/3 ГД/2025, від 06.02.2025 року № ГД ДКВС-517/3 ГД/2025, від 14.02.2025 року № ГД ДКВС-610/3 ГД/2025 позивач звертався до Товариства з вимогами про сплату штрафних санкцій, нарахованих відповідачу внаслідок несвоєчасної поставки/недопоставки товару за Договором.
Однак, відповідач наведені вимоги у добровільному порядку не задовольнив, сплату нарахованих Дирекцією штрафних санкцій не здійснив.
З огляду на викладене, Дирекція звернулася до господарського суду міста Києва з даним позовом про примусове стягнення з Товариства спірних сум штрафних санкцій.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містила частина 1 статті 193 Господарського кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
З матеріалів справи вбачається, що Товариство взятий на себе за спірним Договором обов'язок щодо вчасної поставки передбаченого цією угодою товару в повному обсязі в установлені строки (до 29.11.2024 року включно) не виконало.
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання. Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Слід зазначити, що за умовами пункту 11.2 Договору під час укладення Договору продавець надає покупцю забезпечення його виконання у розмірі 5 % ціни цього Договору у сумі 101 226,61 грн. шляхом перерахування коштів на рахунок покупця або у вигляді страхової або банківської гарантії (далі - гарантія).
З матеріалів справи вбачається, що 27.09.2024 року АТ “ОКСІ БАНК» видало банківську гарантію № 3084/09/A/BGV, якою взяло на себе безвідкличні та безумовні зобов'язання виплатити бенефіціару (Дирекції) суму цієї гарантії, що складає 5 % ціни Договору, а саме: 101 226,61 грн., протягом 5 (п'яти) банківських днів після дня отримання від бенефіціара оригіналу належно представленої письмової вимоги, яка буде містити твердження, що принципал (Товариство) частково або повністю не виконав свої зобов'язання за Договором, із зазначенням суті невиконаних принципалом зобов'язань та суми, яку вимагає сплатити бенефіціар.
Судом встановлено, що внаслідок неналежного виконання Товариством (принципалом) своїх зобов'язань за Договором, позивач звернувся до АТ “ОКСІ БАНК» з вимогою про сплату суми забезпечення за банківською гарантією № 3084/09/A/BGV у розмірі 101 226,61 грн., яка була перерахована гарантом на рахунок Дирекції 12.02.2025 року. Означені обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи копією виписки з рахунка позивача за 12.02.2025 року.
Разом із тим, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем обов'язку щодо поставки передбаченого укладеним між сторонами Договором товару, позивач просив суд, зокрема, стягнути з Товариства 872,34 грн. пені, нарахованої за несвоєчасну поставку товару за видатковою накладною від 18.12.2024 року № РН-878/2 на суму 65 695,00 грн. за 18 днів прострочення (у період з 30.11.2024 року по 17.12.2024 року). Крім того, позивач просив стягнути з Товариства 6 569,50 грн. штрафу, що становить 10 % від вартості недопоставленого з простроченням понад 7 днів товару в сумі 65 695,00 грн., а також 213 367,98 грн. штрафу, що становить 25 % непоставленого відповідачем товару обсягом 45 470 кг на загальну суму 853 471,90 грн. за вирахуванням отриманої від АТ “ОКСІ БАНК» суми забезпечення за банківською гарантією № 3084/09/A/BGV у розмірі 101 226,61 грн. ((872,34 грн. пені + 6 569,50 грн. штрафу + 213 367,98 грн. штрафу) - 101 226,61 грн. = 119 583,21 грн.).
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України).
Водночас, в силу приписів частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Цю норму Цивільного кодексу України слід розуміти так, що спеціальними законами можуть передбачатися особливості регулювання певних майнових відносин в сфері господарювання.
Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.
Суд звертає увагу на те, що спеціальні норми Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин), які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами Цивільного кодексу України, які містять відповідне загальне регулювання. Наприклад, правила частини 1 статті 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями (залікова неустойка), підлягають переважному застосуванню перед правилами частини 1 статті 624 Цивільного кодексу України, відповідно до якої неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (штрафна неустойка).
При цьому, слід враховувати, що відповідно до частини 2 статті 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми Господарського кодексу України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами Цивільного кодексу України, слід застосовувати правила, встановлені Цивільним кодексом України.
За таких обставин, до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Господарського кодексу України, які регулюють майнову відповідальність суб'єктів господарювання за порушення господарських зобов'язань.
В силу приписів статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання, зокрема, у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання.
Аналізуючи в сукупності вищевказані норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов'язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.
Про це, зокрема, свідчить використання законодавцем таких термінів, як “зобов'язання», “грошова сума».
Як наслідок, враховуючи приписи частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України та частину 2 статті 4 Господарського кодексу України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, сторони господарського договору мають право забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов'язання, а не лише грошового.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 Господарського кодексу України).
Зі змісту положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що остання носить диспозитивний характер, оскільки передбачає можливість встановлення сторонами розміру штрафних санкцій безпосередньо в укладеному між ними договорі.
За умовами пункту 7.2 Договору у випадку порушення термінів (строків) поставки товару відповідно до умов Договору (у тому числі термінів (строків) заміни неякісного товару), зазначених у пунктах 2.4, 5.1, 5.8, 5.11 цього Договору, продавець сплачує покупцю пеню, яка обраховується із вартості непоставленого в строк товару в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день затримки, а у разі прострочення понад 7 (сім) календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 10 % вартості непоставленого в строк товару.
Відповідно до пункту 7.3 Договору у випадку недопоставки товару в обсязі, передбаченому Договором, продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 25 % вартості непоставленого товару.
Оскільки розміри нарахованих позивачем пені та штрафу відповідають вищезазначеним приписам законодавства та положенням Договору, суд дійшов висновку, що позов Дирекції про стягнення з відповідача спірної суми цих штрафних санкцій є обґрунтованим.
У той же час, слід зазначити, що відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає із закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.
У даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 року в справі № 917/194/18, від 19.09.2019 року в справі № 904/5770/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року в справі № 910/12876/19.
Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження вчасної поставки товару за Договором у погодженому сторонами обсязі, наявності правових підстав для звільнення Товариства від відповідальності за неналежне виконання обов'язків за Договором чи добровільного погашення заявленої до стягнення суми штрафних санкцій.
За таких обставин, вимоги Дирекції про стягнення з відповідача штрафних санкцій у загальному розмірі 119 583,21 грн. є законними та обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, у зв'язку із задоволенням позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Сафрон» (04058, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 11, офіс 3; код ЄДРПОУ 45407878) на користь Державної установи “Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» (03115, місто Київ, вулиця Святошинська, будинок 27; код ЄДРПОУ 41220556) 119 583 (сто дев'ятнадцять тисяч п'ятсот вісімдесят три) грн. 21 коп. штрафних санкцій, а також 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 16.09.2025 року.
Суддя В.С. Ломака