ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
15 вересня 2025 року Справа № 906/768/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А. , суддя Юрчук М.І.
секретар судового засідання Романець Х.В.
за участю представників сторін:
скаржника - не з'явився;
позивача - не з'явився;
відповідача - Демчик Н.О. (в режимі відеоконференції);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 19 червня 2025 року у справі №906/768/25 (суддя Кравець С.Г.)
за позовом Акціонерного товариства "Житомиробленерго"
до Фізичної особи - підприємця Шевченко Людмили Василівни
про стягнення 6 150 307,36 грн
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 19.06.2025 у справі №906/768/25 заяву Акціонерного товариства "Житомиробленерго" (вх.№01-44/1804/25) від 17.06.2025 про забезпечення позову задоволено частково.
Накладено арешт в межах заявленої до стягнення суми заборгованості - 6 150 307,36 грн на майно, що зареєстроване на праві власності за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20.04.2023 у справі №285/1061/23, яке скасовано постановою Житомирського апеляційного суду від 02.06.2025 у справі №285/1061/23, та є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), а саме на:
- земельну ділянку загальною площею 0,9997 га, кадастровий номер 1825455100:17:000:0091, цільове призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: смт. Червоноармійськ (нині Пулини), Червоноармійського району (нині Пулинського району), Житомирської області;
- земельну ділянку загальною площею 0,9996 га, кадастровий номер 1825455100:17:000:0090, цільове призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Червоноармійської селищної ради, Червоноармійського району (нині Пулинського району), Житомирської області (за межами населеного пункту);
- земельну ділянку загальною площею 0,5825 га, цільове призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1824080400:07:006:0002, яка розташована за адресою: село Кропивня, Звягельський (Новоград-Волинський) район, Житомирська область;
- земельну ділянку, загальною площею 0,2869 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1824080400:09:001:0020, яка розташована в селі Броники, вулиця Зарічна, 38, Звягельського (Новоград - Волинського) району, Житомирської області;
- земельну ділянку загальною площею 0,1800 га, цільове призначення автотехобслуговування, кадастровий номер 1824080400:09:001:0028, яка розташована в АДРЕСА_1 ;
- нежитлову будівлю кафе, будівля кафе загальною площею 225,7 кв.м., позначене на плані літерами "А,а,а1". До кафе відносяться: склад Б, склад В,в,в1, №1, бухгалтерія - Г, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- земельну ділянку загальною площею 0,2273 га, цільове призначення для комерційної діяльності, кадастровий номер 1824080400:09:001:0043, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- земельну ділянку площею 0,3113 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1824080400:09:001:0047, яка розташована за адресою: село Броники, Звягельського (Новоград - Волинського) району, Житомирської області;
- нежитлову будівлю, комплексу придорожнього обслуговування членів територіальних громад району, об'єкт житлових нерухомості, загальною площею 2390,4 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,4990 га, кадастровий номер 1825480200:01:000:0130, цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, для будівництва комплексу придорожнього обслуговування членів територіальних громад району (ведення комерційної діяльності), яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
У задоволенні іншої частини заяви Акціонерного товариства "Житомиробленерго" (вх.№01-44/1804/25) від 17.06.2025 про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою судом першої інстанції ухвалою, особа, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу місцевого господарського суду та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Житомирської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №906/768/25 у складі: головуюча суддя Миханюк М.В., суддя Крейбух О.Г., суддя Юрчук М.І.
Ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.07.2025 у справі №906/768/25 апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 19.06.2025 - залишено без руху. Запропоновано апелянту протягом 10 днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме, надати обґрунтоване клопотання з зазначенням обставин щодо поважності причин пропуску строку на подання апеляційної скарги.
07.08.2025 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги з додатками.
Розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду №01-05/597 від 08.08.2025, у зв'язку із перебуванням у відпустці головуючої судді Миханюк М.В. у період з 04.08.2025 по 01.09.2025 включно призначено проведення повторного автоматизованого розподілу даної судової справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи №906/768/25 між суддями від 08.08.2025 визначено колегію суддів для розгляду справи №906/768/25 у складі: головуюча суддя Коломис В.В., суддя Крейбух О.Г., суддя Юрчук М.І.
Розпорядженням в.о. керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду №01-05/605 від 12.08.2025, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Юрчука М.І. у період з 11.08.2025 по 05.09.2025 включно, призначено заміну судді-члена колегії у справі №906/768/25.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи №906/768/25 між суддями від 12.08.2025 визначено колегію суддів для розгляду справи №906/768/25 у складі: головуюча суддя Коломис В.В., суддя Крейбух О.Г., суддя Саврій В.А.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 19.06.2025 у справі №906/768/25. Призначено справу №906/768/25 до розгляду на 15.09.2025 об 11:00 год.
Розпорядженням керівника апарату суду від 12.09.2025 №01-05/785 у зв'язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Крейбух О.Г. у період з 08.09.2025 по 03.10.2025 включно, призначено заміну судді-члена колегії у справі №906/768/25.
Згідно Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі №906/768/25 визначено склад колегії суддів: головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А., суддя Юрчук М.І.
Ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.09.2025 справу №906/768/25 прийнято до провадження колегією суддів Північно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А., суддя Юрчук М.І.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду законною та обгрунтованою, а тому просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
В судове засідання представники скаржника та позивача не з'явилися. При цьому, до Північно-західного апеляційного господарського суду від скаржника та представника позивача надійшли заяви про розгляд апеляційної скарги без їх участі.
Безпосередньо в судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, ухвалу місцевого господарського суду - скасувати частково, виключивши з пункту 2 резолютивної частини ухвали абзаци 1, 2, 3, 4, 8, в решті ухвалу залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, Акціонерне товариство "Житомиробленерго" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Шевченко Людмили Василівни про стягнення 6 150 307,36 грн заборгованості, з яких: 3 701 062,15 грн вартості необлікованої електричної енергії, 927 800,47 грн пені, 326 099,06 грн 3% річних, 1 195 345,68 грн інфляційних втрат, а також судових витрат.
Ухвалою суду від 17.06.2025 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №906/768/25 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 15.07.2025.
17.06.2025 через систему "Електронний суд" від представника АТ "Житомиробленерго" надійшла заява (вх.№01-44/1804/25) від 17.06.2025 про забезпечення позову, у якій позивач просить суд накласти арешт на майно Шевченко Л.В., згідно наведеного переліку.
Вказана заява обгрунтована тим, що після виникнення у ФОП Шевченко Л.В. перед позивачем заборгованості у розмірі 3 701 062,15 грн за необліковану електричну енергію, відповідачем було вчинено дії, спрямовані на відчуження належного їй майна. Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20.04.2023 у справі №285/1061/23 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю та визнано дійсним шлюбний договір, який був укладений 12.03.2002 між Шевченко Д.С. та ОСОБА_2 . Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме: земельні ділянки, житлові будинки з господарськими будівлями та нежитлові приміщення. Дане рішення скасувало належне на той час ОСОБА_2 право власності на майно. Втрачене право власності фактично повернуто відповідачу постановою Житомирського апеляційного суду від 02.06.2025 року у справі №285/1061/23, якою рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20.04.2023 скасовано та ухвалено нове рішення яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання шлюбного договору дійсним відмовлено.
Посилаючись на наведене АТ "Житомиробленерго" зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи взагалі унеможливити ефективний захист порушених прав та інтересів позивача, у зв'язку з чим просить суд накласти арешт на майно ОСОБА_2 , згідно наведеного у прохальній частині заяви переліку.
Місцевий господарський суд, розглянувши заяву про забезпечення позову, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються її вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для її часткового задоволення.
При цьому, суд першої інстанції, враховуючи характер правовідносин у даній справі, а саме те, що спір виник за результатами господарської діяльності відповідача, дійшов висновку за можливе накласти арешт на нерухоме майно, яке призначене для ведення господарської діяльності, а не на все майно, у тому числі житлові будівлі та земельні ділянки під ними, як просить позивач.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, однак не в повній мірі погоджується з його переліком з огляду на таке.
Як вбачається, з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 19.06.2025 у справі №906/768/25 звернувся ОСОБА_1 , який не є учасником провадження у справі.
При цьому, ОСОБА_1 зазначає, що оскаржувана ухвала порушує його права та інтереси на розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, та позбавляє його можливості реалізації процедури визначення частки або виділення її в натурі або визначення порядку користування майном.
Виходячи з вищенаведених обставин, в-першу чергу, дослідженню підлягає питання щодо статусу заявника апеляційної скарги та, відповідно, наявності у нього права на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Господарського суду Житомирської області від 19.06.2025 у справі №906/768/25.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього суду; вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Стаття 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 4 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Одним із принципів господарського судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи (пункт 9 частини третьої статті 2 ГПК України).
Відповідно до частини першої статті 17 ГПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Як вбачається, метою подання апеляційної скарги та оскарження ухвали місцевого господарського суду від 19.06.2025 є захист прав та інтересів ОСОБА_1 , як співвласника майна, на яке накладено арешт.
Колегія суддів враховує, що у відповідності зі ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Враховуючи викладене та зважаючи на те, що ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності належить майно, на яке накладено арешт, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 має право на оскарження ухвали Господарського суду Господарського суду Житомирської області від 19.06.2025 у справі №906/768/25.
З'ясовуючи питання про те, чи правомірно Господарським судом Житомирської області постановлено ухвалу від 19.06.2025 у справі №906/768/25 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).
Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
При цьому обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Отже, накладення арешту в межах ціни позову на майно відповідача, що належать або підлягають передачі або сплаті цьому товариству і знаходяться у нього чи в інших осіб, є одним з визначених законом способів забезпечення позову.
Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Таким чином, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд на підставі поданих заявником доказів має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №916/2364/20).
Як вбачається, предметом позову у цій справі є вимога позивача про стягнення з ФОП Шевченко Л.В. на користь АТ "Житомиробленерго" заборгованості у розмірі 6 150 307,36 грн, з яких: 3 701 062,15 грн основного боргу - вартості необлікованої електричної енергії, 927 800,47 грн пені, 326 099,06 грн 3% річних та 1 195 345,68 грн інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог АТ "Житомиробленерго" посилається на порушення відповідачем п.п.2 п.8.2.4. Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ).
Згідно з позовними вимогами, Господарським судом Житомирської області розглядалась справа №906/462/22 за позовом ФОП Шевченко Л.В. до АТ "Житомиробленерго" про визнання незаконним та скасування рішення комісії з розгляду актів про порушення ПРРЕЕ про нарахування обсягу та вартості необлікованої електричної енергії в розмірі 3 701 062,15грн, яке оформлене протоколом №22 від 23.05.2022.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 25.04.2023 у справі №906/462/22, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 та постановою Верховного Суду від 17.01.2024, у задоволенні позову відмовлено.
Водночас, у лютому 2023 року Шевченко Дмитро Степанович звернувся до Новоград - Волинського міськрайонного суду Житомирської області з позовом до Шевченко Людмили Василівни про визнання дійсним шлюбного договору, укладеного між сторонами 12.03.2002 та визнання особистою приватною власністю позивача майна, згідно наведеного у прохальній частині позову переліку.
Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20.04.2023 у справі №285/1061/23 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано дійсним шлюбний договір, який був укладений 12.03.2002 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано особистою приватною власністю Шевченка Д.С. нерухоме майно, а саме: земельні ділянки, житлові будинки з господарськими будівлями та нежитлові приміщення.
АТ "Житомиробленерго" звернулося з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції. Постановою Житомирського апеляційного суду від 02.06.2025 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття апеляційного провадження відмовлено. Апеляційну скаргу АТ "Житомиробленерго" задоволено. Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20.04.2023 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "Житомиробленерго" судовий збір у розмірі 17 392,80грн. Вказана постанова набрала законної сили 02.06.2025.
У мотивувальній частині постанови Житомирський апеляційний суд дійшов наступного висновку: "Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання шлюбного договору дійсним та визнання майна особистою приватною власністю після того, як у ОСОБА_2 виникло зобов'язання перед АТ "Житомиробленерго" зі сплати вартості необлікованої електричної енергії у розмірі 3 701 062,15 грн. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на підставі оскаржуваного рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 втратила право власності на належне їй нерухоме майно. Відтак, втрата ОСОБА_2 права власності на належне їй нерухоме майно порушує права та законні інтереси АТ "Житомиробленерго", а саме унеможливлює виконання нею боргового зобов'язання в частині відшкодування вартості необлікованої електричної енергії в розмірі 3 701 062,15грн. За таких обставин колегія суддів вважає, що оскаржуваним рішенням порушені права АТ "Житомиробленерго", як особи яка не брала участі у справі, оскільки ОСОБА_2 є боржником відносно АТ "Житомиробленерго".
Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на 17.06.2025 у ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) відсутнє будь-яке нерухоме майно, яке б належало їй на праві власності.
Водночас, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 17.06.2025 нерухоме майно (земельні ділянки, житлові будинки з господарськими будівлями та нежитлові приміщення), яке було предметом спору у справі №285/1061/23, зареєстроване на праві власності за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Як вбачається з актуальної інформації з ДРРП, реєстрація права власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно відбулася на підставі рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20.04.2023 у справі №285/1061/23, яке було скасовано постановою Житомирського апеляційного суду від 02.06.2025 у справі №285/1061/23.
Відповідно до ст. 68 Сімейного кодексу України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Отже, після скасування постановою Житомирського апеляційного суду від 02.06.2025 рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20.04.2023 у справі №285/1061/23, відновився режим спільної сумісної власності спірного майна.
Окрім того суд зазначає, що у п. 85 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що якщо боржнику разом з іншими особами належить майно на праві спільної власності, але частка боржника в праві власності не визначена, то наявність спору між співвласниками щодо розміру такої частки не може бути перешкодою для звернення стягнення на частку боржника, бо у світлі практики ЄСПЛ це означало би порушення права на справедливий суд у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанова від 06.10.2020 у справі № 2-24/494-2009).
Суд враховує, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Відповідно до частини 1 статті 137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Визначення такого поняття як арешт майна містяться у постанові Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №643/12369/19. Так, арешт майна - це накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Арешт майна є самостійним видом (способом) забезпечення позову, який за правовою сутністю обмежує право відповідача розпоряджатися спірним майном.
Як зазначив Верховний Суд, арешт майна за своєю суттю є тимчасовим заходом, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №910/4777/21, від 11.12.2023 у справі №922/3528/23, від 17.06.2022 у справі №908/2382/21.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду.
Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 зазначив, що "…виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним".
При цьому, відступаючи від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, Верховний Суд у справі № 908/2382/21 зазначив, що можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.
Так, у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, "що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов, вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22 та від 27.04.2023 у справі №916/3686/22).
Отже, у разі пред'явлення позову до боржника про стягнення грошових коштів, накладення арешту на майно у межах ціни позову забезпечує у майбутньому виконання рішення суду. Натомість, у разі незабезпечення такого позову, боржник має право у будь-який момент відчужити належне йому майно.
Наявність такого необмеженого права боржника розпоряджатись своїм майном само по собі вже є доказом необхідності забезпечення майнового позову кредитора в межах ціни цього позову.
Колегія суддів зазначає, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову (постанова Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22).
При цьому, обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення арешту на майно в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача щодо того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Враховуючи встановлені судом обставини щодо вибуття із власності відповідача належного їй нерухомого майна, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що у даному випадку наявний обґрунтований ризик того, що зареєстроване за ОСОБА_2 , а у подальшому за ОСОБА_1 майно (після скасування постановою Житомирського апеляційного суду від 02.06.2025 рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20.04.2023 у справі №285/1061/23, відновився режим спільної сумісної власності спірного майна) вибуде з власності відповідача, що призведе до неможливості виконання рішення, за умови задоволення позову. При цьому, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у ОСОБА_2 на даний час відсутнє зареєстроване будь-яке нерухоме майно, за рахунок якого могло б бути забезпечене виконання судового рішення у даній справі.
Суд зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову у даній справі сприятиме запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору в суді і в разі задоволення позову забезпечить захист прав і законних інтересів позивача. І, навпаки, невжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених (оспорюваних) прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
При цьому, враховуючи характер правовідносин у даній справі, а саме те, що спір виник за результатами підприємницької діяльності відповідача, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для накладення арешту на нерухоме майно, яке призначене для ведення підприємницької діяльності, а не на все майно, у тому числі житлові будівлі та земельні ділянки під ними, як просить позивач.
Колегія суддів зазначає, що особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності (ч.ч. 1, 3 ст. 1 Закону України "Про особисте селянське господарство").
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшовши правильного висновку про часткове задоволення заяви позивача про забезпечення позову, помилково наклав арешт на земельні ділянки, цільове призначення яких визначено "для ведення особистого селянського господарства", оскільки діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.
Водночас суд зауважує, що частиною 4 статті 137 ГПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21).
У постанові від 20.04.2023 у справі №914/3316/22 Верховний Суд зазначив, що адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
АТ "Житомиробленерго" у прохальній частині заяви про забезпечення позову заявлено вимоги про накладення арешту на нерухоме майно, згідно наведеного заявником переліку. Водночас, товариством не зазначено актуальної вартості такого майна.
Суд зазначає, що для співмірності із заявленими позовними вимогами накладення арешту на майно здійснюється у межах ціни позову.
На переконання колегії суддів, обраний захід забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача або інших осіб (скаржника), оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власників, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
При цьому, накладення арешту на майно, що зареєстроване на праві власності за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20.04.2023 у справі №285/1061/23, яке скасовано постановою Житомирського апеляційного суду від 02.06.2025 у справі №285/1061/23, та є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не позбавляє апелянта права на звернення до суду з метою реалізації процедури визнання права власності на майно, визначення частки або виділення її в натурі або визначення порядку користування майном. Такі заходи мають тимчасовий характер та жодним чином не будуть перешкоджати власнику майна у його користуванні.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права, а саме, не в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для вирішення заяви про забезпечення позову, з огляду на що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задоволити частково, ухвалу місцевого господарського суду скасувати частково, виключивши з пункту 2 резолютивної частини ухвали абзаци 1, 2, 3, 4, 8, в решті ухвалу залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.
2. Ухвалу Господарського суду Житомирської області від 19 червня 2025 року у справі №906/768/25 скасувати частково, виключивши з пункту 2 резолютивної частини ухвали абзаци 1, 2, 3, 4, 8.
Пункт 2 резолютивної частини ухвали викласти в наступній редакції:
"Накласти арешт в межах заявленої до стягнення суми заборгованості - 6 150 307,36грн на майно, що зареєстроване на праві власності за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20.04.2023 у справі №285/1061/23, яке скасовано постановою Житомирського апеляційного суду від 02.06.2025 у справі №285/1061/23, та є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), а саме на:
- земельну ділянку загальною площею 0,1800 га, цільове призначення автотехобслуговування, кадастровий номер 1824080400:09:001:0028, яка розташована в АДРЕСА_1 ;
- нежитлову будівлю кафе, будівля кафе загальною площею 225,7 кв.м., позначене на плані літерами "А,а,а1". До кафе відносяться: склад Б, склад В,в,в1, №1, бухгалтерія - Г, яке знаходиться за адресою: село Броники, вулиця Шосейна, 8, Звягельського (Новоград - Волинського) району, Житомирської області;
- земельну ділянку загальною площею 0,2273 га, цільове призначення для комерційної діяльності, кадастровий номер 1824080400:09:001:0043, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- нежитлову будівлю, комплексу придорожнього обслуговування членів територіальних громад району, об'єкт житлових нерухомості, загальною площею 2390,4 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,4990 га, кадастровий номер 1825480200:01:000:0130, цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, для будівництва комплексу придорожнього обслуговування членів територіальних громад району (ведення комерційної діяльності), яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ."
В решті ухвалу залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складений "16" вересня 2025 р.
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Саврій В.А.
Суддя Юрчук М.І.