Ухвала від 12.09.2025 по справі 619/6733/24

справа № 619/6733/24

провадження № 1-кс/619/874/25

УХВАЛА

іменем України

12 вересня 2025 року м. Дергачі

Слідчий суддя Дергачівського районного суду Харківської області ОСОБА_1

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Дергачівської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024221230000992 від 30 серпня 2024 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 1 ст. 209 КК України,

встановив:

Прокурор Дергачівської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024221230000992 від 30 серпня 2024 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 1 ст. 209 КК України.

В обґрунтування клопотання прокурор зазначив, що невстановлені особи, використовуючи канал для обміну повідомленнями у одному з мобільних застосунків здійснюють незаконний збут підакцизних товарів з ознаками фальсифікації, без марок акцизного податку та інших спеціальних маркувальних знаків, а також дії, спрямовані на легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

З метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення та відшукання предметів, знарядь та інших речових доказів, а також встановлення фактичних відомостей щодо вищевказаних протиправних дій, 04.09.2025 слідчим СВ ВП № 3 ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_4 проведено обшук, на підставі ухвали слідчого судді Дергачівського районного суду Харківської області від 19.08.2025 (справа № 619/6733/24), житлової квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 , однак перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Під час обшуку виявлено та вилучено:

- 18 картонних коробок з невідомою речовиною всередині, які опечатано окремо по 2 шт., ліпкою стрічкою НПУ та биркою;

- 28 картонних коробок з невідомою речовиною, які опечатано окремо по 4 шт., ліпкою стрічкою НПУ та биркою;

- 12 коробок з невідомою речовиною, які опечатано окремо по 2 шт., ліпкою стрічкою НПУ та биркою;

- коробка з невідомою речовиною, яку опечатано ліпкою стрічкою НПУ та биркою;

- 35 пластикових пляшок об'ємом 0.5 л, які поміщено до полімерного пакету, опечатано ліпкою стрічкою НПУ та биркою;

- 9 пластикових пляшок, об'ємом 0.5 л, з невідомою речовиною, які поміщено до полімерного пакету, опечатано ліпкою стрічкою НПУ та биркою;

- 12 скляних пляшок об'ємом 0.5 л, з невідомою прозорою речовиною, які поміщено до картонної коробки, та опечатано ліпкою стрічкою НПУ та биркою;

- 4 пластикові пляшки об'ємом 0.75 л, які поміщено до полімерного пакету та опечатано ліпкою стрічкою та биркою;

- 7 скляних пляшок об'ємом 0.5 л, з невідомою прозорою речовиною всередині, які поміщено до картонної коробки, опечатано ліпкою стрічкою та биркою;

- 4 пластикові пляшки об'ємом 0.5 л, 1 скляна пляшка об'ємом 0.5 л, 3 скляні пляшки об'ємом 0.25 л, з невідомою речовиною всередині, які поміщено до картонної коробки, опечатано ліпкою стрічкою та биркою;

- 5 пластикових пляшок об'ємом 2 л, 2 пластикові пляшки об'ємом 1 л, з невідомою речовиною, поміщено до полімерного пакету, опечатано биркою;

- 6 скляних пляшок об'ємом 0,5 л, 1 пляшка об'ємом 1 л, з невідомою прозорою речовиною всередині, які поміщено до картонної коробки, опечатано биркою;

- 13 скляних пляшок об'ємом 0.5 л, з невідомою речовиною всередині, які поміщено до полімерного пакету та опечатано биркою;

- пластикова пляшка об'ємом 5 л, з речовиною коричневого кольору всередині, опечатано биркою;

- пластикова пляшка об'ємом 5 л, з прозорою речовиною всередині, опечатано биркою;

- 251 пачка цигарок різноманітної марки, які поміщено до картонної коробки, опечатано биркою;

- гільзи для цигарок в картонному пакунку, опечатано биркою;

- концентрат для коньяку, в пляшці, який поміщено до сейф пакету PSP 1263530;

- станок для вироблення цигарок, до PSP 1263539;

- станок для вироблення цигарок, до сейф пакету WAR 1040937;

- 5 зіп-пакетів з цигарками, по 20 шт. в кожному, до сейф пакету WAR 1040936;

- 6 зіп-пакетів та паперовий конверт з тютюном, до сейф пакету AR 2013230;

- блокнот з чорновими записами, до WAR 2013231;

- мобільний телефон марки «Samsung», до сейф пакету WAR 2013238 (IMEI 1: НОМЕР_2 , IMEI 2: НОМЕР_3 , м.т. НОМЕР_4 );

- мобільний телефон марки «Redmi», моделі «12», IMEI 1: НОМЕР_5 , IMEI 2: НОМЕР_6 , м.т. НОМЕР_7 ;

- мобільний телефон марки «Tecno», IMEI 1: НОМЕР_8 , IMEI 2: НОМЕР_9 , до WAR 1040934.

Прокурором у кримінальному провадженні 06 вересня 2025 року через поштовий сервіс до слідчого судді Дергачівського районного суду Харківської області було подано клопотання про арешт вищевказаного майна.

В клопотанні прокурор зазначає, що є достатні підстави вважати, що вилучене майно є предметом кримінального правопорушення та є речовими доказами у кримінальному провадженні.

Метою накладання арешту на вищезазначене майно є збереження речових доказів, запобігання можливості їх приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення чи відчуження, для забезпечення кримінального провадження, зокрема необхідність їх використання в ході досудового розслідування в якості доказів, для призначення судових експертиз та проведення інших слідчих (розшукових) дій.

Оскільки вищевказане майно зберігає на собі сліди кримінального правопорушення і є речовими доказами по справі, посилаючись на положення ст.ст. 36, 64-2, 167-174 КПК України, прокурор просить накласти арешт на зазначене вище майно, яке було тимчасово вилучене під час обшуку, з метою забезпечення збереження речових доказів, проведеннясудових експертиз та яке може бути використане, як доказ у кримінальному провадженні.

В судове засідання прокурор не з'явився, подав до суду заяву, в якій клопотання підтримав, просив його задовольнити з підстав, зазначених у ньому, та просив судовий розгляд провести у його відсутність.

Особа, майно, якої тимчасово вилучене, у судове засідання не з'явилась, повідомлялась належним чином про дату, час та місце розгляду справи, про що свідчать відомості списку справ, призначених до розгляду у Дергачівському районному суді Харківської області, які розміщені на загальнодоступному офіційному вебпорталі Судової влади України.

Відповідно до ч. 1 статті 172 КПК України, клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого (а у визначених законом випадках дізнавача) та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

Враховуючи стислі строки, встановлені законом для розгляду клопотання, вжиття судом необхідних заходів для забезпечення явки в судове засідання учасників кримінального провадження, слідчий суддя приходить до висновку про можливість розгляду клопотання без участі сторін та без фіксації даної процесуальної дії за допомогою технічних засобів відповідно до положень частини 1, 4 статті 107 Кримінального процесуального кодексу України.

Слідчий суддя, на підставі наданих матеріалів кримінального провадження, доводів сторін кримінального провадження, оцінивши в сукупності всі обставини, дійшов до наступних висновків.

Слідчим суддею встановлено, що у даному кримінальному провадженні майно було вилучено під час обшуку 04.09.2025, а клопотання про накладення арешту на майно було скеровано до судуза вихід. № 197327-2025 06 вересня 2025 року (409544), через поштовий сервіс 06.09.2025, тобто у строк, визначений п. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України - протягом 48 годин після тимчасового вилучення майна під час обшуку, яке надійшло до Дергачівського районного суду Харківської області 11 вересня 2025 року, (вхідний номер 26647/25-Вх).

Відповідно до ч. 5 ст. 171 КПК України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено. У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

Згідно до ч. ч. 1, 6, 7 ст. 115 КПК України строки, встановлені цим Кодексом, обчислюються годинами, днями і місяцями. Якщо відповідну дію належить вчинити в суді або в органах досудового розслідування, то строк закінчується у встановлений час закінчення робочого дня в цих установах. При обчисленні процесуального строку в нього включаються вихідні і святкові дні, а при обчисленні строку годинами - і неробочий час.

Частина 1 статті 117 КПК України зазначає, що пропущений із поважних причин строк має бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду. Пропущений строк у кримінальному провадженні, що здійснюється з урахуванням особливостей, визначених статтею 615 цього Кодексу, може бути поновлений, якщо заінтересована особа подала клопотання не пізніше 60 днів з дня припинення чи скасування воєнного стану.

Відповідно до позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, висловленої в ухвалі від 26.08.2020 у справі № 760/18778/18, провадження № 51-421км20, «Поняття поважних причин пропуску строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. Під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи є об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду у визначений законом строк. Такі обставини мають бути підтверджені». З огляду на зазначене, слідчий суддя робить висновок, що поновити строк можливо лише у тому випадку, коли наведені достатні підстави (переконливі аргументи) поважності причин пропуску такого строку, а також їх належне підтвердження.

Як убачається з матеріалів провадження, майно, на яке просить накласти арешт прокурор, було вилучене 04 вересня 2025 року під час проведення обшуку в період часу з 07 години 13 хвилин по 12 годину 45 хвилини, що є достатнім для обрахунку строку звернення з клопотанням до суду.

Дане клопотання про арешт майна подано прокурором до суду засобами поштового зв'язку 06 вересня 2025 року (субота), тобто у строк, визначений п. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України - протягом 48 годин після тимчасового вилучення майна під час обшуку, що свідчить про дотримання прокурором вимог п. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Таким чином, недотримання строку, встановленого нормами ч. 5 ст. 171 та ч. 6 ст. 173 КПК України, не віднесено законодавцем до підстав для відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 КПК України процесуальні строки визначено як встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов'язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії.

Оскільки за своєю юридичною природою процесуальні дії або утримання від них виступають засобом реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків учасників правовідносин, то й процесуальні строки поділяються на строки реалізації права та строки виконання обов'язку. Їх недотримання спричиняє різні правові наслідки.

Закінчення строків реалізації права призводить до втрати можливості з боку носія цього права ним скористатися. Саме строк реалізації права може бути поновлений у встановленому порядку з відновленням і втраченої у зв'язку із закінченням строку можливості реалізувати право.

Закінчення строку виконання обов'язку не спричиняє його припинення. Обов'язкова дія повинна бути виконана і після закінчення строку.

Сам по собі факт порушення строку звернення до слідчого судді для вирішення питання про арешт майна, не може бути підставою для відмови в арешті майна, яке відповідає критеріям речових доказів у кримінальному провадженні. Вказане обумовлюється тим, що порушення строку на звернення з клопотанням про арешт майна, яке має ознаки речового доказу, задля досягнення завдань кримінального провадження, не позбавляє таке майно доказової сили, а тому потребує забезпечення його збереження, зокрема, шляхом накладення арешту.

Згідно положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі "Смирнов проти Росії" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" судом наголошено на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Лемуан проти Франції", від 22 вересня 1994 року та "Кушоглу проти Болгарії" від 10 травня 2007 року).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (Рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції"). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див. Рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Відповідно до положень ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України, увипадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до положень п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.

Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

З матеріалів клопотання вбачається, що СВ ВП № 3 ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024221230000992 від 30 серпня 2024 року, за ознаками злочинів, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 1 ст. 209 ККУкраїни.

04 вересня 2025 року слідчим СВ ВП № 3 ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_4 проведено обшук, на підставі ухвали слідчого судді Дергачівського районного суду Харківської області від 19.08.2025 (справа № 619/6733/24) житлової квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час обшуку виявлено та вилучено: - картонні коробки з невідомою речовиною всередині; - пластикові пляшки, - скляні пляшки, з невідомою прозорою речовиною; - пачки цигарок різноманітних марок; - гільзи для цигарок в картонному пакунку; - концентрат для коньяку; - станок для вироблення цигарок; - мобільні телефони.

Постановою слідчого СВ ВП № 3 ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області від 05 вересня 2025 року, виявлене та вилучене майно було визнано речовими доказами по кримінальному провадженню № 12024221230000992 від 30.08.2024, місце зберігання яких визначено камеру зберігання речових доказів ВП № 3 ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області.

Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, заходом забезпечення кримінального провадження є арешт майна.

Відповідно до ст. 167 КПК України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним його майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення. Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

У відповідності до вимог до ч. 2 ст. 168 КПК, тимчасове вилучення майна може здійснюватися під час обшуку, огляду.

За викладеного, майно вилучене під часобшуку вважається тимчасово вилученим майном.

Статтею 168 КПК України встановлено, що факт передання тимчасово вилученого майна засвідчується протоколом. Після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов'язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Як вбачається з матеріалів провадження, досудове розслідування здійснюється за попередньою кваліфікацією кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 1 ст. 209 КК України, тобто вилучені предмети, можуть мати певний зв'язок з розслідуваним кримінальним правопорушенням.

Вилучені під час обшуку речі: картонні коробки з невідомою речовиною всередині, пластикові пляшки, скляні пляшки, з невідомою прозорою речовиною, пачки цигарок різноманітних марок, гільзи для цигарок в картонному пакунку, концентрат для коньяку, станок для вироблення цигарок, мобільні телефони, на які просить накласти арешт прокурор, відповідають критеріям речових доказів, відповідно до ст. 98 КПК України, оскільки існує сукупність підстав і підозр вважати, що дані матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, могли зберегли на собі сліди його вчинення та містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, окрім іншого ці предмети 05 вересня 2025 року постановою слідчого, було визнано речовими доказами у зазначеному кримінальному провадженні.

На теперішній час вилучене майно відповідає критеріям речових доказів та є достатні підстави вважати, що вони зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, яке інкримінується, або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, тому існують обґрунтовані підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити даний вид забезпечення кримінального провадження, так як незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження вилученого майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

Прокурор обґрунтував підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна. Слідчий суддя вважає, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який йдеться в клопотанні прокурора.

Незастосування арешту майна може привести до настання наслідків, які можуть перешкодити досягненню мети кримінального провадження.

Слідчий суддя приходить до переконання, що є підстави вважати, що вилучені під час обшуку предмети можуть бути використанні як докази факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Слідчий суддя зазначає, що у разі не накладення арешту на тимчасово вилучене майно, воно може бути приховане, пошкоджене, зіпсоване, знищене або передано іншій особі, тому слід забезпечити наявність вилученого майна, так як відсутність майна, яке являється речовим доказом у справі, може перешкодити кримінальному провадженню, так як тільки у випадку накладення арешту на вказане майно може бути виконане завдання щодо забезпечення засобів кримінального правопорушення.

Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Зазначене у клопотанні майно було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, вказане вилучене майно повинне бути досліджене під час досудового розслідування і може бути доказом по справі, зокрема для встановлення всіх фактичних обставин кримінального правопорушення, а також необхідністю отримання висновків відповідних спеціалістів на підтвердження або спростування факту, які слугуватимуть встановленню об'єктивної істини у кримінальному провадженні, на даний час відповідні експертизи не проведені. Крім того, враховуючи, що на даному етапі досудового розслідування (на час розгляду слідчим суддею клопотання про арешт майна) інформація, яка міститься на вилучених телефонах, може мати значення для досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, однак не була скопійована у необхідному обсязі, що обумовило б можливість повернення самого матеріального носія інформації власнику. В свою чергу, доступ до такої інформації, зокрема видаленої, прихованої та її подальша належна процесуальна фіксація можлива за результатами проведення експертного дослідження. Враховуючи наведені факти, а також те, що інформація на вилучених телефонах, має доказове значення та потребує спеціального дослідження, а самі мобільні телефони, є речовими доказами у кримінальному провадженні, необхідно забезпечити умови їх належного дослідження та подальшого збереження.

Оскільки вилучені мобільні телефони можуть містити відомості, які мають значення для даного кримінального провадження, майно, яке вилучене в ході обшуку є речовим доказом, є матеріальними об'єктами, які зберігають на собі сліди кримінального правопорушення, були набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, з метою запобігання приховання знищення чи спотворення даних речей, є доцільним накласти арешт на тимчасово вилучене під час обшуку майно, шляхом заборони його відчуження, розпорядження та користування, до прийняття кінцевого процесуального рішення у кримінальному провадженні чи ухвалення відповідного судового рішення або рішення слідчого судді, оскільки вилучені предмети, можуть мати певний зв'язок з розслідуваним кримінальним правопорушенням, а дійсні джерела походження спиртних напоїв, тютюнових виробів є предметом доказування, згідно ст. 91 КПК України, виходячи з обраної кваліфікації.

Невжиття накладення арешту може призвести до приховання, знищення або спотворення речових доказів, що унеможливить встановлення істини по справі.

Відповідно до статті 175 Кримінального процесуального кодексу України, ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим (дізнавачем), прокурором, на яких також покладається обов'язок визначення місця зберігання тимчасово вилученого майна.

Оскільки в матеріалах клопотання міститься достатньо відомостей про факт вчинення кримінального правопорушення та наявність підстав вважати тимчасово вилучене майно доказами в кримінальному провадженні, обмеження права власності на це майно, на думку суду, є розумним і співмірним завданням кримінального провадження.

Відповідно до Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої спільним Наказом МВС України, Генеральної Прокуратури України, ДПА України, СБУ, Верховного Суду України, ДСА України від 27.08.2010 року, обов'язок по визначенню місця зберігання арештованого майна покладається на слідчого (дізнавача), в провадженні якого перебуває кримінальне провадження.

Крім того, слідчий суддя роз'яснює, що відповідно до статті 174 Кримінального процесуального кодексу України, за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника чи володільця майна, якщо вони доведуть, що потреба у застосуванні такого заходу відпала, арешт майна може бути скасовано повністю або частково.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 98, 131, 132, 169-173, 175, 309, 310, 395 КПК України, слідчий суддя,

ухвалив:

Клопотання прокурора Дергачівської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_3 про арешт майна - задовольнити.

Накласти арешт в рамках кримінального провадження № 12024221230000992 від 30 серпня 2024 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 1 ст. 209 КК Українина тимчасово вилучене майно 04 вересня 2024 року в ході обшуку житлової квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування майном, а саме на: