15.09.25
22-ц/812/1508/25
Єдиний унікальний номер судової справи:490/6195/19
Провадження №22ц/812/1508/25
Постанова
Іменем України
15 вересня 2025 року м. Миколаїв справа№ 490/6195/19
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - судді Самчишиної Н.В.,
суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання - Чистою В.В.,
за участі: представника відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 03 липня 2025 року, ухвалене у складі головуючого судді Шолох Л.М., у приміщенні цього суду у м. Миколаєві, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Миколаївської міської ради, Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, Садівничого товариства «Активіст», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: виконавчий комітет Миколаївської міської ради, Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,
встановив:
10 липня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , Миколаївської міської ради, треті особи, які заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області, Садівниче товариство «Активіст», про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та вчинення певних дій.
Позовна заява мотивована тим, що після смерті батька ОСОБА_6 , який помер у 2008 році, він є членом Садівничого товариства «Активіст» та в його користуванні знаходиться садівнича ділянка № НОМЕР_1 , загальною площею 1215 кв.м.
У липні 2018 року йому стало відомо, що у 2010 році ОСОБА_3 приватизувала та стала власником суміжної земельної ділянки, загальною площею 576 кв.м., кадастровий номер 4810137200:05:014:0042, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач вважав, що приватизація земельної ділянки та внесення відомостей у земельний кадастр здійснена в порушення вимог чинного законодавства України та є такою, що порушує його права користувача садівничої ділянки № НОМЕР_1 .
Так, улітку 2018 року ОСОБА_3 побудувала, на належній їй земельній ділянці двоповерховий будинок заввишки до 9 метрів та на відстані 1 метра від межі його земельної ділянки замість 3 метрів, чим порушила п. 2.12, п. 2.18 Статуту СТ «Активіст», що є наслідком істотного погіршення доступу сонячного світла до його саду, впливає на врожайність та його дохід. На його претензії про добровільне усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відповідач не реагує.
Крім того, позивач вказував, що у 1970-1972 роках родичі відповідача самовільно, порушивши межі належної їм земельної ділянки, без надання згоди його батька та матері, а також відповідних дозволів та погоджень із державними органами, збудували одноповерховий будинок за межею своєї садівничої ділянки, якій на 0,70 м знаходиться на належній йому ділянці, що порушує вимоги п. 3.17 Б.2.4 - 1-94 «Планування та забудова міських та сільських поселень» відстань від межі якої має бути не меншою ніж 1,0 м.
При цьому мало бути забезпечено влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель суміжних ділянок.
Окрім цього, будівництво житлового будинку здійснено відповідачкою без повідомлення про початок виконання будівельних робіт.
Посилаючись на вищенаведене, змінивши підстави позову, ОСОБА_2 остаточно просив суд:
-усунути йому перешкоди у користуванні садівничою ділянкою № НОМЕР_1 АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання ОСОБА_3 за власний рахунок знести самовільно забудовані споруди, а саме: одноповерховий та двоповерховий будинки на садівничій ділянці № НОМЕР_2 СТ «Активіст», розташовані адресою: АДРЕСА_1 ;
-скасувати рішення Миколаївської міської ради № 42/62 від 18 грудня 2009 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту, що посвідчує право власності на земельну ділянку № НОМЕР_2 загальною площею 576 кв.м., за рахунок земель СТ «Активіст», для ведення садівництва та надання ОСОБА_3 у власність земельної ділянки № НОМЕР_2 загальною площею 576 для ведення садівництва у складі СТ «Активіст»;
-скасувати державну реєстрацію земельної ділянки № НОМЕР_2 , розташованої у СТ «Активіст» за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4810137200:05:014:0042;
-зобов'язати СТ «Активіст» відключити садівничу ділянку № НОМЕР_2 , власником якої є ОСОБА_3 , від водопостачання питної води та від електропостачання.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 червня 2020 року залучено в якості співвідповідача СТ «Активіст».
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 червня 2021 року залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Службу у справах дітей Адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 вересня 2021 року залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Виконавчий комітет Миколаївської міської ради як Орган Опіки та піклування, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 липня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач відмовився від проведення та призначення у справі експертизи, а надані позивачем докази (листи, відповіді на звернення, технічна документація, акти обстеження, розписка батька позивача - ОСОБА_6 , тощо) не дають можливості дійти висновку про те, що приватизація земельної ділянки №169 відповідачем проведена з порушенням вимог чинного законодавства, а площа цієї земельної ділянки збільшена за рахунок площі земельної ділянки позивача.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, винести окрему ухвалу, якою поставити до відома Миколаївської міської ради про неналежне, недбале ставлення до своїх посадових обов'язків щодо контроля землекористування в СТ «Активіст» в м. Миколаєві.
Апеляційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд першої інстанції належним чином не дослідив докази у справі та дійшов передчасного висновку про недоведеність його позовних вимог. У матеріалах справи наявні належні та допустимі докази того, що дії відповідача призвели до порушення його прав користування своєю земельною ділянкою.
Судом першої інстанції не надана правова оцінка умисним діям експерта, яка тривалий час не виходила на об'єкт дослідження, сторони відповідача, яка не допускала в оскаржуване приміщення та перешкоджала експерту, письмовим доказам наявним у матеріалах справи, не встановлено чи позначений об'єкт літ. Б-2 є господарським блоком чи двоповерховим житловим будинком.
ОСОБА_3 , діючи через свого представника - адвоката Юрчак Я.І., подала відзив на апеляційну скаргу, у якому наголошено на тому, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.
Інші учасники справи правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористались.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія судів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
З матеріалів справи убачається, що згідно посвідчення виданого 06 серпня 1983 року, батько позивача, ОСОБА_6 був членом КСТ «Активіст» і за ним була закріплена садова ділянка № НОМЕР_1 , площею 1 200 кв.м. (т. 1 а.с.11).
02 грудня 2018 року ОСОБА_2 був прийнятий в члени СТ «Активіст» згідно протоколу № 12 від 02 грудня 2018 року, садова ділянка № НОМЕР_1 , розміром 566,3 кв.м. (т.1 а.с.9).
Дані про видачу ОСОБА_6 . Державного акта на право власності на земельну ділянку (Садова ділянка № 170) матеріали справи не містять.
ОСОБА_3 є власником суміжної земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:05:014:0042 загальною площею 0,0576 га, що розташована на ділянці № НОМЕР_2 в СТ «Активіст» відповідно до рішення Миколаївської міської ради від 18 грудня 2009 року № 42/62, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 631900 від 27 липня 2010 року (т. 1 а. с.140).
ОСОБА_3 була прийнята в члени СТ «Активіст» згідно протоколу № 13 від 04 грудня 2006 року, садова ділянка № НОМЕР_2 , розміром 560, 00 кв.м. (т.1. а.с.159).
Відповідно до технічного паспорту станом на 24 жовтня 2018 року на земельній ділянці, що перебуває у власності ОСОБА_3 , у 2014 році були побудовані садовий будинок літ.-А, господарський блок літ. Б-2, майстерня - сарай, літ. В, навіс літ. Г та у 2019 році - альтанка літ. Д (т. 1 а.с. 127-132).
Садовий будинок літ. А, господарський блок літ. Б-2, майстерня - сарай, літ. В, оформлено декларація про готовність об'єкта до експлуатації від 30 липня 2019 року за №МС181192111496. Навіс літ. Г та альтанка літ. Д не потребувало дозволу та введення в експлуатацію, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року №406 (т.1 а.с.126).
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованому 16 серпня 2019 року, слідує, що за ОСОБА_3 на підставі декларації зареєстровано право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна (т. 1 а.с.133).
З довідки СТ «Активіст» № 30 від 26 квітня 2008 року виданої ОСОБА_6 для пред'явлення в «Укргеоінформ», доданою позивачем до позову, слідує, що батько позивача був обізнаний про те, що садовий будинок ділянки № НОМЕР_2 належний ОСОБА_3 побудований на 0,70 м. ділянки № НОМЕР_1 (т.1 а.с.12).
Доказів того, що за життя ОСОБА_6 , у зв'язку з цим, пред'являв вимоги до відповідачки ОСОБА_3 про усунення таких перешкод у користуванні земельною ділянкою матеріали справи не містять.
З доданої ОСОБА_3 розписки ОСОБА_6 від 25 травня 2008 року слідує, що він зобов'язався, що не підніматиме питання про знесення будинку АДРЕСА_2 , який заходить на його територію на 0,68 м, доки ОСОБА_3 сама не забажає його знести (т. 1 а.с.142).
З технічної документації із землеустрою щодо складання документу (Державного акту), що посвідчує право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 для ведення садівництва на ділянці № НОМЕР_2 в СТ «Активіст» в Центральному району, розробленої Миколаївським відділенням інституту «Укргеоінформ» 2008 року, убачається, що з ОСОБА_6 були погоджені межі земельної ділянки, що надавалась у власність ОСОБА_3 .
З ситуаційної схеми земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:05:014:0038 убачається, що відповідачкою ОСОБА_3 також були погоджені межі земельної ділянки ОСОБА_6 площею 1200,0400 кв.м. (т.1 а.с.67-68).
Відповідно до акту від 11 серпня 2018 року на ділянці № НОМЕР_2 розташовані на такій відстані від межі з ділянкою № НОМЕР_1 : кам'яний будинок, заступає на 70 м. на територію ділянки № НОМЕР_1 ; фруктові дерева заввишки 5 м на відстані 30 см від межі; дерев'яний сарай заступає на 20 см на територію ділянки № НОМЕР_1 ; дерев'яний туалет - на відстані 2 м; кам'яний будинок заввишки до 9 м - на відстані 1 м від межі (т.1 а.с.13).
За змістом листа СТ «Активіст» № 51 від 05 серпня 2018 року та №41 від 15 травня 2019 року на звернення позивача, правлінням товариства проведено огляд території ділянок АДРЕСА_3 та встановлено, що садовий будинок, що будується на ділянці № НОМЕР_2 розміщено на відстані 1 метра від межі садової ділянки № НОМЕР_1 . Правлінням товариства встановлено факт порушення володільцем ділянки № НОМЕР_2 вимог п. 2.18 Статуту СТ «Активіст» (т. 1 а.с.27, 44).
Згідно листа Миколаївського обласного об'єднання садівників № 7 від 08 серпня 2018 року садовий будинок №169 збудовано на відстані 1 метра від ділянки позивача № НОМЕР_1 , що засвідчено оглядом комісії товариств та є грубим порушенням Статуту товариства (т.1 а.с.26).
Пунктом 2.13 Статуту СТ «Активіст» затвердженого рішенням загальних зборів членів садівничого товариства, оформленого протоколом № 5, від 18 березня 2007 року, передбачено, що садовий будинок розташовується не ближче 3 - х метрів відносно червоної лінії. У протипожежному і санітарному відношеннях мінімальна відстань між спорудами садової ділянки повинна бути від межі сусіднього ділянки до садового будиночка 3 метри, до інших будов 1 метр від межі сусідньої ділянки (т.1 а.с. 163-169). Аналогічні положення містить пункт 2.18 Статуту СТ «Активіст» 2016 року (т.1 а.с.45-55).
Судом першої інстанції неодноразово призначалась судова будівельно-технічна експертиза, яка проведена не була. Під час підготовчого засідання останнім складом суду першої інстанції позивачу було роз'яснено право заявити клопотання про призначення експертизи, яким він не скористався. Такої заяви про призначення судової будівельно - технічної експертизи до апеляційного суду позивач не подавав.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Частиною першою статті 15 та частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Вирішуючи спір, суд повинен дати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду.
За змістом статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавства виокремлює усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України).
Вказаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання негаторного позову (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18)).
Захист речового права шляхом пред'явлення позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (негаторного позову) є можливим носієм речового права і передбачає доведення позивачем наступних обставин:
1) належність позивачу речового права, з приводу захисту якого він звертається до суду; 2) порушення цього права, його невизнання чи оспорювання; 3) вчинення цих дій саме відповідачем.
Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.
За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через ознаки, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
З урахуванням змісту статті 376 ЦК України у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом лише за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.
Подібний правовий висновок у постановах Верховного Суду: від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17-ц (провадження № 61-39346св18), від 20 березня 2019 року у справі № 202/3520/16-ц (провадження № 61-16770св18), від 17 серпня 2022 року у справі № 745/342/19 (провадження № 61-11476св21), від 15 листопада 2023 року у справі №702/80/17 (провадження № 61-8413св23) та інших.
Указане свідчить, що судова практика з розгляду подібних справ є сталою та сформованою, відмінність залежить лише від доказування у кожній конкретній справі.
Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_2 вказував, що ОСОБА_3 побудувала на належній їй земельній ділянці № НОМЕР_2 двоповерховий будинок заввишки до 9 метрів та на відстані 1 метра від межі його земельної ділянки замість 3 метрів, чим порушила п. 2.12, п. 2.18 Статуту СТ «Активіст», правил санітарних та пожежних норм, що є наслідком істотного погіршення доступу сонячного світла до його саду, впливає на врожайність та його дохід.
Крім того, позивач вказував, що у 1970-1972 роках родичі відповідача самовільно, порушивши межі належної їм земельної ділянки, без надання згоди його батька та матері, а також відповідних дозволів та погоджень із державними органами, збудували одноповерховий будинок за межею своєї садівничої ділянки, якій на 0,70 м знаходиться на належній йому ділянці, що порушує вимоги п. 3.17 Б.2.4 - 1-94 «Планування та забудова міських та сільських поселень» відстань від межі якої має бути не меншою ніж 1,0 м.
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як зазначалося вище, особи можуть заявляти вимоги про знесення самочинного будівництва за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою (стаття 391 ЦК України).
У пункті 55 постанови від 23 червня 2020 року, Велика Палата Верховного Суду у справі № 680/214/16-ц, провадження № 14-445цс19, зазначала, що зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об'єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (див.: постанову від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, провадження № 12-115гс19 (пункти 6.31-6.33)).
Європейський суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria, скарга № 46577/15) роз'яснив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Зазначене також роз'яснено судам у пункті 22 постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)».
Отже, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проєкту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, підстави заявленого позову, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 , оскільки позивач не надав належних й допустимих доказів порушення його прав здійсненим будівництвом ОСОБА_3 на належній їй земельній ділянці двоповерхового будинку, з огляду на відсутність доказів щодо погіршення інсоляції та освітлення.
Крім того, як встановлено попередній землекористувач ОСОБА_6 , за життя, погодив межі земельної ділянки, що надавалась у власність відповідачці ОСОБА_3 з врахуванням побудованих нею будівель, тому суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що не можна вважати приватизацію земельної ділянки №169 відповідача, як таку, що проведена з порушенням вимог чинного законодавства, без згоди попереднього користувача земельної ділянки № НОМЕР_1 ОСОБА_6 . Відсутність влаштування необхідних інженерно-технічних заходів на даху цих будівель, що призводить до підвищеної вологості та/або пошкодження майна позивача матеріали справи також не містять. У силу вимог статей 12, 81 ЦПК України доведення цих обставин є процесуальним обов'язком позивача в суді першої інстанції.
Апеляційний суд вважає, що лише недотримання відстані будинку ОСОБА_3 від межі земельної ділянки позивача, без доведення факту порушення його прав самочинною забудовою, не є достатньою підставою для знесення самочинного будівництва відповідно до вимог статті 376 ЦК України.
Отже, матеріали справи не містять доказів того, що приватизація земельної ділянки №169 відповідачем ОСОБА_3 проведена з порушенням вимог чинного законодавства та прав позивача, з огляду на те, що технічна документація із землеустрою складена Миколаївським відділенням «Укргеоінформ» містить дані про узгодження меж земельної ділянки ОСОБА_3 з усіма суміжними землекористувачами, зокрема з ОСОБА_6 , який, за життя, встановлені межі суміжного землевласника з ОСОБА_3 погодив та не оспорював. Невідповідність Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_3 технічній документації судом не встановлено.
Відмовляючи в задоволенні позову про зобов'язання СТ «Активіст» відключити садівничу ділянку № НОМЕР_2 , власником якої є ОСОБА_3 , від водопостачання питної води та від електропостачання суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач не навів підстави покладення такого обов'язку на товариство.
На думку колегії суддів, саме по собі посилання в апеляційній скарзі на вказані вище акти та довідки, в яких зазначено, що кам'яний будинок ОСОБА_3 заступає на 70 см на територію ділянки № НОМЕР_1 та кам'яний будинок заввишки до 9 метрів та на відстані 1 метра від межі, що суперечить його інтересам, як користувача суміжної земельної ділянки, та є порушенням будівельних норм і правил, не є достатньою, самостійною підставою для задоволення вказаних позовних вимог.
З урахуванням викладеного, згідно приписів статті 262 ЦПК України колегія суддів не вбачає підстав постановлення Миколаївській міській раді окремої ухвали щодо контролю землекористування в СТ «Активіст» в м. Миколаєві.
В межах доводів та вимог апеляційної скарги апеляційним судом не встановлено підстав для висновку, що суд першої інстанції ухвалив оскаржене судове рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.
У відповідності статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 03 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, за правилами, передбаченими статтею 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Н.В. Самчишина
Судді: В.В. Коломієць
Т.В. Серебрякова
Повна постанова складена 16 вересня 2025 року.