09 вересня 2025 року
м. Рівне
Справа № 572/5152/24
Провадження № 22-ц/4815/865/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Боймиструка С. В., Шимківа С. С.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг»,
яке змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю
«Фінансова компанія «Солвентіс»,
відповідач - ОСОБА_1
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» та представника ОСОБА_1 - адвоката Панчелюги Катерини Миколаївни на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 10 квітня 2025 року у складі судді Ведяніної Т. О., постановлене в м. Сарни Рівненської області,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 11 квітня 2021 року в особистому кабінеті на сайті ТОВ «Мілоан» https://miloan.ua/, відповідачем було подано заявку на отримання кредиту №101127958. Дана заява знаходиться у власному кабінеті відповідача на сайті https://miloan.ua/. ТОВ «Мілоан» було направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого відповідач підтверджує прийняття умов Кредитного Договору №101127958 від 11.04.2021 р., який також знаходиться у власному кабінеті відповідача. Таким чином, відповідач уклав Договір про споживчий кредит з ТОВ «Мілоан» та на підставі платіжного доручення відповідачу були перераховані кредитні кошти на Картковий рахунок в сумі 20000 грн, проте відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов'язання. 29 липня 2021 р. згідно умов Договору відступлення прав вимоги №05Т, ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за Кредитним Договором №101127958 від 11.04.2021 р. на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а відповідно ТОВ «Діджи Фінанс» 24 січня 2022 року відступило право грошової вимоги за вищевказаним договором ТОВ «ФК «Пінг-Понг» Згідно Договору відступлення права вимоги сума боргу відповідача перед позивачем становить 89500 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту становить - 20000 грн.; заборгованість за відсотками становить - 67500 грн.; заборгованість за комісійними винагородами становить - 2000 грн.; заборгованість за пенею становить - 0 грн.. Вказану суму просило стягнути з відповідача на свою користь, а також судові витрати.
Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 10 квітня 2025 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Пінг-Понг» 29 500 гривень копійок заборгованості за кредитним договором №101127958 від 11.04.2021 року, а також 798 гривень 44 копійки судового збору та 1977 гривень 65 копійок на професійну правничу допомогу.
Рішення суду першої інстанції вмотивоване передбаченим законом обов'язком позичальника повернути кредит у строк та на умовах, передбачених договором, та обґрунтовано тими обставинами справи, які вказують, що такий обов'язок відповідачем як позичальником дотриманий не був. Часткове задоволення позову обумовлено тим, що нарахування відсотків поза межами строку кредитування є неправомірним і до стягнення підлягає сума заборгованості за відсотками, нарахованими за період до 11.05.2021 року. Судом також враховано, що право вимоги від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» за договорами факторингу.
Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, сторони оскаржили його в апеляційному порядку.
В поданій апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг», яке під час розгляду справи в апеляційному суді змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», заперечує висновок суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення складової заборгованості за договором про споживчий кредит № 101127958 від 11.04.2021 за період з 11.05.2021 по 10.07.2021 у сумі 60 000,00 грн.. Покликається на п. 2.3.1.2. Договору про споживчий кредит № 101127958 від 11.04.2021, згідно якого позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій); таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. Додає, що кредит відповідачу надавався строком на 30 днів з 11.04.2021 (строк кредитування) (пункт 1.3. Договору), термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) - 11.05.2021 (пункт 1.4. Договору) і за цей період проценти за користування кредитом становили 1.25% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (250.00 грн на день). Наголошує, що зазначені обставини свідчать про те, що умовами кредитного договору сторони передбачили порядок продовження строку кредитування та умови і строк нарахування процентів за користування кредитом, а тому відсотки підлягають стягненню повністю у заявленому розмірі. Роз'яснює, що в даному випадку кожен день пролонгації є новою датою повернення кредиту. Вважає, що у спірному випадку строк кредитування пролонговувався та максимально міг бути продовженим на 60 днів (до 10.07.2021), а тому проценти за користування кредитом слід нараховувати на 90 днів, що включає в себе 30 днів строку початкового кредитування на пільгових умовах + 60 днів продовження строку кредитування на стандартних (базових) умовах), а тому наведений позивачем розрахунок заборгованості за процентами відповідає умовам укладеного між сторонами кредитного договору, що, в свою чергу, свідчить про наявність правових підстав для задоволення вимог про стягнення процентів у повному обсязі. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит № 101127958 від 11.04.2021 - нарахованих відсотків за період з 11.05.2021 по 10.07.2021 у сумі 60 000,00 грн., та ухвалити у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «ФК «Пінг-Понг» (нова назва - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс») задовольнити в повному обсязі.
У своїй апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Панчелюга Катерина Миколаївна зазначає, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення відсотків (7500 грн.) та комісії (2000 грн.), не врахував ряд важливих обставин. Пояснює, що Якщо ж закінчився строк кредитування чи кредитор пред'явив вимогу про дострокове повернення кредиту, то позичальник не отримує від кредитора блага у випадку відстрочення погашення кредиту, а тому і не повинен сплачувати проценти за статтею 1048 ЦК України. Вказує на пряме порушення вимог ч. 2 ст. 516 ЦК України позивачем, оскільки матеріали справи не містять належних доказів письмового повідомлення відповідача про заміну кредитора у зобов'язанні, як після укладення Договору відступлення прав вимоги №05Т від 29.07.2021, так і після укладення Договору факторингу №1/15 від 24.01.2022. Зазначає, що стягнення з відповідача суми в 29500 грн., що майже на 50% перевищує отриману ним суму кредиту (20000 грн.), виглядає несправедливим, особливо враховуючи, що сума кредиту була надана лише на 30 днів, та додає, що участь споживача у договорі як слабшої сторони підлягає особливому правовому захисту та не допускається звуження його прав. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відзивів на апеляційні скарги не подано.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає відхиленню, а апеляційна скарга відповідача - задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що 11 квітня 2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №101127958 відповідно до умов якого, сума кредиту становить 20000 грн., кредит надається строком на 30 днів з 11.04.2021, термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 11.05.2021, комісія за надання кредиту 2000 грн., яка нараховується за ставкою 10 відсотків від суми кредиту одноразово, проценти за користування кредитом 7500 грн., які нараховуються за ставкою 1,25% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, стандартна процентна ставка 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування rредитом.
Відповідачем були підписані: анкета заява на кредит, договір про споживчий кредит, паспорт споживчого кредиту, внаслідок чого останній був ознайомлений з умовами кредитування та процентною ставкою за кредитом.
На підставі платіжного доручення №26665748 від 11.04.2021 року ОСОБА_1 на його рахунок № НОМЕР_1 були перераховані кошти в сумі 20 000 грн.
Таким чином, ТОВ «Мілоан» свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі. Натомість, відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість.
29 липня 2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу № 05Т, за яким на умовах встановлених договором, кредитор передає новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні його права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками.
Відповідно до копій платіжних інструкцій ТОВ «Діджи Фінанс» перерахувало ТОВ «Мілоан» кошти передбачені договором факторингу за Договором факторингу № 05Т від 29 липня 2021 року.
В свою чергу ТОВ «Діджи Фінанс» 24 січня 2022 року відступило право грошової вимоги за договором №101127958 від 11.04.2021 ТОВ «ФК «Пінг-Понг», що підтверджується договором факторингу №1/15.
Як вбачається із Витягу з Додатку до Договору факторингу №05Т від 29.07.2021 та витягу з додатку до Договору факторингу №1/15 від 24.01.2022 року ОСОБА_1 за договором №101127958 від 11.04.2021 р. має заборгованість за кредитом в розмірі 89500 грн., що складається з: за тілом кредиту 20000 грн., сума заборгованості за відсотками 67500 грн., сума заборгованості за комісією 2000 грн..
Спірні відносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, і - як наслідок - виникнення заборгованості, про стягнення якої позивач і звернувся з цим позовом до суду.
02 вересня 2024 року ТОВ «ФК «Пінг-Понг» направило відповідачу досудову вимогу про погашення заборгованості за договором.
Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов'язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18), від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20 (провадження № 61-6379св21).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.
Частиною 2 ст. 9 вказаного Закону до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію») із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем здійснені всі дії, які чітко свідчать про його свідомий вибір щодо укладення кредитного договору. Без відповідних дій з боку відповідача укладення договору було б неможливим, а саме: без отримання смс-повідомлення для входу в особистий кабінет, без здійснення входу на веб-сайт кредитора до особистого кабінету, без отримання смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання угоди, кредитний договір між сторонами по справі не був би укладений, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.
Можливість укладення договору вищевказаним способом підтверджується правовою позицією, яка викладена Верховним Судом у постанові від 23.03.2020 року у справі №404/502/18, у постанові від 09.09.2020 року у справі №732/670/19 та ін.
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст.8 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг).
Отже, вище встановленими обставинами справи та нормами закону підтверджується факт укладення між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 кредитного договору №101127958 від 11.04.2021 року.
Частково задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг»», суд першої інстанції виходив того, що перехід до нього права вимоги до відповідача від первісного кредитора підтверджений належними і достатніми доказами та узгоджується із нормами закону, однак апеляційний суд вважає такий висновок місцевого суду помилковим.
Так, згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини за кредитним договором №101127958 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 виникли 11 квітня 2021 року.
Згідно з пунктом 2.3.1.2. Договору про споживчий кредит № 101127958 від 11.04.2021, позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається щоразу, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед
Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в пункті 1.6. Договору.
У випадку, якщо Позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
Як вбачається з матеріалів справи, кредит відповідачу надавався строком на 30 днів з 11.04.2021 (строк кредитування) (пункт 1.3. Договору), термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) -
11.05.2021 (пункт 1.4. Договору). Умовами кредитного договору сторони передбачили порядок продовження строку кредитування та умови і строк нарахування процентів за користування кредитом.
Відповідно до пункту 2.4.1 позичальник зобов'язується повернути кредит,сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого пунктом 1.4 (у даному випадку 11.05.2021), а у випадку пролонгації - не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування.
У випадку, якщо станом на дату закінчення строку кредитування (настання дати повернення кредиту) будуть існувати будь-які боргові зобов'язання позичальника за цим договором, в тому числі, але не виключно, плата за кредит, пеня та/або інші платежі на користь кредитодавця встановлені умовами цього Договору, то така заборгованість повинна бути сплачена Позичальником одночасно з поверненням кредиту в термін, передбачений пунктом 1.4 Договору або у дату завершення періоду пролонгації. Якщо заборгованість не буде погашена після завершення строку кредитування визначеного згідно з пунктами 1.3 та 2.3 цього Договору, виконання зобов'язань зі сплати платежів вважається простроченим Позичальником та передбачає настання наслідків обумовлених розділом 4, пунктом 3.2.5 Договору (пункт 2.4.2 Договору).
Водночас, пунктом 4.2 розділу 4 кредитного договору сторони погодили, що у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою пунктом 1.6 Договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст.. 625 Цивільного кодексу України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої пунктом 1.6 Договору. Обов'язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги.
Таким чином, в даному випадку кожен день пролонгації є новою датою повернення кредиту.
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем, станом на 11.05.2021 кредит не було повернуто, і він продовжив користуватись кредитними коштами, платежі на погашення кредиту не вносив.
Отже, на відміну від продовження (пролонгації) строку кредитування на пільгових умовах, продовження строку кредитування на стандартних (базових) умовах з процентною ставкою 5% не передбачало вчинення від позичальника певних дій, окрім як самого факту продовження користування кредитними коштами.
Таким чином на час укладення договору факторингу у ТОВ «Мілоан» було відсутнє право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №101127958 від 11.04.2021 року, оскільки строк виконання зобов'язання за ним не настав у зв'язку з пролонгацією договору.
Висновок місцевого суду про те, що за договором факторингу відбулась передача права вимоги в тому числі і за Кредитним договором №101127958 від 11.04.2021 р., укладеним з відповідачем, апеляційним судом оцінюється критично.
Так, у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 1005/7136/2012 (провадження № 61-18606св21) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України). По своїй суті заміна кредитора в зобов'язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. Аналогічний висновок зроблений і Верховним Судом України в постанові від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13».
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 (провадження №12-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 914/868/17).
При цьому, суд зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності та взаємозв'язку з нормами законодавства, яке їх регулює, беручи до уваги судову практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, висновки якого є обов'язковими до врахування апеляційними судами, апеляційний суд приходить до висновку про недоведеність факту переходу до ТОВ «ФК «Пінг-Понг» прав вимоги за договором факторингу від 05Т від 29.07.2021р. до відповідача за Кредитним договором №101127958 від 11.04.2021 р., який було укладено між ТОВ «Мілоан» та відповідачем головачем Миколою Петровичем, що, в свою чергу, свідчить про відсутність порушених прав та інтересів ТОВ «Фінансова компанія «Пінг-Понг»» (яке змінило свою назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс»), за захистом яких останнє звернулося до суду з цим позовом, та, відповідно, необґрунтованість та помилковість задоволення судом першої інстанції позовних вимог, з огляду на що оскаржуване рішення не може залишатися чинним та підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в позові.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст. 141 ЦПК України).
Відповідно до підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Як вбачається із матеріалів справи, за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 3 633,60, грн. згідно платіжної інструкції від 14.05.2025р, який підлягає стягненню на користь відповідача з позивача.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Панчелюги Катерини Миколаївни задовольнити.
Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 10 квітня 2025 року скасувати.
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» (змінена назва - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 3 633 (три тисячі шістсот шістдесят три) гривні 60 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 12 вересня 2025 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Боймиструк С. В.
Шимків С. С.